Москва горить, Крим під загрозою: чи має тепер Україна карти і чи сяде Росія за стіл перемовин восени

28 лютого 2025 на зустрічі з Володимиром Зеленським у Білому домі президент США безапеляційно заявив про те, що Україна не має карт. Дональд Трамп був впевнений у тому, що Київ є критично залежним від підтримки Вашингтона, і що йому вдасться вкрай швидко досягнути великої угоди з Путіним.

Потреби України щодо виживання нації, збереження власних територій та економіки при цьому 47 американський лідер взагалі опускав як такі, що не потребують жодної уваги. Гарантіями безпеки та виконання угоди для творця MAGA були лише слова російського президента про те, що він нібито обов'язково зупиниться, якщо йому без бою віддадуть Донбас, Херсонську та Запорізьку області.

Трампу було вкрай важливо швидко розібратися з російсько-українською війною, оскільки саме це він обіцяв виборцям під час кампанії. Саме слова про те, що війни ніколи б не сталося, якби він був президентом, разом зі звинуваченнями Байдена та Обами лунали від нього найгучніше.

Запит американців на допомогу Україні та завершення конфлікту був таким, що забути про нього і насолоджуватись гольфом 24 на 7 Трамп просто ніяк не міг. Судячи з усього, у планах президента-мільярдера було якомога швидке рішення конфлікту шляхом тиску на сторону, що здавалася йому слабкою, загравання з агресором і оголошення про власну перемогу. Якими могли бути наслідки таких угод через кілька років, Трампа аж ніяк не цікавило, адже "після нас хоч потоп".

З часу заяви про відсутність карт минуло понад два довгих роки і кілька етапів сюрреалістичних гойдалок Вашингтона від звинувачень Зеленського в небажанні закінчити війну до послаблення санкцій проти Росії. Американці значно скоротили об'єм надання збройової допомоги Україні, обмежили поставки ракет PAC-3 для перехоплення балістичних цілей, робили гучні заяви та через Віткоффа в обмін на чебурек обіцяли Путіну купу речей, які залишилися невідомими (частину – бо переговірник про них забув, оскільки не мав стенографістки, а іншу – бо спілкувався російською без перекладача і не все зрозумів).

Спілкування Кирила Дмитрієва з близьким оточенням Трампа, збільшення цін на нафту та доповіді російському диктатору про постійні перемоги на фронті, без жодних сумнівів, додали Путіну впевненості у можливості якщо не повністю досягнути своїх стратегічних цілей, то хоча б відкусити від України ще більше територій та вчасно вийти сухим з води. Втім, економіка країни-агресорки демонструє значне просідання, а прибутки від торгівлі енергоносіями зменшуються через регулярні діпстрайки.

У 53 регіонах Росії з 83, а також на окупованих територіях вже діють обмеження на продаж пального, оскільки винесення НПЗ призвели до нестачі виготовлення бензину та дизелю. Крим і захоплений окупантами Південь України поступово перетворюються на територію без логістики, наступ загарбників суттєво буксує майже по всій лінії фронту, а спроможності Києва атакувати цілі заводи лише зростають, тоді як можливості Москви захиститися тануть.

То ж чи здобула Україна карти, про які два роки тому саркастично казав Трамп? І чи реалістичними виглядають прогнози про те, що Росію вдасться всерйоз посадити за стіл переговорів – читайте у матеріалі 24 Каналу.

Читайте також Україна створила дуже хороші умови": інтерв'ю генерала Годжеса про завершення війни

Путін. Підсумки: Росія поринає у неконтрольовану "двіжуху"

Коментуючи події на фронті під час прямої лінії наприкінці 2024 року, Путін назвав війну "двіжухою". Мовляв, нудно стає, коли нічого не відбувається.

Так от, менш ніж через 18 місяців після цього "двіжуха" повноцінно прийшла до Росії. У масштабах, про які ще відносно недавно ніхто не міг і думати. Атаки українських безпілотників, що почалися з невеликої кількості дронів раз на місяць, перетворилися у щоденні болючі удари із залученням сотень бортів.

