Чим жив окупований Донбас на початку агресії Кремля: експолітв'язень Асєєв опублікував щоденник

Як написав Асєєв у фейсбуці, йому склалося враження, що він отримав привіт із того світу.

Радимо ознайомитися! Катування, спроби суїциду і бажання помсти: Асєєв відверто розповів про полон бойовиків

Витяги з щоденника Станіслава Асєєва

Сьогодні зустрів на вулиці свого старого друга. Він йшов додому у звільнення з бази бойовиків, де служить мінометником. Говорили майже чверть години. Нарешті зміг з'ясувати для себе питання, що мене давно хвилювало – абсолютно однозначно: я не зміг би натиснути на курок. Цікаво, як вчинив би він, дізнавшись, хто я?

***

1:15 ночі. Щойно відбувся обстріл з «Граду»: дикий гуркіт, вибуховою хвилею відкрило вікна балкону, в спальні – видно, як удень. За полем щось горить. Встиг вискочити в передпокій за стіну, хоча уламків не було. Незабаром на роботу, виспатися не вдасться. Решта 4,5 години доведеться спати в одязі.

***

Знову вантажили капусту. Втомився так, що немає сил навіть просто дивитися: вже одне це заняття здається мені надмірним. (За вікном – знову міни).

***

Сьогодні на вулиці до мене підійшов старий і попросив 10 копійок. Я стояв весь у борошні і брудному одязі, але закривав хазяйський джип, куди тільки що засунув мішок зерна. Думаю, саме тому я привернув його увагу. Я дав йому гривню, залишивши 5 на проїзд. Він ледь мене не розцілував. Весь день відчуваю нестерпні докори сумління: чи то через те, що зробив «добру» справу, чи то через те, що думаю про це. Ледь не кинувся його наздоганяти, щоб забрати гроші назад: думаю, мені стало б значно легше. (Врятувала чергова машина з борошном).

***

Вже другу добу – найтяжча депресія. Робота не допомагає, хоча я намагаюся навіть не відпочивати. (Варто присісти, і в очах просто темніє). Довелося знову їсти шоколад.

***

Якби Бог сказав, що я – грішний і заслуговую на вічні муки, як би я зміг в цьому переконатися, не звертаючись до нього самого? (Чи не про це думав Гедель (австрійський логік і прозаїк – 24 канал?). Думаю, Страшний Суд в цьому сенсі є схожим на ефект від хорошої картини: було б безглуздо сказати, що вона – хороша.

***

Письменник – найгірша їз професій: і платять мало, і піти неможливо.

***

Вчора ввечері натрапив на патруль: не дійшов буквально метрів 15 до під'їзду. 4 здорових хлопці з автоматами і в бронежилетах, на подив ввічливі, враховуючи, що я був без паспорта. Після невеликого допиту відпустили. Яке дивне почуття: я дивлюся їм в обличчя, так само чемно відповідаю, але не покидає відчуття погано зіграної п'єси, немов я прийшов грабувати банк, який мені заборгував, але перед цим змушений кілька хвилин поспілкуватися з менеджером про кредитну ставку.

***

9 травня. Став свідком психозу та істерії. Георгіївські стрічки у вушних сережках; завішені фасади будинків «республіканськими» та російськими прапорами; п'яні «спартанці», що чухають ножами бороди; гармоністи – по всьому бульвару; малюки в гімнастерках, пілотках і кулеметних стрічках; оточено «Оплотом» драмтеатр; десятки патрулів; помідори, горілка та пиво на лавках раніше доглянутих скверів. Черги в сортир і за «фронтово.» гречкою. Сльози, перегар, шашлики

***

Її очам

Її очам. Що є в них все:

Зірки Ван Гога, і Моне…

І ніжний промінь на бульварі

Похмурим ранком у Сен-В’є.

Її очам. Що в них війна:

Кипить розкатами гроза

І квітне синім небосхилом

Надія з присмаком вина.

Її очам. Що з них не йде

Вечірнє сяйво де-Кале,

І бродить потайки від зору

Щось до безмежності сумне.

Її очам. І їй самій:

Глибокій, пристрасній, сумній –

Чия душа давно б зів’яла

Без зеленіючих в ній мрій...

Її очам, у тінях віт,

Крізь пелену туманних літ

Бажати можна лиш одного:

Наснаги втратити свій щит...

***

Повертався з Артемівська. Надвечір застряг на Ясинуватському блокпосту. У Горлівці підібрали двох, у одного виявився паспорт, виданий сьогоднішнім числом. Обидва кавказці, ледь говорять по-російськи. Маршрутку оточили «ополченці», наділи бронежилети та наказали цим двом вийти. Цілу годину допиту: поки їх допитували, якраз був красивий захід. Картину псував хіба що напис «за онучка Михайлика», який миготів у мене перед очима на одній з дощок посту. Кавказців зняли з рейсу та відвели в лісосмугу. Нас відпустили. – Рулетка, в якій число ополченців знову не зіграло. (Втрачаю чутливість). У Ясинуватій помітив висотний будинок, частину якого зрізало снарядом, ніби масло ножем. У вікні, через метр від бетонних шматків, вечеряли.

Зверніть увагу! Я досі не можу наїстися і боюсь спілкуватися з людьми: відверте інтерв'ю з експолоненим (18+)