Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Авакова вважаю чортом, – Сергій Стерненко про суд Лінча, Коломойського і наркобізнес

      Сергій Стерненко / Колаж 24 каналу

      Друга частина великого інтерв’ю для 24 каналу, в якій громадський активіст Сергій Стерненко пригадує криваві події Революції Гідності, боротьбу з "русским миром" і наркобізнесом в Одесі, а також висловлює своє ставлення до ряду важковаговиків української політики.

      "Право існує лише тоді, коли за нього борються", – переконаний Стерненко. Він – не теоретик. Він – практик. Після участі у Євромайдані його життя вже ніколи не буде колишнім. До цих подій Сергій був звичайним студентом, який зачитувався українською літературою. Але розстріл Небесної Сотні, російська окупація Криму і буремні події весни 2014-го в Одесі спонукали Стерненка до рішучих дій.

      Читайте також: Скоро будем тебя кончать, – Сергій Стерненко про погрози, три замахи та опір кілерам

      Дивіться відео інтерв'ю з Сергієм Стерненком:


      Щоб бути націоналістом, не обов’язково читати Донцова і Бандеру"

      Ти називаєш себе "небайдужим громадянином України" і відомий своїми націоналістичними поглядами…Які ідеологічні праці тебе сформували? Чи читав Бандеру, Донцова?"

      Для того, щоб бути українським націоналістом, не обов’язково читати Донцова і Бандеру. Достатньо любити свою країну і не хотіти, щоб тут перебували іноземні війська, окупанти. У нас багато хто неправильно сприймає націоналізм. Націоналістами називає себе надзвичайно широкий сегмент людей – від прихильників крайньо лівих ідей і закінчуючи фанатами ультраправих. Я, мабуть, десь посередині.

      Першу частину інтерв’ю читайте за посиланням.

      У мене дуже ліберальні погляди на економіку, наприклад. Та ж "Свобода" виступає проти запровадження ринку землі, "Правий сектор" виступає проти легалізації грального бізнесу. Натомість я підтримую запровадження ринку землі, вважаючи, що це було б правильно для нашої економіки. Підтримую легалізацію грального бізнесу і, можливо, навіть проституції та легких наркотиків (щонайменше – медичної марихуани). Це не притаманно 90% українських націоналістів.

      Хоча, щодо питання національної безпеки, обороноздатності і викликів гібридної російської агресії я абсолютно дотримуюся правих поглядів. Тут у мене немає і бути не може жодних розходжень з іншими українськими націоналістами.

      Що мене сформувало? Мабуть, те, що я виховувався на українській літературі – абсолютно різній. З останнього, що я днями пригадував, – "Климко" Григора Тютюнника. Це повість про хлопця у період Голоду. Окрім того, що написана українською, вона – про Україну взагалі. Ось такого я в дитинстві прочитав дуже багато. Це був грунт, який формував особистість.

      На цьому грунті щось почало проростати у 2013-14 роках, коли вибухнула Революція Гідності, коли люди вийшли на Майдан, коли розпочалася російська збройна агресія проти України. Воно вистрелило і триває досі. Вважаю, будь-яка людина, яка є громадянином своєї країни, повинна її підтримувати та захищати. Особливо – у важкі періоди. Це – здоровий націоналізм.

      Найбільші націоналісти у всьому світі, на мою думку, – це ізраїльтяни. Мені імпонує їхня модель управління державою. У них доволі ліберальна економіка, водночас вони дуже жорстко ставляться до питань, які стосуються національної безпеки і громадської безпеки у боротьбі з тероризмом. Нам є чого у них повчитися.

      Повернення Сенцова, українських моряків та інших бранців Кремля: чим не ізраїльський підхід, коли свої – понад усе?

