Росія не змінює свої максималістські вимоги й тягне час на переговорах, очікуючи поступок лише з боку України. Зокрема, наполягає на виборах під час війни, що суперечить Конституції України. Водночас США відмовляються від реального тиску на Росію, а Дональд Трамп в одній зі своїх заяв сказав, що саме Володимир Зеленський має відчувати тиск і йти на поступки.

Колишній речник НАТО Джеймі Ши в інтерв'ю 24 Каналу зазначив, що без серйозного економічного тиску Росія не піде на поступки, тож тут має зіграти свою роль Європа. Більше про переговори, що криється за пропозицією вільної економічної зони на Донбасі та наскільки світ близький до глобальної війни – читайте далі у матеріалі.

Дивіться також Перемогти імперію реально? З якими війнами в історії порівнюють війну України з Росією та чим вони закінчились

Росія висунула ідею тимчасового міжнародного управління Україною нібито під мандатом ООН. Це серйозна дипломатична пропозиція чи сучасна інтерпретація колоніального мислення, замаскована під механізм врегулювання конфлікту?

Диявол, як люблять повторювати дипломати, криється в деталях, і одне можна сказати точно – Україна не може поступитися суверенітетом над територією, яку вона наразі контролює. Це територія України, а не ООН і, ба більше, не Росії.

Відтак будь-які домовленості про своєрідні вільні зони на кордоні, зокрема на Донбасі, мають зберігати принцип українського суверенітету й не перетворюватися на прикриття для поступової окупації або анексії з боку Росії, зокрема через розгортання російських збройних чи поліційних сил, як це сталося в Криму у 2014 році.

Отже, хоча українці, очевидно, прагнуть зберігати добрі відносини зі США та не відкидати таку ідею з порога як можливий компроміс на шляху до припинення вогню та мирної угоди, Україні, безумовно, слід діяти з великою обережністю.

Будь-яка подібна домовленість, що залишає статус української території певною мірою невизначеним або передає його під міжнародну адміністрацію, має бути підкріплена надзвичайно жорсткими гарантіями безпеки. Зокрема, з боку США. Щоб, як я вже зазначав, це не стало лише прикриттям для прихованої поступової анексії з боку Росії.

Повне інтерв'ю ексречника НАТО: дивіться відео

Побачимо, як розвиватиметься ситуація, однак ця ідея існує вже давно. Той факт, що це питання досі не було чітко узгоджене між США та Україною в контексті переговорів з Росією, дає підстави вважати, що з українського погляду на столі поки що немає задовільного технічного або політичного рішення.

До речі, Володимир Зеленський заявив, що реалізація ідеї вільної економічної зони на Донбасі під питанням через різні підходи сторін. Він наголосив, що створення такої зони можливо тільки на паритетних умовах і з безпековими гарантіями. Тож Росія має бути готова йти на компроміси.

Чи обговорюється ідея міжнародного управління десь поза межами Росії? Від європейських партнерів ми не чули нічого подібного – тож чому Україна взагалі має розглядати можливість погодитися на такий варіант?

Україна повинна бути дуже обережною. Подивіться на Сектор Гази: там діяло перемир'я, хоча воно залишалося вкрай крихким і нестабільним упродовж останніх 6 місяців. Водночас у Газі немає міжнародної адміністрації та досі не сформовано повноцінних сил безпеки.

За пів року суттєвих зрушень не відбулося. Тому що висувати ідеї на кшталт міжнародної адміністрації легко, однак знайти людей, готових їх реалізовувати, залучити силові ресурси, забезпечити фінансування та ефективне управління – це зовсім інша історія.

Отже, нам потрібно переконатися, що всі домовленості, зафіксовані на папері під час дипломатичних переговорів, справді підлягають точному виконанню і не будуть спотворені під час реалізації. Що стосується того, хто здійснюватиме міжнародне управління, наразі це зовсім неясно. Очевидно, як я вже зазначав, це має бути пов'язано з надійними гарантіями безпеки для України.

І я не впевнений, що на цей час ООН здатна на таке управління або здатна забезпечувати ті гарантії безпеки, які будуть потрібні. Водночас я впевнений, що ці ідеї подобаються Росії, адже, очевидно, з позиції Путіна, якщо він зараз втрачає 30 – 35 тисяч солдатів за кожен квадратний кілометр української території, яку йому вдається захопити, можливість отримати територію через переговори без втрат виглядає для нього дуже привабливою.

