Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Українці відрізняються від росіян прагненням до свободи, – Neue Zürcher Zeitung

      1895
      Українці та росіяни – різні! / Фото з відкритих джерел

      В одній чеченській пісні співається: "Ми помиримося тоді, коли я зможу перерізати тобі горлянку. Цього бояться росіяни".

      Цей матеріал потребує невеличкої передмови. Крістоф Брумме – німецький письменник, який з 2016 року живе в Полтаві. Він є автором численних матеріалів про Україну, знавцем та шанувальником української культури та великим прихильником української держави. В грудні в Німеччині виходить його книга: "111 підстав любити Україну" ("111 Gründe, Ukraine zu lieben").

      брумме
      Крістоф Брумме​ / Фото Deutsche Welle

      Читайте також: Сенцов отримав премію імені Магнітського: "Тепер у Росії бояться вбивати людей"

      Насправді, ця стаття Крістофа Брумме, оприлюднена у ведучій швейцарській газеті Neue Zürcher Zeitung, названа – "Братів не вибирають". Але в розмові з перекладачем герр Брумме чітко підкреслив, що назва ця – не авторська, а редакційна – так само, як і так званий "тізер" (тобто, коротка передмова перед авторським матеріалом). Сам він ніколи не дотримувався тези, що українці та росіяни є "браттями", тому попросив перекладача переназвати цей матеріал для публікації в українській пресі.

      І ще один цікавий момент: після того, як цей матеріал Крістофа Брумме вийшов у світ на сторінках NZZ – на нього раптом відреагувало... російське посольство в Швейцарії. У своєму мікроблозі на Twitter воно написало (німецькою та російською мовами): "Ми розчаровані NZZ, яка запропонувала трибуну вкрай русофобському авторові, що ображає честь та гідність російського народу й при цьому, вочевидь, використовує брехливі твердження. Газета надала місце ідеям націоналізму з печерних часів".

      Перекладач вважає, що кращої похвали авторові, кращого підтвердження його таланту та його правоти годі й шукати. Отже, пропонуємо вашій увазі цю статтю.

      Те, що Росія та Україна завжди були одним і тим самим, є частиною радянської пропаганди. В 1920 році більшовики відвернули збудування незалежної української держави, яка все ж таки з'явилася в 1991 році. З того часу обидві культури відходять все далі одна від одної.

      Втім, багато людей, вільно чи невільно, відповідають цьому кліше. Фотограф Оскар Мангур з Полтави з початком війни вирішив розмовляти виключно українською. Російською він розмовляє лише зі своєю зубною лікаркою. Він боїться, що вона може запідозрити в ньому націоналіста й тому зробити йому боляче під час свердління зуба. Інших лікарів він так не боїться, з ними він розмовляє українською.

      Коли я зауважив йому, що, наприклад, у Швейцарії чи в Канаді не має значення, якою з державних мов розмовляє та чи інша людина, він відповів мені аргументом, що Швейцарія та Канада – це конфедерації, добровільні об'єднання федеральних штатів, у той час як Росія примусила Україну "возз'єднатися" й так само, як і триста років тому, намагалася придушити українську мову.

      Важливо! Путін хоче, щоб Україна домовлялась про особливий статус Донбасу з окупантами

      Співучасть через мовчання

      Стереотипові "поганого українця" відповідає, наприклад, письменник Віталій Сапека. Свої романи та оповідання про війну на Донбасі він пише російською. Але, якби росіянин тонув та волав по допомогу з російським акцентом – він би не відреагував, так він сам каже. Людину з російським акцентом з України він би не хотів рятувати. Віталій вчився у російськомовній школі, російська є його рідною мовою. Українською він розмовляє не дуже добре. Він намагався написати роман українською, але не зміг опанувати все багатство цієї мови, тож знову повернувся до російської. Три роки він прослужив на фронті, спочатку – в добровольчому батальйоні свого рідного міста, Полтави, потім – в українській армії.