      Я на цьому етапі не можу порівнювати Україну з Ізраїлем навіть за якимось одиничним випадком. Але щодо обміну полоненими… Мені було дуже соромно слухати окремих представників партії "Європейська Солідарність" на одному ток-шоу, в якому брав участь. Коли вони почали говорити, що треба було залишити частину полонених там. Мовляв, ми впевнені, що Зеленський, погодившись на такий обмін, пішов на ще якісь домовленості.


      Сергій Стерненко у складі Правого сектора

      Слухайте, якщо він пішов на інші домовленості, ми з цим розберемось. Я впевнений, вийде 10, 100 тисяч людей, якщо будуть перейдені якісь червоні лінії – наприклад, територіальна цілісність держави, її суверенітет і так далі. Але якщо ми можемо повернути громадян України додому з ворожого полону, це треба робити за будь-яких обставин. Не те щоб будь-якою ціною, але дійсно потрібно ставити пріоритет життя та здоров’я громадянина України.

      Читайте також: Інтересів України ще ніхто не здав, – Сенцов про формулу Штайнмаєра

      Що таке держава? Держава – це, умовно кажучи, велика структура, яка створена громадянами для громадян. Тож держава повинна захищати своїх громадян. Я цей обмін повністю підтримую – хто б що не казав.

      "Якщо закон порушує право, то до біса такий закон"

      Євромайдан. Твій особливий спогад із тих буремних часів?

      Це неприємні спогади… Перша смерть, яку я побачив поруч, біля себе. Двадцяте лютого 2014 року, близько 9 ранку. Коли ми в контрнаступ пішли проти "Беркута" і "вевешників" у напрямку Європейської площі по Хрещатику, я побачив, як у кількох десятках метрів від мене підстрелили хлопця, потім його понесли…

      Другий найболючіший спогад – прощання із Небесною Сотнею. Коли звичайних громадян, яких задовбало жити при диктатурі, несли в трунах і скандували "Герої!". Невимовно боляче було на це дивитись. Ще більш боляче зараз дивитися, що вбивці цих людей не просто не покарані – вони сьогодні повертаються у публічну політику. Вони намагаються вчити нас жити. Рано чи пізно ці люди нестимуть відповідальність за все, що зробили.


      Революція Гідності

      Я не відриваю Євромайдан від одеських подій. Мабуть, найбільш болючим для мене було 2 травня. Психологічно довелося дуже важко. На жаль, особисто не знав нікого із Небесної Сотні, але я знав Ігоря Іванова, якого вбили проросійські бойовики 2 травня в Одесі. Він був у моєму підпорядкуванні, десятник одеського "Правого сектора". Я змушував його та інших хлопців надягати одяг поверх бронежилетів, щоб ворог їх не бачив і було більше шансів вижити. Але куля зайшла йому під бронежилет… Знизу, у живіт. Ігор помер від втрати крові.

      Це було надзвичайно боляче і важко пережити. Кілька місяців мені снилися жахіття, приходили флешбеки… Тим не менше, завдяки цій людині ми сьогодні маємо мирне небо над головою – зокрема в Одесі. Життя Ігоря захистило увесь південь України. Якби Одеса впала, Миколаїв і Херсон були б лише питанням часу. А де ці міста – там і Запоріжжя, Дніпро, там і реалізація плану так званої "Новоросії", який Росія хотіла здійснити у 2014 році.

      У складі "Правого сектора" ти боровся не тільки з "русским миром", але й із наркобізнесом…

      І став наркобароном (Сміється). Історія з боротьбою проти наркобізнесу – дуже цікава в контексті Одеси, тому що ми здійняли резонанс завдяки "акціям прямої дії". Простіше кажучи, ми заходили і громили магазини, де легально продавали наркотичні засоби. Ця історія змусила Авакова виступити із заявою, звернутись до уповноважених органів і внести до списку наркотичних засобів та прекурсорів речовину, яка була основною в утворенні спайсу – його потім легально продавали.

      З кінця 2014-го цей наркотик став поза законом в Україні. До цього в Одесі було стільки точок продажу, скільки зараз є "Космолотів". На кожному кроці, майже у кожному підвалі це лайно продавалося.

