Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Напруга між США та Туреччиною: до чого тут Росія та зброя

      - Читать новость на русском
      Протест у Лондоні проти участі Ердогана у зустрічі НАТО / Getty Images

      Суперечки були викликані придбанням Анкарою російських зенітно-ракетних систем С-400. Новий виток протистояння почався, коли Сполучені Штати почали погрожувати ввести в дію санкції Конгресу, за що може втратити авіабази. Чи стане це реальністю, чи поки це блеф, розбирався 24 канал.

      Привиди Холодної Війни 

      Авіабаза Інджирлик, Туреччина / Фото: Getty Images

      Турецька авіабаза Інджирлик відома насамперед тим, що на ній знаходяться 50 старих американських бомб В-61. Вони – привид, пережиток Холодної Війни та Кубинської Кризи. Сполучені Штати привезли ракети разом із боєголовками в Туреччину, коли СРСР вирішив зробити те ж саме на Кубі. Згодом, кризу вдалося відвернути, ракети були забрані, але-от тактичні боєголовки залишились у Туреччині (40 з них США пізніше забрали).

      Отак вони лежали на авіабазі, старіли і поступово перетворились з грізної зброї стримування Країни Рад на просто символ присутності Сполучених Штатів у регіоні. Такі старі бомби, дарма що досі є основними для США, вимагають багато уваги, постійного догляду та ремонту. Після початку турецької операції у Сирії проти курдів, питання актуальності їх зберігання зараз активно піднімається у американській експертній та політичній спільноті. Основний контекст – зброю вже потрібно звідти забирати. У США почали непублічно розробляти відповідні плани, але поки що нічого конкретного (це буде другою спробою після адміністрації Обами).

      США наразі не може повноцінно гарантувати безпеку своїх бомб – незважаючи на зберігання у захищених бункерах та кілька рівнів захисту – через не дуже добрі відносини з самою Туреччиною. Проблема полягає у самому президенті країни. Реджеп Ердоган, у принципі, не проти ядерної зброї для Туреччини. Приватно, він сказав, що якщо США забере бомби з Інджирлику, Туреччина точно розпочне розробку своїх власних.

      До погроз “закрити бази для США” варто ставитися серйозно і враховувати їх при формуванні політики, оскільки існують всі ознаки системної кризи у стосунках між Туреччиною та "колективним Заходом", пояснив 24 каналу експерт з Близького Сходу, виконавчий директор Центру Близькосхідних досліджень Ігор Семиволос. З огляду на одноголосне рішення Сенату визнати геноцид вірмен в Османській імперії, цілком очікуваним є новий виток взаємних звинувачень. В листопаді цього року президент США Дональд Трамп запевняв Ердогана, що рішення Сенату щодо визнання геноциду буде заблоковане, підкреслив аналітик.

      До того ж, чутлива для турецького істеблішменту подія накладається на зростаючі в геометричній прогресії антиамериканські настрої в самій Туреччині. За даними опитувань, близько 82% турків розглядають США як загрозу (у порівнянні близько 39% вважають загрозою Росію). Рішення Сенату США безперечно додає хмизу у вогонь антиамериканських настроїв.

      Санкції проти США: блеф чи реальність з боку Анкари

      "Турки не злякані погрозами" - акція проти американських санкцій у Анкарі, Туреччина / Фото: Getty Images

      Питання баз та їх використання знову стало гостро, коли Конгрес повідомив про введення санкцій за наступ у Сирії та купівлю ЗРК С-400. Зокрема, передбачено заборону на продаж Туреччині зброї. Відповідний закон називається “Захист від конфлікта зі сторони Туреччини”. Купівля російської зброї має розглядатися окремо на основі CAATSA (Протистояння супротивникам Америки через санкції). Він зобов’язує Трампа накласти додаткові, прописані у цьому Акті, санкції.

      На думку Ігоря Семіволоса, є кілька “каменів спотикання” у відносинах Туреччини та США:

      • американський політичний клас стає все більш чутливим до жорстокості джихадистів-союзників Анкари. До того ж, початок операції проти курдів викликало роздратування у американських політичних колах;
      • головний турецький банк “Хальбанк” потерпає від американських санкцій;
      • відмова від екстрадиції Фетхулли Гюлена, якого у Туреччині підрозрюють у організації провального військового перевороту 2016 року;

      Втім, дещо вже у дії з жовтня: Америка виключила Туреччину з програми отримання F-35 та заборонила турецьким фірмам брати участь у вироблення частин цих літаків, пояснюючи, що присутність російської військової техніки дозволить РФ отримувати нову інформацію про ВПС членів НАТО.

      Що стосується С-400, то Вашингтон вимагає від Анкари відмовитись від розгортання систем, у той час як уряд Туреччини наполягає на “суверенному праві” розпоряджатись ракетами для свого захисту і вже близька до нової угоди з РФ щодо постачання ракет. У разі початку встановлення, яке заплановане на весну 2020 року, не уникнути широкомасштабної кризи у відносинах як з Вашингтоном так і з НАТО, наголосив Ігор Семиволос.

      Новини по темі: Туреччина погрожує визнати геноцид індіанців у США: у чому суть міжнародного скандалу

      Хоча пізніше Чавушоглу виключав будь-який зв’язок між F-35 і С-400, Анкара назагал відповіла доволі жорстко: країна може заборонити США доступ до авіаційних баз Інджирлик та/або Курейчик. Про першу ми вже казали вище, а друга – ключова радарна станція раннього оповіщення НАТО проти ракетних атак. І знову ж таки, вона має свою історію, бо за часів СРСР там теж стояв подібний радар.

