Перші загони майбутньої УПА з'явилися в 1941 році в Сарненському районі. Їх командувачем став легендарний отаман Тарас Бульба-Боровець. Метою було знищити ворога та створити незалежну українську державу в її історичних межах. Паралельно з цим збройні загони під керівництвом Степана Бандери стали виникати у лісах Волині та Полісся.

Як самостійна бойова одиниця УПА почала діяти з 1943 року. Упівці протистояли як нацистам, так і більшовикам. На зламі 1943-44 років чисельність повстанців сягнула більш ніж 40 тисяч осіб, а загалом в цей період кількість упівців становила близько 100 тисяч людей.

Після витіснення німців радянськими військами з території України, вояки УПА головну увагу переключили на боротьбу з Червоною Армією. Незважаючи на вкрай нерівні сили, упівці активно боролися проти окупантів аж до 1947-го року, коли радянські війська спільно з польською армією завдали значних втрат силам УПА.

Трагічною датою історії УПА стала смерть головного командира Романа Шухевича, який загинув у бою 5 березня 1950. Ця втрата, виснаження і радянський терор призвели до остаточного послаблення й ліквідації збройних загонів українців. Проте обмежені дії УПА і підпілля тривали щонайменше до 1953 року, а за радянськими джерелами — до 1956 року.

Попри те, що Українській повстанській армії не вдалося досягти своєї головної мети — незалежності України, самопожертва бійців за волю стала прикладом до наслідування для майбутніх поколінь патріотів.