      Тож ми заходили, громили, витягували тих, хто це продавав, передавали поліції разом із наркотиками. Якось у нас був рекорд – 2,5 відра спайсу, спресованого, залитого водою. Я не знаю, чим закінчилися ці історії в плані посадок за грати, але змінили законодавство, внесли у перелік цю речовину і вона – поза законом. Після цього такі магазини по Україні масово закрилися. Зараз вони продають, зокрема, через Telegram, але відкритої торгівлі вже немає.

      Каталізатором нашої боротьби став випадок, коли мій друг приніс пакетик цього лайна. "Знаєш, де це взяли?" – "Де?" – "Це купив мій 11-річний брат за 150 гривень". Ми поспілкувались, провели нараду і почали діяти. Я радий, що є результат.

      Ви ж ризикували бути притягненими до відповідальності…

      Я розумію, що це було щонайменше хуліганством. Можливо, навіть не дрібним (Усміхається). Ми їх не те, щоб били – затримували, викликали поліцію і чекали. Не покидали місце пригоди, тому що деякі наркомани буквально кидалися одразу виривати наркотики, зсипані на купу.


      Сергій Стерненко і Ко - проти "русского мира"

      Якщо хотіти, мене можна і за участь у Майдані, і за участь у подіях 2 травня притягти до відповідальності. Але я вважаю так: якщо закон порушує право, то до біса такий закон. Право стоїть вище за закон. Ми маємо право на нормальне, гідне життя. Не можна отак посеред білого дня продавати наркотики дітям. Тому тут право переважає закон.

      Читайте також: Нас не захистить держава, СБУ чи Президент, – Стерненко

      "Побачивши Шуфрича, натовп себе не контролював"

      А ще в Одесі була історія із народною люстрацією – у хід йшли сміттєбаки. Хто додумався до такого?

      Смішна історія (Усміхається). Це я додумався до цієї люстрації. Випробував її ще у студентські роки, коли мені було років 17 і я жив у гуртожитку.

      Отож, Майдан тільки-но закінчився, відбулися події 2-го травня, активна фаза російської збройної агресії. Початок вересня, після Іловайська. Суспільство дуже гостро відчувало будь-які прояви великої корупції і серйозної несправедливості. Ми дізналися, що Олег Руденко, на той момент голова Фонду соціального страхування області, отримує хабар за те, щоб розселити на кількох санаторіях Одещини дітей з вадами здоров'я, яких перевозили із спеціалізованих інтернатів окупованих територій.

      Він бере цей хабар. Їде в суд. Суд призначає йому заставу – його навіть не відсторонюють від роботи і він повертається. Ми дізналися про цю ситуацію, зібрали у штабі нараду: треба щось із цим робити. Розуміли, що своїми руками його не посадимо. Але потрібно було привернути до цього увагу. Більшість проблем в Україні вирішуються за принципом "копнякової демократії". Поки всіма прожекторами не посвітиш, нічого не відбудеться.

      Була ідея взяти цього чиновника і посадити сракою у сміттєву урну. Ми прийшли, урни там не виявилось, зате був сміттєвий бак. "Ха, та це навіть краще", – подумали собі. Коли Руденко прямував на роботу, ми підійшли і запитали: "Вам нормально працюється після хабаря?". Він щось агресивно відповідав. Руки, ноги – пішли у смітник.


      Сміттєва люстрація

      Далі цей метод, наче вірус, прокотився по всій країні. І народного депутата Журавського запихали в бак, і велику кількість чиновників, і Шуфрич туди ледь не потрапив. Мабуть, в українців на підсвідомому рівні була спроба наздогнати згаяне під час Майдану, змусити тих, хто крав, грабував країну, хоч якось за це відповісти – якщо не кримінально, то хоча б публічно.