Вважаю, що ця ідея подобається Росії, але це не головне. Ключове питання – чи відповідає вона інтересам України та, чи сумісна з непорушним суверенітетом України над власною територією.

Чи прогрес у мирних переговорах заблокований структурно, чи Росія навмисно затягує процес, щоб змінити розставляння сил і виграти час?

Як я щойно сказав, я вважаю, що Росія свідомо тягне час. Путін, Лавров та інші представники російського керівництва не змінили своїх максималістських вимог ні на йоту. Вони наполягають, щоб усі поступки були з боку Києва, зокрема просувають ідею проведення виборів під час довгої війни, що суперечить Конституції України.

І знову ми бачимо, як президент Трамп метається з боку в бік і цього тижня у низці своїх заяв дає зрозуміти, що саме президент Зеленський має відчувати тиск і йти на поступки. Я вважаю, що європейцям вкрай необхідно втрутитися в ці мирні переговори, щоб забезпечити Києву більшу підтримку в цьому питанні. Також, на мій погляд, очевидно, що Росія не піде на серйозні поступки, доки не відчує значного тиску через санкції.

У Мюнхені багато говорили про посилення заходів проти тіньового флоту нафтових танкерів Росії. Наразі Росія досі експлуатує близько тисячі танкерів у відкритому морі. Останнім часом з'являються певні позитивні сигнали: Британія, Франція та США дедалі активніше підключаються до контролю цих суден. Країни Балтики також беруть участь. Крім того, відбуваються зміни в європейському законодавстві, що дозволяють проводити більш жорстку політику.

Але минулого тижня Данія повідомила, що протягом одного місяця 400 російських танкерів пройшли через Данську протоку з Балтійського в Північне море. Ця діяльність триває, тому потрібні додаткові види санкцій.

Зверніть увагу! Росія продовжує продавати нафту в обхід санкцій. За січень з країни-агресорки вивезли понад 14 мільйонів барелів нафти. Тільки до Китаю танкери російського тіньового флоту здійснили 51 рейс, вивезли майже 5 мільйонів барелів нафти. А от постачання до Індії у січні зменшилися.

Дискусія триває, але поки ми не побачимо рішучих дій щодо суттєвого обмеження здатності Росії фінансувати війну через продаж нафти та інші види економічної діяльності, Кремль, хоч і втрачає багато солдатів, не відчує себе загнаним у кут і не зазнає достатнього фінансового тиску, щоб скоротити втрати та зупинити конфлікт.

Я вважаю, що існує багато інших стратегічних заходів, які потрібно впровадити, щоб Росія дійсно почала серйозно вести переговори. І, звичайно, інша сторона цього – посилення постачання засобів протиповітряної оборони, далекобійної артилерії та спільного виробництва дронів.

Усе це допомагає українській армії не втрачати територію, продовжувати завдавати Росії великих втрат і переконати її, що вона досягла в Україні максимально можливого результату за будь-яку прийнятну ціну. Маю на увазі, що Путін зараз вважає, ніби може миритися з мільйоном втрат і продовжувати війну, але якщо втрат буде півтора або понад два мільйони, цей розрахунок в очах Кремля, можливо, зміниться.

Тож існує багато інших заходів, які потрібно впровадити, щоб, так би мовити, створити для Росії позитивні стимули до переговорів. Переговори ведуться, але поки не буде рішучих дій, я вважаю, що Путін продовжуватиме тягнути час – така моя відповідь.

Чому Україна має вірити Росії щодо припинення вогню під час виборів і чому США зараз наполягають на їхньому проведенні?

Отже, ми отримали заяву від президента Дональда Трампа, але цікаво, що Марко Рубіо майже не торкався теми України у своїй промові в Мюнхені й не повторював позицію адміністрації ні в промові, ні під час інших двосторонніх зустрічей. Його коротка зустріч із Зеленським була присвячена тому, що вибори, на його думку, мають відбутися негайно, але це нереалістично.

У воєнний час провести вибори неможливо. У моїй країні, Великій Британії, національний уряд існував з 1940 по 1945 рік, проте вибори відбулися лише після поразки Гітлера та завершення Другої світової війни. І саме так має відбуватися в подібних обставинах.

