У ці березневі дні – роковини театралізованого шоу, яке Росія згодом назвала "історичним поверненням Криму". Але насправді інакше, як зухвала крадіжка українського півострову, це дійство назвати не можна. 5 років Крим прокидається під "триколором", частина його мешканців була змушена тікати через тиск "нової влади".
Читайте також: Найважливіші матеріали про анексію Криму
Чи був хоч якийсь натяк на законність цих подій з огляду російського законодавства? Що відбувалося в Криму протягом 30-ти днів, за які Кремлю вдалося провернути операцію? Про це сайту 24 каналу розказує екс-депутат Держдуми Росії Ілля Пономарьов. Він єдиний проголосував проти приєднання Криму, після чого одразу ж став у своїй країні ворогом і вигнанцем.
Але спочатку – хроніка окупації.
27 лютого – Верховна Рада Криму у захопленому російськими бойовиками приміщенні призначила проведення референдуму.
28 лютого – депутат Держдуми РФ Сергій Миронов запропонував законопроект про спрощення процедури приєднання нових суб’єктів до складу РФ.
1 березня – Рада Федерації дозволила Путіну застососувати війська на території України.
14 березня – Конституційний суд України визнав неконституційним рішення Верховної Ради АР Крим про проведення референдуму.
15 березня – Верховна Рада України достроково розпустила парламент Криму.
16 березня – у Криму відбувся псевдореферендум.
17 березня – ВР Криму проголосила "незалежність Криму" та попросилася у склад Росії.
18 березня – в Кремлі був підписаний так званий "договір про прийняття до складу РФ Криму і Севастополя".
20 березня – Держдума РФ проголосувала за приєднання Криму до Росії.
21 березня – Рада Федерації ратифікувала договір про приєднання Криму до Росії.
Пане Пономарьов, поясніть, будь ласка, такий момент: 27 лютого був призначений "референдум" і одразу ж наступного дня у Держдумі з’явився законопроект, який пропонував приєднувати нові суб’єкти до складу РФ за спрощеними правилами. Цей законопроект був "заточений під Крим"?
Але він не був прийнятий, тільки запропонований.
Втім, цікавий сам факт його існування… Які тоді були настрої у депутатів Держдуми?
Ніхто нічого не знав. Ні депутати, ні населення... Ніхто! Цей законопроект, про який ви кажете, був запропонований Сергієм Мироновим, він колишній спікер Ради Федерації і особистий приятель Володимира Путіна. І от він почув від Путіна, що є такий план і вирішив побігти перед паровозом – внести цей законопроект. Але його так і не ухвалили, тому що це дуже важлива державна справа, щоб могли якісь одинаки – представники опозиційних партій – щось у цьому напрямку робити. І тим паче, я переконаний, що ситуація вирішувалася з колес, спонтанно. Не думаю, що там завчасно було все продумано. Тому і формулювання питань на референдумі кілька разів змінювалися, і терміни його переносилися. Спочатку Рада Федерації дала згоду на використання військ, потім офіційно вважалося, що ми не використовували війська, тому що було угрупування у Севастополі. Одним словом, ніякої єдиної лінії не існувало.
Росія брехала про своїх солдат у Криму
Тобто, попри рішення 1 березня – про можливість застосування війська на території України, все одно офіційно це розцінювалося як "нас там нєт"?
Так, росіяни про це не знали. І Путін не зізнавався – він тільки через рік сказав: "Це були росіяни". Та й загалом про "зелених чоловічків" по телевізору намагалися не говорити. Казали лише, що з одного боку – кримські татари, з іншого – "аксьоновські" люди, якесь населення Криму, люди, які один з одним сперечаються... А у нас є база Чорноморського флоту, яка зберігає спокій.
У Росії був інформаційний вакуум?
Абсолютний! Я – як депутат Держдуми, цікавився питаннями міжнародної політики, тим не менш практично до самого референдуму в Криму, не був впевнений, що моя країна зробить таку дурість і підлість. Я думав, що є певні маневри, тиск, торги... Але те, що це буде доведено до кінця… Я у цьому сильно сумнівався. Рішення Ради Федерації 1 березня – це був грім серед ясного неба. Тому що ніколи раніше Рада Федерації не давала згоди на застосування військ – де б це не було. І юридично Кремль після цього займав позицію, що ми війська не застосовували. Тобто, Рада Федерації дала Путіну дозвіл, але Путін цим дозволом не скористався.
Якщо спробувати розібратися у цьому всьому з точки зору хоча б якогось закону – українського чи російського – там нема логіки. 16 лютого відбувся референдум, 17-го Верховна Рада Криму звернулася до Росії, щоб півострів взяли у склад РФ... Але парламент Криму вже був не легітимним. А "незалежність Криму" визнала тільки Росія…
Закону тут ніякого немає. І законність цій процедурі ніхто і не намагався надати. Тому що Конституція Російської Федерації напряму забороняє приймати в склад країни частини інших держав. У нас на це є пряма заборона.
Але ж виходить, що цей момент обійшли, бо Росія ніби як визнала Крим незалежним.
