Воїн, який фіксував нашу історію: пам'яті добровольця та фотографа МВС Миколи Анацького

22 вересня 2022 року світ облетіли знімки звільнених з російського полону командирів оборони Маріуполя, яких привезли у Стамбул. На них було видно, як українські захисники поступово усвідомлюють факт обміну та потроху впускають до серця емоції. Від погляду на ці знімки здавалось, що звільнили кожного з нас.

Важливо Розпач, що не можемо бути зараз на передовій, – "Редіс" передав послання з Туреччини

Ці фото зробив офіцер, провідний інспектор Департаменту комунікації МВС Микола Анацький. І це одні з багатьох історичних кадрів, які він зробив. За цими знімками – не лише талант фотографа. За ними стоїть також досвід добровольця, військовослужбовця і людини, яка може побачити та показати світу інших. Історію воїна та митця Миколи Анацького – читайте на сайті 24 Каналу.

Микола Анацький / Фото 24 Каналу

Доброволець батальйону "Донбас"

Микола Анацький виріс у Бахмуті. Дуже тішився, що у проукраїнській родині. Мріяв стати військовим, але в армію не взяли – мав спортивні травми, яких вистачило, аби не пройти медкомісію.

Вступив до інституту на бюджет, на електротехнологічний факультет… Думав, що відучуся в інституті і одразу – до армії. Відучився, але не пройшов медкомісію. Я займався важкою атлетикою, були невеликі травми. Їх вистачило, щоб мене не взяли в армію. Навіть не засмутився. Чомусь все одно знав, що буду військовим. Можливо – не завжди, але якийсь проміжок свого життя точно,
– розповідав він сам в інтерв’ю 24 Каналу.

Після інституту пішов працювати. Допоки росіяни у 2014 році не розв’язали війну проти України, Бахмут був одним з найперспективніших міст Донеччини. Там завжди була робота. Микола влаштувався на роботу до меблевої фабрики. Став майстром із планування виробництва. Ця посада потім полегшила йому вибір псевдо – "Майстер".

Після деокупації Бахмуту у 2014-му Микола долучився до добровольчого батальйону / Фото з архіву Анацького

Мрія стати військовим реалізувалась після вторгнення росіян, окупації та звільнення Бахмуту. Будинок родини Миколи розташований біля військової частини, яку 2014 року росіяни штурмували кілька разів.

"Третій штурм військової частини був найжорсткішим, тоді якраз танки розстрілювали частину. Наш будинок поруч, у ньому все тремтіло. Батько сказав сісти біля капітальної стіни – там було найбезпечніше. Я сидів на підлозі під стінкою і відчував ці гарячі хвилі повітря після кожного пострілу", – розповідав Микола.

Він пояснював, що у той момент відчував найбільший страх і розумів, що "зараз уже все може закінчитися, зовсім усе. А ти нічого не можеш зробити..."

Я такого страху більше ніколи не відчував і пообіцяв собі, що ніколи більше не відчуватиму. Абсолютна безпорадність, ти просто глядач. Перед твоїм будинком розгортаються історичні події, які вплинуть на твоє життя, на життя всіх довкола, ти підтримуєш одну зі сторін, повністю підтримуєш. Але допомогти не можеш. Такого страху реально не відчував ніде. Навіть під час першого бойового виїзду до Дебальцевого. Зрозуміло, там теж був страх – усі бояться. Але там був зовсім інший страх,
– згадував він.

Бої за Дебальцево та Широкине

Після деокупації Бахмута Микола став кулеметником добровольчого батальйону "Донбас". Бойове хрещення пройшов у боях за Дебальцево.

"Ми відразу приїхали в таке місце, де двіж був жорсткий. Я собі бій трошки не так уявляв. Дивився різні фільми про війну, в ігри грав. Війна насправді виявилася іншою – бруд, піт, кров, трупи. Зовсім не кіношна", – пояснював він.

Микола Анацький брав участь у бойових діях на Сході / Фото з архіву Анацького

Потім були бої за Широкіне. Про них Микола жартував, що коли вони з побратимами приїжджали з ротації, у кожного ангел-охоронець, по-любому, ішов у запій.

"У нього роботи за цей час було багато, і ця робота була нервовою", – казав він.

