Британо-український експерт, редактор служби UkraineAlert в Atlantic Council і видавець журналу Business Ukraine Пітер Дікінсон дав розгорнуте інтерв’ю 24 Каналу.

У бесіді з журналісткою Софією Назаренко аналітик констатував глибоку системну кризу в Росії, каталізатором якої стали успішні удари українських дронів по НПЗ та логістиці окупантів.

На думку пана Дікінсона, операції Сил оборони України спровокували дефіцит пального по всій Росії та запустили турбулентні процеси, які дорого можуть коштувати режиму.

Аналітик спрогнозував можливі кроки Кремля щодо ескалації, включаючи загрозу мобілізації та гібридних провокацій проти країн Балтії або Польщі, виділивши три основні сценарії.

Дікінсон подає детальний розбір результатів Саміту НАТО, довгострокових фінансових зобов'язань союзників, окремо експерт зупинився на різкій зміні риторики Дональда Трампа щодо України та фактичного приниження ним Путіна.

Розмова проходила англійською у форматі відео. 24 Канал переклав інтерв’ю українською та подає текстову версію інтерв’ю Пітера Дікінсона.

За даними Financial Times, які базуються на кількості водіїв, паливна криза в Росії зараз зачіпає приблизно 50 мільйонів людей. Дефіцит пального відчуває близько 35% населення. Крім того, удари безпілотників вивели з ладу 10 найбільших нафтопереробних заводів Росії. Я просто хочу зрозуміти, наскільки погана ситуація з пальним всередині Росії прямо зараз?

Я вважаю, що паливна криза в тому вигляді, в якому вона є на цей час, є дуже серйозною, але це, ймовірно, лише початок.

Нам потрібно розуміти, як це буде розвиватися далі, якщо Росія дуже швидко не знайде вирішення цих величезних системних проблем. Якщо вони не зможуть вирішити ці питання, то, я думаю, є реальний шанс, що ситуація покотиться як снігова куля.

Ми перейдемо від просто черг на заправках до порожніх полиць у супермаркетах. Ми вже бачимо повідомлення про те, що сільськогосподарський сектор зазнає дуже серйозних ударів, тому що немає пального для збору врожаю. Вони сильно відстають від графіків. Отже, знову ж таки, буде ланцюговий ефект із точки зору продовольчої безпеки.

По всій роздрібній торгівлі, в магазинах, у поставках — вся логістична мережа по всій Росії буде підірвана цим.

Наслідки паливної кризи такого характеру виходять далеко за рамки того, що люди просто не мають бензину для своїх автомобілів, хоча це саме собою вже є серйозною проблемою. Це фундаментальний аспект функціонування сучасного суспільства та життя. Тому потенціал для набагато більшої кризи тут дуже реальний.

Особливо якщо поглянути на карту. Ще кілька тижнів тому ми говорили про серйозну паливну кризу лише всередині окупованого Криму, а сьогодні ми говоримо про багато регіонів самої Росії. Я бачила відео з РФ, де люди стоять у величезних чергах за бензином не годинами, а днями. Навіть бачила кадри, як поліція патрулює АЗС, тому що росіяни б'ються один з одним за 20 літрів бензину. На цьому тлі рейтинги Путіна просто повзуть вниз, можливо, досягнувши найнижчого рівня з початку повномасштабної війни. До чого це веде? Чи можемо ми побачити протести всередині Росії?

Я завжди скептично ставлюся, коли ми говоримо про протести та ідею організованої політичної опозиції в Росії. Там немає реальної організованої політичної опозиції.

Путін протягом майже двадцяти п'яти років дуже ретельно вибудовував систему, де немає опозиції, де суспільство пацифіковане, де ніхто не вірить у протести, й де люди дуже сильно обумовлені сприймати світ у категоріях "стабільність проти нестабільності".

У той час як на Заході люди схильні бачити світ через призму свобод — особистих свобод, свобод суспільства, поділяючи світи на вільні та невільні, російська модель — це виключно стабільність проти хаосу.

