ХТО ТАКИЙ СЕРГІЙ БАБАК? Доктор технічних наук, автор понад 60 наукових праць з економіки та технічних наук. Має 18 років наукового та викладацького стажу. 5 років був проректором приватного університету, 5 років очолював науковий центр Національної академії наук, був членом Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Директор освітніх програм аналітичного центру Український інститут майбутнього.
Реформа держзамовлення
Які головні проблеми у вищій освіті ви б сьогодні виокремили?
Передовсім, це якість, зміст, викладачі та інфраструктура. Одне із головних завдань вишів – підготовка висококваліфікованих спеціалістів для ринку праці. Чи вони вирішують цю задачу? Одні – так, інші – ні. Загалом, роботодавці не задоволені якістю вітчизняної освіти, оскільки не отримують те, що хочуть від випускників університетів. Деякі прогресивні роботодавці, у яких є розуміння і ресурси, співпрацюють з вишами та долучаються до розробки освітніх програм, за якими навчають спеціалістів. Таким чином поступово приводять зміст програм до потреб сучасного ринку праці. Хтось намагається створювати спільні кафедри та впроваджувати елементи дуальної освіти.
Але на загальнодержавному рівні проблема залишається…
Є велика надія на впровадження дуальної освіти (поєднання навчання у закладах освіти з навчанням на робочих місцях для здобуття певної кваліфікації, – 24 канал). Зараз Міносвіти та Кабмін розробили покрокову програму запровадження дуальної освіти. Це вже давно потрібно було зробити. На жаль, на її впровадження необхідно кілька років, але є сподівання, що таким чином роботодавці почнуть отримувати справді підготованих фахівців-практиків.
Читайте також: Навчання вдома: особливості та ризики сімейної освіти в Україні
Сергій Бабак впевнений, що освіта потребує негайного реформування
В законі "Про вищу освіту" є стаття, згідно з якою держзамовлення на підготовку фахівців має складати не менше ніж 50% випускників шкіл…
Передовсім, потрібно розуміти, що навчання студентів-бюджетників оплачує держава. Це гроші платників податків. Постає питання – ми намагаємось дійти до 100% охоплення вищою освітою? Ми, як країна, можемо собі це дозволити? В такому випадку чи буде вона якісною? Думаю, ні.
Ми себе прирікаємо на те, що фінансуватимемо 51% держзамовлення, незалежно від потреб економіки. Звісно, необхідність в держзамовленні є, оскільки потрібно готувати прокурорів, поліцію, військових та інших фахівців. Але, чи потребують державні підприємства чи установи тієї кількості фахівців, яких випускають університети за держзамовленням, – питання.
Є велика необхідність змінювати цю систему. Таке замовлення може бути, якщо в ньому є державна потреба. Йдеться про фахівців для держпідприємств, установ, органів влади тощо.
Читайте також: Як боротися із політичною агітацією у закладах освіти: поради експертів
Тож, держзамовлення не можна повністю скасовувати, але й залишати не раціонально?
Вся ця система потребує реформування. Приміром, можна було б запровадити державні гранти на навчання справді талановитих дітей. Нехай такі гранти отримає 5, 10 чи 30%, які б самі обирали, де навчатись. Це була б чудова історія. Водночас, залишити державне замовлення на підготовку фахівців для потреб держави. Приміром, вчителі шкіл – потреби держави. Звісно, ми потребуємо вчителів, але чи є необхідність у такій кількості економістів і юристів – питання.
Приміром, у 2018 році держзамовлення на спеціалістів, пов’язаних з економікою та правом, склало 14% від загальної кількості. На їхню підготовку витратять приблизно 4 млрд гривень. Це колосальні гроші, які можна направити на фінансування інших освітніх проектів, розвиток інфраструктури тощо. Освітня інфраструктура потребує гігантських інвестицій, адже за останні десятиліття її не дуже розвивали. Я б намагався реформувати держзамовлення. Наразі це приховане фінансування державних університетів.
Виші мають готувати тих спеціалістів, які потрібні ринку
Кількість і якість – різні поняття
В деяких вишах навіть інформатику викладають за книгами, натомість інші – оснащені вельми непогано. Чому так відбувається?
Не у всіх університетах керівництво вмотивоване на розвиток інфраструктури. Держбюджет не дає стільки грошей, щоби вистачало на все. На початок 2018 року в Україні працювало 212 державних та комунальних вищих навчальних закладів, академій, інституцій тощо. Ще 77 – приватних, разом це 289.
У Німеччині чи, скажімо, Великобританії загалом до 130 університетів. Ми не та країна, яка може утримувати 212 державних та комунальних університетів. Потрібно зменшити їхню кількість, зокрема шляхом об’єднання, і збільшити фінансування. Розумію, це дуже важкий процес і про нього ніхто не хоче говорити, але в нас немає іншого виходу. Інакше виші, в кращому випадку, підтримуватимуться на тому рівні, на якому є, продовжуючи відставати від закордонних. На жаль, у вітчизняних університетів немає способів заробляти гроші, але таку можливість їм потрібно надати.
Читайте також: Садовий запропонував, як вивести українські університети у топ-500 світових вишів
А як знані університети, приміром, Гарвард, заробляють гроші?
У всьому світі університети дійшли до висновку – за рахунок плати студентами за навчання, утримувати і розвивати виш – неможливо. В інших країнах, є різні механізми, зокрема, ендаумент-фонди. Приміром, у Гарварді цей фонд найбільший – понад 40 мільярдів доларів. Це фонд, в який випускники чи благодійники на певний час дають гроші: університет не має права їх витрачати, але може, приміром, покласти на депозит або інвестувати в надійні фінансові інструменти і користуватись відсотками.
Саме відсотки і є власністю університету. Це система, коли виграють всі. Особливо вона розвинена в Америці. Такий механізм у нас прописаний в законі "Про вищу освіту" від 2014 року, але немає підзаконних актів і не внесені зміни до Податкового кодексу щодо функціонування цих фондів.
Читайте на сайті 24 каналу скоро: про те, чому в державний вишах навчання за контрактом коштує дешевше, ніж у приватних – у продовженні інтерв'ю з Сергієм Бабаком.