      Сумніваюся, що хтось із цих чиновників серйозно постраждав – це ж не боляче. Але це – принизливо. Краще так, аніж відсутність будь-якої суспільної реакції. Там, де держава не виконує свої функції щодо забезпечення справедливості, люди самостійно починають шукати способи і тих, хто, на їхню думку, порушив закон. Добре, що воно відбулося у такій формі, а не через публічні страти, але це все одно – погана історія. Повинні працювати державні інституції, але, як казав один президент, "маємо те, що маємо".

      Дуже близьким до фатального підсумку суду Лінча був, мабуть, Шуфрич…

      Шуфрич дійсно був найближче до цього результату. Я на власні очі бачив, як це відбувалось. Натовп узагалі себе не контролював. Натовп був настільки розлючений, що якби не охорона і міліція, наслідки могли би бути гіршими.

      Шуфрич на той момент виступав одним із уособлень влади "регіоналів" і представників окупантів. Тому що це – після Іловайська. Шуфрич тоді фактично підтримував російську збройну агресію, їздив – цілувався-обіймався з Бородаєм, Пушиліним, Губарєвим і так далі. Крім того, він був членом "Партії регіонів", уособлював режим Януковича.

      І от люди його побачили – люди, які до цього бачили, як вбивали Небесну Сотню завдяки діям "регіоналів" і Шуфрича в тому числі. Я цих людей цілком і повністю розумію. Не виправдовую ці методи, але, знову ж таки, якби Шуфрич сидів – був би цілішим. Та якщо держава не карає – це робитимуть люди. Це – аксіома.

      Кожен керівник держави, правоохоронного органу на будь-якому рівні у цій країні повинен на лоба почепити собі табличку: "Де держава не показує справедливість, там цю справедливість люди шукатимуть самостійно". Не завжди ця справедливість шукається а) законними способами; б) щодо тих, хто дійсно заслуговує на дуже серйозне покарання. Тобто, ті, хто нічого не робить, можуть бути знесеними в першу чергу.

      "Коломойський? Хороший олігарх той, який сидить"

      Дмитро Ярош. Твої особисті враження від екс-провідника "Правого сектора"?

      Ярош відіграв дуже важливу роль під час Майдану, коли фактично об’єднав навколо себе дуже необ’єднувані елементи правого руху – туди входили УНСО, "Тризуб", СНПУ, яке потім трансформувалось у полк "Азов". У "Правому секторі" після виходу з в’язниці перебував Андрій Білецький.

      Варто віддати належне – без Яроша, можливо, Революція Гідності була би не такою вже й революцією. Потім він поїхав на фронт, займався хлопцями, брав безпосередню участь у бойових діях, був поранений. Ярош – кращий солдат, ніж народний депутат. Зараз він менш активний в інформаційному полі. Це – його право. Більшість тих, кому не подобається, що Ярош – не такий активний, як їм би того хотілося, стали заручниками того, що ми любимо самі собі творити кумирів, самі підвищуємо до них вимоги, а потім самі ж розчаровуємося.

      А як ти зараз ставишся до Андрія Білецького?

      У мене до нього цілком нормальне ставлення – як до людини, яка захищала Україну, і яка, на мою думку, зіграла визначну роль у формуванні в 2014-му тоді ще батальйону "Азов". Півтора роки тому він підтримав мене після третього нападу, приїхав до мене в лікарню.

      Я не погоджуюсь з окремими моментами, які він робить. Не розумію, чому ходить на канали Медведчука (так само не розумію ще кількох політиків проукраїнського табору). Але я вважаю, що краще наш Білецький, аніж російський Моторола.

      Знову ж таки, Білецький ходить на телеканал 112, який належить Віктору Медведчуку. Я не розумію: коли ти кажеш і навіть робиш дії щодо захисту України, як можеш ходити і легітимізувати своєю присутністю російську пропаганду?

      Дуже цікаве питання – зв'язки з Аваковим. Я не бачу фактичних даних, які могли б підтверджувати, що Білецький пов'язаний з Аваковим, якого я вважаю чортом і готовий це повторювати, скільки завгодно. Але якщо він дійсно пов’язаний, це величезний мінус і для нього, і для всього націоналістичного руху.

