За 3 тижні до виборів: як і чому Трамп перехопив ініціативу в Гарріс і що показують опитування
До виборів президента США залишається менш ніж три тижні. З чим підходять до вирішального етапу кампанії обидва кандидати, в кого найбільше шансів на перемогу та про що свідчать свіжі опитування в США – читайте в матеріалі 24 Каналу.
Читайте також Як трампістам вдається впливати на американців
Гарріс чи Трамп: останні опитування в США
Остання соціологія впевнено показує, що незаперечного фаворита немає, а це означає, що переможцем можуть стати як Дональд Трамп, так і Камала Гарріс.
Камала Гарріс випереджає Трампа у загальнонаціональних опитуваннях (49% проти 46%). Проте це, враховуючи особливості виборчої системи США, майже нічого не значить.
Куди важливішим та вирішальним є голосування в окремих штатах, точніше – у штатах, які не визначились (swing states). Там вже суттєво покращив свої позиції Трамп, але різниця незначна, часто в межах 1 відсотка, що дає статистичну похибку.
- Нині Гарріс лідирує у Пенсільванії, Мічигані, Неваді та Вісконсині (стратегія з таргетуванням реклами на поляків спрацювала).
- А Трамп утримує лідерство в Північній Кароліні, Джорджії та Аризоні.
Динаміка підтримки Трампа й Гарріс за пів року / Інфографіка realclearpolling.com
Якщо виборці будуть голосувати так, як засвідчує соціологія, це дасть підсумкову перемогу Гарріс, проте різниця в менш як 1% взагалі нічого не гарантує і натякає на великі сюрпризи.
Отже, маємо всі підстави вважати, що долю президентства можуть визначити різниця в тисячі, а то й сотні голосів.
Довідково! Так було, наприклад, на виборах 2000 року, коли перемогу Джорджа Буша-молодшого визначив "фотофініш" у Флориді. Утім, тоді опонентом Буша був інтелігентний Ел Гор, який не став закликати своїх виборців до бунту та влаштовувати заколот.
Натомість чекати, що Трамп у разі програшу вчинить так само, а не знову почне закликати до штурму Капітолія, як він вже робив у 2021 році (і за що йому нічого не було), щонайменше наївно. Тож маємо ситуацію, яку справедливо називати найбільш непередбачуваними виборами в історії США.
Як і чому Трамп перехопив ініціативу
Останні успіхи Трампа у swing states, де раніше він програвав, а зараз завдяки добрій для себе динаміці суттєво скоротив різницю, а десь і вийшов вперед, підтверджує факт закінчення "медового місяця" для Камали Гарріс, коли вона після того, як замінила Байдена, викликала загальну цікавість і мала великий кредит довіри.
Штаб Гарріс дійсно провів велику роботу – йому вдалося зробити так, щоб всі "забули" про численні помилки демократки під час кампанії-2020, коли вона видавала себе за "лівачку", що лівіше за Берні Сандерса, та власне час роботи віцепрезиденткою, коли вона провалила практично все (від питання незаконної міграції до міжнародної політики).
Фактично, команда Гарріс показала американцям абсолютно нового кандидата – таку собі "табула раса", яка ніби почала з нуля і здійснила дивовижний старт.
Цей успіх закріпили дебати з Трампом, які Гарріс консенсусно виграла, проте далі кампанія демократки почала буксувати. Навряд чи в цьому була її вина, а швидше просто закінчився стартовий буст. Поновити цей ефект мали б другі дебати Гарріс з Трампом. Втім, команда останнього дуже мудро від них відмовилась і не дозволила суперниці розкрити себе та презентувати виборцям деталі своєї програми.
Дональд Трамп / Фото Dominic Gwinn / Zuma Press
Не секрет, що виборець у США завжди (або майже завжди) голосує не за зовнішню політику чи ефемерні ідеали, а за економіку. А вона, як би дико це не пролунало, нині працює на Трампа, бо за його каденції не було такої інфляції та зростання цін.
Середній виборець не буде розбиратися про причини й не бажає знати, що, наприклад, економічна стабільність США була закладена в часи Обами, а саме волюнтаризм Трампа та провал його адміністрації на старті пандемії Covid-19 спричинив глибоку економічну кризу, вирішувати яку довелось вже адміністрації Байдена. З чим вони доволі успішно впорались.
Виборця абсолютно точно не цікавить макроекономічні успіхи демократів, бо вони бачать ріст податків, зростання цін на продукти та бензин, інфляцію тощо.