Вся диктатура Путіна побудована навколо ідеї, що він створив стабільність після хаосу 1990-х років. Дев'яності роки зараз змальовуються як найгірший час в історії Росії, жахливий період, коли всі страждали, бо намагалися прагнути до якихось ілюзорних свобод. А потім прийшов Путін, приніс стабільність, і всі почали процвітати, ситно їсти, мати гроші в кишенях, їздити у відпустки та купувати дорогі речі.

Тому я не думаю, що ми побачимо масові протестні рухи проти уряду в тому сенсі, як ми розуміємо це на Заході чи в Україні, з точки зору організованих політичних вимог. Але що ми дійсно можемо побачити, так це руйнування того, як працює сама імперія.

Імперський центр у Москві зараз стрімко втрачає довіру з кожним днем. Люди дивляться на це і питають: "Що взагалі відбувається?". Навіть затяті російські націоналісти ставлять дуже складні питання. Вони кажуть, що це очевидна ознака фундаментального провалу — Росія не може захистити себе, не може захистити основу своєї економіки, якою є нафтогазова та енергетична промисловість, і не може забезпечити базові потреби своїх громадян.

Тому накопичується величезна кількість гніву та обурення. Це навряд чи виллється у політичні протести, але це може призвести до краху авторитету влади та всієї системи путінської диктатури, за допомогою якої він контролює цю величезну країну.

Ситуація дійсно важка. Чи можна сказати, що для пересічних росіян повертаються ті самі важкі 90-ті роки, якими їх так довго лякали?

Саме такі паралелі люди постійно проводять у соціальних мережах. Вони прямо кажуть: "Так, це повернення у 90-ті". Звісно, деякі апологети режиму намагаються заспокоїти: "Не хвилюйтеся, ми пережили це в 90-х, переживемо й зараз".

Але я не впевнений, наскільки це втішно для пересічного росіянина. Дев'яності стали для них головним страховиськом, символом усього поганого, куди вони ніколи не хотіли повертатися.

Путін завжди позиціював себе як антипод 90-х: там хаос, а він — стабільність. Але тепер він більше не "містер Стабільність". Де ця стабільність? Він розв'язав війну, яку всі безпосередньо асоціюють із ним.

Навіть прихильники війни визнають, що це особиста ініціатива Путіна. Хоча російське суспільство загалом підтримує війну проти України, є чітке розуміння, що це війна Путіна. Він цього хотів, він це почав, але він не може з цим впоратися. Він виявився нездатним забезпечити навіть базову оборону повітряного простору Росії. Тому до нього особисто виникає дуже багато важких питань.

Він персоналізував цю війну, й тепер весь негатив повертається до нього. Люди запитують: "Ти все це почав, ти казав, що все йде за планом. Але це не так. Який взагалі план і чи існує він?".

Велике інтерв'ю Пітера Дікінсона – дивіться відео:

Попри відсутність реального плану та величезну паливну кризу, Путін не готовий до переговорів з Україною. Reuters із посиланням на трьох інсайдерів у Кремлі повідомляє, що він може піти на ескалацію війни найближчими місяцями. Що ця ескалація може означати для звичайних українців? Чи очікуєте ви посилення ударів по мирних містах України, оскільки це, видається, єдиний інструмент, який у них залишився? І чи варто очікувати нової хвилі масштабного наступу, чи мають вони для цього достатньо сил?

Це хороше питання. Я думаю, що для Путіна є три очевидні напрямки для ескалації.

Перший – це масова мобілізація.

Тому що на цей час він не має військового потенціалу для початку великого наступу, який міг би забезпечити серйозний прорив. Ми бачимо це на лінії фронту. Якщо подивитися на аналіз бойових дій за першу половину 2026 року, здобутки Росії були мінімальними.