Щоденні полювання на зенітно-ракетні комплекси, а також масові нальоти впродовж довгого часу призвели до того, що російська ППО значно просіла у своїх спроможностях: у загарбників нема ані потрібної кількості пускових, ані радарів, ані ракет. Усі вільні та справні комплекси Путін зосередив біля свого бункеру та у Москві, а генералам доводиться лише вигадувати, по чому Сили Оборони нанесуть наступний удар, і де сконцентрувати захист. Втім, останнє виглядає буквально неможливим як через величезний банк цілей, так і через обмежені можливості агресорів. 

От і виходить, що країна-бензоколонка вимушена купляти пальне у партнерів-союзників, оскільки нездатна забезпечити свої потреби, а також не може захистити критичні для себе об'єкти. Неспроможність Росії протидіяти українським далекобійним дронам бачать і у США, і у Європі, і навіть в Азії, де Москва має багато союзників. Втім, не менш важливим є й той факт, що її відкрито побачили самі росіяни.

Після ударів по Туапсе та атаках по майже всіх нафтопереробних заводах на європейській території країни-загарбниці, пропагандисти обмежувалися лише слабкою реакцією. Місцеві телеграм-канали уникали писати новини про наслідки прильотів, або ж просто замовчували, через що саме у місті, наприклад, йде нафтовий дощ. Однак наліт безпілотників на Москву мав однаково важливі кінетичну і когнітивну дії. Зупинка НПЗ, який забезпечував пальним 40% потреб столиці Росії, сама по собі ускладнює кризу нестачі бензину. Паралельно з цим показовий повітряний парад українських дронів над Москвою продемонстрував те, що війна повернулася до "рідної гавані".

Мільйони москвичів, які ніколи не цікавилися політикою, існували поза війною та так чи інакше жили у застарілій парадигмі про "ми не заважаємо вам займатися своїми справами, натомість ви даєте нам безпеку, стабільність та соцвиплати" різко усвідомили, що шанс загинути від БПЛА чи ракети "Панциря" цілком собі реальний. Війна повернулася до Росії не лише після взяття під контроль українськими військами частини Курської області, не коли Бєлгород опинився у блекауті, а коли "Люті", "Бандеролі" та ФП-1 пройшли крізь надпотужну багатоешелоновану систему протиракетної оборони Москви.

Москва після атаки українських дронів / Фото Exilenova+

Скільки б Трамп не розповідав про те, що Росія не може програти у цій війні, скільки б не надував щоки сам Путін у спробах довести, що все йде за його багатокроковим планом, результат, як кажуть, на табло (чи кришці з резервуару Московського НПЗ).

Воєнкори, що дуже переконливо радять закупатися гречкою, сіллю та тушонкою, тисячі створених росіянами мемів про те, що Сталін би ніколи не привів державу до такого стану, розмови про "пора заканчивать" у Державній думі яскраво свідчать про початок змін у сприйнятті цієї влади.

До теми Українська балістика змінить статус України у світі

Звісно, москвичі ще потребують багато уроків з формування причинно-наслідкових зв'язків, але нічого не прискорює навчання краще за старий добрий дрон "февраль". Саме тому непрацюючі аеропорти, робота ППО і прольоти далекобійних безпілотників із подальшим ураженням над Москвою – це надважлива когнітивна дія. А це ще у нас на підході виробництво українських балістичних ракет.

Російський лідер вже не той / Скриншот з трансляції параду-2026, який росіянам дозволив провести президент України

Словом, наразі виглядає, що "двіжуха" є цілком неконтрольованою з боку Кремля. Хоч геть не йдеться про якісь революційні прояви чи перспективи "руського бунту", Путін у сприйнятті мільйонів росіян перетворюється з маскуліного лідера на слабкого діда, який постійно скаржиться, що його "надулі". 

В інформаційному просторі (зі згоди влади чи ні) все частіше лунають не "можемо повторити", а зовсім інші риторичні запитання: "а навіщо ми це все починали"?

