Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Версальська угода – перше приниження Німеччини, яке закінчилось Другою світовою війною

      Версальська угода – урок історії, який не слід забувати
      Версальська угода – урок історії, який не слід забувати / Фото з відкритих джерел

      Так сталося, що травень в Європі є особливо багатим на спогади: події новітньої історії перетинаються в головах європейців, змішуються й уже навіть не знаєш, за що й хапатися.

      Протягом лише трьох днів відзначаються одразу три ключові для Старого континенту моменти: 7 травня – 100-річний ювілей з моменту оголошення Версальської угоди, яка офіційно поклала край Першій Світовій війні, 8 травня – день завершення Другої Світової, а вже 9 травня – це не звичний для пострадянського простору "День Победы", а День Європи – саме в цей день, в 1950 році, була проголошена так звана Декларація Шумана (Роберт Шуман – тодішній міністр закордонних справ Франції), яка започаткувала те, що сьогодні зветься Європейським Союзом.

      Читайте також: Чому Європа та весь світ відзначають 1 травня

      "Коридор ганьби"

      Аби не заплутатися в датах, розпочнемо спогади саме з 7 травня – дня, коли рівнесенько 100 років тому, у Версальському палаці поблизу Парижа, було проголошено мирну угоду між альянсом переможців – Антантою та переможеними – німцями.

      Німеччина на той час вирувала: щойно великою кров'ю була знищена так звана Мюнхенска Радянська республіка, й власне німецька республіка, яка виникла на уламках кайзерівського райха, ледве трималася на ногах. Саме в цей час німецьку офіційну делегацію викликали – іншого слова не підібрати – до Франції, аби підписати мирну угоду, на яку німці чекали довгих два роки. Чекали, перебуваючи в непевному стані "припинення вогню" й фактичної окупації західних частин країни французами та британцями.

      7 травня 1919 року переможці мали надати умови для миру переможеним. Цю дату, до речі, обрали не французи, а британці. Обрали цілком свідомо: 7 травня 1915 року – це день, коли кайзерівський підводний човен потопив мирний британський пароплав "Лузітанія" – військовий злочин, який мало не призвів до вступу в Першу Світову війну США. Британці скористалися нагодою нагадати всьому світові, хто саме є злочинцями та винуватцями війни, яку аж до самого початку Другої Світової називали Великою Війною.

      Власне, як британцями, так і французами було зроблено все, аби принизити німецьку делегацію. Їй не дозволили брати участь в переговорах про мир, їй не дозволили навіть бути присутніми на цих переговорах. Вони мали лише отримати умови та письмово викласти свої прохання по різних пунктах – а вже ці прохання могли бути або прийняті, або відхилені.

      Величезна німецька дипломатична делегація – приблизно 180 дипломатів (!) – яка була доправлена до Версаля, була піддана ще й додатковому приниженню: потяг, яким пересувалися німці, їхав підкреслено повільно, значно повільніше, ніж того вимагали технічні обставини та ситуація на дорозі.

      Наміром французів було – годинам демонструвати німецькій мирній делегації розруху, яку спричинила війна на півночі Франції, 
      – записав у своїх нотатках німецький журналіст Віктор Шифф, який супроводжував делегатів.

      Раз по разу поблизу від залізничної колії можна було побачити німецьких військовополонених, які займалися розчищенням руїн та завалів. Вони там опинилися теж не випадково: французькі військові навмисне стягнули велику кількість інтернованих німців поближче до маршруту пересування саме цього потягу, аби німецькі дипломати могли їх побачити.

      Читайте також: Який вигляд мала українська залізниця 150 років тому: вражаючі фото

      "Умови не обговорюються!"

      Тож німецькі делегати, певно, вже могли здогадатися, що чекає на них у Версалі. Про подробиці вони дізнатись теж навряд чи могли: для супроводу німецьких дипломатів були виділені, насамперед, британські офіцери, які не знали інших мов, окрім рідної, тож спілкуватися з ними було проблематично. Після прибуття до Версалю німців ознайомили зі своєрідним "синопсисом" угоди – зроблено це було французькою мовою, причому не письмово, а усно. За спогадами, багато з німців, слухаючи, як монотонно їм зачитують угоду, просто кивали в відповідь, не розуміючи, що їм читають.

      Командуючий британським генеральним штабом, сер Генрі Вільсон, записав у своєму щоденникові:

      Мирні умови були передані, незважаючи на те, що майже ніхто з присутніх їх не прочитав повністю.

      Як уже було зазначено, основна церемонія була призначена на 7 травня, якщо зовсім точно – на 15:00. Вона мала спочатку відбутися у Версальському палаці, але в останній момент було вирішено, що палац для переможених німців – то багато честі, тож відбулася вона в готелі поблизу палацу. В розкішному, люксовому – але просто готелі. Німецькі дипломати швидко второпали, що всі їх найпесимістичніші очікування виявилися перевершеними.

