Зеленський не говорить конкретно про теми, які будуть обговорюватися під час нового раунду перемовин, знову зосереджуючись на параметрах завершення російсько-української війни. Однак для президента України важливо, щоб Росія не використовувала перемовини для того, щоб запобігти тиску США та інших західних країн на її економіку. Про це заявив Віталій Портников.
Читайте також В одному човні, але з різною вагою: як Європа і Україна перетягують канат війни
Про що Росія бреше на цей раз?
І дійсно, завжди видається, що Росія насамперед намагається запобігти санкційному тиску. Висуваючи різноманітні ініціативи, вона сподівається уникнути тих санкцій, які ще можуть бути запроваджені Штатами та країнами Європейського Союзу.
Не можна сказати, що на цьому напрямку у Росії нема результатів. Так, Кирилу Дмитрієву і Юрію Ушакову, які створили так званий мирний план, який був репрезентований буквально за день до імплементації санкцій проти російської нафтової промисловості, не вдалося запобігти удару по "Роснєфті" та "Лукойлу". Але разом із цим варто нагадати, що коли мова зайшла про можливу конфіскацію російських заморожених активів, та американці вже намагалися пояснити європейцям, що таке рішення може завадити мирному процесу.
Як бачимо, європейці дослухалися до цих рекомендацій, хоча й висунули власну пропозицію, яка стала неприємним сюрпризом для Росії: виділили 90 мільярдів євро для допомоги Україні з власних коштів. Вони сподіваються отримати ці гроші назад завдяки репараціям, які Росія має сплачувати Україні за війну і руйнування інфраструктури.
Після перемовин в Абу-Дабі з'являються чутки, що Володимир Путін дійсно готовий до такої участі у відновленні української інфраструктури. Мовляв, він готовий допомогти відновити українську енергетику.
Але знову виникає питання: а чи не сама Росія намагається розповсюдити ці чутки для того, щоб показати, що вона готова до конструктивних і серйозних перемовин? Тому що якоїсь реальної політичної логіки я в цьому не бачу.
З одного боку, ми чуємо, що у разі досягнення мирної угоди Москва буде готова витрачати власні кошти, можливо, з тих самих заморожених активів, для того, щоб відновити українську енергетику. А з іншого боку, ми кожного дня бачимо російські удари по українській енергетиці.
Виникає питання: якщо Москва так зацікавлена у перемовинах, то чому ж сама збільшує розмір грошей, які змушена буде заплатити, якщо братиме участь у відновленні української енергетики після війни?
Важливо Що задумали Трамп і Путін і хто може врятувати Україну
Навіщо насправді Росії перемовини?
На всю цю нелогічність є відповідь, про яку і сказав Зеленський. Перемовини для Росії сьогодні – це насамперед інструмент для того, щоб запобігти інтенсивному санкційному тиску з боку США. Для того, щоб не розлютити Трампа, для того, щоб у Конгресі не схвалили закон, який дозволить американському президентові запроваджувати серйозні міри для країн, які продовжують купувати російську нафту.
Навіть саме запровадження такого законопроєкту вже викличе зрозумілі побоювання у нафтопереробних підприємств і в Китаї, і в Індії, і в інших країнах, які зберігають енергетичні стосунки з Росією. Сьогодні купуєш нафту – а завтра потрапляєш під санкції або ж маєш неприємну розмову із власним урядом, який намагається зупинити тарифні дії Трампа.
Очевидно, що Росія, через небажання сваритися з Трампом, буде змушена заходити все глибше і глибше у перемовний процес. Якби не було цього бажання, то не відбулося б ніяких тристоронніх зустрічей. Ми розуміємо, що сам механізм тристоронніх зустрічей – це вже до певної міри відповідь Путіна Трампу.
Адже Трамп ще з першого дня перебування у Білому домі хотів саме таких перемовин – щоб російська і українська делегації обговорювали параметри завершення війни разом із американцями.
Путіну вдавалося цілий рік ігнорувати і цей процес, і пропозиції американського президента щодо завершення вогню. Однак з кожним новим етапом переговорного процесу Путіну доводиться вигадувати нові трюки, щоб демонструвати Трампу своє миролюбство. Тут вибір досить простий:
або в якийсь момент російський президент буде змушений піти на реальні поступки – і ці поступки можуть закінчитися принаймні якоюсь гібридною мирною угодою, яка призупинить війну хоча б на час перебування Трампа в Білому домі;
або Путіну доведеться чітко і зрозуміло сказати, що він не бажає завершення війни і буде воювати аж поки українська держава не зникне з політичної мапи світу, і що йому абсолютно не цікаво, що з цього приводу думає Трамп.
Другий варіант призведе до реального конфлікту між Москвою і Вашингтоном. Конфлікту, якого, очевидно, не бажають ані Трамп, ані Путін. Саме ця логіка – "Я не хочу завершення війни, але і не хочу сваритися із Трампом" – і примушує Путіна робити кроки, які він в іншій, менш суперечливій політичній ситуації ніколи б не зробив.
Саме тому до певної міри є сподівання на майбутні перемовини, адже ми зрозуміємо, яку реальну тактику вибудовує Путін під час консультацій з американськими та українськими перемовниками.