Війна, голод та ненажерливість диктаторів: які конфлікти сколихнули світ у 2021

Сайт 24 каналу завершує 2021 рік аналізом конфліктних ситуацій та описом тенденцій, які можуть змінити наше життя й вже впливають на мільйони людей.

Читайте також ЄС зайняв пасивну роль, – експертка пояснила, як Вірменія опинилася у пастці

Пробити коридор: що відбувається між Вірменією та Азербайджаном

Вже рік минув з конфлікту у Нагірному Карабасі, відомого як Друга Карабаська війна. Але він триває й досі. Коли автор цієї статті перебував у Вірменії, на її кордонах з Азербайджаном якраз сталося чергове загострення.

Жертви, полонені та захоплення територій – ось що таке Карабаська війна. Вірменія досі переживає травму після програшу і зазнаних втрат. Скільки життів поклав у перемозі Баку досі точно невідомо – режим Алієва вправно приховує дані.

Важливо Історія – зручний інструмент для маніпуляцій, – медіаексперт з Азербайджану

Друга війна за Нагірний Карабах тривала шість тижнів. Зараз там досі залишаються невизначеність, територіальні претензії, бажання закріпитися на завойованих землях, гуманітарна криза. Періодично надходять повідомлення про все нові і нові перестрілки та провокації.

Не додає стабільності і нібито "миротворча" присутність Росії, яка під час гарячої фази підтримала, хоч і не дуже активно, Вірменію. З іншого боку, Туреччина відкрито виступила на стороні Азербайджану і надавала союзнику зброю та БПЛА (які більшою мірою і виграли цю війну).

Ті люди, що повернулися, побачили невеселу картину: їхні будинки зруйновані, до полів, пасовиськ та храмів – не добратися. Тепер ці землі знаходяться під контролем Азербайджану.

Президенти країн пробують домовлятися / Фото gov.am

Вважається, що основна мета Баку – пробити наземний коридор від автономної республіки Нахічевань до Азербайджану, відрізаючи південь Вірменії та блокуючи доступ до іранського кордону.

А також було взято контроль над так званим Лачинським коридором, якій з’єднував Вірменію та Карабах. Фактично, Єреван залишився без прямого транспортного зв’язку з регіоном.

Лінія фронту підходить впритул до цивільних поселень, де люди можуть чути розмови солдат з обох сторін. Болючі для Єревану питання демаркації та делімітації кордону просуваються дуже повільно, бо означатимуть нові територіальні втрати.

Як Карабах став каменем спотикання

Жоден притомний вірменський уряд на це не піде, якщо не хоче здійснити політичне самогубство. Історія протистояння тягнеться ще з початку СРСР, коли населений вірменами Нагірний Карабах (місцевою мовою Арцах – 24) Сталін віддав радянському Азербайджану.

Але з розпадом СРСР і початком самовизначення незалежних тепер націй, конфлікт призвів до Першої Війни за Карабах та вірменських погромів у Баку та Сумгаїті.

Сотні людей постраждали: були заарештовані, вбиті або зникли. За підтримки Вірменії, Карабах вийшов зі складу Азербайджанської РСР і у 1991 році проголосив створення власної республіки. Але жоден член ООН її не визнав, включаючи саму Вірменію.

Попри перемогу у першому зіткненні, подальша бідність, економічна та технологічна відсталість схилили шальки терезів на бік більш заможнього, нафтового Азербайджану. Домогтися припинення вогню вдалося лише у 1994.

Жертви оцінюються у приблизно 30 тисяч вбитих з обох сторін і 1 млн біженців. Причому близько чотирьох тисяч вірмени втратили вже під час Другої війни. Від 100 до 200 військовополонених, за словами Єревану, досі утримуються в Азербайджані.

Звісно, до миру у цьому регіоні ще занадто далеко, хоча обидві нації втомилися від війни, а проєкт незалежного Карабаху провалився.

Напередодні нової кризи: падіння Афганістану

У останній день серпня, американські війська остаточно покинули Афганістан, закінчивши свою найдовшу війну, що тривала 20 років. У цей час Талібан (місцеве угруповання, що виросло з моджахедів, які боролися з СРСР і означає “студенти” – 24) вже було біля Кабулу.

