Нещодавно прем’єр-міністр України Денис Шмигаль назвав "злочином" ситуацію у сфері екології. "За 28 років незалежності не вирішена проблема утилізації сміття. Немає навіть державної стратегії. Це злочин", – сказав очільник уряду.

Зверніть увагу! Дніпро на межі екологічної катастрофи

А днями міністр захисту навколишнього середовища і природних ресурсів Роман Абрамовський оприлюднив на своїй сторінці у Facebook жахливі дані.

80% сміття в Чорному морі – це пластик, який розкладатиметься від 100 до 1000 років. Вже до 2050 року в морі буде більше пластику, ніж риби, – написав міністр.

Він також акцентував увагу, що засмічення Чорного моря починається з українських річок. Так, дуже складна ситуація на Дніпрі, який "вкрай засмічений пластиковими пляшками, пакетами і залишками одягу".

Відходи скидаються просто на берег головної водної артерії країни, – бідкається Абрамовський. – Це ще один сигнал, що насамперед сьогодні варто піднімати екологічну свідомість населення. Бо, вочевидь, дехто досі керується принципом: "Річка підніметься – все забере". Але якщо раніше вода забирала з берегів харчові відходи, то сьогодні – це пластик…. Дуже багато пластику!

Але особливо загрозливих масштабів, за словами міністра, проблема засмічення набуває у межах транскордонних річок:

Останніми роками Європа спостерігає сумну картину. Після повеней на Закарпатті тонни відходів, більшість з яких пластик, через річку Тиса потрапляють до ЄС. Цьогоріч, після обстеження узбережжя, лише в басейні Тиси було виявлено 45 несанкціонованих сміттєзвалищ.

Проблема: Сотні тисяч мертвих карасів сплили у ріці Дніпра: фото

Екологія – "жирна тема"

Катастрофічна ситуація з пластиковими відходами у наших річках і в Чорному морі склалася вже давно. Про неї знали і профільні чиновники всіх рівнів, і депутати, й екологи. Періодично ця тема ставала дуже актуальною – в основному, перед виборами. До речі, так само, як і інші важливі екологічні теми – забруднення повітря, повені, незаконні вирубки лісів і видобуток бурштину…

От і зараз знову багато говорять про екологію в Україні. Чи не тому, що незабаром відбудуться місцеві вибори? В яких, до речі, у різних регіонах братимуть участь кілька екологічних партій та організацій.

Екологія нині – один із головних світових трендів, – каже політолог Кирило Сазонов. – Якби не пандемія коронавірусу – це була б тема №1. Логічно, що наші чиновники і депутати намагаються бути в тренді, показувати себе прогресивними… Вони часто говорять те, що Захід хоче чути.

Саме через свою важливість тема охорони довкілля завжди активно "піднімається" напередодні виборів.

Справді, під час виборчих перегонів екологія часто виходить на перший план, – погоджується Сазонов. – Це "жирна тема", як кажуть політтехнологи. Візьмімо, для прикладу, місцеві вибори. На чому піаритися кандидатам? Про війну, ЄС і НАТО на міському чи районному рівні говорити не дуже доречно. Теми тарифів, зарплат і пенсій актуальні, але вони вже такі "заїжджені", що у людей з’являється алергія. А от наведення порядку в місті, чисте повітря, вулиці та пляжі – це цікаво і яскраво, якщо правильно подати. Особливо в регіонах, де є проблеми з екологією. Додатково – можна попіаритися на боротьбі з олігархами, підприємства яких "вбивають" людей і довкілля.

"Європа не буде терпіти наше дикунство"


Берег Чорного моря типова картина / Фото Paremode

Політолог Володимир Цибулько теж вважає, що на нинішню активність української влади щодо екологічних питань серйозно вплинули зовнішні фактори.

