Ціна мирного неба – історії 8 років війни, що ожили в текстах 24 каналу

Наш проєкт "Ціна мирного неба" – такий собі витверезник для тих, хто живе від війни на великій емоційній і буквальній відстані і знає про неї хіба з новин. Ми опублікували близько 20 матеріалів із цього циклу і готуємо ще кілька. Ми хочемо, щоб хоча б пара цифр зі зведення ожила в історіях і душах, та показала нам, яка ціна нашого мирного неба.

Історія з циклу Чим більше часу проходить, тим болючіше, – історія ветерана АТО з Луганська

То яка вона – ціна мирного неба?

Спершу може здатися, що відповідь очевидна і проговорена тисячу разів. Валюта у цій жорстокій, але очікуваній війні, – життя, здоров'я і щастя. Усе те, що зазвичай бажають на днях народженнях, люди готові принести у жертву. Аби ми жили подалі від боїв, мінних розтяжок і сухпайків.

Чи усвідомлюється це "мирними", які емоційно і фізично далекі від війни? Абстрактними іменниками – так собі. Конкретними живими словами, цитатами і фото – на нашу думку, сповна. Текстами з циклу "Ціна мирного неба" ми хотіли принести трохи усвідомлення для "мирних". Для цього ми опитали два десятки людей, які бачили війну і втрати на власні очі. Для цього ми розповіли наші особисті історії.

Ціна моєї боротьби: дивіться відеоспогад українського воїна

А тепер конкретика

Наш редактор Вячеслав Журба повернувся з фронту 6 років тому. Уявіть, йому було лише 20 років, коли він побачив найстрашніше – втрати і бої на передовій. Про свою ціну мирного неба він розповів дружині – Уляні Журбі, теж нашій редакторці. Вони зізнаються, що це була одна з найважчих розмов у їхньому житті.

Повна історія Ми платили гроші за те, щоб їхати на війну, – щемливе інтерв'ю дружини з добровольцем

Ціна мирного неба – це людські життя: життя місцевих жителів, життя добровольців, життя військових та волонтерів– розповів Славік.

Уперше за 8 років поговорити "по-серйозному" з татом про війну наважилася і керівниця випускових редакторів Наталя Боднар. Він довго не наважувався розповідати правду про те, що бачив на фронті. Адже це – чим не кожен готовий ділитися.

Це горе батьків, які більше не побачать своєї дитини-героя. Це – діти, в яких більше немає найріднішої людини: батька чи матері, життя яких забрала війна з московськими окупантами та їх приспішниками. З війни не повертається ніхто й ніколи. Якщо ти повертаєшся додому тілом, то душа залишається там, з побратимами, у снах ти часто повертаєшся на поля боїв– сказав доброволець і військовий медик Володимир Боднар.

Більше емоцій тут Поїздки на ящику гранат, страх смерті й ціна життя в 50: інтерв'ю з татом-медиком про війну

Важка розмова була і в нашої редакторки Софії Мінджоси, адже вона вперше дізналася правду про події 8-річної давнини. У 2014 році її батько збрехав, що їде "повчитися" на вишкіл. Сам же опинився на передовій у Пісках на Донеччині. Його ціна мирного неба, про яку він згадує перш за все – загиблі побратими.

"Палач", "Смерека", "Сєвєр", "Танчик", "Лом", Богдан Слобода і Мар'ян Корчак, – мої побратими, які загинули на війні– розповів Василь Мінджоса доньці.

Особисто для мене, найважча історія з рідних Чернівців – Юрій та Тетяна Мамчій на цій війні втратили двох синів. Олексій Мамчій загинув у районі Майорського у квітні 2021 року. Його молодший брат – Станіслав – поліг в Авдіївці у 2016-му. Юрій та Тетяна втратили надто багато, а тепер живуть лише одним – аби все це було не даремно.

Детально Не забудемо, не пробачимо: батько втратив на Донбасі 2 своїх синів

Сказано, що немає більшої любові, ніж віддати життя за своїх близьких. Наші діти заплатили своїм життям за цей мир, що ми маємо на більшій території України. Я не знаю, як це оцінити, – сказав Юрій Мамчій.

Фронтовою правдою, як холодною водою, облив своїми розповідями військовий фотограф Андрій Дубчак. Він ризикує усім, аби закадрувати війну тут і зараз, знайти героя і показати його історію. Андрій каже: слогану "Герої не вмирають" для нього просто не існує. Адже вони вмирають. І дуже швидко.

Радимо прочитати Герої вмирають, і дуже швидко: історія війни у фото репортера Андрія Дубчака

Ціну мирного неба він показує у фото. За кожною з них – трагічна і немилосердна правда війни.

Це Саша з простреленою головою. Це Сабріна, яка плаче від жалю до своєї родини. Це десятки тисяч кілометрів доріг. Недосип. Дедлайни. Це страх смерті– сказав він.

Тарас Матвіїв склав список із 51 мрією, найперша з них – перемога на війні. Цій мрії 31-річний чоловік і віддав своє життя. Він загинув, врятувавши життя двох бійців. Про єдиного сина і те, як він приховував, що на війні, нам розповіла його матір – вчителька української мови та літератури Валентина Матвіїв.

Ціна висока, але суспільство цього не цінує. Адже це здебільшого стосується тільки пасіонарної меншості. Проте Тарас ніколи на це не зважав – поклав життя, без пафосу, заради тої пасіонарної меншості та молоді, на яку він робив велику ставку– сказала пані Валентина.

Замість підсумку

У нас ще є історії волонтерів, розмова з Тарасом Тополею з "Антитіл", зізнання військової медсестри, військового капелана, бранця бойовиків.... і ще багато емоційних розмов з тими, хто показав нам ціну нашого мирного неба.

Я би дуже не хотіла перетворювати цей підсумковий текст у нескінченний лонгрід, який хочеться швидше проскролити чи закрити, бо "емоція згасає після 4 тисяч знаків".