США – Старі Шкапи Америки, або У бій ідуть одні старики

Колись, наприкінці існування СРСР, ходив такий анекдот: помер черговий Генеральний секретар ЦК КПРС. Зібралося Політбюро, аби вирішити, кому віддати цю посаду. Раптом лунає телефонний дзвоник і радісний голос питає: "Алло! Вам новий Генсек потрібен?". Його питають: "Товаришу, ви що, дурень?". А той у відповідь: "Так-так, я й дурень, я й хворий, і старий теж!"

Читайте також: Як у США розігрують карту України, або Чи здадуть республіканці Трампа?

Недарма все ж таки на Заході називали політичний устрій Радянського Союзу "геронтократією". Молодих облич у верхівці годі було й шукати – хіба що останній Генсек, Михайло Горбачов, був на момент свого "коронування" більш-менш нестарою людиною. Але на ньому, як відомо, закінчилася й радянська геронтократія, й радянські часи, як такі. Нині – інша епоха, в світі до влади скрізь приходять молоді та й взагалі, поняття "зміна поколінь" давно вже стало одним із ключових правил для будь-якої демократично вибудованої партії.

Ансамбль "Пенсяри"

Й лише один виняток із цього правила існує у світі: це, як не дивно – світоч демократії, єдина у світі супердержава, США. Політична еліта Америки перебуває у віці, в якому інші люди вже давно відпочивають на пенсії. Саме Сполучені Штати стали в XXI столітті справжнісінькою геронтократією.

З одного боку – це "стара гвардія", яка оточує нинішнього президента Дональда Трампа, якому, до речі, й самому виповнилося вже нівроку 73 рочки. Колективне фото нинішньої адміністрації США й справді разюче нагадує радянські подібні світлини Політбюро: найстаріший член чинного американського уряду, міністр торгівлі Вілбур Росс, сягнув 81-річного віку. Найвпливовіші сенатори-республіканці – це 86-річний Чак Гресслі та 77-річний Мітчелл Макконнелл.

Але й опозиція від керівної верхівки аж ніяк не відстала. Найважливіше, що треба знати про трьох ведучих кандидатів на президентські перегони від Демократичної партії – це не їх імена (Байден, Воррен та Сандерс). Найважливіше – це цифра: 224. Саме такого сукупного віку сягнули ці троє разом. Якщо зараз до них, як обіцяв, приєднається ще й ексмер Нью-Йорка Майкл Блумберг, то середній вік цієї групи ще більш зросте, бо Блумбергові вже виповнилося 77 років. Поважна мадам спікер Палати представників Конгресу, демократка Ненсі Пелосі – 79-річна мати п'ятьох дітей та безлічі онуків. Чак Шумер, лідер демократичної меншості Сенату серед усіх оцих стариганів – справжніх молодичок: йому ледве виповнилося 69.

Спікер Палати представників Конгресу, демократка Ненсі Пелосі / Фото з відкритих джерел

Звичайно ж, як в республіканців, так і в демократів є й молоді люди: наприклад, компанія "сучасних нових політиків", яка оточує 30-річну кандидатку в президенти Олександрію Окасіо-Кортес. Але вони ще ніколи й ніде не прорвалися до влади, їм досі не вдалося пробитися у велику політику крізь щільні лави "старших товаришів". Про зміну поколінь американські "важковаговики", здається, нічого не чули й це дуже дивно. Поруч, в північних сусідів, канадців – все навпаки: там при владі – 47-річний прем'єр-міністр Джастін Трюдо, а консервативну опозицію очолює 40-річний Ендрю Шеер. Або в сусідів з півдня, мексиканців: президентові Андресу Мануелю Лопесу Обрадору, щоправда, вже добрячих-таки 65 років, але Сенат очолює файна молодичка Моніка Фернандес Бальбоа, 53 рочків від роду, а Палату представників – ще менша за віком, 44-річна дівчинка Лаура Рохас Ернандес, а лідерові найбільшої опозиційної партії, Марко Антоніо Кортесу Мендосі – тому взагалі виповнилося дитячих 42 роки.

Олександрія Окасіо-Кортес / Фото Рinterest

Офіційно: Білий дім пояснив, чому затримали військову допомогу Україні

Де таке бачено, де таке чувано?

Іншими словами, США, які так довго виконували роль авангарду світової історії, які здійснили найзахоплюючий, найвеличніший політичний експеримент світу – "уряд громадян, з громадян та для громадян" – у XXI році перетворились на справжнісіньку геронтократію. Америка керується людьми, яким слід було б сидіти в кріслах-гойдалках, грати з онуками або, як Трамп, поліпшувати свій гандикап на майданчиках для гольфу.

Чи винна в тому так звана "виборча система більшості", яка регулює все, як в дуелі – два кандидати виходять один проти одного? Чи почуватимуться молоді американські політики краще, якщо обиратимуться, як в інших країнах, за допомоги партійних списків? Можливо. Але, якщо подивитися, скажімо, на Велику Британію (там перемагає, так само, як і в США, той кандидат, який першим перетне "фінішну стрічку"), то ніякої геронтократії там побачити неможливо. Прем'єр-міністра Бориса Джонсона дехто називає "клоуном", але старим точно не назвеш: йому 55 років. Йо Свінсон, керівниця ліберальних демократів – 39-річна молода жінка. Нікола Старджон із партії шотландських націоналістів – 49 років. Одна-єдина стара людина на верхівці британської політики – це 70-річний Джеремі Корбін, нинішній лідер лейбористів. Він втілює для багатьох "ліву ностальгію", включаючи в це поняття антисемітизм та мрії про соціалізм радянського штибу.