Потрібна належна система реєстрації виборців. Необхідно, щоб усі 6 – 7 мільйонів українців, змушених втекти за кордон, були зареєстровані та мали можливість брати участь. Потрібна повноцінна виборча кампанія. І дуже "люб'язно" з боку Путіна пропонувати припинити бомбардування лише на добу під час голосування . Навіть якби хтось йому повірив, це не були б справжні вибори.

Важливо! Видання Politico писало, що Україна вивчає варіант впровадження електронного голосування, щоб свій голос на виборах могли віддати громадяни, що перебувають за кордоном або на окупованих територіях. Проте ексзаступник голови ЦВК Андрій Мегера пояснив, що в найближчі 5 – 10 років це неможливо.

Вибори – це також кампанія, яка триває кілька тижнів, під час якої люди можуть вільно подорожувати містами та селами й проводити мітинги. Хто б наважився організовувати мітинг із кількома сотнями людей, якщо існує реальна загроза російського обстрілу в цей період? Це було б абсолютно неможливо і цілком немислимо.

На мій погляд, президент Зеленський був досить рішучим у своєму виступі на Мюнхенській конференції з безпеки, категорично виступаючи проти ідеї проведення виборів під час довгої війни.

І тому російський аргумент про те, що виборів нібито не було і що президент Зеленський якимось чином не є легітимним лідером України, є повною нісенітницею. Росіяни й надалі будуть використовувати такі твердження, особливо якщо вважають, що Трамп може їх підтримати. Проте Україна та Європа на Мюнхенській конференції дали надзвичайно чітку відповідь щодо цього.

Одним із ключових результатів обговорень у Мюнхені стала можливість надання Україні гарантій безпеки від США на 15 років. Про це заявив Володимир Зеленський, додавши, що Київ прагне гарантій на 35 – 50 років. Чи є це реалістичним у межах нинішньої політичної системи США?

У НАТО Сполучені Штати вже майже 80 років надають гарантії безпеки Європі, і це триває досі. Тобто такі домовленості можуть бути довгостроковими, коли країна стає частиною демократичної спільноти з перспективою розвитку. Водночас членство України в ЄС поки не конкретизовано – на Мюнхенській конференції ніхто з європейської сторони не назвав чіткої дати вступу.

Звичайно, тривалість цих гарантій безпеки залежить від конкретної ситуації: наскільки великою буде російська загроза, як довго вона триватиме, наскільки самодостатньою буде Україна зі своєю армією в майбутньому, але з урахуванням того, що Україна стане частиною ЄС.

У Мюнхені Урсула фон дер Ляєн, голова Єврокомісії, закликала Євросоюз розробити власну гарантію безпеки для держав-членів відповідно до статті 42.7 Лісабонського договору, яка це передбачає. Очевидно, Україні також потрібна постійна гарантія безпеки. Таку ж, яку нині ЄС і НАТО надають усім своїм державам-членам.

15 років можуть бути прийнятним терміном з огляду на те, на що готові погодитися американці, особливо щоб Конгрес США схвалив це і Штати повністю брали участь у першій фазі. Я вважаю, що це важливо для стримування Москви. Водночас у довгостроковій перспективі така гарантія безпеки має залишатися насамперед європейською справою.

Звісно, бажано мати певну підтримку США, як у НАТО, але, по суті, це має бути відповідальність Європи. І тому, на мій погляд, варто обговорити, можливо, початкову 15-річну угоду, із подальшим переходом до іншої моделі, яка передбачала б участь НАТО та ЄС відповідно до статті 42.7, а також присутність європейських військ в Україні на тривалий термін. Водночас це має стати постійним механізмом, як передбачає європейська інтеграція для своїх держав-членів.

Чи погодиться Росія на мирну угоду з обов'язковими гарантіями безпеки для України, і чи має це бути предметом переговорів, чи можна просто мати гарантії без консультацій із Москвою?

Безумовно, як я вже зазначав раніше, ми не можемо покладатися на гарантії на кшталт Будапештського меморандуму чи подібні підходи з минулого, бо ми знаємо, що Путін їх не поважає, тож це виключено.

Потрібні гарантії безпеки, які ефективно стримуватимуть Росію від майбутніх атак, чітко показуючи, що будь-яке порушення мирної угоди з боку Росії зустріне рішучу відповідь, включно з військовою. Це передбачено в нинішньому, так би мовити, триетапному плані реагування, який спільно розробили США, Україна та європейські країни.