На деяких ділянках фронту вони навіть втратили позиції. Там, де вони просунулися, йдеться про метри, а не кілометри — село тут, село там.

Це зовсім не той результат, якого очікують від військової супердержави на п'ятому році масштабного вторгнення. Тому, якщо він хоче досягти військового прориву, йому дійсно доведеться оголосити мобілізацію.

Ми знаємо, що він дуже неохоче йде на це, тому що це одна з червоних ліній для російського населення. Це означало б вигрібати останні ресурси та йти у великі міста — Москву та Санкт-Петербург. Він цього уникав, бо це серйозно перевірило б його контроль над країною.

Чи виникне реальний опір? Він пам'ятає досвід 2022 року, коли часткова мобілізація була вкрай непопулярною. Тоді вдалося залучити близько 300 000 військових, але близько мільйона людей просто втекли з країни. Це завдало сильного удару по економіці та його особистому авторитету. Тому він дуже не хоче цього робити, але без мобілізації військовий прорив неможливий.

Якщо він не піде на мобілізацію, його другим варіантом є посилення бомбардувань українських міст та терор проти цивільного населення.

Ми вже бачимо це зараз. Лише за останній тиждень відбулася серія потужних ударів балістичними ракетами по Києву, внаслідок яких загинули десятки людей, сотні отримали поранення, а цілі житлові будинки були зруйновані високоточною зброєю. Це дуже серйозні воєнні злочини, й, на жаль, ми можемо очікувати, що це буде посилюватися.

Чи приведе це до завершення війни на його користь? Я не вірю, що це зможе зламати українців. Звичайно, це принесе нові трагедії, але це не дасть йому бажаного результату.

Проте він може продовжувати це робити, щоб тиснути на українську владу та суспільство. Крім того, це демонструє росіянам, що він усе ще сильний лідер військової держави.

Російське суспільство прагне бачити удари у відповідь. Вони не можуть повірити, що Росію так принижує Україна — країна, якої, як вони стверджують, не існує, до якої вони завжди ставилися з презирством, а тепер вона обігрує їх на полі бою. Для росіян – це глибоке приниження, тому вони вимагають від Путіна жорстокості. Тому він може посилити атаки на цивільних.

Третій варіант — це ескалація проти європейців.

Це, мабуть, найризикованіший варіант з усіх, але він може вважати його єдиним способом зупинити західну підтримку України та розколоти коаліцію європейських країн. Європейці насправді дуже добре проявили себе за останній рік, відколи США під керівництвом Трампа відійшли на другий план.

Протягом перших трьох років війни американці надавали левову частку підтримки. Потім прийшов Трамп і фактично заявив: "Ми виходимо з гри". Росіяни тоді дуже зраділи, думаючи, що настав їхній час підкорити Україну. Але європейці активізувалися, бо розуміють: якщо впаде Україна, вони будуть наступними. Їм життєво необхідно, щоб Україна залишалася в бою та зберегла свій суверенітет.

Для Путіна – це велика проблема, тому він хоче зламати цю єдність. Він може піти на провокацію десь у країнах Балтії або в Польщі — на периферії НАТО. Це не буде велика війна, адже війну проти НАТО Росія гарантовано програє.

Його мета – налякати європейців, спровокувати політичну кризу в Європі та мобілізувати сильне антивоєнне лобі. Він хоче, щоб люди вийшли на вулиці Берліна, Парижа, Лондона чи Мадрида з гаслами "Ні війні за Нарву чи Естонію!" й змусили свої уряди відмовитися від підтримки України. Це величезна гра, адже завжди є шанс, що НАТО відповість військовим шляхом. Хоча цей шанс невеликий, він існує.

Отже, карти у Путіна не найкращі: мобілізація — ризикована, атаки на цивільних в Україні — неефективні для перемоги, а ескалація проти Європи — це колосальний ризик.

