Путін залишив Лукашенка "за бортом"

Проте з Мінська зазвучали вже цілком мирні голоси – вітання народу Литви з Незалежністю, перша чортзна знає за який час велика пресконференція МЗС, заклики Макея до діалогу, та скарги на те, що жодної найменшої точки дотику з країнами Заходу немає, запевнення, що жодного російського солдата на білоруській території не залишиться.

Не проґавте У війни проти України має бути причина: у Кремля їх – три

Ставки не спрацювали

Загальне тло добре доповнюється заявами з російської сторони, вустами Силуанова, про те, що кредиту на 3,5 мільярда доларів Мінську не дадуть. Розглянуть лише можливість рефінансування вже поточного боргу у розмірі приблизно мільярдик. Тобто нових грошей не передбачається.

Ситуація в принципі читається – продовжується низка ставок, які не спрацьовують. Ось тільки чим далі, тим вантаж попередніх помилок все важче, і грати стає все складніше.

Ставка на міграційну кризу для того, щоб примусити Захід до діалогу, не спрацювала раніше, зате призвела до запровадження цілком реальних та відчутних санкцій. Довелося підвищувати рівень і виступити в ролі потенційного майданчика для потенційної агресії. Тут, мабуть, розрахунок був відразу подвійний: адже можна і Путіну лояльність продемонструвати (все ж доля кредиту якраз була у підвішеному стані), і Заходу натякнути: "Ми, мовляв, можемо так, а можемо і по-іншому".

Зважаючи на все, і такий дуплет промайнув тотально повз. Захід (в особі Макрона) і Москва обговорили військову суб'єктність (на прикладі питання про розміщення ракет) Мінська цілком без його участі. У НАТО Білорусь наразі остаточно розглядають як прямого російського військового сателіту. Тих самих "точок дотику" якось зовсім не побільшало.

Москва відмовила Мінську у необхідному кредиті / Фото Getty Images

Цікаво Кадиров може встромити кинджал у спину Путіну

З Росією вдвічі прикро. Начебто були готові вмирати за Донбас, а тут...

До речі, одна маленька деталь. Можна скільки завгодно багато й довго розмірковувати, чого досягла чи домагається Москва створенням напруженості з Україною і якою може бути мета прямої агресії, якщо така в принципі можлива. З українським напрямком у геополітичній грі Москви все непросто, а ось із білоруським після цих "навчань" успіх прямо ось очевидний.

Бо якщо інструментом російської політики є шантаж, то останніми місяцями Заходу було дуже добре продемонстровано, що жодного "буфера", яким раніше вважали Білорусь між російським та натовським кордоном, в принципі, не існує. До того ж це відсутність "буфера" – вона одностороння, тому що якщо НАТО захоче рушити на Схід, то "буфер" начебто є. А от якщо Росія на Захід – то вже й нема.

У зв'язку з чим особливу цікавість викликає жест Кремля, котрий відмовив у життєво необхідному кредиті. Це може бути банальне "І так нікуди не подінетесь", проте тоді виникає логічне питання: "А що далі?" Цілком заморожувати підтримку і доводити ситуацію до непередбачуваної у зв'язку з загрозою економічного краху – такий сценарій не здається дуже вигідним для Москви, оскільки його результат малопередбачуваний.

З більшою ймовірністю можна припустити інше. "Транзитний" референдум залишається на порядку денному і нова Конституція, теж "транзитна", мабуть, буде прийнята. А фінансовий інструмент через надання підтримки або її відсутність може стати дуже дієвим важелем для тиску з метою контрольованого транзиту не після 2025 року протягом ще двох термінів, а найближчим майбутнім.

Як те й пропонував Кремль у серпні – вересні 2020 року.

Втім, це лише версія. Хай там як, ситуація для білоруської влади не виглядає райдужною, а зайва войовничість, як це зазвичай буває, ні до чого доброго не веде.

Чому Росія не може відкрито воювати з Україною: дивіться відео