Це має передбачати потужну українську армію, чисельність якої не буде обмеженою – щонайменше 800 тисяч військовослужбовців, з резервами та іншими видами озброєння, якими Україна здатна розпоряджатися. Це відповідає європейським інтересам, адже ніхто не зацікавлений у слабких гарантіях безпеки, які можуть призвести до нового вторгнення Росії та повернути нас у той самий цикл допомоги Україні, озброєння і втручань, який уже пережито.

Ми повинні рішуче вирватися з цього сценарію, з цього синдрому. Тож якщо Росія і надалі говоритиме "ні", то Захід повинен чинити опір і робити це дуже рішуче. Адже після холодної війни Кремль не хотів надавати країнам Східної Європи право бути членами НАТО. А президент Росії Борис Єльцин тоді погрожував усілякими репресіями, якщо їм надаватимуть перспективу членства в НАТО.

Але Захід залишився при своєму, був твердим у своїх прагненнях щодо того, що необхідно для європейської безпеки, і протистояв цьому. Це саме та сфера, яка не підлягає обговоренню. І Сполучені Штати, і європейці, і Україна повинні бути максимально чіткими та рішучими, чинячи тиск на Москву, щоб вона зрозуміла, що мирної угоди в Україні не буде без цих гарантій безпеки.

Звичайно, Кремль вміє погрожувати, блефувати та говорити "тільки через наш труп". Вони завжди так діють. Але подивіться на 1990-ті роки: тоді твердість і єдність Заходу окупилися, і країни Східної Європи отримали необхідні військові гарантії безпеки.

Опитування в Politico показало, що західна спільнота дедалі більше вважає, що наближається глобальна війна. Згідно з цим опитуванням, більшість у США, Канаді, Великій Британії, Франції та Німеччині вважає, що світ стає дедалі небезпечнішим і третя світова війна, імовірно, розпочнеться впродовж наступних п'яти років. На якому етапі ескалації ми перебуваємо, і чи показала Мюнхенська конференція готовність Заходу до нових загроз?

Сьогодні ми живемо в більш небезпечному світі, але це не робить майбутню глобальну війну неминучою. Історія 30-х років показує, що бездіяльність перед повторною окупацією Рейнської області Гітлером у 1936 році, анексією Австрії в 1938-му, вторгненням у Чехословаччину в 1939-му та наступним нападом на Польщу мала серйозні наслідки.

Відмова зайняти чітку позицію лише заохочувала диктаторів вважати, що вони можуть залишатися безкарними, а демократії – слабкі. Ми потрапили у війну 1939 – 1940 років головним чином через помилку, не переконавши авторитарних лідерів у серйозності наших намірів. І сьогодні багато хто розуміє, що Україна – це свого роду "Рейнська область ХХІ століття", адже те, як завершиться цей конфлікт, значною мірою визначить, чи станеться глобальна війна.

Якщо Україна виживе як незалежна та суверенна держава з належними гарантіями безпеки, а Путін буде визнаний переможеним, тоді не лише Росія, а й багато інших авторитарних режимів у світі будуть дуже обережними перед майбутньою агресією, адже побачать, що подібні дії не спрацьовують і за них доводиться платити надзвичайно високу ціну.

Варте уваги! У Росії цілеспрямовано формують нове покоління дітей, для яких війна і насильство мають стати нормою. Кремль має мережу структур, через які закладає у свідомість молоді культивування сили, покори та готовності брати участь у майбутніх війнах. Більше про мережу цих структур і хто за ними стоїть – читайте за посиланням.

Отже, Україна важлива не лише для самих українців, а й для безпеки всіх країн-членів НАТО. Україна не програє війну і щодня демонструє здатність протистояти агресору. Росія – слабка країна порівняно з Європою та НАТО з погляду військових витрат і економічного розвитку. У неї є вразливі місця, і нам потрібно припинити вважати росіян непереможними та почати набагато ефективніше використовувати їхні слабкі сторони, ніж робили раніше.

Тому я вважаю, що Україна демонструє не лише небезпеку, а й можливості для рішучої політики, яка не дозволить допустити найгіршого, та знову утвердить верховенство міжнародного порядку, заснованого на правилах.

Після чотирьох років війни ці можливості залишаються такими ж сильними, як і в лютому 2022 року, коли Путін розпочав другий наступ на Україну. Нічого не втрачено, і ще можна діяти, але для цього потрібне тверде лідерство, щоб знизити ризики та використати наявні можливості.