      Його пояснення, чому б він не допоміг росіянинові – просте. Всі солдати з Росії, які воювали проти нього на Донбасі, мають друзів та родичів, які знають про бойові дії. Всі вони допомагають російському урядові та російській армії принаймні тим, що мовчать. Українці б протестували, якщо б їх уряд вів неоголошену війну або окупував би російську територію – в цьому він переконаний. Справді, 86 відсотків опитуваних в Росії відповіли, що вони підтримують "повернення" Криму до Росії, хоча все ж таки 45 відсотків знають, що таким чином Росія порушила власні міжнародні зобов'язання та угоди.

      Але на російському телебаченні постійно дивуються та всерйоз обурюються, що Росія кожного дня називається в Україні агресором. Існують чисельні докази того, що "відпускники" з Росії воюють та вмирають на українській території, озброєні технікою та зброєю російської армії.

      Пропагандистським казочкам про те, що "лише" українці стріляють в українців, здається, вірять лише іноземці. Але, певно, майже кожна людина в Росії знає, що в Україні воюють російські підрозділи, а не "українські трактористи" проти "частин НАТО", аби "відвернути геноцид", як це стверджує президент Путін. Він вважає, що українці та росіяни залишаються братніми народами. Але, на жаль, українці обрали уряд, який готовий подати на сніданок немовлят, "якщо йому це заманеться та він буде голодним". Такими були "братні привіти" з Москви до річниці Голодомору в Україні, який був спланований в Москві й в 1932-1933 роках коштував життя майже чотирьом мільйонам жертв.

      Колонізовано, депортовано, винищено

      Для багатьох українців визначення "братський народ" стало вже найгіршою образою, гіршою за зневажливе прізвисько "укропи". "Ми ніколи не будемо браттями" – називається вірш української поетеси Анастасії Дмитрук, написаний в березні 2014 року після російської анексії Криму. Покладений на музику й заспіваний литовськими музиками, вже наступного місяця він був представлений у відеокліпі, якого протягом кількох днів подивилися більш ніж п'ять мільйонів людей.

      Попри те, що в цій пісні росіяни взагалі не споминаються, зрозуміло, хто мається на увазі: тому що тільки росіяни стверджують, що вони є для українців "братнім народом". Лише вони з пихи проголосили себе "старшими браттями", лише вони з дитинства всі разом живуть на ланцюгу. Ми ж, українці, маємо гарячу кров та "коктейлі Молотова" в наших серцях, в наших очах нема страху, ми небезпечні й без зброї. Їм, неназваним росіянам, роздають накази – а в нас горить вогонь революції. Вони мають царя, ми маємо демократію.

      Оскар Мангур пояснив мені, чому Володимир Путін та Росія не можуть сягнути з Україною жодного компромісу. "Якщо сказати – мовляв, дітки, припиняйте війну на Донбасі та окупацію Криму, віддайте назад захоплені території – тоді чеченці, дагестанці, багато інших народів також вимагатимуть свої території назад. Китайці бажають повернути собі половину Сибіру. Кубань аж до двадцятих років належала Україні, Смоленськ – Литві. Курили належать Японії, Калінінград – німецьке місто. Якщо Росія віддасть бодай метр загарбаної території законному власникові – вона отримає рахунок за три сотні років колоніалізму. Тому в одній чеченській пісні співається: "Ми помиримося тоді, коли я зможу перерізати тобі горлянку. Цього бояться росіяни".

      Триста років поспіль, каже мій друг, московити колонізували інші народи, депортували їх, винищували. Тому путінська Росія потрапила у безвихідь. "Русскій мір" насправді перебуває під внутрішньою загрозою, тому він такий агресивний ззовні.

      Автор: Крістоф Брумме, Neue Zürcher Zeitung
      Переклад для 24 каналу: Борис Немировський

      P.S. Гонорар за переклад цієї статті піде на потреби бійців однієї з бригад ЗСУ, яка займається прикладною русофобією на Луганському напрямку.

      Актуально! Російські бомбардувальники відпрацьовували удар по Одесі, – Воронченко

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук