Не має відбуватись, мабуть, згідно чергових припинень вогню та "Міньских домовленостей".
Читайте також: Вихід Росії з СЦКК – це початок провалу миротворчих зусиль на Донбасі, – The New York Times
Такі думки домінують вже в сфері тих, хто тримає руку на пульсі та слідкує за новинами з Донбасу. Адже пересічний громадянин і взагалі в своїй більшості востаннє згадував про війну у кращому випадку десь на початку 2015 року.
Від реального, небувалого націонал-патріотичного соціального підйому, вибуху влітку 2014 року, готовності та ентузіазму не тільки на самих словах звільнювати свої території, за чотири роки ми докотились до серйозних перемовин про припинення вогню на новорічні свята, та загальних позицій типу "Господи, знову загострення, аби воно все тільки скоріше закінчилось" та "скільки ж вже можна".
Наш прорахунок у тому, що більшість із нас чомусь переконали себе в тому, що час у протистоянні з Росією стовідсотково працює на нашу користь. Але у протистояннях час не може на користь тих, чиєю стратегією є дотримування перемир'я. Час у війні працює тільки на тих, хто хоче воювати. На тих, хто краще готується воювати. А росіяни справді хочуть воювати. Вони не можуть не воювати. Не можуть жити, існувати і зберігати державність без постійної війни, експансії і нових завоювань, що ніколи не мають припинятись.
На відміну від нас, вони серйозно готуються до подальшої війни.
Ми ж вже давно змирились морально із "дипломатичним вирішенням конфлікту". Із цим змирилося наше суспільство. У своїй більшості також змирились навіть ті, хто має, чи мав якесь пряме відношення до війни. Це означає не тільки те, що ми втратили амбіції і, можна сказати, втратили навіть претензії на свої ж окуповані території.
Це означає, що ми гірше підготуємось до наступного витка, наступної гарячої фази війни зі споконвічним ворогом, яка не закінчувалась вже декілька століть.
Читайте також: Бойовики випустили 18 мін по електриках у Травневому