Читайте також Таліби заборонили показувати жінок у серіалах

Ніхто у світі не очікував, що Афганістан впаде так швидко, але дезорганізація, домовленості, корупція та вихід американців та їхніх партнерів – і ось афганська армія просто здається, ледь побачивши талібів. Через деякий час президент Ашраф Гані втік і все стало ясно: радикальні ісламісти повертаються.

Але тепер, без грошей і з дуже обмеженою міжнародною підтримкою, нова-стара влада Афгану опинилася перед ще більшою кризою, на яку вони самі не чекали, пише видання Arab News.

Талібан не бачить зв’язку між крайньою бідністю та політичною нестабільністю у Афганістані. Ризики того, що таліби втратять контроль – дуже реальні,
– занепокоєний ексрадник президента країни Хаміда Карзая Торек Фархаді.

Це неймовірно складне завдання, коли твоя допомога у 9,5 млрд дол. лежить заморожена. Виділення навіть сотень мільйонів доларів для “економічного порятунку” не дуже врятує ситуацію. Це буде зроблено в обхід, через "Ісламський Банк Розвитку" (IDB).

Також талібів ніхто не визнає законним урядом Афганістану, тож країна ще більш ізольована ніж раніше. Їм не звикати, так само було між 1996 та 2001 роками – коли моджахеди останній раз керували.

Регіональні плани розвитку та співпраці з державами Центральної Азії та Пакистаном теж під загрозою, а з ними – і оновлення застарілої, а подекуди і відсутньої інфраструктури. Хоча серед обох таборів у Талібану є, скажімо так, прихильники.

Для звичайних афганців, прихід талібів докорінно змінив життя / Фото aa.com.tr

З одного боку, вони дійсно на дух не переносять корупцію і знищують військових лордів, які обкладали цілі регіони даниною. І так, Афганістан став хоч трохи безпечнішим (якщо прибрати постійні теракти – 24).

Але з іншого – права та свободи, особливо жіночі,знову відкотилися на 20 років назад. Звісно, про захист меншин, особливо хазарейців, яких таліби знищували і раніше, годі й казати.

Хоч Талібан і виграв у військовому плані, але політично, економічно та соціально вони повністю провалилися. Таліби не мають підтримки афганців та світу, 
– пояснив Arab News Ахмад Самін, колишній радник Світового Банку.

"Це уряд Талібану, з Талібану та для Талібану", – додав Самін.

Загроза війн та голоду

Тепер таліби мають перезапустити економіку, яка ледь жевріє. Є загроза голоду та нестачі їжі, є потреба тримати в кулаці власні ряди та давати відсіч ще більш злим терористам з "Ісламської держави".

Сотні тисяч громадян намагаються покинути країну, а 123 тисячі були евакуйовані з аеропорту Кабулу. Триста тисяч втекли у сусідній Іран, який сам ледь виживає під санкціями Заходу. Вдома лишилися 9,5 млн людей, яким скоро може бути нічого їсти.

Кабул та вся інша країна живе на краю гуманітарної катастрофи. Резерви та зерносховища пусті, в госпіталях закінчуються ліки. Таліби не мають грошей, щоб платити за електроенергію з сусідніх країн, тому не виключені блекаути.

Цікаво Таліби продовжують наполягати, аби їх взяли в ООН

Звісно, що на цьому фоні не могла не відзначитись Росія. Микола Патрушев, секретар Ради Безпеки РФ, попередив: якщо так продовжиться, в Афганістані може знову розпочатись громадянська війна, бо ситуація критична, як і конкуренція за наявні ресурси.

"Якщо нові керманичі в Кабулі не зможуть нормалізувати ситуацію, а міжнародне співтовариство не надасть ефективну підтримку, сценарій може стати катастрофічним. Включаючи нову громадянську війну, загальне збіднення населення та посуху", – сказав Патрушев.

Талібан має змінитись, але не зможе зробити це без внутрішнього зламу. Як бути прагматиком, коли твоя сутність – радикальний ісламізм? Неможливо бути двома одночасно. Тому Афганістан чекають нові конфлікти.