На фронті у росіян жодних перемог

Крім купи проблем у тилу, російська влада ще й зіштовхнулася із відвертим буксуванням на фронті. Хоч ледве не кожен командир у росіян веде по дві карти – реальну і переможну – за дуже довгий час армія загарбників не продемонструвала ніякого суттєвого успіху. Усі заяви Путіна та його поплічників про те, що "все йде за планом", а російська армія переможно наступає на кожній ділянці фронту, жорстоко розбиваються о реальність. 

Погрози типу "а то буде, як у Куп'янську" яскраво демонструють, що у стратегічному плані Росія зайшла у глухий кут.

Звісно, на лінії бойового зіткнення тривають запеклі й страшні бої, окупанти поволі просуваються до Костянтинівки та перетворюють місто на "сіру зону", але платять за це страшну ціну. Багато місяців поспіль окупаційна армія втрачає більше особового складу, ніж набирає, а кількість контрольованих Москвою територій має тенденцію до поступового зменшення вже найближчим часом.

Руйнування логістичних шляхів на Півдні цілком може призвести до розширення сірої зони, і це зрозуміло абсолютно всім, крім, ймовірно, вищого політичного керівництва країни-агресорки.

Колона окупантів перед ураженням бійцями 412-ї бригади Nemesis Сил безпілотних систем ЗСУ / Скриншот з відео бригади

То ж зовсім не дивно, що всілякі воєнкори подекуди починають скавучати та замислюватись: "а навіщо ми це все починали?". Бо, виявляється, коли твоя армія перемагає, ніяких питань щодо справедливості війни ніхто не ставить. А коли нема бензину і є ризики отримати дроном в обличчя, виникає купа запитань, мовляв, підсумки правління Путіна далеко не такі, як очікувалося. 

Росіяни пишаються своєю вигаданою величчю, але навіть парад до "дня побєдобєсія" без дозволу Зеленського провести вже не можуть. Через авантюру Путіна вони втратили майже всю важку техніку, витратили понад трильйон доларів на війну, але отримали кривий "Орешник" і проблеми з ППО. Сили Оборони України своїми мідлстрайками зривають майбутній наступ ворога, не даючи йому накопичувати ресурси для атаки.

За словами спеціаліста зі стратегічних комунікацій Юрія Богданова, якщо Україна підтримуватиме градус напруги у Криму впродовж наступних місяців, російська воєнна машина справді може зламатися. 

Крим перетворився у зону ризику, вразливості. Чим більше Росія витрачатиме сил для підтримання Криму, забезпечення його населення, тим важче їй буде загалом вести війну. Ми уже перетворили Крим у витратну частину російського бюджету та російської воєнної машини. Скоріш за все, у випадку повної ізоляції Криму, першими звідти втечуть росіяни. Якщо питання з паливом затягнеться хоча б на кілька тижнів, то вони почнуть масово втікати,
– вважає Богданов.

Єдині козирі, що залишилися у Путіна – це тотальна мобілізація та ядерна зброя. Проте використати останню дорівнює пострілу собі у скроню, оскільки у такому разі Росія стане парією навіть для свого найліпшого союзника Китаю. Проведення ж мобілізаційних заходів на новому масштабному рівні призведе до купи економічних наслідків.

Економіка Росії тримається на чесному слові

Керівник Офісу Президента Кирило Буданов, ще коли обіймав посаду начальника ГУР МОУ, казав, що у Росії є час вийти з війни до кінця 2025 року. Але, видно, прорахунки можливих наслідків продовження активних бойових дій або не дійшли до Путіна, або були ним відкинуті. То ж країна-агресорка вже станом на квітень 2026-го отримала величезну бюджетну діру розміром з річний бюджет Москви або з сукупний кошторис життя усіх регіонів за вийнятком столиці.

Росія б'є рекорди з нестачі робочої сили, оскільки за понад 4 роки війни левова частка працездатного населення була перемолота у степах Донбасу або виїхала за межі країни під час "часткової мобілізації". Для хоча б якогось економічного покращення державі-агресорці потрібні багатомільярдні інвестиції, робочі руки, фахівці та інженери, менеджери високого класу. Але не зайнятих спеціалістів на ринку практично нема, оскільки більшість населення вже понад 20 років живе за схемою "закінчив 8 класів – вкрав – сів – вийшов – загинув на "СВО – став білою "Ладою". 

Крім того, через нестачу пального у підвішеному стані опинилися аграрії, адже провести посівну та зібрати врожай без тисяч тонн дизелю просто неможливо. У випадку, якщо Росія не зможе знайти вихід із кризи, на фермерів очікує хвиля банкрутств, а на жителів країни-агресорки – величезні ціни та дефіцит продуктів.

При цьому чи не єдиним варіантом для Москви є придбання пального в інших країн, але це збільшить діру в бюджеті та призведе до стрімкого зростання цін. Ба більше, бензин і дизель треба десь зберігати, а нафтобази вже перебувають під постійним прицілом Сил Оборони.

Нафтобаза у Краснодарському краї готова приймати партію пального / Скриншот з відео Exilenova+

Майже весь бізнес у Росії показує "негативне зростання", ключові енергетичні компанії давно збиткові, а банківська система тримається на штучному диханні у вигляді друку коштів задля збереження ліквідності. То ж якщо Путін вирішить проводити масову мобілізацію, показник інфляції у державі злетить у космос. Адже кожного потенційного окупанта потрібно не лише висмикнути з робочого місця, але й хоч якось забезпечити, навчити, довезти до лінії фронту і дати його родині гроші на білу "Ладу".

Але ні на зарплати, ні на виплати при загибелі, у Кремля грошей нема, оскільки економіка просто не витримує продовження війни з Україною.

Крім того, за словами військового експерта Сергія Грабського, відкрита мобілізація є небезпечною для Путіна не лише через можливу політичну реакцію. 

Попередній досвід уже показав, що разом із призовом Росія отримує втечу працездатних людей, а нині такий відтік був би ще болючішим: країна глибше втягнута у війну, втрати значно більші, а кадровий дефіцит відчутніший. У жовтні 2022 року було мобілізовано 320 тисяч, а Росія одномоментно втратила близько мільйона робочих рук, 
– наголошує експерт.

Чи може керівництво Росії до осені сісти за стіл перемовин для виходу з війни?

Фактично весь переговірний трек, що тривав з початку повномасштабної війни до сьогодення, зводився до одного – вимог Путіна підписати капітуляцію України. Але поки росіяни не зголошувалися ні на які поступки, ситуація достатньо серйозно змінилася. Київ отримав важелі тиску на Росію, посилив свої можливості по ураженню критичних об'єктів ворога (мовою Трампа – карти), а Москва натомість просіла по всіх військових, а головне –  економічних показниках.

Політолог Володимир Фесенко у коментарі 24 Каналу зауважив, що наразі абсолютно невідомо, чи Росія реально готова домовлятися та повертатись до мирних переговорів.

Кремль поки не демонструє готовності до завершення війни та робить ставку на продовження бойових дій. Якщо США приєднаються до політичного та економічного тиску, це може вплинути на процес, але не гарантує швидких переговорів, 
– наголосив Фесенко.

Але умови для цього вже створені. Путін може, звісно, їх ігнорувати, але це те саме, що ігнорувати реальність та жити у вигаданому світі. Немов той Салазар.

Зверніть увагу Путін – новий Салазар: як російський і португальський диктатори стали жертвами власної системи

Варто розуміти, що бажання Путіна зупинити війну напряму залежить від усвідомлення ним неспроможності рухатися далі у площині активних бойових дій, адже наразі диктатор, схоже, впевнений у тому, що влітку йому вдасться прорвати оборону України.

То ж чи продемонструє Кремль готовність до виходу з війни, буде зрозуміло лише після завершення наступальної кампанії Росії, яка, по великому рахунку, ще навіть не починалася (і, можливо, не зможе стартанути через ефективні мідлстрайк-удари).