"Нова Ялта" і поступки територіями: що замислили в Кремлі і як з цим справляється делегація України на переговорах
- Політолог Володимир Фесенко аналізує чутки про територіальні поступки України та зустріч лідерів США, КНР та Росії, наголошуючи на неробочості сценарію вступу до НАТО ціною втрати Донбасу.
- Майбутня зустріч лідерів США, Китаю та Росії не принесе визначальних рішень, а слугуватиме для обміну позиціями щодо глобальних питань, зокрема Ірану, Тайваню та ядерної зброї.
Політолог Володимир Фесенко в ексклюзивному аналітичному розборі для 24 Каналу пояснив, що стоїть за чутками про територіальні поступки та чого очікувати від зустрічі лідерів США, КНР і Росії.
Зустріч Дональда Трампа, Володимира Путіна та Сі Цзіньпіна вже встигли охрестити можливою "новою Ялтою" – нібито лідери трьох держав можуть домовитися про новий світовий порядок і навіть вирішити долю України. Однак за гучними прогнозами поки що не видно підстав для таких висновків. Кожен із учасників має власні цілі, а їхні інтереси далеко не завжди збігаються.
Чого насправді хочуть досягти Трамп, Путін і Сі Цзіньпін під час цієї зустрічі, чи може Вашингтон тиснути на Київ щодо територіальних поступок в обмін на членство в НАТО та чи є суперечності всередині української переговорної команди – про це для 24 Каналу розповів Володимир Фесенко.
Ілюзія "нової Ялти": чого чекати від зустрічі Трампа, Путіна та Сі Цзіньпіна
Майбутня зустріч лідерів США, Китаю та Росії на полях саміту АТЕС у китайському Шеньчжені вже обросла міфами про поділ світу та вирішення долі України за її спиною. Проте реальність є значно прагматичнішою. Політолог Володимир Фесенко наголошує, що жодних конкретних чи визначальних рішень від цієї зустрічі очікувати не варто.
Це не повноцінний саміт трьох держав, а лише коротка зустріч на полях ширшого заходу, яка триватиме максимум півтори – дві години. Часу вистачить лише на обмін позиціями щодо низки глобальних питань: від Ірану та Близького Сходу до Тайваню та ядерної зброї.
Водночас кожна зі сторін переслідує власні, часто взаємовиключні інтереси:
- Росія прагне візуалізації "Нової Ялти". Для Путіна критично важливо отримати картинку, де він сидить за одним столом із лідерами США та КНР, демонструючи свій статус переможця та впливового глобального гравця.
- США намагаються відтягнути Росію від Китаю. Дональд Трамп хоче просувати власний порядок денний, зокрема щодо обмеження стратегічних наступальних озброєнь та стримування Ірану.
- Китай виступає в ролі господаря і прагне продемонструвати своє домінування. Для Сі Цзіньпіна ця зустріч є способом зондажу – можливістю особисто оцінити динаміку відносин між Трампом і Путіним, до яких Пекін ставиться з певною підозрою.
Принципова відмінність від історичної Ялтинської конференції полягає в тому, що США, Китай та Росія не є союзниками. Між ними існують глибокі протиріччя, тому формат G3 наразі є лише ситуативним явищем, а не сталою конструкцією глобального управління.
Нові вимоги Москви і роль української делегації: дивіться відео
Чому сценарій "НАТО в обмін на Донбас" є пасткою
Інформація про те, що американська сторона нібито порушувала питання виведення українських військ із підконтрольної частини Донбасу в обмін на членство в НАТО, є не офіційною пропозицією, а лише креативним зондажем. Американські переговірники, розуміючи небажання Києва йти на територіальні поступки, тестують різні гіпотетичні сценарії.
Однак ця ідея позбавлена практичної перспективи з двох фундаментальних причин.
Категорична незгода Росії. Для Москви недопущення України до НАТО є набагато важливішим пріоритетом, ніж контроль над додатковими 20% території Донецької області. Це одна з головних цілей російської агресії, від якої Кремль не відмовиться.
Процедурна пастка для України. Гіпотетичний обмін вимагав би від України вивести війська заздалегідь, як перший крок. Натомість процедура вступу до НАТО є тривалою і складною. Навіть після політичного рішення на саміті Альянсу починається процес ратифікації кожною країною-членом.
Досвід Швеції, чий вступ блокували Туреччина та Угорщина майже два роки, показує всі ризики. Україна може опинитися в ситуації, коли війська з Донбасу виведені, а членство в НАТО так і не отримано через зміну настроїв у Вашингтоні, позицію умовної Болгарії чи зміну влади в інших європейських столицях.
Система стримувань: як працює українська делегація
Тим часом кулуарні розмови про нібито розбіжності між керівником ГУР Кирилом Будановим та головою фракції "Слуга народу" Давидом Арахамією щодо тактики переговорів відображають не розкол, а свідомо вибудовану систему стримувань і противаг.
Президент Володимир Зеленський сформував переговорну команду таким чином, щоб кожен її учасник мав певну автономію та міг використовувати різні тактичні підходи, залишаючи стратегічний контроль за главою держави.
Архітектура української делегації виглядає так:
- Рустем Умєров – офіційний керівник делегації;
- Давид Арахамія та Рустем Умєров – відповідають за комунікацію з представниками американського бізнесу в оточенні Трампа (наприклад, зі Стівом Віткоффом);
- Кирило Буданов – фокусується на контактах із представниками американських спецслужб, Пентагону та фігурами на кшталт Джареда Кушнера;
- Сергій Кислиця – виконує роль дипломатичного контролера, забезпечуючи коректність переговорного процесу з точки зору міжнародного права та дипломатичних норм.
Такий розподіл ролей дозволяє українській стороні паралельно тестувати різні дипломатичні сценарії. Усі принципові рішення ухвалюються виключно президентом на основі чітких директив, з якими делегація вирушає на кожен раунд переговорів. Це гнучка тактика, яка дозволяє адаптуватися до специфіки нової американської адміністрації та максимізувати шанси на прийнятний для України результат.