"Раз заїхала російська спецура – тоді у нас просто дивом не було вбитих. У мене за 5 діб було одразу 3 нові дні народження: то снайпер мало не зняв, то кулеметник уночі стрільнув. Ми з моїм другим номером сиділи у найближчому до сепарів бліндажі. Тоді ночами сутичок не було. Товариш виліз з окопу, сидів зверху, я сперся руками на бруствер. Ми по черзі в тепловізор дивилися. Я саме передав товаришеві тепловізор, очі вже звикли до темряви. Дивлюся – десь за кілометр від нас спалахи почалися. Мозок не працював. Я був не те, що в напів дрімоті, але в такому режимі, коли не очікуєш, що щось станеться, майже розслаблений. Раптом я вигнувся назад і впав. Було відчуття, що мене просто з усієї дурі хтось потяг назад. Поки падав, почув, як входять кулі в землю зовсім поруч. Краєм ока побачив, що мій товариш скотився вниз. Підбіг до нього – а навколо трассера пролітають, кулі свистять – він каже: "У мене комірець ворухнувся". Я з кулемета тоді всадив повну стрічку і по нас перестали стріляти. Наступного дня подивилися кітель друга – у нього на липучці біля комірця смужка від кулі запеклася", – розповідав Микола.

Друг – Микола Черниш – цю історію сприймає трохи інакше. За його спогадами, тієї літньої ночі "Майстер" врятував йому життя.

"До сепарів було метрів 150 – 200. Сидимо, балакаєм тихесенько і спостерігаємо. Коля мені віддає тепловізор. Тут спалах, він мене штовхає і ми вже разом падаємо в окоп. Поки падав, відчув, як у мене комір ворухнувся. Ми в отвєточку туди насипали. Ранком дивлюсь, у мене на комірі смужка – геть впритул біля шиї пройшло. От тепер думаю, що він, певно, тоді мені життя врятував", – каже він.

Микола Анацький та Микола Черниш / Фото надане Чернишем

Черниш жартома додає, що "Майстер" перевернув його уявлення про людей з Донеччині.

"Я у батальйон приїхав наївною дитиною з села – 23 рочки, світу не бачив. Мені тоді так цікаво стало: ми ж у Донецьк будемо їхати воювати, а тут в мене кадр з Донеччини. Дай, думаю, з ним побалакаю, як вони там живуть. Поговорили і я в ньому дуже "розчарувався". Казав: "Тю, я думав, ви там всі поголовно сепаратісти, а ти тут, оказується, нормальний". І отак слово за слово ми з ним дуже швидко здружились", – згадує він.

"Він був дуже відважним воїном. Довіритись йому під час бою можна було завжди – він в екстрених ситуаціях був дуже холоднокровним. І був дуже безстрашним. Про мене казав, що я безбашенний, але сам був таким же", – додає побратим Олександр Хомасурідзе.

Перша велика ротація

Побратими про цю першу велику ротацію добровольців на Донбасі згадують як і всі воїни, які встигли надивитись на війну: з іронією, місцями чорною, опускаючи страшні епізоди, яких сторонні не зрозуміють, і без особливого пафосу.

Микола Анацький із побратимами / Фото надане Чернишем

"Ми з Колею постійно їздили разом. Я завжди йому казав: іди в церкву, постав свічку. Бо коли ми виїжджали, постійно там де ми – там накриває артилерія. Жартував, що він пригоди до себе притягує, як магніт", – каже Черниш.

До бойових задач ставився максимально серйозно, до кожного виїзду ретельно готувався заздалегідь. Що, до речі, не заважало оцінювати і курйозні ситуації також. Бо без гумору на війні вижити неможливо.

Раз, після ротації їхній підрозділ стояв на блокпосту в одному невеличкому селі. Особливо важливої роботи там не було. Тож хлопці періодично собі тренувались за селом. Коли дуже хотілось м’яса – періодично їздили ГАЗелькою на зайців полювати.