Троянський кінь від Лукашенко: криза мігрантів на кордоні з Польщею

Ця криза була не такою, як ми звикли. Люди, затиснуті у темних лісах між Польщею та Литвою з однієї сторони та Білоруссю – з іншої – жодна сторона не хотіла їх приймати до себе. Усі виставили армії, зводили огорожі та кидали ультиматуми.

Тим часом температура вночі падала нижче нуля, їсти було майже нічого, теплих речей теж не було. Мігранти почали помирати у лісах, у які їх продовжував звозити режим Мінську. Але що з цими нещасними відбувалося далі, Лукашенку, здається, було все одно.

Ці сирійці, іракці, африканці та курди стали лише пішаками у геополітичній грі, що її вів з ЄС невизнаний лідер Білорусі. Причина для всіх зрозуміла: Олександр Лукашенко, який програв вибори, але сфальсифікував їх, бажає помститися ЄС за каральні санкції. І створює штучну кризу.

Лукашенко продовжує шантажувати ЄС / Фото DW

Під кийками білоруського спецназу, біженці атакували кордони Євросоюзу. Натикаючись на такий самий агресивний спротив у вигляді сльозогінного газу та водометів. Польща та Литва оголосили в дотичних до Білорусі регіонах надзвичайний стан.

Логічна відмова Євросоюзу приймати біженців дала змогу білоруській пропаганді виставити себе у доброму світлі. Промовчавши про те, що чартери літали за маршрутом Багдад-Стамбул-Мінськ, перевозячи всіх, хто повірив у брехню Лукашенко.

Хитка політика та проблема статусу

Біля кордону з Польщею, повідомляло у листопаді видання NYT, перебувало 4000 мігрантів і ще приблизно 10-20 тисяч чекають своєї черги у Білорусі.

Звісно, це не мільйони сирійців кілька років тому, але зараз політика міграції настільки хитка в ЄС (блок так і не виробив спільної позиції досі – 24), що навіть невелика група людей може спровокувати кризу. Здавалося б, сирійці, іракці та афганці нібито мали право на притулок.

Читайте також Смерть демократії: як Лукашенко знайшов "хвору точку" ЄС

Але, незважаючи на тоталітарні режими та ісламістів при владі, Захід вважає, що війни там фактично закінчились.Це схоже на латиноамериканців, які нелегально штурмують південний кордон США, шукаючи насамперед демократії та економічної стабільності. Вони не можуть бути шукачами притулку.

Ми як курча в клітці між поліцією Білорусі та Польщі,
– сказав телефоном для NYT мігрант-курд Баяр Ават, який у листопаді застряг на кордоні з дружиною та маленькою донькою.

На відміну від інших криз з мігрантами, цю майже неможливо було висвітлювати. Зона, у якій тримали мігрантів, була закритою. Польща нікого не пускала на прикордонну полосу, навіть представників ЗМІ та власних правозахисників. Тих мігрантів, які все ж перетинають кордон, ловлять.

Місцеві жителі (однак, не всі – 24) теж налякані аж так, що розбивають машини активістів, які намагаються допомогти людям, які застрягли у прадавніх лісах.

Це один з найбільш диких регіонів Європи. 55% поляків, за даними опитування газети Rzeczpospolita, занепокоєні, що ситуація “може перетворитися на збройний конфлікт”. Вказуючі на скупчення російських військ біля кордонів України, багато хто вірить, що головним замовником кризи насправді є президент РФ Володимир Путін.

Прем’єр Польщі Матеуш Моравецький заявив наприкінці листопаду, що ця криза "може стати прелюдією чогось набагато гіршого", передає Reuters. Втім, далі настала хоча б тимчасова розрядка: Мінськ розпустив табір мігрантів та дозволив Іраку забрати своїх громадян додому.

Це явно ще не кінець історії, бо Лукашенко знайшов слабке місце ЄС і буде готовий натиснути на нього знову, як випаде така можливість. Звісно, розплачуючись з Путіним суверенітетом та існуванням Білорусі як незалежної держави.