За її словами, вона хоче, аби люди побачили, що в тюрмах на території країни-агресорки роблять з нашими військовополоненими. Наразі відомо, що чоловік проходить лікування в одному з медичних закладів Полтавської області.

Дивіться також Українських полонених в російському Іл-76 не було, – Данілов

Боєць втратив 38 кілограмів ваги

Володимир Цема-Бурсов разом із дружиною й маленькою донькою жив у Маріуполі. Він є військовослужбовцем 56 окремої мотопіхотної бригади. До повномасштабного вторгнення Володимир був кремезним чоловіком. Мовиться, що при зрості 191 сантиметр він важив 95 кілограмів.

Володимир із дружиною та донькою / Фото "Свої.City"

У квітні 2022 року з металургійного комбінату імені Ілліча потрапив у російський полон, де пробув 20 місяців. За цей час його вага знизилася до 57 кілограмів.

Протягом того часу, що Володимир вдома, лікарі діагностували у нього багато захворювань. Значна частина з них набула хронічну форму.

Захисник після російського полону / Фото "Свої.City"

За словами військового, зранку 24 лютого він заступив на чергування на КПП у військовій частині А0989 у Маріуполі, згодом їх розмістили неподалік від школи, в одній з адмінбудівель металургійного комбінату Ілліча.

Намагався вирватися з оточення

Боєць пригадує, що одного дня дійшла інформація, що керівник одного з підрозділів Маріупольського гарнізону з частиною бійців здався в полон росіянам. Тоді українські позиції навколо заводу "оголилися", ворогу дали "зелене світло".

Далі почались розмови, що ми не зможемо втриматися на заводі, тому треба шукати шляхи виходу з ворожого кільця. 8 квітня вишикувались у колону та зробили кілька спроб виїхати за межі підприємства. Але "голову" колони розбила російська артилерія, тому ми повернулися на завод,
– розповів захисник.

Як зауважив Володимир, йому разом з іншими бійцями вдалося вибратися з комбінату, переїхати дорогу проспектом Карпова та сховатися в закинутому сільгосппідприємстві. Потім їхній шлях закінчився біля проваленого мосту, який з'єднує Кам'янськ та Старий Крим.

Військові розвернулися та поїхали назад, шукати інші шляхи з оточення. І на одному з блокпостів їх зупинили, запропонували вийти з автівки та пройти з ними, поруч був павільйон для бесіди, щоб встановити особистість.

"Росгвардійці" всіх нас переписали, відвезли до Кам'янського СІЗО, воно не працювало, установу, мабуть, днями розконсервували. Там ми посиділи 3 – 4 години у камерах з вікнами без скла, далі — зв’язали руки, повантажили на "КамАЗи" та перевезли в Сартану. Через 2 доби вночі нас посадили в автобуси й вранці привезли в Оленівську колонію,
– згадує оборонець.

Катування в Оленівці

Володимир розповів, що після прибуття їх змушували виходити по одному. Їх зустрічав місцевий "вертухай". Кожен із бійців називав своє прізвище, ім'я та по батьків, а потім "біг до барака живим коридором". А в кінці був останній “вертухай”. Він підстрибував і ногою бив "під дих". За словами захисника, він бив так сильно, що майже всі падали з ніг.

Зліва троє, стільки ж справа. У кожного з них у руках "знаряддя праці" – у когось кийок або гумова палиця, в інших щось на кшталт обробної дошки або ремінець з металевими вставками. Кожен з них тебе б'є, по чому попаде,
– пригадав боєць.

Пізніше полоненого ще декілька разів переводили до інших колоній. В одній із них захисників примушували слухати російський гімн та пісні.

З динаміків лунали пісні воєнних років – "Вставай страна огромная", "День побєди", "Тьомная ночь" і, звичайно, гімн Росії. Ніхто з нас тоді не знав, що ці пісні щодня ми будемо слухати впродовж 20 місяців,
– розповів військовослужбовець.

Під час перебування у полоні катування супроводжувалися побиттями за допомогою палиць, кийків, обробних дощок і шокерами. За словами Володимира, окупанти лупцювали всюди, куди могли дістати – спина, груди, голова, руки, ноги. Це все супроводжувалося криками та нецензурною лексикою росіян.

Як відбувався обмін

У ніч на 4 січня бійці прокинулися від того, що в коридорі, за кілька камер, почули матюки та брязкіт зв’язки ключів. Згодом їх повезли на аеродром.

У літаку чоловік заснув, а прокинувся вже у Бєлгороді. Полонених українців пересадили в автобус і повезли на кордон з Україною, в Сумську область.

Десь на пів дороги з автобуса вийшов конвой – їх було двоє. На прощання вони прочитали нам “проповідь”, що ми не правильно поводимося, що ми "на**сти". Все те, що нам вони розповідали впродовж всього часу в тюрмі. До кордону з нами в автобусі залишався лише водій,
– розповів боєць.

Наразі стан Володимира набагато гірший, ніж він очікував. За його словами, у нього "цілий букет" хвороб. Серед них хронічний гастрит на стадії загострення, неалкогольна жирова хвороба печінки, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (хвороба травної системи людини – 24 Канал), хронічний простатит на стадії ремісії та багато іншого.

Суд над українськими полоненими: коротко

  • У середу 7 лютого російська генпрокуратура повідомила про вирок українським військовим, які наразі перебувають у полоні Росії. Над ними влаштували ціле судилище, причому керував цим суд так званої "ДНР". Відомо, що 33 українські військовослужбовці отримали строки від 27 років до 29 років.
  • Вони нібито застосували заборонені засоби у збройному конфлікті, обстрілявши низку населених пунктів із самохідних артилерійських установок. Все нібито задля того, щоб "зруйнувати соціальну інфраструктуру, застрашити мирних громадян і вбити їх", тож окупанти назвали це ідеологічною та політичною ворожнечею.
  • Мова про військових 36-ї бригади морської піхоти та 17-ї танкової бригади ЗСУ. А населені пункти, які вони нібито обстріляли, розташовані в Донецькій області, – це Сартана, Талаківка, Старий Крим і ще деякі.
  • Омбудсмен Дмитро Лубінець відреагував та заявив, що ухвалені так званим "судом" квазіутворення "ДНР" вироки є грубим порушенням Третьої Женевської конвенції в частині права полонених на справедливий суд та недопущення катування. Тому, їх можна вважати воєнним злочином.