Один побратим – за кермом, Коля з тепловізором за зайцями спостерігав, я з автомату стріляв, і отак ми собі вечерю ловили. Раз ми за зайцем по полю ганялись години дві. Вже набридло, що ніяк не можем його впіймати. Вирішили зміститись на іншу ділянку поля. Коля каже: "Бачу зайця, на 10". Потихеньку їдем, я вже приготувався стріляти. Коля каже, заєць близько. А потім лунає його просто істеричний крик: "Заєць встає!". Я такий – в смислє? Врубаєм дальнє світло, – а там тіло в броніку, касці, балаклаві встає і натягає на себе штани. Різко здали назад, залягли. Повідомили своїм, що біля нас незрозумілі кадри у формі. ДРГ зайшла, напевно. Бій дати не можем, бо не знаєм, скільки їх там,
– згадує Черниш.

"Прилетіли наші. Виявилось, то наша арта вночі в село заїхала, а нас ніхто не повідомив. Вони теж не знали, що ми тут стоїмо. То їх чоловік 100 сиділо в посадці і вони 2 години спостерігали, як ми ганяли того зайця на ГАЗельці. Кадр, що ми його із зайцем сплутали, відійшов у своїх справах, а тут – отака от ситуація. Ми потім ще прикалувались: "А ти бачив, які у того зайця вуха?", – додає він.

Служба у батальйоні ім. Кульчицького

Коли батальойн "Донбас" розпався, Микола продовжив службу у Нацгвардії та перевівся до добровольчого батальйону імені Сергія Кульчицького.

Микола Анацький продовжив службу в Нацгвардії / Фото з архіву Анацького

Одним з тих, хто першим зустрів його у підрозділі, став Віталій Марків. Вони познайомились, коли Микола тільки перевівся до батальйону, а Марків повернувся з ротації і мав їхати у славнозвісну відпустку до Італії. Говорили переважно про цінності підрозділу та вимоги до мотивації бійців.

Ми говорили хвилин 15. Про службу. Перше враження – людина дійсно мотивована. У короткій розмові він встиг розповісти, що для нього пріоритет – звільнення українського Донбасу. У нього в очах була впевненість людини, яка знає, що має робити і було видно, що людина не буде відсиджуватись. Він був підтягнутим, слідкував за собою. Я звернув на це увагу, бо людина, яка шанує форму, щоби все було рівно, все було чотко, підшито, у нього шеврони можна було лінійкою відбивати. Це багато чого дає зрозуміти про характер людини,
– згадує Марків.

Наступного разу вони зустрілись за 3 роки. Коли Микола, вже як пресофіцер Міністерства внутрішніх справ, зустрічав Марківа в Україні після звільнення із ув’язнення.

Один з перших кадрів повернення Віталія Марківа після ув'язнення в Італії / Фото Миколи Анацького

"Я його одразу впізнав, у нього була специфічна посмішка: не дуже яскрава, але приємна. Мені було приємно побачити обличчя побратима серед тих, хто мене зустрічав. Вже потім я дізнався, що він встиг послужити в батальйоні Кульчицького, воював у дуже гарячих точках. Микола зробив перші мої знімки після повернення. Там була дуже спонтанна зйомка. Я з аеропорту їхав на зустріч до Президента. Ми заговорили за цей плакат, на мою підтримку. Мене спитали, чи я уявляю його масштаб. Ми зупинились на Софійській площі і я вперше побачив цей плакат. Саме тоді набрав маму. І на тому знімку були дійсно щирі відчуття, які Микола майстерно впіймав", – каже Марків.

Фотограф Міністерства внутрішніх справ

Ловити момент у кадр Микола навчився ще до того, як у нього з’явилась камера.

"На телефон знімав дуже багато. В 2015 році він мене сфотографував без обличчя. Я потім зізнався, що він на моїй фотографії заробив цілий долар, бо хтось її на стоку купив. Камера в нього з’явилась вже пізніше. Коли йому скучно було на блокпосту, він постійно про фотографію розказував. Я йому казав: "Братан, воно мені не цікаво". Відповідав: "Ні, ну ти послухай…". Я його раз попросив мене на телефон сфотографувати. Ми тоді з дружиною тільки починали зустрічатись і треба був знімок. То ми освітлення і як там сісти вибирали бозна скільки часу, щоб ту одну нещасну фотографію зробить і відправить", – згадує Черниш.

Той самий кадр, на якому Микола заробив 1 долар / Фото надане Чернишем

Побратим Роман Шитий додає, що це захоплення фотографією помітили у підрозділі і почали запрошувати його познімати різні заходи батальйону.