У цьому значно простіше звинувачувати Байдена (який реально в цьому не винен) і вірити "успішному бізнесмену" Трампу (чия бізнесова модель, як приватної особи, передбачала перманентні банкрутства, а як президента – постійні порушення приписів СОТ, торгові війни не лише з Китаєм, але й з ЄС, та ще низку іншої дичини, якій би позаздрили навіть Микола Азаров з Юлією Тимошенко, а Олексій Гончарук (пам’ятаєте такого?) забрав би свої слова про "профана в економіці").
Але маємо парадокс, бо все це середньостатистичний американський виборець (разом із представниками бізнесу, до речі) дивним чином ігнорує і впевнено вважає Трампа добрим вибором для власного гаманця.
В очікуванні "чорних лебедів": які сюрпризи ще чекають
Власне, на цьому нині й тримається "соціологія" кандидата від республіканців. І тому йому не страшні ані книга Боба Вудворда, ані фільм-байопік, в якому молодий Дональд Трамп у виконанні Себастьяна Стена гвалтує свою дружину Іванну Трамп.
Такий факт дійсно виплив під час судового розгляду справи про розлучення, але згодом Іванна відмовилась від власних слів, а нині з її смертю померла й правда про той випадок.
До теми Чому книга Боба Вудворда спричинила скандал у США
Неприємні хвилини Трамп мав і через історію, про яку написав Боб Вудворд та детально розкрили його колеги з The New York Times, а саме – про спілкування з Путіним. Трамп відповів на дуже серйозні звинувачення у своєму стилі – нібито заперечив, але й також заявив, що "якби так було, то це було б мудро". Цим він лише підтвердив інформацію журналістів та побоювання всього світу.
Ну, я не коментуватиму це. Але я скажу вам, що якби я це зробив, то це було б розумно. Якщо я дружу з людьми, якщо я підтримую стосунки з людьми, це добре, а не погано,
– Трамп у своєму стилі відповідає на запитання Bloomberg.
Що ж до фільму, то він, попри антирекламу (що насправді є кращою рекламою) від самого Трампа, наразі у прокаті провалюється, а значить, не стане Х-фактором кампанії.
Втім, це не означає, що штаби обох кандидатів не будуть шукати нових "чорних лебедів", а кілери-одинаки (або держави-парії, до прикладу, Іран) – не шукатимуть нових можливостей звести рахунки з одіозним трикстером американської політики. Щоб вберегтися від останніх, президент Байден навіть наказав посилити охорону Трампа до рівня першої особи.
Але не лише Байден хвилюється за життя кандидата в президенти США від республіканської партії.
Команда 59-річної Камали Гарріс очікувано розіграла карту фізичного та ментального здоров'я 78-річного Трампа. Вона оприлюднила дані власної медичної карти (виявилась абсолютно здоровою, хоч їй і бракує вітаміну D) та натякнула, що її опонент не робить того ж, бо має підстави щось приховувати.
Трамп дійсно постійно несе якусь відверту дичину, забуває, про що говорить, і плутається у заявах та фактах.
Зрадили республіканців Трамп розкритикував Fox News через заплановане інтерв'ю з Гарріс
Але до цього електорат Трампа давно звик (інакше не голосував би за нього у 2016 і 2020-му), а сам пан Дональд для спростування закидів у власній слабкості влаштовує батл з часом на 40 хвилин у кращих традиціях танцювальних марафонів часів Великої Депресії. Під час цього рімейку легендарної стрічки They Shoot Horses, Don't They? двом прихильникам республіканця стає зле, але тільки не Дональду Трампу. Він усіх перетанцював.
Хоча з останнім твердженням може посперечатись Ілон Маск – його імпульсивні стрибки навколо Трампа не лише принесли у скарбничку кампанії пана Дональда 75 мільйонів доларів, але й подарували світу купу мемів з дивакуватим колонізатором Марсу. Нагадаємо, пан Ілон мріє перетворити четверту планету Сонячної системи на оазу, для чого хоче здійснити серію ядерних вибухів на полюсах цього небесного тіла, й вочевидь розраховує в цьому на допомогу Трампа.
Дональд Трамп та танці Ілона Маска / Фото Evan Vucci / AP
На тлі цього дикого балагана кампанії Дональда Трампа, як не дивно, найбільшим адекватом показав себе другий номер республіканців Джей Ді Венс. Так, той самий "Містер ми заплатили Україні 200 мільярдів доларів". За відсутності поруч Трампа і необхідності вдавати з себе його клона, пан Венс показав себе на диво нормальним.
Його дебати з Тімом Волзом пройшли без скандалів, а самі опоненти поводились чемно і навіть інтелігентно. Все це дало світу надію, що вірус трампізму – це лише аномалія, яка зникне в той самий час, коли Трамп піде з політики. Тоді республіканська партія й уся Америка повернеться до нормальності. Залишилося просто перечекати цей ідеальний шторм.