Про те, як українська діаспора у США та Канаді святкує Різдво, а також Водохреща, які традиції бережуть крізь роки, читайте у матеріалі у межах проєкту сайту 24 каналу "Українське Різдво".

Зверніть увагу Радість бути поруч з рідними: затишні різдвяні традиції журналістів 24 каналу

В якому б куточку світу не опинялися українці, вони залишаються там українцями. Вирушаючи у дорогу, окрім звичної валізи, пакують і ту, в якій пам'ять про все рідне, звичне, традиційне. А тоді десь далеко від дому розпаковують цю валізу, відтворюючи за тисячі кілометрів свою Україну.

Різдвяні традиції українців США

Завжди було так: у батьків міцний зв'язок з рідним домом, у дітей він слабне, а онукам доводиться докладати немалих зусиль, аби його підтримувати. Але рідне знаходить, за що зачепитися в душі.

У США більшість українських церков перейшли на григоріанський календар. Однак є й ті, які ще дотримуються юліанського. Такі діють у Вашингтоні, Філадельфії, Клівленді, Чикаго, Нью-Йорку, Міннеаполісі та інших містах. У них на Різдво 7 січня збирається велика громада..

Готуючи на Святвечір 12 страв та співаючи колядки, українці на американській землі єднаються як між собою, так і з українцями з усіх куточків світу.

Мій досвід святкування Різдва у Міннесоті

Різдво для мене – це бути з родиною. Разом їсти кутю, співати колядки і розмовляти. Це йти в гості і приймати їх у себе. Щоб не було, центром різдвяних святкувань завжди є дім.

У дитинстві дім для нас дуже чіткий та буквальний – будинок з таким номером на такій вулиці у такому місті чи селі, з абсолютно конкретними кімнатами, інтер'єром. Коли ж ми підростаємо, розуміння дому трансформується, міцно переплітаючись з людьми. Наш дім – це місце, де нас чекають, люблять, де нам раді.

На Різдво 2019 року я була ніби вдома, водночас перебуваючи за тисячі кілометрів від нього – у США.

На той Святвечір я готувала вареники, кутю і пампушки. Це було ще тим викликом – за деякими інгредієнтами довелося буквально полювати. Та й готові страви смаком, м'яко кажучи, дещо відрізнялися від звичних – борошно інше, і пшениця, і молочні продукти. Та це вже деталі.


Пампухи за українським рецептом з американських продуктів / Фото Наталі Пристанської

Ми з чоловіком і донькою одягли вишиванки і пішли у церкву. Там було багато українців, яких доля у різний час занесла в Міннесоту. Ми сиділи за столом, на який кілька сімей принесли страви, загалом були усі 12.

Перед цим пройшла святкова служба, а тоді був концерт церковного хору. Я колядувала разом з ним. До того часу мені здавалося, що я якщо й не знаю, то точно чула мало не всі українські колядки. Та ні – в Америці вивчила багато нових.


Виступ церковного хору / Фото Наталі Пристанської

Вже 7 січня ми разом з ще декількома українськими родинами ходили з колядою один до одного. Нас пригощали українськими стравами. Скільки разів того дня лунали українські різдвяні пісні, вже й не злічити. Але це був незабутній день.


Наталя Пристанська з чоловіком і дочкою на Святвечорі у США / Фото журналістки

Вертеп і коляда: історія Олексія Христича

Пан Олексій родом з Білої Церкви, що на Київщині. У Міннесоту приїхав у 2001 році на навчання. Тепер чоловік очолює церковний хор у православній церкві святої Катерини в Арден-Хіллс, що неподалік Міннеаполіса. У США він одружився та виховує 3 дітей.

Уже кілька років чоловік разом з іншими українцями організовує вертеп.

Вперше ми брали участь у вертепі у 2007 році. Тоді студенти прийшли до нас у церкву Катерини. У нас не було слів, і вийшло усе спонтанно: я – Йосиф, дружина Аня – Марія, син Богдан – Ісус,
– пригадав чоловік.