"Потім йому запропонували посаду у пресцентрі однієї з частин. Дали офіцера і він пішов працювати у цьому напрямку", – розповідає він.

Цікаво У МВС окремо створюють "Гвардію наступу" для деокупації тимчасово окупованих територій

Колега Роман Іванюк каже, що коли Микола працював у преслужбі Нацгвардії, здавалось, ніби знімає він постійно.

"Здається, половина всіх знімків, які публікувала преслужба Нацгвардії, були саме його. Його помічали і підтягали до себе в різних управліннях, тому що він мав талант і вмів себе проявляти. Він не втратив кайф від вдало впійманого кадру. Його захоплене "Рома, дивись! Який кадр впіймав!" традиційно завершувало кожен виїзд, будь-який красивий день, це постійно було", – говорить він.

Один з вдалих кадрів з Дня захисту дітей 2022 року / Фото Миколи Анацького

Розповідає, що коли вони познайомились, Миколу від інших військовослужбовців відрізняла велика повага до своєї професії і розуміння, якою ця професія має бути.

Він був певним ідеалістом. Не всі розуміють, що форма накладає на тебе внутрішній обов’язок. У Колі це усвідомлення було вроджене. Якщо взяти строковика у 2018 році у званні молодшого сержанта і Колю – це мотивовано зовсім різні люди. Він мав розуміння, що таке війна. Усвідомлював, що військова справа вимагає постійної роботи над собою і постійного вдосконалення. Воно в ньому жило. Мати погони ще не означає, що ти – боєць по життю. Він був бійцем. Він хотів бути воїном і військовим. По ньому було видно, що він вміє і готовий боротись,
– згадує Іванюк.

Анастасія Салашна з прессслужби Нацгвардії додає: в роботі Микола не завжди був зручним.

"Коля знав собі ціну, він мав насичений бойовий досвід. Тому він не любив офіцерів, які не воювали, рахували зірки у себе на погонах і сприймали війну виключно як табір для дорослих хлопчиків. Коля знав іншу війну. До таких офіцерів мав дуже упереджене ставлення. Вони це відчували. Іноді через їхнє легковажне ставлення до війни виникали конфлікти. Але згодом він навчився утримуватись від коментарів, коли розмова заходила за Донбас", – каже вона.

Микола Анацький / Фото 24 Каналу

Каже, попри успішну кар’єру у Міністерстві внутрішніх справ, Микола так і не став системною людиною. Навчився працювати у державній системі, щоб мати можливість фіксувати історію. Але в душі залишився норовливим бахмутським козаком.

Зрештою Миколу з НГУ перетягли до Міністерства внутрішніх справ. Вікторія Навроцька, яка до 2021 року очолювала Департамент комунікацій МВС, помітила його під час роботи на великому заході до Дня Нацполіції на Софіївській площі у 2018 році.

Він зробив дуже класні, непаркетні кадри. Нам були потрібні молоді і амбітні фотографи. Ми запропонували Колі до нас перейти. Перехід тривав 8 чи 9 місяців, Колю не відпускали,
– розповідає вона.

Микола Анацький під час роботи / Фото 24 Каналу

Додає, що він вмів бачити і фіксувати. Робив класні репортажі і чудові портрети. Навіть протокольні заходи на його фотографіях виходили живими.

Зрештою, Микола став особистим фотографом міністра внутрішніх справ.

"Його це тішило. Але не через посаду. Через можливість знімати. Він взагалі був не про посаду. Його найбільше цікавила робота. Постійно ініціював нові зйомки. Його часто просили допомогти зі знімками з різних наших департаментів", – каже Навроцька.

Завдяки посаді Микола став одним з тих, хто фіксував сучасну історію України. Тому найближчі роки його знімки ще будуть скрізь: він мав можливість фіксувати ключові події в Україні та роботу правоохоронців, захисників і рятувальників.

Операція із захоплення чоловіка, який погрожував підірвати міст у Києві / Фото з архіву Миколи Анацького

"Коли щось ставалось – він одним перших опинявся на місці події і знімав. Коли чоловік взяв у полон цивільних на мосту, то всі фотографії з отієї спецоперації робив Коля. Він з фотоапаратом ішов разом із групою захополення", – розповідає Іванюк.