      Якщо погроза Туреччини стане реальністю, пояснює у коментарі 24 каналу Микола Бєлєсков, головний консультант Відділу воєнної і воєнно-економічної політики Національного інституту стратегічних досліджень, то боєголовки таки перевезуть до Європи. Авіаційних баз же Сполученим Штатам навколо регіону вистачає (головні – катарська Аль-Убейд та Принца Султана у Саудівській Аравії). Єдине що, зазначає аналітик, з Турції дешевше літати, ніж з Перської Затоки, а тим 600 бійцям Армії США, які захищають нафтові свердловини у Сирії, все ж потрібна підтримка та захист з повітря. Не факт, що це зупинить Конгрес від голосування за санкції, але точно може стати стримуючим фактором.

      До речі, прецедент покидання Інджирлику вже існує: у 2017-му році Німеччина вивела звідти свої війська, тому що німецькі депутати не могли відвідувати їх там. Новим місцем для базування німці обрали Йорданію. Показово, що під час операції з ліквідації колишнього лідера “Ісламської Держави” Абу Бакра Аль-Багдаді була використана база у Іраку, а не Інджирлік, що вилилось у багатогодинну поїздку. Це все показує, що незважаючи на стратегічну важливість, турецька авіабаза має альтернативи. Занепокоєння викликає лиш те, що якщо американці підуть, на їх місце легко можуть прийти росіяни. І тут ми знову говоримо про НАТО.

      Туреччина та НАТО: складно, але потрібно

      Реджеп Ердоган, Дональд Трамп та Ангела Меркель на зустрічі НАТО у Лондоні / photo: Getty Images

      Туреччина у НАТО виглядає як складний, але корисний сусід: ніби й спричиняє проблеми, але у той же час виконує суспільно важливу функцію. І ніби позбавитись можна, але замінити його точно буде ніким. Туреччина – ворота до Близького Сходу, де вона, безперечно, має свої амбіції. Як член НАТО, вона може впливати на прийняття рішень. На зустрічі з приводу 70-річчя Альянсу у Лондоні, президент Ердоган погрожував заблокувати "східні оборонні плани" для Польщі та Балтії, якщо сирійських курдів, проти яких Анкара веде військову операцію, не визнають терористами. Деякі члени НАТО відкрито ставили питання, чи можна довіряти Туреччині "політично та стратегічно" заради спільної оборони південного флангу.

      ​Читайте також: НАТО розділився на дві організації, – Politico

      Наразі, у Анкарі обурені підтримкою курдів YPG, бойового крила Сирійських Демократичних Сил, з боку інших членів НАТО. Сама Туреччина вважає, що вони пов’язані з курдами всередині їх країни (Робітнича Партія Курдистану, PKK), тому бажає зачистити від них прикордонну смугу у Сирії. Хоча саме курди допомогли знищити Халіфат “Ісламської Держави”. Під час візиту до Італії, голова МЗС Мевлют Чавушоглу все перевернув: Туреччина лише тоді прийме план для Польщі та Балтії, коли YPG таки оголосять “терористами”, а до того - компромісу немає. Лондонська згода була “лише жестом доброї волі” і Анкара хоче такий самий план, як і Балтика і щоб вони ще й були опубліковані одночасно.

      У польській відповіді можна прочитати незадоволення ситуацією: “Від прийнятого в НАТО рішення немає шляху назад. Були прийняті як польсько-балтійські так і турецькі плани і зараз ми очікуємо на їх виконання. Це військова справа”, - підкреслив помічник президента Польщі Кшиштоф Шерскі. Обидві резолюції тепер мають пройти Раду НАТО та Військовий комітет.

      Туреччина у регіоні: заплутані відносини

      Стало зрозуміло, що західні лідери втрачають терпіння по відношенню до Туреччини та її поведінки. Втім, “османи” лише використовують увесь регіональний спектр, який їм пропонується. А він включає відносини з Катаром, Росією, Сирією, Іраном, Україною та іншими, а не тільки з США і НАТО.

      Важливо зазначити, що всередині спектру країни можуть займати геть різні позиції. Наприклад, Туреччина виступає проти режиму Башара Асада. У той же час Росія та Іран – його головні союзники. Тегеран має важливі торговельні та енергетичні відносини з Туреччиною, але вікове суперництво між “османами” та “персами” за домінацію у регіоні все ще відчутно. З Росією, як вже зазначалося, у Анкари військові та політичні взаємовідносини. Одночасно, Анкара не хоче домінування РФ на Чорному морі, не визнає анексії Криму.

      Контекст: Турецько-курдське протистояння, на якому гріють руки Путін та Асад – операція "Джерело миру"

      Туреччині поки складно балансувати, але повністю розривати відносини з будь-ким немає сенсу. Ердоган розуміє важливість підтримки контактів з Європою та США на тому ж рівні, як і зі Сходом. Виходить, щоправда, не дуже і поки “турецька галера” відчутно дрейфує до російських берегів, посилюючи позицію Володимира Путіна.

      Втім, без підтримки НАТО, Туреччина не зможе нівелювати загрози з Близького Сходу, бо її армія, хоч і не найслабша, але зазнавала поразок, зайшовши в Сирію. До того ж, вона ослаблена масовою чисткою після провального військового перевороту у 2016 році. І на відновлення потрібно багато років. У свою чергу, НАТО тримає Туреччину під “безпековою парасолькою”, яку Анкара не хоче втрачати. Незважаючи на всі конфлікти всередині Альянсу, її війська проходять навчання, її офіцери у Брюсселі отримують доступ до важливих даних розвідки.

      Зрозуміло, що американська адміністрація намагатиметься уникнути цієї кризи, шукаючи новий modus operandi у відносинах з Туреччиною, але їй не вистачає цілісної політики, що значно послаблює її зусилля, додав на завершення Ігор Семиволос.

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук