Чому не варто розчаровуватися, коли після "Рамштайну" нема гарних новин

"Рамштайн" – не медійна платформа

Зустрічей чекають, обговорюють, висувають прогнози про те, що "почуємо саме цього разу", з нетерпінням чекають на підсумкові брифінги. Потім "розчаровуються", обурюються і так далі.

Цікаво Як ВАКС ламає радянську традицію в системі

Я думаю, що треба зрозуміти декілька речей. Сам по собі формат "Рамштайн" – це не медійна подія або інформаційний привід. Це також і не місце для виголошення політичних заяв (як Генасамблея ООН). Це реальний дипломатичний формат і там реально обговорюють важливі проблеми. Чекати того, що кожна зустріч буде приносити якісь приємні для широкого загалу новини – не варто.

Ба більше, якщо ви проаналізуєте динаміку офіційних повідомлень про надання пакетів допомоги Україні, то у часовому плані вони часто ніяк із "Рамштайном" не пов'язані.

Завдання "Рамштайну" – бути реальним дипломатичним майданчиком з однієї конкретної теми, а не пропагандистським інформаційним приводом.

Заяви суперечливі, але підтримка України зростає

Важко не помітити, що підходи до деяких ключових питань серед західних країн до підтримки України лишаються досить різними. Є підхід держав, які нещодавно виголосили "Талліннську декларацію" про підтримку України. Цей документ не залишився суто декларативним.

Актуально США б'ють нові рекорди заради України

Естонія вже оголосила про передачу Україні всієї своєї артилерії. Є умовний підхід США, є умовний підхід Німеччини. Звісно, останній – українцям не дуже подобається, але я не думаю, що хтось серйозно розраховував на миттєву трансформацію німецької політики у щось, що є прямо протилежним до лінії багатьох минулих років.

До чого це я? Є дипломатичний процес. Він означає зустрічі, переговори, іноді заяви, що видаються дуже суперечливими за своїм змістом. Не треба витрачати на них геть весь свій емоційний потенціал.

Є певні тенденції зростання підтримки для України з боку західних партнерів. Головне – якісної зміни цієї підтримки. Просто починалося все із засобів партизанської боротьби та радянської техніки, а зараз уже дійшли до систем Patriot. Не помітити таке –  важко. Це якщо визначати глобальні тенденції, які говорять про дещо.

Читайте також Не лише Захід: Україна забезпечує ЗСУ дефіцитною зброєю

Але рух на шляху до цих тенденцій – не лінійний, темпи – явно не такі, аби когось задовольнити. Небезпека від держави-агресорки не лише не зменшується, як на це міг сподіватися дехто на Заході, але і має тенденції до зростання. Все це є предметом складних дипломатичних переговорів. Брифінги після кожного "Рамштайну" – це лише дуже невеликий епізод цього процесу.