Вертеп у церкві Катерини у 2007 році / Фото з церковної газети "Голос"


Пан Олексій з дружиною і сином взяли участі у вертепі / Фото з церковної газети "Голос"

Згодом була пауза. І вже у 2016 році вертеп отримав нове життя. У ньому взяли участь як старше покоління, так і молодше, а ще багато дітей. Усі були у костюмах, а сцену задекорували у затишну українську хату – вишита скатертина на столі та вишиті рушники на стінах.

Вертеп 2016 року:Фото з фейсбуку церкви святої Катерини

Радісну вістку про народження Христа у церкві сповіщали і у 2018 році – лунали колядки, виступав вертеп.

Вертеп у церкві святої Катерини у 2018 році: Фото з архіву Олексія Христича

Організовували, за словами пана Олексія, вертеп і у наступні роки. А далі почався коронавірус, тому довелося зробити паузу. У 2022 році вертеп знову буде, однак у ньому братимуть участь ще й парафіяни іншої української церкви Міннеаполіса – святого Михаїла.

Отець Мирон з церкви Михаїла має багато ідей. Він запропонував, аби разом з церквою Катерини організувати вертеп,
– пояснив пан Олексій.

Група охочих зголосилася, почали проводити репетиції, розподіляти ролі. Тому вже на Святвечір у залі церкви святої Катерини знову лунатимуть колядки у виконанні церковного хору, а тоді виступить і вертеп.


Репетиції до вертепу-2022 / Фото Олексія Христича

Українці Міннесоти проводять репетицію вертепу: дивіться відео

Не оминіть увагою Бетлегемоші замість вертепу і вареники з бугаєвим молочком: як гуцули святкують Різдво

Спільна вечеря у парафіяльному залі церкви

Перед колядою і вертепом українці вечеряють у парафіяльному залі церкви. Компаніями сідають за столи, на які сім'ї несуть по декілька страв. Цій традиції теж приблизно 10 років.

А вже після усіх урочистостей охочі залишаються разом, аби колядувати та святкувати народження Христа. Однак частина українців йде додому, аби вечеряти ще у родинному колі.

Дехто вертеп подивиться, я пропоную залишитися і далі, однак люди кажуть: ні, ми з родиною збираємося,
– зазначив пан Олексій.

Пані Галина Миронюк, яка є заступницею голови церковного хору, розповідала, що раніше хористи ходили колядувати у хати українців: "Вони мали список, до кого потрібно зайти". Однак згодом цієї традиції перестали дотримуватися.

Служба 7 січня та походи в гості з колядою

На саме Різдво, якщо воно випадає на будній день, у церкві вже не так людно. Однак є ті, хто обов'язково приходить, відпрошується з роботи.

Крім того, деякі батьки спеціально не дають дітей у школу, аби показати, що це наша традиція. Зі занять їх без проблем відпускають, давши домашнє завдання,
– пояснив чоловік.

А далі після літургії на Різдво українці ходять колядувати один до одного. "5 – 6 родин збираємося. І йдемо колядувати. Часто все затягується аж до півночі", – поділився пан Олексій. Це вже теж стало гарною традицією.

Свято Маланки як нагода знову побути разом

Ще однією гарною нагодою для українців об'єднатися та провести час разом є свято Маланки. У Міннеаполісі з 13 на 14 січня відзначають Новий рік за старим стилем. Організовують концерт, на якому лунає українська музика.

Щороку запрошують грати якийсь колектив. Там виступав Ukrainian Village Band (його членом є Олексій Христич – 24 канал), були колективи з Чикаго, Канади. Люди танцюють, веселяться. Це найбільше свято року,
– розповів чоловік.

Він уточнив, що традиційно за вечір має грати коломийка. Дівчата з танцювального колективу "Черемош" стають у коло, а декілька пар показують трюки.

Пан Олексій також додав, що свято Маланки є важливим для церкви святого Михаїла. "Коли все занепадало, то у громади церкви Михаїла завжди була Маланка".

У 2022 році Маланку хочуть організувати при церкві святої Катерини. Сподіваються лише, що планам на заваді не стане коронавірус.

Святкування Маланки у 2019 році: дивіться уривок відео Віталія Катасонова

Радимо ознайомитися За коляду відправляли у карцер: як українці святкували Різдво за часів радянської влади

Різдвяні традиції українців Канади

Кілька років тому Diaspora.ua оприлюднила у мережі документальний фільм про святкування Різдва канадськими українцями. Його зняли у Манітобі ще в 1942 році.