Україна – територія низької екологічної культури, – каже Цибулько. – І проблема не в менталітеті певних територій, у нас загалом дикунське ставлення до природних ресурсів, яке донині залишається радянським. Наші річки і Чорне море – яскрава ілюстрація. А ще є море інших екологічних проблем. Тому ми для цивілізованого світу – зона екокатастрофи.

Але "Європа не буде терпіти наше дикунство", вважає політолог. І продовжує: "Ми взяли на себе низку зобов’язань, підписавши Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Зокрема, це стосується й екологічних стандартів. Україну поки що заохочують можливістю бути рівною серед рівних. Але до 2024 року ми маємо показати результати переходу до євростандартів. Інакше матимемо багато обмежень. Європа в економічному сенсі вміє "викручувати руки". Наприклад, товари, які вироблятимуться з порушенням екологічних норм, не будуть допускатися на європейські ринки. А підприємства, які порушуватимуть еконорми, не зможуть отримати кредити в банках…"

Як подолати фейкових "екоактивістів"?

Слідом за українськими політиками і чиновниками останнім часом активізувалися і представники екологічної спільноти. Але це коло дуже "строкате", і там є діячі, які ставлять перед собою різну мету – іноді навіть протилежну.

Екоактивісти повинні контролювати дії влади і бізнесу у сфері екології, а також розбурхувати суспільство і піднімати важливі проблеми, на які не звертається увага. Як от згадане засмічення пластиком річок і Чорного моря. Чи пам’ятаєте ви за останній час хоча б один мітинг на захист наших водних ресурсів? Питання риторичне.

Багато політиків спекулює на темі екології, аби заробити політичний капітал – вчора щось пообіцяли, сьогодні стали мером чи депутатом і завтра вже забули про обіцянки, – відзначає Кирило Сазонов. – А дехто просто заробляє у сфері охорони довкілля. Скажімо, будівництво сміттєвоспалювального заводу – це дуже великі гроші, і тут є багато можливостей для оборудок… Так само і серед екологів – є люди, які реально переживають і намагаються вирішити проблеми, а є банальні заробітчани.

Політолог навів один з прикладів, як можуть заробляти так звані "екоактивісти": "Вони одразу з’являються, щойно стає відомо про гранти чи гроші на розробку якихось екологічних програм чи законопроектів".

До теми: Як екоактивісти проміняли проблеми на гроші

Інший вид заробітку – проплачені екологічні мітинги чи пікети. Або акції проти бізнес-структур з метою шантажу. Такі заходи часто супроводжуються "чорним піаром" з фейковими коментарями для медіа.

Багато мітингів проти забудовників зводяться до банального вибивання грошей – на жаль, такі наші реалії, – розводить руками Володимир Цибулько.

Політолог також зазначає, що в Україні загалом є кілька досить жвавих і доволі професійних екологічних структур. Але їм відводиться імітаційна роль – вони практично не беруть реальної участі в розробці законопроектів чи в експертизах.

Що робити, аби в Україні діяли справжні екологи, а не фейкові "екоактивісти"? У Цибулька є ідея:

Треба сформувати інститут незалежних екологічних експертів для будь-яких проектів, що мають екологічну складову. Власники підприємств чи інвестори (наприклад, ті ж забудовники) повинні робити для своїх проектів мінімум дві екологічні експертизи, результати яких мають бути оприлюднені на відкритих майданчиках – як в електронному урядуванні, як той же сервіс "Дія". Тоді суспільство бачитиме, що собою представляє проект, а інвесторам буде важко домовитися чи непомітно купити одразу дві експертизи. У той же час важливо прописати вимоги до екологічних структур – щоб там були експерти із вченим ступенем і незаплямованою репутацією.

І резюме від політолога: "Тоді такі структури матимуть серйозні важелі впливу, а також довіру серед українців і міжнародну підтримку. Тоді не буде шахрайства – як зараз, коли неуки і невігласи називають себе "екоактивістами", але нічого собою не представлять і нічого не роблять для захисту довкілля".