Цікаво У 2023 році Росія може перейти до оборони в Україні, – розвідка США

Оборона Києва

Микола точно знав, що Росія не зупиниться на Донбасі і повномасштабне вторгнення буде. Він готувався до нього.

Коля завжди повторював: "Буде велика війна. Росія не зупиниться на Донбасі. Ми маємо час на підготовку". Тоді ці наративи були немодними. Я сама його за ці думки називала фаталістом. Але він був переконаний, що війна буде і продовжував до неї готуватись. Постійно купляв додаткову екіпіровку та тренувався. Коли тільки почалось повномасштабне вторгнення, у мене сталась свого роду паніка. Він мені сказав: "Сеструха, нарешті прорвало!"
– згадує Салашна.

24 лютого Микола вивіз на Захід України вагітну дружину, а сам повернувся до Києва. Долучився до своїх хлопців з батальйону Кульчицького.

"Казав, що фотографувати зараз зможе будь-хто, а він потрібен як досвідчений воїн. Він певною мірою тішився, тому що знав, що повномасштабна агресія наближає нашу перемогу", – каже Салашна.

Після повномасштабного нападу 24 лютого Микола знову пішов воювати добровольцем / Фото з архіву Анацького

Шитий розповідає, що 25 лютого вони зустрілись уже в частині. Спочатку – завдання з патрулювання та охорони у самій столиці. Потім вирушили на Горенку, аби підсилити один з підрозділів ЗСУ. Трохи не доїхали – росіяни почали обстрілювати колону і гвардійці мусили ховатись, хто де міг.

Коля – воїн спокійний, як удав. Паніки нема, завжди думає головою. Нас коли під Києвом крили, у нього взагалі нуль емоцій на обличчі. Біля нього впало, його трошки стінкою привалило, ми там в підвалі як сиділи, постійно перекрикувались, щоб контакт не втрачати. Приліт. Я бачу, що стінка завалилась, розумію, що він десь біля неї був. Кричу: "Майстер! Майстер!". Він вилазить, весь в крейді, дивиться на мене, каже: "Все нормально. Треба звалювати, бо гірше буде",
– згадує він.

Після кількагодинного обстрілу старший колони дав наказ відходити на Київ. Виходили пішим порядком. Техніка була побита, забрати її не змогли.

"Ми дійшли до перехрестя Пуща – Ірпінь, там біля заправки "Окко" ТРО стояла. Подальших вказівок чекали там. Кілька днів спали в КрАЗах. Потім отримали наказ розміщатись на тому перехресті, облаштовувати собі позиції і чекати прориву російських військ", – розповідає Шитий.

Микола Анацький / Фото 24 Каналу

Згадує, що настільки змучився спати у холодному та незручному КрАЗі сидячи, що вирішив ночувати на заправці. Там було тепло і найголовніше – можна було лягти і витягнути ноги. Микола його відмовляв: "Це заправка, одна ракета прилетить, воно як рване, вас і не познаходять".

"Але в мене настільки не було сил, що було пофіг. Тоді я пішов ночувати на заправці сам. Наступного вечора вже "Майстер" не витримав і запропонував ночувати на заправці. А мене вже наче відвернуло: вже виспався, більше не хочу. Він пішов ночувати на заправку сам. Ми спали в КрАЗі, який був припаркований за метрів 50 від тієї заправки. Вночі в заправку прилетіла ракета", – каже він.

Перший вибух стався близько 3 ночі. Від нього загорілась припаркована поруч машина Збройних Сил із боєкомплектом.

На заправці все горіло і вибухало аж до ранку. Побратими казали, що треба іти Колю витягати, але реально коли там все рветься, ти вже нічого не зробиш. Коля потім ще прикалувався наді мною: "Оце, блін, рятівник!". Насправді, він та ще кілька хлопців, які ночували на заправці, прокинулись після першого вибуху і через вікно встигли вискочити і відбігти,
– говорить Шитий.

"Весь період оборони Києва ми були разом. Готувались зустрічати прорив російських колон. Потім поїхали на бойове злагодження і Колі за кілька днів до виїзду на Схід дзвонять з роботи і відкликають назад у Міністерство. Для нього це шок був. Дружина його розказувала, що він дуже переймався, що всі його друзі поїхали воювати, а він залишився", – каже він.

