У молодості категорично відмовлялася друкувати нову збірку, якщо її просили забрати хоча б один вірш і так само впевнено давала ляпас директору філармонії, коли той заборонив співакам виконувати її твори. Не сприймає вона і хвалебних од від влади.
Коли Віктор Ющенко хотів вручити їй орден Героя України, відмовилася, мотивуючи, що "політичної біжутерії не носить". За таку позицію її й люблять.
Такий характер гартувався змалечку. Батька, як ворога народу, вислали у сталінські табори, потім 11-річна дівчина пережила страхіття Другої світової війни.
Після завершення інституту здавалося, що літературна кар’єра стрімко злетить, однак уже після виходу двох збірок їй раптово почнуть ставити палиці в колеса. Радянська влада одразу помітить упевнену інтонацію та вольовий тон. Цього допустити не могли.
Її критикували за формалістичні викрутаси зі словом, викликали на виховні бесіди, а вона й далі не поступалась. Більше того, коли радянські війська увійшли в Чехословаччину, єдина зі Спілки письменників виступила із засудженням. За таку витівку її не арештували, але про видання своїх творів треба було забути на довгих 16 років.
На роботу неможливо було влаштуватись, гонорарів не отримувала, а на руках двоє дітей. Справжній переполох наробив і роман у віршах "Маруся Чурай". Твір редагуватимуть аж 6 років, та навіть у м'якій палітурці й на газетному папері він став раритетом. Коли ж вийшов у подарунковому виданні, за романом у книгарнях стояла черга.
Ліна Костенко протягом 20 років їздила в Чорнобильську зону. Час від часу привозила тамтешнім людям ліки, знала місцевих поіменно. Зараз поетеса продовжує працювати з архівами батальйону, який займався захороненням відходів. Обіцяє написати книжку про трагедію.
Вона не любить юрб і телекамер, у слухавці найчастіше чути голос автовідповідача. І доки українські письменники намагаються висунути її на Нобелівську премію, Ліна Костенко наполегливо береже від усіх свою незалежність.