Так, але щоб визнати незалежність недостатньо тільки рішення президента. Необхідно, щоб це ратифікувала Держдума. Наприклад, незалежність Південної Осетії та Абхазії – це рішення ухвалювала Держдума. Тобто, президент запропонував, сказав, що ми визнаємо, але ратифікація цього має відбутися через Державну Думу. З Кримом всього цього не було. Сам президент визнав, і він ухвалив рішення про приєднання двох нових суб’єктів до складу Російської Федерації, він підписав договір з Аксьоновим та Чалим. А потім Держдума цей договір ратифікувала. Але не ратифікувала незалежність Криму.
Тобто, з точки зору російського законодавства, це було незаконно?
Звичайно.
Читайте також: Росія вжила екстрених заходів через загрозу падіння Кримського мосту
Ви єдиний депутат, який проголосував проти приєднання. У той час розуміли, чим це для вас особисто може закінчитися?
Більш-менш так, я розумів. Тобто, що нічим хорошим для мене особисто це не закінчиться.
Зараз також проголосували б проти?
Так. Все ж підтвердилося. Тоді коли голосував, я казав, що це призведе до війни і крові. До смертей людей і економічних проблем для моєї країни. І до втрати важливого союзника – України. Все так і сталося.
Через 5 років після анексії, на вашу думку, чи був шанс в України відстояти свої території? Військовим чи дипломатичним шляхом… Були шанси спинити запущений Росією механізм?
Ви знаєте, "история не знает сослагательного наклонения". Але, звичайно, якби я був на місці українського керівництва – я б віддав наказ стріляти у тих, хто нападає на військові частини. У озброєних людей без розпізнавальних знаків на території кримських міст. По-перше, цього вимагає устав караульно-постової служби, дійсний в українській армії, так як і в російській. І чому цей документ, який має силу закону, не виконувався, для мене особисто велике питання. Я думаю, що якби окупанти зіштовхнулися б з опором, такої б стрімкої процедури захвату не було б.
Ілля Пономарьов змінив свою думку щодо референдуму в Криму
Чому? Через те, що не було чіткого плану у Путіна, і Росія діяла, орієнтуючись по ситуації?
Тому що російська громадська думка була і лишається критичною до війни. Чому росіянам постійно кажуть, що ніякої війни з Україною немає? Що нічого не відбувається на Донбасі, що це громадянська війна, а ми тут ні до чого. Бо росіяни проти війни. І це була б більша мотивація, ніж мотивація приєднати Крим. Ми приєднали Крим, бо люди вільно зібралися нібито, вільно ухвалили це рішення, вільно попросилися і ніхто проти цього не заперечував. Раз вони попросилися – ми їх прийняли. Ось так думає пересічний росіянин. Якби там почалася стрілянина, то вже б ніякого добровільного переходу не відбулося б. Тому я маю великий сумнів, що цей захват був би можливим.
Але на Донбасі вже п’ятий рік іде війна, і особливого спротиву проти цього у Росії немає. Поодинокі мітинги є, але масово росіяни проти війни не виходять.
Бо інформації про те, що там відбувається, немає. Тобто, з точки зору телеканалів: говорять, що в Україні йде громадянська війна, що частина України воює з іншою частиною. Так, ми там поставили одну з частин, щоб "бандерівці не вирізали російськомовне населення". І все. Росіяни не вважають, що Росія якимсь чином бере участь у збройному конфлікті на Донбасі. Якби вони так вважали, то я думаю, було б зовсім інше сприйняття.
З приводу референдуму: наскільки це була правильна процедура в плані організації? У 2014 році ви досить лояльно ставилися до його проведення. Зараз ваша думка змінилася?
Дійсно, тоді я спирався на інформацію, яка була доступна у російських джерелах. Зараз цю точку зору я дуже змінив. Звичайно, це був фейковий референдум, це був референдум "на штиках". А в стані окупації, що по факту вже відбулася, звичайно, неможливо у людей щось запитувати. І навіть якщо вони дійсно так проголосували, то рахувати цей вибір вільним не можна. Референдум можна проводити тільки у вільному стані, коли немає збройного насилля, патрулів на вулицях, фактору тиску, пропаганди і всього іншого. Всього того, що тоді було в Криму. І ми зараз знаємо із соціології, що тоді, станом на лютий, ніхто не збирався від’єднуватися. А у Аксьонова рівень популярності складав 1,5%. Тим не менш, після того, як ввели війська, і людям дали зрозуміти, що є сила, і вона хоче оцього, плюс були обіцяні "плюшки", а рівень лояльності до України був низьким, – тому велика кількість людей перейшла на іншу сторону. Але це не робить референдум легітимним.
За яких умов Крим може повернутися у склад України, на вашу думку?
Думаю, що рано чи пізно це станеться. Ні одна окупація не триває вічно. Питання – коли? Думаю, що це можливо тільки тоді, коли зміниться влада у Росії. За цієї влади навряд це станеться. Врегулювання ситуації на Донбасі можливе і за Путіна, а повернення Криму при Путіні навряд чи можливе. Але я думаю, що будь-яка наступна влада буде вирішувати питання нормалізації стосунків з Україною.
Читайте також: Рівно п'ять років тому росіяни вбили першого українського військового у Криму