Джеремі Корбін / Фото Getty Images

Чи, може, винні в тому славетні американські закони про фінансування виборів, які дозволяють непідконтрольну виборчу підтримку через приватні фірми та профспілки? Можливо. Але чому американські "грошові мішки" наших часів, які взагалі-то самі є молодими людьми (Сергій Брін – 46 років, Джефф Безос – 55 років, Тім Кук – 59, Марк Цукерберг – 35, Джек Дорсі – 42 й т.д.) мають обов'язково бути прихильниками старих дідуганів у політиці та ще й фінансувати їх власними грошима?

Можливо, причина ховається в тому, що в Сполучених Штатах нема єдиного загальнонаціонального медійного каналу, за допомоги якого молоді політики можуть прославитися одразу на всю націю – нічого на кшталт BBC, ніякого суспільного телебачення, як у тій же Німеччині? Теж можливо. Але геронтократія існує в США не лише на федеральному, загальнонаціональному рівні: можна подивитися на обличчя всіх 50 американських губернаторів, там нема жодної молодої людини.

Скандальний документ: Адвокат Трампа опублікував можливий доказ втручання України у вибори США

Молодим начхати

Схоже, що найважливіша причина цього феномену полягає в іншому: молоді американці... не йдуть голосувати. Сухі цифри підтверджують це: в 1971 році закон знизив віковий ценз для американських виборців до 18 років; наступного року участь молодих людей у виборах склала 50 відсотків. Все, що відбувалося потім – це шлях додолу: на президентських виборах кількість молоді, яка проголосувала, зазвичай коливається в районі 40%, під час парламентських виборів – в районі 20%.

Найстійкіші та найактивніші виборці в США – люди старшого віку: від 50 років та вище. Відтак політики, вибудовуючи свої програми, звертають першочергову увагу саме на них та на їх інтереси – від обамівської програми медичного страхування Medicare (державної медичної каси, яка розрахована на пацієнтів від 65 років та поглинає фантастичні грошові суми) й аж до законодавства про приватну зброю (більшість власників зброї в США – люди похилого віку, а от більшість жертв стрілянин – молоді люди). В старих політиках з Вашингтону американські виборці вбачають своє власне віддзеркалля. За допомоги демократичних виборів вони створили ідеальний портрет самих себе.

На питання ж, чому молоді американці не поспішають до виборчих ділянок, є дві відповіді. Перш за все – американська виборча система надзвичайно ускладнює їм цей шлях. Вони мусять зареєструватися для виборів – це доволі складна процедура для тих, хто часто переїжджає з місця на місце, як це роблять молоді люди. Окрім того, вибори в Америці, з підстав, які губляться в тумані бурхливої американської історії, завжди відбуваються у вівторок, тобто – в робочий день. Це означає: хто є молодим та не є постійним працівником якоїсь фірми або службовцем якоїсь установи – має заради виборів полишити своє робоче місце, яке через такий прогул може бути втрачене.

Друга причина: багато молодих американців просто втратили віру в систему. Вони вважають Америку невиліковно корумпованою. 20 відсотків молодих американців до того ж пояснили опитувачам під час соціологічних досліджень, що вважають себе... надто неосвіченими, аби йти голосувати. За їх словами, вони надто мало розуміються на політиці й тому не хочуть іти на вибори. До речі сказати: можливо, це й не є таким вже поганим показником – багатьом українським виборцям, певно, слід було б замислитися, чи досить вони освічені та відповідальні, аби проголосувати?

Частково винною є й американська система освіти: держава інвестує великі гроші в наукові дисципліни – такі, як фізика та математика або ж інженерні напрямки – а от на політичну освіту грошей вже не залишається.

Тим не менш, скажімо, тінейджери зі школи Stoneman Douglas High School у штаті Флорида, в якій від рук вар'ята зі зброєю загинули 17 школярів, відчувши потребу в політичній активності, чудово зорганізувалися й взялися за політику самотуж. Вони високопрофесійно – за допомоги Twitter та Facebook – організували масові демонстрації по всій своїй великій країні. Демонстрації, які вимагали жорсткіших законів про зброю. Вони прославилися на всю Америку – так, що трампівські попихачі з телеканалу Fox News не наважувалися більше називати їх "шмаркачами" та "лівими пуголовками"...

І ця спонтанна, але вельми ефективна самоорганізація американської молоді одразу відбилася на найближчих за часом виборах: під час так званих "довиборів" у Конгрес, які відбулися у 2018 році, коли виборча активність сягнула рекордного показника, участь молодих виборців підскочила одразу вдвічі: з 20% до 40%. Нагадаємо, що перемогу тоді здобули демократи, але суть не в тому. Суть: молоді люди цілком непогано можуть зорганізуватися самі, як припече.

Щось подібне очікується й на президентських виборах наступного року: хто б на них не переміг, але, скоріш за все, участь виборців буде рекордною для американських умов. Що ж, може вийти й так, що проблема "американської геронтократії" вирішиться й простим, природним шляхом. Зрештою, ні Дональд Трамп, ані інші політики – не безсмертні...

Знайте більше: Наймогутніша жінка США – пані "анти-Трамп"