— Цікаво, чим зараз живе сучасний класик українського письменництва?
— Я у постійному творчому цейтноті. На мені два сценарії, потім я проанонсував роман про Атаманшу Марусю, який мушу написати ближчим часом. І футбол от одним оком подивився вчора, тому що треба часом розвіятися.

— Чи потрібна вам спеціальна атмосфера для натхнення, написання?
— Я не вибагливий, мені вже ніяка атмосфера не потрібна, аби у мене був вимкнений телефон, аби мене не шарпали. Лише монітор, комп’ютер і клавіатура, більше нічого. Я вже навіть навчився писати у присутності людей, якщо хтось гомонить, я абстрагуюся, тому що іншого виходу немає. Через те робота у мене посувається, навіть якщо б каміння з неба падало.

— Відомо, що на екранізацію вашого роману "Залишенець. Чорний ворон" збирають гроші...
— Ще торік створили оргкомітет зі збирання коштів на кінофільм, на масштабний блокбастер, який ми плануємо зняти. Така ідея виникла у кількох середовищах, і серед народних депутатів, які увійшли до оргкомітету: це Микола Кульчинський, Олесь Доній. Їх підтримала Ліга українських меценатів, виконавчий директор Михайло Слабошпицький, відтак і Національна спілка кінематографістів в особі Сергія Тримбача. Цей збір коштів триває, він йде повільно, тому що ми ще не робили основних акцій, адже для того щоб вже форсувати цю справу треба мати сформовану творчу групу, насамперед режисера. Адже люди, особливо багаті дають гроші "під ім’я", коли вони бачать реальність цього проекту.

— Чи відправляють гроші шанувальники роману?
— Так, звісно, я дуже тішуся тим. Особливо, коли перші кошти надійшли з Донбасу, в той час коли мені закидали що цей роман може розколоти суспільство, що там неоднозначний показ тих чи інших явищ. Але гроші з усіх куточків, і діаспора до цього долучилася. Мені було дуже приємно, коли буквально днями надійшов переказ на 8 тисяч російських рублів із Новосибірська. Професор економіки Новосибірського університету надіслав ці гроші гроші, мотивуючи тим, що його коріння з Донбасу.

«Особливо тішився, коли перші кошти
надійшли з Донбасу, в той час коли мені
закидали що цей роман може розколоти
суспільство, що там неоднозначний показ
тих чи інших явищ».

— Чи є ризик знімати масштабне кіно в Україні, коли індустрія вітчизняного кінематографа не у найкращому стані?
— Ви правду кажете, українське кіно в занепаді, і через це власне виникла проблема із режисером. Так, фільм зніматиметься в Україні безумовно. Тут є усі технічні можливості зняти його за світовими стандартами. Бо техніка в Україні вже є будь-яка, недаремно сюди їздять знімати, бо навіть виходить дешевше. У нас є блискуча операторська школа, і акторська, інша річ немає того кіна, чи як ви кажете тої індустрії, коли б ми малим перед очима низку класних фільмів, і сказали — ось це режисер буде нам знімати, бо нам імпонує його стилістика, його масштаби, його художнє мислення.

— А як щодо шансу молодих талантів?
— Ми оголосили творчий конкурс. І от приходять до мене хлопці, і переважно це короткометражні свої фільмі показують, або документальні. А художніх фільмів у сучасному розумінні їх практично немає. Я не хочу сказати, що немає талановитої режисерів, безумовно вони є, але як вибрати? На основі чого? Адже ми не має право на ризик. Уявіть собі, зібрати по копійці зі всього світу такі великі гроші і створити щось посереднє і сіре, це не справа. Через те в цьому розпачі доводиться дивитись за кордон.

— Тобто лишається зібрати потрібний бюджет, знайти режисера і знімати?
— Я думаю, що вже в наступному році можна буде розпочати зйомки. Принаймні, так один із класиків — режисер сказав, що наступного року. Але він хоче узгодити зі мною деякі концептуальні питання, він бачить якось інакше. Власне через те і сценарію ще досі немає, бо я знав, що режисер поставить свої умови. Тому над кіносценарієм треба працювати вже удвох з режисером, аби потім не було ніяких суперечностей.

Роман «Залишенець. Чорний ворон»
вийшов наприкінці 2009 року
у київському видавництві «Ярославів Вал».
Автор писав роман протягом 13 років на основі
історичних документів.

— Чи можна вже так говорити — режисер вже обраний, чи ви ще у пошуку?
— Я б не сказав що це вже остаточний вибір, але ведуться дуже серйозні переговори. Напевно, що це буде не український режисер, тому що я вже казав про причини, а по-друге, я серед цих хлопців, що приходять до мене я не бачу творчого горіння. Щоб прийшов до мене, я вже не кажу про професійні амбіції, що він так сказав, як я колись — ви знаєте, це буде фільм мого життя, я зроблю його так, як ніхто, ви повірте в мене.

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що хорошим режисером для майбутньої картини можуть стати Єжи Гофман чи Мел Гібсон. Серед тих, з ким ви ведете переговори є ці імена?
— І ці імена також є. Але й самі режисери відразу декларували свою згоду чи ні. Це люди до певної міри обережні, вони не кидаються своїми обіцянками, вони можуть про це заявити, коли справді готові до конкретної роботи, до конкретних термінів.

— Яким ви бачити цей фільм?
— Хотів би, щоб це був такий масштабний повнометражний в сьогоднішньому розумінні на 2,5–3 години фільм, щоб він знімався із запасом навіть, коли можна зробити телесеріал. Це кіно має орієнтуватись не на фестивальний успіх, а більш глядацький. Щоб подивилась усі українці, і в ідеалі, аби стрічка зацікавила зарубіжного глядача, щоб про Україну, про нашу справжню історію хтось побачив і там відчув, і подивився на нас трохи інакше.

Напередодні вручення Шевченківської премії
Василь Шкляр написав листа на адресу
Президента України Віктора Януковича з проханням
не присуджувати йому премію,
поки при владі перебуває міністр освіти
Дмитро Табачник

— Ваше ставлення до Шевченківської премії і цьогорічних переможців? (Василь Шкляр був номінантом премії, але напередодні оголошення результатів написав листа Президенту України Віктору Януковичу з прохання не присуджувати йому премію, поки при владі є міністр освіти і науки Дмитро Табачник — автор)
— До самої премії у мене ставлення добре, власне через це я від неї не відмовився остаточно, бо вона носить ім’я Шевченка. Те що, Шевченківський комітет проголосував за мій роман, я це сприймав як визнання холодноярських героїв. А те що сталось потім... Я думаю, з часом Табачник піде, і я премію отримаю. Дмитро Табачник не мені не подобається, в мене не має особистої неприязні, це не дурна людина, він політик. Але розумієте, він є доказом того, що ксенофобія, в якій звинувачували мене, у нас культивується на владному державному рівні.

— Що пишете на книгах своїм шанувальникам?
— Все залежить від людини, але переважно "із холодноярським вогнем у серці". Я нещодавно був на зустрічах у Івано-Франківську, то під час ночівлі у готелі, до мене кілька разів прибігали адміністратори і повідомляли, що в мене працює пожежна сигналізація. І вже наступного дня вони в мене питають, чи насправді не було ніякого вогню, а я відповідаю, це у мене у серці такий вже холодноярський вогонь, що спрацьовує пожежна сигналізація.

розмову вела Марія Бірюкова
телеканал новин "24"