      Інтерв'ю з Сергієм Стерненком
      Сергій Стерненко

      Тогочасні сили опору окупантам консолідувалися навколо Ігоря Коломойського. Зараз же ми чуємо від нього заяви, мовляв, на Донбасі – не війна, а "внутрішній громадянський конфлікт". Як розуміти такі метаморфози?

      Я не експерт з питань олігархів. Думаю, що хороший олігарх – це той олігарх, який сидить. Бо олігарх – це, за визначенням, поганий термін. Людина, яка володіє медіа, має вплив на політику і займається великим бізнесом. У нас це потрібно доповнити визначенням – людина, яка отримала великий бізнес та капітал шляхом незаконних махінацій.

      Читайте також: Коломойський "надуває щоки". Олексій Гарань – про те, чому ЗеКоманді не потрібен сильний олігарх

      Я бачу, що у Коломойського, мабуть, є певний вплив на політичну ситуацію в країні. Зараз (раптом!) щодо ПриватБанку почали з'являтися судові рішення. Ми маємо робити все для того, щоб Україна стала правовою державою, в якій працюють інституції, а судові рішення не залежать від прізвищ фігурантів.

      Що відбувалось у ПриватБанку при Петрові Олексійовичу (Порошенку, – 24 канал), що відбувається зараз при Зеленському – сумніваюся, що це виключно правова історія. Тут прізвище Коломойського так чи інакше раніше впливало в один бік, а зараз впливає у зовсім інший. Це означає, що у нас – слабка держава.

      "Йти у парламент поки не планую"

      Чи плануєш піти в політику, у парламент?

      Це таке питання, яке у моєму випадку не підлягає плануванню. Не можу сказати, що через 5, 10 або 15 років планую стати народним депутатом. Вважаю, що повинен гарно робити свою роботу і рухатись у своєму напрямку юриспруденції, а там побачимо, що буде. Життя – непередбачувана штука.

      Думаю, відсотків 70 нинішнього парламенту ніколи не ставили собі за мету стати народними депутатами, але стали ними. Я знаю велику кількість людей, які хотіли стати народними депутатами і не стали ними. А хтось таки став, але ціною стискання своєї "кишенькової опозиції", як Ілля Кива.

      На цьому етапі у мене недостатньо фаховості і компетентності для законотворчої роботи. Але якщо я зможу змінювати свою країну краще, ніж це роблю зараз, а мої знання та навички стануть їй у нагоді, то я залюбки цим займусь. Неважливо, як це називатиметься – депутатство чи якась інша посада або навіть волонтерська робота. Хочу бути максимально ефективним.

      Сергій Стерненко
      Сергій Стерненко

      Віриш, що Україна переможе у боротьбі за верховенство права та свою незалежність? Чи, можливо, це одвічне змагання добра і зла?

      Це дуже філософське питання. З одного боку ми зробили величезний ривок з 2014 року – у нас почало з'являтись і рости громадянське суспільство, яке створює хоч якусь противагу у цій розламаній системі. На акціях "Ні капітуляції!" зібралася величезна кількість різних людей, різних політичних сил. Не всі сходяться у вимогах. Хтось каже: "Зеленський вже підписав продаж України", а хтось виходить зі словами: "Не думаю, що Зеленський хоче нашкодити Україні, але нехай це буде запобіжником, щоб влада тримала себе в тонусі". Якщо громадянські інституції активно розвиватимуться далі, наш шлях до правової держави – неминучий.

      З іншого боку, право існує лише тоді, коли за нього борються. Воно не може існувати саме по собі. Громадяни повинні боротися за свої права – це нормальний процес, який показує, що держава – жива, з нею все гаразд. Якщо у нас не буде боротьби за права, ми не існуватимемо, або ж перетворимося у тоталітарну державу.

      Автор: Олег Бабій
      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук