Протягом майже місяця після того, як Кремль оголосив про розрив угоди між Росією, Туреччиною та ООН про вивезення врожаю зернових морським коридором, сталася ціла низка подій, які обумовили подальший розвиток ситуації. І хоча остаточно спрогнозувати всі можливі варіанти розвитку ситуації із вивозом сільськогосподарських культур неможливо, однак вже зрозуміло, що у геополітичному сенсі Москва від цього лише програла. Адже навіть у країнах Африки та Китаї зрозуміли, що саме Путін та його поплічники провокують кризу на ринку харчових продуктів. Ба більше, у випадку, якщо судновласники вирішать продовжувати рух до українських портів (а так і відбувається), Росія банально не здатна цьому завадити. Та й вивезення краденого й власного зерна агресорами відтепер проходить не без проблем, а на горизонті вже проглядається морська блокада Росії у Чорному морі. Як це сталося – читайте у матеріалі 24 Каналу.

Раніше Відбив атаку бортом: у мережі показали величезну пробоїну на кораблі "Оленегорський горняк"

Коли у лютому 2022 року Росія захопила острів Зміїний та заблокувала будь-які можливості для цивільних кораблів виходити та заходити в українські порти, на світових ринках харчової продукції стався ледве не колапс. Ціни на зернові культури злетіли до небес. Уряди деяких країн Африки та Азії, що розраховували на постачання сотень тисяч тонн пшениці з України, аби прогодувати власних громадян, почали терміново шукати інших постачальників.

У створенні цієї кризової ситуації росіяни, як це не дивно, намагалися звинуватити офіційний Київ. Ба більше, Путін дуже хотів, аби весь цивілізований світ повівся на чергову провокацію та примусив Україну здатися. Мовляв, якщо підтримувати нашу державу, ситуація стане ще більш критичною для понад мільярда людей. В Африці можуть початися заворушення та війни, що призведе до великої міграції народу у країни Євросоюзу.

При цьому з керівництвом країн, які могли залишитися без зерна, російський режим комунікував зовсім інакше, запевняючи, що держава-терористка зможе замістити Україну та стати надійним постачальником потрібної продукції. Частково так і сталося: Росія впродовж 2022 року суттєво наростила свій експорт зернових, переправляючи Чорним морем як крадений на окупованих територіях врожай, так і власну продукцію.

Втім, передача Києву протикорабельних ракет, програні Росією бої за острів Зміїний та повний провал запланованих десантних операцій обумовили підписання так званої зернової угоди. Зрозумівши, що так чи інакше Україна буде здатна забезпечити перевезення зерна морським шляхом, рашисти були вимушені продемонструвати "жест доброї волі". Не без тиску з боку Туреччини, ООН та інших гравців, вони підписали так звану зернову угоду, яка передбачала розблокування кількох українських портів та безперешкодний прохід цивільних суден морською зоною України.

Зрозуміло, що ця угода аж ніяк не влаштовувала Москву, оскільки в такий спосіб і Росія втрачала монополію на ринку, і Ненька отримувала суттєвий приток грошей із можливістю хоч якось стабілізувати економіку. То ж воєнні злочинці майже одразу почали так чи інакше порушувати взяті на себе зобов'язання. Російські моряки зловживали правом на перевірку суден, затримували кораблі та всіляко зривали дати постачання. Крім того, за будь-якої можливості терористи погрожували виходом з угоди. Спочатку вони вимагали дозволу на експорт аміаку, потім – зняття санкцій з "Россельхозбанка", а згодом й взагалі дійшло до того, що у Кремлі захотіли гарантії безпеки для своїх військових кораблів, Керченського мосту та інших законних цілей.

Рашисти навіть одного разу здійснили спробу вийти з угоди, але Реджеп Тайїп Ердоган швидко напхав Путіну ятаганів у спину та заявив про те, що без Росії та її витребеньок зерно все одно вивозитиметься під гарантіями Туреччини. Приниженому "любителю багатоходовочок" довелося швидко давати задню та розповідати, що його всі не так зрозуміли, а зернова угода буде продовжуватися навіть попри те, що "Захід знову обвів Росію навколо пальця".

Зрозуміло, після цих подій злочинці не заспокоїлися, та продовжили наполегливо заважати кораблям проходити нейтральними водами, а згодом зловмисники й зовсім почали блокувати суднам прохід до деяких портів.

Проте вивезення врожаю вітчизняних агрокомпаній так чи інакше продовжувалося.

Приблизно такою була ситуація до того моменту, коли Путін не вирішив вкотре показати всім, наскільки нічого не варте слово росіян, і не оголосив про "остаточний" вихід з угоди.

Попри навіть той факт, що генсек ООН Антоніу Гутерреш виступав за продовження дії зернового коридору в обмін на чергові поступки для терористів, росіяни захотіли гучно гримнути дверима після підриву Кримського мосту. Це була грандіозна помилка Путіна, оскільки Кремль в такий спосіб і певною мірою підірвав довіру до себе з боку африканців, і навіть підставив своїх партнерів китайців. Ба більше, майже водночас із зупинкою коридору росіяни почали гатити по портовій інфраструктурі, підриваючи зерно, яке зафрахтував Пекін. Але й це ще не все. Найголовнішим у ситуації виявився той факт, що рашисти пішли на блеф зі слабкими картами, адже забезпечити надійне блокування українських портів Москва вже не зможе.