Щодо мобілізації, я згодна, що це дуже небезпечний крок для Путіна, особливо на тлі паливного колапсу, коли росіяни починають прокидатися й розуміти наслідки війни. А щодо Європи — чи бачите ви можливість військових провокацій за допомогою "зелених чоловічків" або регулярних військ, наприклад, із Калінінградської області? Ми вже бачили багато гібридних атак, але підтримка України з боку Європи не зменшилася.

Головна перевага Путіна над Заходом, яку він утримує донині, — це його здатність залякувати. Він знає, що європейські лідери мають дуже низький поріг допустимого ризику. Вони панічно бояться війни з Росією. Це їхня базова позиція. Тому він успішно використовував тактику залякування протягом усієї війни, найчастіше вдаючись до ядерного шантажу. Це працювало — затримувало допомогу, змушувало уряди накладати обмеження на удари західною зброєю по території РФ.

Він розуміє, що не може перемогти Україну на полі бою, тому його найкращий шанс — вдарити по слабкій ланці, якою є європейські суспільства. Україна зараз є сильною ланкою, а Європа — вразливою.

Яку форму це може мати? Це може бути сценарій на кшталт Криму чи Донбасу 2014 року — поява "зелених чоловічків" у якомусь прикордонному містечку. Або атаки на критичну інфраструктуру за допомогою дронів, масштабні кібератаки.

Будь-яка дія буде спрямована на те, щоб спровокувати публічну дискусію в Європі. Путін упевнений, що європейське суспільство не хоче воювати й готове проковтнути майже все, аби уникнути прямого конфлікту з Росією.

Йому не потрібно перемагати НАТО військовим шляхом, йому достатньо його дискредитувати. Як тільки він захопить якесь маленьке прикордонне містечко й запитає європейців: "Ну що, будете починати Третю світову через це?", а НАТО обмежиться лише черговими глибокими занепокоєннями та деклараціями без дій — саму концепцію колективної безпеки буде зруйновано. Вона виявиться фікцією. Для Путіна це дуже приваблива ідея, особливо на тлі його невдач в Україні.

Давайте також поговоримо про саміт НАТО та хороші новини для України. Пріоритетом для нас були протибалістичні ракети, оскільки ми бачили дефіцит засобів ППО для захисту столиці. Також великою подією стала зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом, яку в Офісі Президента назвали "найкращою зустріччю з Трампом в історії". Як ви оцінюєте результати саміту та цю зустріч?

Я вважаю, що саміт загалом був успішним для України. По-перше, Україна була головною темою порядку денного. Й це були не просто розмови — Україна отримала конкретні фінансові зобов'язання на десятки мільярдів доларів на дворічний період. Це довгострокове зобов'язання, що є надзвичайно важливим.

Головна надія Путіна зараз полягає в тому, що він зможе перечекати Захід, що західна єдність трісне, а політики втратять інтерес до війни. Тому цей саміт надіслав чіткий сигнал Москві: "НАТО залишається з Україною надовго, фінансова підтримка є, не сподівайтеся на нашу втому".

Також у комюніке було визнано, що Україна вже є важливим гравцем у трансатлантичній безпеці. Ми відійшли від старих банальних фраз на кшталт "ми маємо допомогти Україні" або "Україна стане членом НАТО колись у далекому майбутньому". Тепер звучить дуже практична розмова: Україна де-факто інтегрується в архітектуру безпеки НАТО. На полях саміту також було укладено важливі двосторонні угоди, зокрема щодо спільного виробництва дронів. Процес інтеграції України в Альянс став ключовим меседжем.

Щодо Трампа — якщо ви дивилися його виступи, то помітили кардинальну зміну тону. Раптом він весь посміхається, Зеленський — його "найкращий друг", він говорить про чудове майбутнє України, про те, яка це прекрасна країна, та як Америка буде процвітати завдяки угоді про корисні копалини. Це дуже різкий розворот.

Я б закликав бути обережними з риторикою Трампа, адже він може швидко змінювати свою позицію й завтра знову говорити неприємні речі. Але сама зміна тону є дуже показовою. Я думаю, це відображає той факт, що Україна перемагає у цій війні, й Трамп це бачить. Трамп обожнює переможців і зневажає невдах. Він сам про це постійно говорить.

Зараз він бачить, що Україна тримається й стає сильнішою, тоді як його колишній кумир Путін виглядає жалюгідно. Путін виглядає слабким, побитим і приниженим після всіх цих ударів по Москві, скромних парадів на Красній площі та ізоляції. Трамп дуже чутливий до таких речей. Він не хоче бути на боці невдахи, тому й змінив свій тон щодо України.

Щодо протиракет для систем Patriot — це чудова новина, але це не вирішиться за один день. Щоб запустити виробництво ракет Patriot на повну потужність, потрібні роки. Наприклад, Німеччина отримала зелене світло на виробництво у 2023 році з перспективою запуску лише на 2027 – 2028 роки.

Українці відомі своєю здатністю максимально скорочувати ці терміни — ми бачили це з самими Patriot, із HIMARS, із F-16. Українська винахідливість безмежна, але вони люди, а не супермени. У найкращому випадку ми побачимо ці ракети з конвеєра десь за рік.

Тому це не вирішує короткострокових потреб України прямо зараз. Україні потрібні ракети негайно, щоб протидіяти балістичній загрозі. Путін чудово знає про дефіцит українських протиракет і намагається максимально використати це вікно можливостей. Тому, попри позитивні сигнали саміту, нам потрібні швидкі поставки від європейських та інших партнерів уже сьогодні.

Сьогодні ми також побачили реакцію Кремля на цей успішний для України саміт. Речник Путіна Дмитро Пєсков заявив, що жодних дзвінків від Трампа до Путіна не було — можливо, дійсно тому, що Трамп хоче говорити лише з переможцями. Але вчора Трамп також не виключив, що США можуть "закрити небо" над Україною після підписання мирної угоди. Пєсков заявив, що це ніколи не обговорювалося, й тепер Москва має "проаналізувати" ці слова. Що практично може означати "закрите небо" з боку США й чи варто сприймати ці заяви Трампа серйозно?

Я б не поспішав сприймати це занадто серйозно. Можливо, це ідея, яку він почув на якомусь брифінгу або підхопив десь в іншому місці. Я буду дуже здивований, якщо це реальна пропозиція, яка лежить на столі переговорів.

Усі попередні обговорення щодо закриття неба завжди передбачали, що провідну роль відіграватимуть європейські повітряні сили, а США надаватимуть лише підтримку. Мені важко уявити, що Америка візьме на себе лідерство в цьому питанні. Навіть серед європейських країн є величезний опір цій ідеї через той самий низький поріг ризику. Жоден європейський лідер не хоче увійти в історію як людина, що втягнула свою країну у пряму війну з Росією, якщо їхній винищувач буде збитий над Україною. Для них це політичне самогубство.

Існують способи створення повітряного щита з мінімальними ризиками, але зараз у Європі немає апетиту навіть до мінімального ризику. Можливо, з часом це зміниться.

Заява Трампа схожа на одну з тих популістських тез, які він просто вкидає в інфопростір. Росіяни вхопилися за це, сподіваючись роздмухати дискусію всередині США, щоб американські виборці почали обурюватися: "Зачекайте, невже Трамп хоче втягнути нас у війну?".

Проте очевидно, що росіяни вкрай незадоволені результатами саміту НАТО. Вони сподівалися побачити розкол, сварки та слабкість Заходу. Натомість вони побачили демонстрацію єдності.

Навіть Трамп, який раніше критикував Альянс, вийшов і підтвердив відданість 5-й статті та колективній безпеці, висловивши потужну підтримку Україні. Це зовсім не те, на що розраховували в Москві. Тому зараз у Кремлі панує глибоке розчарування.

Це інтерв'ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.