      Зайві слова тут є недоречними й не на часі, – саме так почав свою промову французький прем'єр-міністр Жорж Клемансо. – Прийшов час розплати. Ви просили у нас миру. Ми схильні до того, щоб надати вам мир.

      Клеменсон
      Жорж Клемансо

      Переговори про умови не передбачалися; німецька делегація мала право протягом двох тижнів сформулювати письмово свої зауваження, про які переможці зволили милостиво порадитися. Про результати наради вони мали повідомити переможених, й у відповідь Німеччина мала вирішити – чи вона згодна підписати мир, чи перемир'я, яке тривало два роки, буде негайно припинене й війна почнеться знову. Більш агресивної "мирної конференції" тогочасна історія, певно, не знала...

      Пророцтво міністра

      Керівник німецької делегації, міністр закордонних справ Ульріх фон Брокдорф-Рантцау, опинився перед майже непосильною задачею: він мав якось донести світові німецьку точку зору й прийняти часткову відповідальність за цю війну. Але водночас, перед ним стояло завдання відкинути звинувачення в тому, що Німеччина є єдиною винною стороною.

      "Німеччина вважає, – так почав свою промову міністр, який обійняв свою посаду лише чотири місяці тому, – 14 мирних пунктів, які були сформульовані ще в січні 1918 року американським президентом Вудро Вільсоном, модифіковані двома додатковими умовами, які вже були давно виконані – а саме, скасуванням монархії Гогенцоллернів, а також створенням демократичного, легітимного німецького уряду – як обов'язкові для виконання. Тобто, як основу для мирного процесу. Німеччина готова, відповідно до власних можливостей, проводити відбудову в Бельгії та на північному сході Франції, але для цього потребує допомоги переможців".

      Певно, перебуваючи під враженням демонстративно повільної залізничної подорожі до Версалю, німецький міністр додав:

      Найгірший метод цієї відбудови – це подальще використання роботи німецьких військовополонених. Зрозуміло, що ця робота є дешевою. Але вона може дорого обійтися світові, якщо ненависть та розпач, спричинений нею, обійме німецький народ. Таким чином ми не сягнемо довгострокового миру.

       Ульріх фон Брокдорф-Рантцау
       Ульріх фон Брокдорф-Рантцау

      Брокдорф-Рантцау згадував потім у мемуарах, що він не мав наміру нікого провокувати цими, як потім з'ясувалося, віщими словами. Але вийшло навпаки: французький прем'єр почервонів від обурення, а його британський колега Девід Ллойд Джордж, який сидів поруч із Клемансо, від обурення зламав ножа, яким розрізають конверти. Пізніше він сказав одному зі своїх підлеглих, що в той момент вперше зрозумів, чому французи так ненавидять німців. Головнокомандувач британських військ Генрі Вільсон також був обурений:

      Це найбезтактніша промова, яку я коли-небудь чув, – записав він пізніш.

      Провал глави німецької делегації під час найважливішого виступу всього його життя мав багато причин. Німецький дипломат із 25-річним стажем, звичайно, вільно розмовляв як англійською, так і французькою, але свою промову проголосив німецькою мовою – її, відповідно, фраза за фразою, перекладали французам та британцям. Таким чином, риторична сила її була втрачена.

      Читайте також: Якщо Instagram існував би під час Другої світової: проникливий проект про історію Голокосту

      Брокдорф-Ранцау, якому не виповнилося на той час і 50 років, залишився сидіти, в той час як Клемансо, старший за нього на 28 років, читаючи свою промову, підвівся. Ну, й "гавкаючий" тон німецького міністра був сприйнятий із великою відразою. Окрім того, негативне сприйняття було згодом закріплене ним самим, коли він, повернувшись після переговорів у свої апартаменти, заявив німецьким журналістам, що надана йому угода "вже зараз перевищила найгірші сподівання". Його слова донеслися до Німеччини так: "Ця угода є несприйнятною!". Сам же міністр ще й "забив останнього цвяха", заявивши:

      Вся ця товстезна книга була просто непотрібною. Значно простіше було б просто проголосити: Німеччині відмовляють в існуванні.

      Але найстрашніше та найприкріше було те, що Ульріх фон Брокдорф-Рантцау мав цілковиту рацію. Версальська мирна угода, яку просто продиктували німцям, не спитавши ні їх думки, ані їх справжньої згоди, не була розумним, виваженим та розрахованим на довгий строк існування документом. Вона була, скоріш, виразом британської та французької зверхності, а ще – банальної жадібності переможців. Саме її, мирну Версальську угоду, нинішні історики вважають однією з основних підстав Другої Світової війни – тієї, яка розпочалася лише через двадцять років потому. Розпочалася знову з території Німеччини, приниженої й розчавленої настільки, що в результаті цього приниження виникли нацисти. Це теж – урок історії, який не слід забувати.

      Читайте також: Ракети на Ізраїль: як нахабніють терористи і до чого тут Євробачення?

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин
      Залиште відгук