Припущення про те, що росіянам доведеться зганьбитися та знову повернутися до виконання угод, з'явилися майже одразу після офіційного оголошення Москвою про вихід. Експерти припускали, що Туреччина як головний бенефіціар домовленостей, надасть власні гарантії безпеки та конвоюватиме балкери й суховантажі коридором. Втім, офіційні оголошення щодо цього Ердоган чи ще якісь посадовці з Анкари так і не зробили. Ймовірно, аби зберегти обличчя бункерному фюреру, та все ж таки "лагідно" змусити його повернутися під час зустрічі двох президентів.

Однак попри всі голосні заяви рашистів, після деякого затишшя торгові судна просто продовжили рухатися своїми маршрутами. Судновласники, а також компанії, які страхують вантажі, вирішили, що погрози росіян – це не більше, ніж спроба залякування. Всім очевидно, що воєнні злочинці не спроможні підходити до українського берега на відстань роботи протикорабельних ракет, а також бояться висовуватись на ділянки, де їх легко засікти через наявність потужних безпілотних морських дронів.

Фактично єдине, на що спроможні путінські моряки, – займатися недопіратством та намагатися зупиняти торговельні судна десь у нейтральних водах.

Однак з урахуванням того, що рашисти не мають навіть натяку на право вчиняти подібним чином, самі кораблі належать третім країнам, а їх екіпажі складаються з підданих в тому числі й держав НАТО, у Кремлі навряд наважаться на щось більше, ніж дрібні провокації. Адже для того, щоб тебе боялися, треба не лише страшно виглядати, але й мати можливість впроваджувати свої погрози у життя. Росія ж у цьому питанні – суцільна країна-фейк, що у протистоянні з державою із майже повністю відсутнім флотом втратила левову частку своїх кораблів включно з флагманом. Вона здатна хіба що тероризувати ні в чому не винні цивільні судна та обстрілювати елеватори, але ж точно побоїться потопити, наприклад, турецький балкер.

А от із вивезенням краденого зерна у росіян, як це не дивно, останнім часом почали відбуватися певні проблеми, яких навряд очікував хтось із вищого політичного керівництва країни-терористки. Річ у тім, що на відміну від рашистів Україна продемонструвала і свої наміри, і можливості підбивати кораблі навіть у сотнях кілометрів від підконтрольного собі берега.

Росіяни ж вивозили викрадене в українських аграріїв зерно здебільшого за допомогою зовсім не своїх кораблів. Перевезеннями з окупованого Криму та Новоросійська, крім торговельного флоту Росії, займалися також судновласники з Туреччини, ОАЕ, Греції та ще багатьох країн світу. Крім того, через порт у Краснодарському краї рашисти вивозили на експорт майже 600 тисяч барелів нафти на день, але низка атак безекіпажними кораблями змусила судновласників та страховиків задуматися, а чи варто надалі зв'язуватися з тими кораблями, що йдуть у підконтрольні Росії порти Чорного моря? І деякі дуже легко дійшли висновків, що можна перенаправити свій флот працювати на інших напрямках.

Фактично однією заявою та кількома атаками виключно по воєнних цілях Україна започаткувала блокаду російських портів – яка наростатиме в міру масштабування атак.

Адже далеко не кожна компанія готова розпрощатися зі своїм кораблем заради відносно невеликих грошей, що їй платять за перевезення росіяни. Особливо з урахуванням того, що Київ багато разів попереджав всі міжнародні структури про небезпеку проходу до контрольованих терористами портів через бойові дії.

Крім "цікавих" для росіян змін на морі, за останні тижні сталися й суттєві зміни у повітрі. Як виявилося, для створення купи економічних та соціальних незручностей для рашистів зовсім необов'язково, аби столицю країни-терористки атакували цілі рої дронів-камікадзе. Достатньо було кільком БпЛА долетіти до Москви, як деякі авіакомпанії скоригували свій підхід до польотів у "Внуково" та "Домодєдово". Адже попри те, що у Кремлі ігнорують всі ризики, не вмикають повітряну тривогу та намагаються удавати, що проблеми не існує, абсолютно всім очевидно, що реальність зовсім не така.

Безумовно, що Росія порушує всі міжнародні норми безпеки авіаперельотів, оскільки мала б закрити свій повітряний простір у зв'язку з майже щоденними прольотами безпілотників, роботою РЕБ та комплексів ППО. Натомість у вищому політичному керівництві держави-бензоколонки примусово ганяють літаки власних авіакомпаній, наражаючи на небезпеку тисячі людей. Однак у керівництва незалежних від Кремля компаній-перевізників опція відмовитися від польотів до Москви цілком присутня. Наприклад, авіалінії "Туркменістан" перенаправили всі рейси, що раніше літали до російської столиці, до Казані.

Якщо ж подібні успішні запуски дронів невідомими особами масштабуються, російська столиця ризикує так чи інакше опинитися у вимушеній безпольотній зоні. Наслідки подібного для рашистської влади навіть не варто пояснювати, адже авіасполучення з Москвою є для великого у географічному сенсі утворення під назвою Росія просто надважливим.

То ж для Путіна і його зграї злочинці-шовіністів вимальовується непогана перспектива – отримувати болючий за наслідками удар після кожної ракетної атаки України чи нахабної провокації на морі. І навряд майбутні переговори з Ердоганом, після яких Путін принижено розповідатиме про досягнення якихось додаткових домовленостей та повернення до зернової угоди, зможуть вберегти росіян від цього. Бо у цій грі беруть участь щонайменше двоє.