Читач, можливо, додумає, що ось воно – "прозріння" глобального Півдня, і Росія матиме проблеми. Однак ситуація інша. Її треба розглядати як класичний приклад підготовки до виконання своїх завдань. Для розуміння спробую якраз оформити як завдання з підручника середньої школи. Про це заявив Ігор Тишкевич, інформує 24 Канал.
Читайте також США хваляться потужною боротьбою з тіньовим флотом: що тут не так
Геополітична задача Росії
Дано:
Владіміру Путіну необхідно виходити з війни на своїх умовах.
Дональд Трамп (тоді ще кандидат у президенти США) каже про намір закінчити війну. Але не говорить про "перемогу України".
Путін розуміє, що буде торг. Він знає специфіку Трампа – його любов до себе коханого, прагнення укладати двосторонні угоди та неповагу до інституційного підходу в політиці. Він усе це демонстрував ще під час першої каденції.
Треба:
Сформувати пакет пропозицій і, що найголовніше, вибрати переговорника. Перемовник має сподобатися Трампу.
Рішення:
Вибирають Кіріла Дмитрієва (точніше вибирають кілька людей, де Дмитрієв був одним з). Його профіль – керівник фонду прямих інвестицій, а це як раз та структура, яка відповідає за "угоди" в економіці.
Дмитрієв у мережі Х починає приємно відгукуватися про рішення Трампа і наривається на гнівні коментарі від представників країн Глобального Півдня. Паралельно він відвідує Вашингтон, для чого його навіть тимчасово прибирають зі санкційного списку.
На цьому можна було б поставити крапку і справді говорити про гнів партнерів Росії серед країн Глобального Півдня. Але краще замість емоцій включимо мізки. Думати, кажуть, не боляче.
Отож, якщо тобі треба викликати симпатію в іншої сторони на складних переговорах, ти заздалегідь запускаєш низку тез, приємних іншій стороні. Причому думаєш, що сказати і як донести.
Геніальний російський план, як сподобатися Трампу
Тепер на пальцях про механізм.
1. Мережа Х – кому вона належить? Чи є ймовірність, що її переглядатимуть насамперед? Є ймовірність, що це перше враження збалансує можливий негатив, який потім підкинуть спецслужби у досьє. Тим більше, що Трамп не надто їм довіряє.
2. Ти знайшов, що сказати, але треба показати ефект. Треба довести, що ти готовий повторювати свої тези навіть на тлі обурення аудиторії, прокльонів у свою сторону та звинувачень у "зраді" російської політики. Якби не було коментаторів, то їх варто було б придумати. Тут я пропоную читачеві запитати – яка держава першою поставила на службу "фабрики ботів" та "фабрики тролів"?
Зазначу, що тло хейту в коментарях дуже приємне Трампу і Маску – вони стикалися з тим самим.
Але (з погляду російської політики) навіть тисячі прокльонів у коментарях жодним чином не впливають на позиціювання Росії на Глобальному Півдні. Важливими є рішення керівництва цих країн, а там працюють інші механізми.
Тому можна захоплюватися бурею у склянці під постами Дмитрієва. А можна замислитись і зрозуміти, що у цих постів є лише кілька адресатів. Коментатори потрібні лише для масовості та просування твіту. Або, образно висловлюючись, як купа перегною, на якому автор намагається виростити квіточку для Трампа.
Україні варто підгледіти
Навіщо я це пишу? Це хороший кейс, який показує, що Україні також варто подумати над тривалішою підготовкою комунікації з партнерами та опонентами. Кінний наскок не завжди допомагає. Та й США не все втрачено. Адже є інтереси компаній, що виробляють зброю. Є переплетення геополітичних інтересів у чорноморському регіоні, де Україна може грати. Є, зрештою, нові регіональні супердержави, з якими треба мати справу. А значить час замислюватися над питаннями:
- які напрямки для нас важливі;
- хто там буде комунікатором;
- які тези вже сьогодні треба донести;
- які механізми донесення обрати.