Микола Анацький / Фото з архіву Анацького

"Ми перетинались, коли були бої за Київ. Багато переписувались. Потім він мені розказав, що йому запропонували повернутись у Міністерство. Я відповів, що своїми фотографіями він також може донести до світу суть нашої війни, а коли буде критичний період і всі муситимуть стати до зброї, ми ще всі встигнем навоюватись", – додає Марків.

Повернення до фотографії

Микола повернувся на роботу до МВС та супроводжував міністра на виїздах, в тому числі – у зону бойових дій. Встиг зробити чимало історичних кадрів.

Зокрема – показати історію повернення командирів з Азовсталі.

Командири оборони Маріуполя / Фото Миколи Анацького 

Ця зйомка у Стамбулі була однією з найемоційніших його зйомок. Розповідав, що коли хлопців привезли, вони навіть не одразу зрозуміли, де вони.

"Лише коли їх завели в тепле приміщення, налили теплий чай і дали сигарету, вони усвідомили, що це реальність і їх дійсно обміняли. Коля упіймав цей момент. Фотографій наробив там під сотню. Обробляв більше доби. Правда, не знаю, де вони зараз. Він все із собою возив", – каже Іванюк.

Салашна додає, що кожна зйомка у 2022 році для нього була дуже емоційна.

"Він найпершим бачив те саме, що бачив міністр. Часто це було важко. Найбільше його вразив удар по Вінниці. Там постраждало дуже багато дітей. У нього тоді саме народилась донька. Він цей удар сприйняв дуже близько до серця. Казав: "Я зараз все приміряю на свою малу. І ненавиджу рашистів ще більше", – говорить вона.

Наслідки чергової атаки росіян на Україну / Фото Миколи Анацького

Хомасурідзе розповідає, що він уважно стежив за долею Бахмуту – у місті, попри вмовляння евакуюватись, залишались батьки.

"Зрештою, Коля їх переконав. Буквально в останні дні, коли ще можна було безпечно виїхати, вони евакуювались. Він говорив, що не уявляє, як повернеться у Бахмут. А зараз – тим більше", – каже він.

Паралельно Микола підтримував побратимів усіма можливими способами.

"Була історія, коли наші хлопці танчик затрофеїли, а самі підірвались на МОНці біля того танчика. Хлопці за це нічого не отримали. Танчик поїхав в інший підрозділ, нам замість того танчика дали 2 якісь броньовані техніки в підрозділ. Його це так обурило. І він там з кимось переговорив, хлопців мали нагородити. Але не знаю, чим це завершиться. "Майстра" нема, не знаю, чи хтось цей процес контролюватиме. Він отакий був, за своїх переживав, допомагав, впрягався. Борець за справедливість – це 100% про нього", – розповідає Шитий.

До теми Біль сповнює серце, – Зеленський опублікував кадри прощання з керівництвом МВС

Микола Анацький загинув внаслідок падіння гвинтокрила у Броварах 18 січня 2023 року.

"Він у компанії був окрасою, як хороша вінілова пластинка для поцінувача музики. Якщо вона є – вечір гарантовано буде смачним. Якщо є Коля – вечір гарантовано буде хорошим. У ньому поєднувались високі чесноти, простота, мудрість якась віковічна і бажання бути професіоналом. Він був дуже людяним. Мав такі цінності, які, певно, уже не прийнято вважати модними. Готовий на вчинок. Дотримувався даного слова. Цінував форму. Вірив, що бути офіцером – це статус воїна, це про мужність, а офіцерська честь – це не пустий звук. Дуже любив, щоб все було зроблено "по людськи, правильно". Навіть коли мене десь накривало емоціями, казав: "Сеструха, не спіши. Треба, аби було по-людськи", – говорить Салашна.

Микола Анацький / Фото 24 Каналу

"Дуже довірливий був. Його розвести заради приколу можна було запросто. Але потім відповідь чекай не гіршу. На весіллі він у мене свідком був – кращого не побажаєш. Ніколи до того не співав. А тут він заспівав і це було дуже красиво. Вразив всіх дівчат своїм шармом. А він вже тоді з майбутньою дружиною почав зустрічатись, то всім ввічливо казав, що в нього є дівчина. Дуже начитаний. Ніколи грубість нікому не скаже, поганого не побажає. До нього тягнуло. Таких, думаю, більше не роблять", – каже Черниш.