Наш проєкт "Ціна мирного неба" – такий собі витверезник для тих, хто живе від війни на великій емоційній і буквальній відстані і знає про неї хіба з новин. Ми опублікували близько 20 матеріалів із цього циклу і готуємо ще кілька. Ми хочемо, щоб хоча б пара цифр зі зведення ожила в історіях і душах, та показала нам, яка ціна нашого мирного неба.
Історія з циклу Чим більше часу проходить, тим болючіше, – історія ветерана АТО з Луганська
То яка вона – ціна мирного неба?
Спершу може здатися, що відповідь очевидна і проговорена тисячу разів. Валюта у цій жорстокій, але очікуваній війні, – життя, здоров'я і щастя. Усе те, що зазвичай бажають на днях народженнях, люди готові принести у жертву. Аби ми жили подалі від боїв, мінних розтяжок і сухпайків.
Чи усвідомлюється це "мирними", які емоційно і фізично далекі від війни? Абстрактними іменниками – так собі. Конкретними живими словами, цитатами і фото – на нашу думку, сповна. Текстами з циклу "Ціна мирного неба" ми хотіли принести трохи усвідомлення для "мирних". Для цього ми опитали два десятки людей, які бачили війну і втрати на власні очі. Для цього ми розповіли наші особисті історії.
Ціна моєї боротьби: дивіться відеоспогад українського воїна
А тепер конкретика
Наш редактор Вячеслав Журба повернувся з фронту 6 років тому. Уявіть, йому було лише 20 років, коли він побачив найстрашніше – втрати і бої на передовій. Про свою ціну мирного неба він розповів дружині – Уляні Журбі, теж нашій редакторці. Вони зізнаються, що це була одна з найважчих розмов у їхньому житті.
Повна історія Ми платили гроші за те, щоб їхати на війну, – щемливе інтерв'ю дружини з добровольцем
Ціна мирного неба – це людські життя: життя місцевих жителів, життя добровольців, життя військових та волонтерів,
– розповів Славік.
Уперше за 8 років поговорити "по-серйозному" з татом про війну наважилася і керівниця випускових редакторів Наталя Боднар. Він довго не наважувався розповідати правду про те, що бачив на фронті. Адже це – чим не кожен готовий ділитися.
Це горе батьків, які більше не побачать своєї дитини-героя. Це – діти, в яких більше немає найріднішої людини: батька чи матері, життя яких забрала війна з московськими окупантами та їх приспішниками. З війни не повертається ніхто й ніколи. Якщо ти повертаєшся додому тілом, то душа залишається там, з побратимами, у снах ти часто повертаєшся на поля боїв,
– сказав доброволець і військовий медик Володимир Боднар.
Більше емоцій тут Поїздки на ящику гранат, страх смерті й ціна життя в 50: інтерв'ю з татом-медиком про війну
Важка розмова була і в нашої редакторки Софії Мінджоси, адже вона вперше дізналася правду про події 8-річної давнини. У 2014 році її батько збрехав, що їде "повчитися" на вишкіл. Сам же опинився на передовій у Пісках на Донеччині. Його ціна мирного неба, про яку він згадує перш за все – загиблі побратими.
"Палач", "Смерека", "Сєвєр", "Танчик", "Лом", Богдан Слобода і Мар'ян Корчак, – мої побратими, які загинули на війні,
– розповів Василь Мінджоса доньці.
Особисто для мене, найважча історія з рідних Чернівців – Юрій та Тетяна Мамчій на цій війні втратили двох синів. Олексій Мамчій загинув у районі Майорського у квітні 2021 року. Його молодший брат – Станіслав – поліг в Авдіївці у 2016-му. Юрій та Тетяна втратили надто багато, а тепер живуть лише одним – аби все це було не даремно.
Детально Не забудемо, не пробачимо: батько втратив на Донбасі 2 своїх синів
Сказано, що немає більшої любові, ніж віддати життя за своїх близьких. Наші діти заплатили своїм життям за цей мир, що ми маємо на більшій території України. Я не знаю, як це оцінити, – сказав Юрій Мамчій.
Юрій Мамчій на могилі сина / Фото з фейсбуку Оперативного командування "Захід"
Фронтовою правдою, як холодною водою, облив своїми розповідями військовий фотограф Андрій Дубчак. Він ризикує усім, аби закадрувати війну тут і зараз, знайти героя і показати його історію. Андрій каже: слогану "Герої не вмирають" для нього просто не існує. Адже вони вмирають. І дуже швидко.
Радимо прочитати Герої вмирають, і дуже швидко: історія війни у фото репортера Андрія Дубчака
Ціну мирного неба він показує у фото. За кожною з них – трагічна і немилосердна правда війни.
Це Саша з простреленою головою. Це Сабріна, яка плаче від жалю до своєї родини. Це десятки тисяч кілометрів доріг. Недосип. Дедлайни. Це страх смерті,
– сказав він.
Тарас Матвіїв склав список із 51 мрією, найперша з них – перемога на війні. Цій мрії 31-річний чоловік і віддав своє життя. Він загинув, врятувавши життя двох бійців. Про єдиного сина і те, як він приховував, що на війні, нам розповіла його матір – вчителька української мови та літератури Валентина Матвіїв.
Ціна висока, але суспільство цього не цінує. Адже це здебільшого стосується тільки пасіонарної меншості. Проте Тарас ніколи на це не зважав – поклав життя, без пафосу, заради тої пасіонарної меншості та молоді, на яку він робив велику ставку,
– сказала пані Валентина.
Замість підсумку
У нас ще є історії волонтерів, розмова з Тарасом Тополею з "Антитіл", зізнання військової медсестри, військового капелана, бранця бойовиків.... і ще багато емоційних розмов з тими, хто показав нам ціну нашого мирного неба.
Я би дуже не хотіла перетворювати цей підсумковий текст у нескінченний лонгрід, який хочеться швидше проскролити чи закрити, бо "емоція згасає після 4 тисяч знаків".