Небайдужі: як працюють волонтери Київського військового госпіталю

Коли все іде дійсно погано, хочеться вірити, що поруч буде людина, якій не все одно. Людина, яка зможе допомогти і підтримати.

Важливо Ціна мирного неба – історії 8 років війни, що ожили в текстах 24 каналу

Наталія Воронкова належить саме до того невеликого прошарку людей, яким не все одно.

Історія волонтерства

До 2014 року вона була директоркою з реклами та маркетингу однієї з українських фармацевтичних компаній. Після того, як акції протесту на Майдані незалежності почали набирати обертів та переросли у відкрите протистояння із силовиками, відчула, як перевартається і ставлення до країни, і самоідентифікація. Зрештою, змінюється і сам спосіб життя.

Зрозуміла, що їй не все одно, що там відбуваєтсья навколо. Так почалась її волонтерська робота.

Наталія Воронкова стала першою волонтеркою Київського військового шпиталю / Фото зі сторінки волонтерки у Facebook

Вона туди приїхала, щоб пришвидшити надання допомоги важкопораненому військовослужбовцю, який лежав у київському опіковому центрі.

Тоді я ще не розуміла, як працює система Міноборони та її бюрократична машина і дуже нахабно почала розповідати, як їм потрібно працювати. Тому спочатку ми не відразу порозумілися з начальником госпіталю, – розповідає вона.

Вона знайшла спосіб донести до військового керівництва країни, що її ГО "Волонтерська Cотня Доброволя" вже довела ефективність своєї роботи та готова допомогти Міністерству оборони.

Склад "Волонтерської Сотні" у Київському госпіталі / Фото зі сторінки волонтерки у Facebook

"Нам повірили, виділили приміщення, і ми почали працювати. Спочатку зайняли маленьку кімнатку у госпіталі. Коли у ній перестали поміщатись ліки, одяг та інші зібрані речі – зайняли частину коридору. Через якийсь час, коли наших речей стало ще більше, начальник госпіталю сварився, що повз нас неможливо пройти – все заставлене. Потім, коли в госпіталь приїжджав Порошенко, чи то через заходи безпеки, чи то з якихось інших причин, нам сказали, що це все прикривають. Ми у відповідь розізлись. Я біля КПП поставила намет, запросила журналістів і сказала, що тепер допомогу ми прийматимемо тут. Ще за дві години відкрили наш волонтерський пункт. З того часу ми з начальником шпиталю працюємо душу в душу", – згадує волонтерка.

Зізнається, досі не навчилась відчувати субординації та не опанувала мову військовослужбовців.

Я описую якісь проблеми або необхідність змін тією мовою бізнесу, яку я знаю і якою мене вчили вирішувати завдання. Потім віддаю це військовим і прошу перекласти на військову мову. І мені досі однаково, яке звання чи посаду має співрозмовник. Переді мною завжди особистість. Або я можу знайти з нею спільну мову і працювати на досягнення спільної мети, або нам просто нема про що говорити– каже вона.

На восьмому році активної роботи із допомоги інших, вона може пишатись тим, що її "Волонтерська Сотня" – одна з організацій, які мають бездоганну репутацію.

Жодних бонусів від волонтерства ані я, ані хтось із моєї команди не отримав. Посада позаштатного радника міністра означає, що я не отримую зарплати за це. Я їжджу в зону ООС виключно за свої гроші, у мене немає ні відрядження, ні службового транспорту. Тактмеду ми вчимо, вкладаючи у ці заняття власні кошти– розповідає Воронкова.