У результаті сектор жив за перехідними положеннями, які згодом стали способом уникати контролю. Лотереї перетворились на "сіру" зону, де правила визначали не норми права, а статус-кво, сформований інтересами окремих компаній. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Зауважте Страшилка МВФ і реальність: хто насправді пише непопулярні рішення для українського бізнесу
Як "сіра" зона стала системою?
Понад 12 років галузь жила у стані нормативної невизначеності, яка виявилась надзвичайно зручною для трьох чинних операторів. Картина спостерігалася наступна:
- ліцензійних умов не було, а відтак оператори випадали з-під юрисдикції будь-якого органу контролю;
- податкові потоки залишались поза увагою, бо систему контролю за оборотом операторів так і не впровадили;
- ліцензійні платежі не вносились, бо не було механізму їх нарахування;
- держава не мала доступу до реальних фінансових потоків, бо оператори не були зобов'язані передавати дані;
- перевірок не проводили, а отже держава не могла зафіксувати порушення і застосувати за них штрафи;
- анулювати було нічого: строк дії ліцензій закінчився ще у 2013 – 2014 роках;
- мережі могли продавати білети без обліку та користуватися "сірими" терміналами.
Не було і жодних вимог до формату проведення лотерей, їхньої візуалізації чи розіграшів. У результаті на сайтах операторів з'являлися елементи азартних ігор – слоти, ставки та інші практики, несумісні з визначенням "державної лотереї".
Кілька "спроб" реформ
Ліцензійні умови намагалися прийняти кілька разів – після ухвалення у 2020 році Закону "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор". Здавалося, нарешті момент настав: країна повернулася до цивілізованих правил у сфері гемблінгу, і лотереї теж мали отримати оновлення. Але кожна спроба зупинялася через потужне лобі самих лотерейників.
Для компаній, які тривалий час працювали в умовах невизначеності, прозорі правила були невигідними. Відкриті конкурси могли привести нових гравців, зокрема міжнародних. Цифровий контроль означав би кінець тіньових обігів, а ліцензійні платежі стали б додатковим "тягарем", якого не було понад десятиліття.
Відсутність політичної волі поглиблювала проблему. В результаті ринок законсервувався у стані, який не можна назвати ані законним, ані незаконним – скоріше, поза правовим полем.
Новий координатор ринку
Переломним моментом стала передача сфери лотерей під контроль Мінцифри. Це не усунуло накопичені проблеми миттєво, однак вплинуло на сам формат роботи держави із ринком.
Читайте також Від Китаю до Росії: чому навіть тотальний контроль не знищує чорні казино
Якщо раніше питання ліцензійних умов роками залишалося неспроможним рухатися вперед – зокрема через відсутність відповідального органу, готового довести документ до завершення, – то після зміни інституційної підзвітності процес був розморожений.
Що закладено у ліцензійні умови?
Нові ліцензійні умови, розроблені Мінцифрою й затверджені урядом, вперше задали чіткі вимоги до того, як має працювати оператор і що саме може контролювати держава.
Найважливіше – це використання електронної системи, що зробить усі операції (від продажу білета до виплати виграшу) прозорими. Наступне – маркування білетів. Обов'язковою умовою став QR-код, завдяки якому можна перевірити, чи є білет справжнім і де його реалізували. Кожен термінал теж матиме QR-код. Достатньо його відсканувати і можна одразу перевірити, чи обладнання працює легально.
Окремо врегульовано допуск до ринку. Ліцензію можна буде отримати лише через відкритий конкурс. Прозорою стала і фінансова частина. Ліцензійні платежі вперше за роки почнуть приносити реальні надходження до бюджету.
Умови передбачають і механізми реагування на порушення. Держава зможе перевіряти операторів і застосовувати санкції у випадках, коли використовуються незареєстровані термінали, продаються необліковані білети або під виглядом лотерей фактично проводяться азартні ігри.
Чому закон усе ще стримує реформу?
Ухвалення ліцензійних умов зрушило лотерейну сферу з мертвої точки й нарешті дало державі базовий інструмент контролю. Але це лише напівміра, адже сама конструкція Закону "Про державні лотереї" застаріла.
Він не дозволяє контролювати мережу розповсюджувачів, залишаючи поза увагою місце, де фактично відбуваються продажі й обороти. Закон також не обмежує роботу через ФОПів, що створює можливість занижувати податки.
Суттєво звужені й підстави для перевірок – тому дуже складно зафіксувати порушення, притягнути до відповідальності й анулювати ліцензію. Тобто у результаті, навіть за наявності зловживань, три чинні оператори зберігають ліцензію на тривалий строк і блокують доступ новим учасникам – за таких умов ринок залишається закритим.
Сюди додайте ще одну системну проблему – закон фактично не створює умов для приходу іноземних інвесторів. Міжнародні оператори не бачать рівних правил гри та гарантій захисту інвестицій. У підсумку ринок залишається неконкурентним і менш прибутковим для держави, ніж міг би бути.
Чи є вихід із ситуації?
Відповідь – так. Для цього ліцензійні умови ухвалили як тимчасові – на період воєнного стану плюс один рік, але не менш ніж на три роки. Такий формат дає достатньо часу для того, щоб оновити закон, прибрати можливість монополізації та відкрити ринок для нових гравців і капіталу.
Комбінація ліцензійних умов і запланованих змін до закону вперше за багато років відкриє можливість для реальної конкуренції.
Цифровий контроль усіх операцій, вимоги до репутації, прозорої структури власності та фінансових потоків – це ті елементи, які дадуть шанс зайти на ринок як українським, так і міжнародним компаніям на однакових умовах. Саме це і стане критерієм успіху реформи.