Україна відкрила світу очі на дві кризи, які наблизили людство до переломного моменту

Як Україна стала точкою біфуркації для світу

Міжнародні відносини сьогодні є так чи інакше цеглинами до фундаментів нових геополітичних союзів не тільки на карті Європи, а й світу. До речі, не тільки союзів.

Рекомендуємо Окупанти обрали собі нове "місце сили" замість Чорнобаївки

Хтось розуміє загрози і хоче жити в дружбі країн та спільному розвитку і прогресі. А хтось має на меті збудувати чи-то відновити колись втрачену імперію.

Давайте згадаємо перші дні війни. Ті 72 години, які давала українцям американська розвідка. Вони не просто пішли в небуття, а і виглядають сьогодні з одного боку дивно, враховуючи розвідувальні потужності Штатів. З іншого – говорити про них зараз можна з гордістю, оскільки ми не просто тримаємось вже п'ять місяців, а й відкинули рашистів від Києва, Чернігова, Сум та Харкова.

Тільки в перші дні війни все було інакше, і ці "72 години" відігравали значну роль на міжнародній арені. Для всіх, хіба окрім Польщі, Литви та, звісно, Британії. Останні були з нами "до", "під час" і, враховуючи наші стосунки сьогодні, будуть за будь-яких обставин.

Нащадки Черчилля, який говорив "Ви не можете переконувати тигра, коли ваша голова – у його пащі!", чудово розуміють до чого могла б призвести поразка України. Поляки, з окупації та поділу чиєї країни почалась Друга Світова війна, взагалі стоять ледь не в черзі на ціль для російських ракет та повторення історії сторічної давнини.

Але політики багатьох інших європейських країн, зважаючи на "72 години для України", жили в страху перед "другою армією світу", перед монстром, який, на їхню думку, може зжерти 40-мільйонну та найбільшу країну Європи за три дні.

Про головне Європа ще не зрозуміла, що крематорії нового фюрера знадобляться не лише для українців

Виступити за такого стану справ на підтримку України було б ніби вирок отримати ту ж саму долю. Захист демократії та звичайної людяності не був пріоритетом. Було бажання зберегти своє політичне становище, яке завжди залежить від власного електорату, власного суспільства.

А що було б, якби електорат поглинув страх за власне життя через потужну підтримку країни, яка для них нібито й демократична, нібито й десь поруч на цьому ж континенті і є жертвою тиранічної держави?

Але навіщо змінювати свій доволі стабільний та якісний стиль життя, поки воюють в розумінні багатьох "пострадянські" країни? Навіщо змінювати життя, коли живеш його один раз?

Цивілізація опинилася на межі зламу

Тільки це не виправдання. Це звичайний цинізм та не розуміння причинно-наслідкових зв'язків. Все це – криза демократії у світі та взагалі криза людяності, що запустила жорсткий, жертовний та все ж, на мою думку, переломний етап для людства.

Вже тисячі українців втратили своє єдине життя. Звісно, головна причина одна – путін та його росія. Але буде неправдою, якщо сказати, що все було б так само, якби за місяці до початку повномасштабного вторгнення та навіть в перші тижні нам почали постачати важке озброєння, системи ППО тощо, а не в основному зброю для "партизанської" боротьби.

Подолавши 72 години навали російських окупантів, ми стали на шлях суб'єкта на міжнародній арені. Країни №1. Еталону у відстоюванні демократії, прав та свобод у світі. Ми самі перевернули карту світу й змусили політичних лідерів сучасності почати геополітичну шахову гру, яка, беззаперечно, є грою на виживання людства, звичного усталеного порядку, який порушено і який ніколи не відновиться в тому форматі, яким ми його знали.

Ми сильні й гуртуємо довкола себе сильних країн-друзів. Саме Україна буде центром нового успішного, демократичного, військового та економічного союзу держав для наступних поколінь. Ми вже для цього багато зробили і будемо в центрі, але водночас на рівні з іншими країнами-членами. Це точно буде Польща, Британія, Литва, Латвія, Естонія.

Актуальне З політичного олімпу йде ще один друг України: чи є у світу запасний план перемоги

Кого охопить такий союз ще та як буде називатись, залежить від перебігу війни та її наслідків. Так само буде зрозуміло й з назвою. Буде це "Балто-чорноморський союз" або ж просунеться він до звільнених від фашизму територій Камчатки чи Владивостоку – побачимо з часом.

Зараз же наше завдання – не дати ворогу захопити нові території та раціонально тиснути на західний світ, щоб ми отримували військову допомогу в необхідних для перемоги масштабах.

До теми – чому путін так сподівається на затяжну війну: дивіться відео