Унікальна відеохроніка показує, як бережно українці дотримувалися своїх традицій за 7 000 кілометрів від рідного дому. У фільмі зафіксовані святкування Різдва, Водохреща, у ньому лунають колядки й щедрівки. Люди там у національному вбранні, а все навколо оформлене українською атрибутикою.

Як українці Канади святкували Різдво та Йордан у 40-х роках: дивіться відео

Та відтоді вже минув не один десяток років. Стара діаспора міцніше тримається за українські звичаї та традиції, які наче законсервувалися далеко від дому. Їхні нащадки вже більше почуваються канадцями, однак пам'ятають та поважають своє коріння.

Кутя індіанцям та напій Маннергейма: історія Володимира Ягніщака

63-річний Володимир Ягніщак народився у селі Комишацьке, що на Донеччині (нині окупованій частині). З 4-місячного віку жив у селищі Журавно на Львівщині. А у 2002 році переїхав у Канаду. Працює на півночі провінції Альберта директором школи, де більшість – місцеве населення, тобто індіанці.

Лише 2 церкви в Едмонтоні дотримуються юліанського календаря

Пан Володимир розповів, що в Канаді майже всі українські церкви перейшли на григоріанський календар.

У нас є 17 українських церков в Едмонтоні. Тільки одна маленька церква греко-католицька та одна православна дотримуються юліанського календаря,
– зазначив чоловік.

Попри те, що Різдво вже називають просто holidays (свята), є те, що люди досі цінують – бути цього дня вдома, разом з родиною.

"Люди бережуть оце "родина разом і насамперед". У них це святе. Навіть з роботи відпускають, якщо треба", – пояснив пан Володимир.

Українці, які вже народилися у Канаді, знають назви страв та стараються їх вимовляти українською мовою.

Досвід святкування Різдва в Канаді

Своє перше Різдво по прибуттю на канадську землю пан Володимир святкував в англіканській родині. Вони були здивовані, що українські свята майже такі ж, як і їхні.

"Відвезли мене у церкву неподалік Едмонтона, у Село українсько-канадської культурної спадщини. Це було на Йордан. Ця жінка відстояла службу і сказала: це таке саме, як у нас", – сміється чоловік.

Наступного року пан Володимир святкував Різдво у лемківській родині: "Там були 12 страв. Старше покоління дотримувалося традицій. Діти та внуки вже були англізовані". І якщо діти ще говорили українською, то внуки – лише англійською. Однак назви страв, звичайно, пам'ятали.

А третій рік і багато наступних на різдвяні свята він був в австрійській родині – у пані Віри Гнатишин-Литвин – дочки композитора та керівника хору української католицької церкви святої Варвари у Відні Андрія Гнатишина.

Бабуся і дідусь пані Віри були з Чишок, що під Львовом. Однак вона народилася в Австрії. А згодом переїхала з чоловіком у Канаду, там він отримав роботу – був священником. Сама ж жінка стала вчителювати.

Пані Віра святкувала Різдво і за григоріанським календарем, і за юліанським. Однак 6 і 7 січня у її домі збиралися лише найближчі люди.


Володимир Ягнішак святкував Різдво з Вірою Литвин / Фото з архіву чоловіка

У перші роки міграції пана Володимира у хату приходили колядники.

У Канаді ви маєте номер, за яким сплачуєте десятину церкві. Перед святами з церкви телефонують, а тоді приходять колядувати,
– пояснив він.

Колядники приходили у дім з довгою програмою, співали приблизно по 45 хвилин.

Кутю пробували навіть індіанці

У школі, де працює пан Володимир, усі знають про те, що він українець.

Я приїду, коли буде наше Різдво, а вся школа буде говорити "Слава Україна! Героям Слава",
– зазначив чоловік.

Він любить пригощати людей українськими традиційними стравами, зокрема й кутею. Однак індіанці доволі недовірливі та дуже обережно ставляться до всього, що роблять не вони. Вони намагаються всіма способами уникнути дегустації страв, які приносить пан Володимир. У результаті таки спробують трохи, але лише після того, як це зробить і господар.

