Першовідкривачем острова вважається нідерландець Якоб Роггевен. Оскільки земля з’явилася на горизонті у 1722 році, у великодню неділю, мореплавець недовго думаючи назвав її Островом Пасхи. Перше, з чим асоціюється острів - це безумовно його кам’яні ідоли. До 20 метрів заввишки вони розташовані по всій береговій лінії острова.
За повір’ям, у цих кам’яних брилах захована надприродна сила першого короля острів’ян - Хоту Матуа. Він разом з іншими полінезійцями прибув на Острів Пасхи десь у 600 році. На честь свого праотця, нащадки Хоту Матуа витесали майже 900 ідолів. Аби транспортувати їх з каменоломні, а потім підважити їх та підняти острів’яни між IX і XVII століттями повністю винищили ліси.
Голу землю обвівали вітри, родючі ґрунти перевелися, деревини для рибальських човнів не стало. Спалахнув голод, епідемії, канібалізм, кількість населення скотилася з 15 тисяч до 2-3. Тих, хто вижив, колонізатори продали в рабство. Відтак у 1877 році на Острові Пасхи мешкали аж 111 людей. Сьогодні завдяки туризму острівна цивілізація відроджується. У 2010 році після перепису кількість населення сягнула 5 тисяч.
Люди прибували б ще інтенсивніше, якби не віддаленість острова. Відстань звідси до найближчого населеного пункту, острову Піткерн становить понад 1800 кілометрів. А до берегів Чилі, під юрисдикцією якої перебуває острів, гребти немало-небагато 3700 кілометрів. Таке розташування робить Острів Пасхи найвіддаленішим куточком у світі, де живуть люди.