"Потім трохи попробують і будуть страшенно хвалити", – додає мігрант з України.

Напій Маннергейма став різдвяною традицією

Ще одна цікава історія пов'язана з Маннергеймом і його напоєм, який став в оточенні пана Володимира традиційним на Різдво. Одна з учениць чоловіка – англійка – дуже полюбила його лекції про Карла Густава Маннергейма.

Він відкрив свій напій, так званий "маннергейм дрінк" (спирт у поєднанні з джином і вермутом – 24 канал). До наших свят ця англійка завжди робила такий напій,
– розказав пан Володимир.

Та з усмішкою додав, що цей напій офіційно внесли в юліанський календар святкування Різдва в Канаді.

На Різдво, підсумував пан Володимир, усі збираються у тих церквах, де діє юліанський календар. Стара діаспора старається повністю пройти Всеношну службу. У такі дні там яблуку ніде впасти – точно можна знайти українців з усього Едмонтона.

Читайте також Традиції, виплекані роками: як українці святкують Різдво за кордоном

З повагою до чужого та трепетом до рідного: історія Мар'яни Манько

Мар'яні Манько 27 років, вона родом з Львівської області. Однак останні 4 роки живе з чоловіком та 3-річною донечкою у Торонто. Сім'я пізнає канадські традиції, але підтримує і береже насамперед рідні.

Святкування Різдва за григоріанським календарем та канадські традиції

На Святвечір 24 грудня я печу індика, готую печену картоплю. Загалом на стіл можна ставити, що побажаєш. Немає традиції готувати конкретні страви, як в Україні,
– зазначила пані Мар'яна.

Вже 25 грудня традиційно родини єднаються у найстарших. Там усі святкують, розпаковують подарунки.


На Різдво 25 грудня жінка готує індичку / Фото Мар'яни Манько

Жінка розповіла про цікаву канадську традицію, за якою 1 грудня, якщо у сім'ї є діти, батьки купують ельфа.

Він 24 дні пакостить вдома. Кожного ранку мама переставляє ельфа у різних місцях. Може, туалетний папір порвати, поставивши біля нього ельфа,
– пояснила вона.

Дитина ж не має права торкатися ельфа, бо він може піти геть та не дочекатися Різдва. Вже ввечері 24 грудня батьки з дітьми ставлять під ялинку печиво й молоко. А тоді чекають, аби Санта прийшов з подарунками, а ельф зник.

Ці звичні для канадців речі українська сім'я лише вивчає. Однак по-справжньому святкова атмосфера для них починає панувати 6 та 7 січня. "Їхнє Різдво не дуже святкуємо. Але пам'ятаємо про нього, тому не працюємо. У гості один до одного ходимо", – додала пані Мар'яна.

Різдво 7 січня, вечеря і колядки

На Святвечір вони готують традиційну українську вечерю. Купити необхідні продукти, наголосила жінка, проблем немає, адже є магазини з українськими товарами. Після вечері до них можуть завітати колядники.

Сім'ї вечеряють окремо, але потім можуть прийти один до одного поколядувати. Але так, щоби під вікном колядувати, то такого немає,
– розповіла жінка.

А вже коли ніч накриває місто, а до 7 січня залишається зовсім трохи, українці йдуть у церкву. Там опівночі розпочинається святкова служба. А на саме Різдво є традиція ходити в гості та приймати їх у себе.


Пані Мар'яна з сім'єю Різдво святкує 7 січня / Фото Мар'яни Манько

Традицію занурюватися у воду на Йордан теж бережуть

Бережуть українці Торонто і традицію занурюватися у воду на Водохреща.

У нас є озеро, де купаються. Спершу йдемо до церкви. А потім збирається компанія, ставить намет, там може бути глінтвейн, місця для переодягання,
– поділилася пані Мар'яна.

Сміючись, вона зауважила, що канадці часто кажуть, що "українці трохи crazy (божевільні)", бо роблять таке.

"Єдине, що тут немає такого відчуття, святкового духу, як вдома. Коли Різдво та Святвечір, то дуже хочеться додому, до рідних", – підсумувала пані Мар'яна. Однак різдвяний час, за її словами, прекрасна нагода для родин, в яких у Канаді проживає кілька поколінь, зібратися разом.