Друга війна в Перській затоці, що розпочалася в Іраку в 2003, символізувала перевищення можливостей. А уже третя – знаменує момент розпаду. Про це пише Financial Times.

Дивіться також Від Суецького каналу до України й Ірану: історія, яка щоразу б'є по самовпевнених

У виданні зазначають, що світанок нової ери не так просто визначити.

Нинішня війна показує деякі невдачі США, але також те, наскільки асиметрично потужною вона є і наскільки анархічною буде планета без її постійного прагнення до порядку.

Але недоліки операції США в Ірані очевидні. Це війна з нечіткими цілями, яка не має двопартійної підтримки Конгресу і яка непопулярна серед самих американців. А ще вона розірвала відносини з НАТО.

Якщо конфлікт продовжиться, то зростання цін на нафту збільшить доходи Росії на понад 80 мільярдів доларів щорічно. А це більше, ніж весь дефіцит бюджету Кремля за 2025 рік.

Також через війну на Близькому Сході США вивели з Азії свої військові ресурси. Запаси боєприпасів, які були б необхідними у ймовірній війні з Китаєм, вичерпані. А це щонайменше п'ята частина ракет Tomahawk і третина перехоплювачів Thaad.

Відбиття дешевих дронів, що атакують об'єкти в ОАЕ та Катарі, є надто дорогим для американців. Так, тиждень війни коштує Штатам 9 мільярдів доларів.

Попри це, на Близькому Сході США змогли продемонструвати й свої сильні сторони. За три тижні вони знищили більшу частину ВПС, ВМС та військово-промислового комплексу Ірану, попередньо завдавши ударів по його ядерних об'єктах. Також загинуло багато лідерів Ірану.

А штучний інтелект допоміг американцям здійснити 9 000 ударів.

У FT зазначають, що ігнорування ООН та більшості союзників пришвидшує прийняття рішень у США.

Америка також має власну асиметрію. Навіть попри те, що її дії дестабілізують світову економіку, вони мають відносно менший вплив всередині країни. На відміну від 1991 та 2003 років, США зараз є чистим експортером енергії, ВВП якого порівняно нечутливий до нафтового шоку. Надлишок означає, що ціни на природний газ у США були низькими та стабільними. Стрибок дохідності дворічних казначейських облігацій є помірним. Втрата прибутків компаній S&P 500 оцінюється лише в 2 – 5%,
– пише видання.

Там зауважили на парадоксі – чим більше Штати руйнують світ, тим більше країни купують їхні активи.

Найімовірнішим наступним етапом буде не зміна режиму чи капітуляція Ірану. В ідеалі США мали б знайти сили організувати трудомістку систему супроводу танкерів та контейнеровозів через Ормузьку протоку.

Але вона могла б і укласти угоду, яка залишить Іран латентною загрозою над Ормузом, водночас припинивши бойові дії.

Енергетичні ринки роблять ставку на останнє, тому сплески цін на нафту останніх тижнів все ще залишають ціни нижче піку кризи 1979 – 1980 років з урахуванням інфляції.

На думку деяких аналітиків, якби така угода відбулася, це було б нищівним ударом по довірі до США та їхній силі стримування. Це було б чимось схожим на англо-французьку катастрофу в Суецькому каналі 1956 року.

Фактично, залежність країн від США може зрости. Так, незалежно від того, як би закінчилася війна, країни Перської затоки, а можливо, й Європа, будуть прагнути значних інвестицій у ППО, використовуючи американські системи, доповнені ізраїльськими та українськими технологіями.

Якщо країни Перської затоки побудують нові трубопроводи в обхід Ормузької протоки, їхнім першим вибором буде захист США.

Штати можуть стати й незмінним постачальником газу для країн Азії та Європи, які зараз прагнуть зменшити свою залежність від катарського газу.

Для союзників Штатів неприємна правда полягає в тому, що навіть коли американці дестабілізують світ, вони потрібні країнам ще більше.

У країн Перської затоки немає чіткої альтернативи. А для Європи розрив залежності від США займе роки.

Для супротивників США все теж складно.

Для диктаторських режимів ефект жахливий, адже їхнє падіння може бути "майже безкоштовним", як це показала на своєму прикладі Венесуела. А Куба може це зробити теж уже скоро.

Урок для них полягає в тому, щоб контролювати вузькі місця, такі як Ормузька протока, або ж придбати зброю масового знищення. Автократії, які вже мають ядерну зброю та менше покладаються на глобалізовану економіку, вважають, що настає золотий вік впливу,
– пише FT.

Видання зазначає, що двома потенційними посередниками в угоді з Іраном є фельдмаршал Асім Мунір з Пакистану та російський президент Володимир Путін.

Сі Цзіньпін буде радий бачити, як американські військові відходять від Азії, а їхні союзники розділяються.

Водночас Китай не схвалить перспективу одностороннього застосування американської сили чи перегонів озброєнь за участю режимів, які відчувають загрозу. Пекін не буде у захваті й від переходу США до укладання гнучких угод щодо підтримки відкритого судноплавства.

Китай є найбільшим у світі імпортером нафти, значна її частина транзитом здійснюється через Ормузьку протоку. Попри великі зусилля, його запасів вистачає лише на 100 – 150 днів.

Китайці проводять контейнерну торгівлю з Європою через Суецький канал та Червоне море.

У разі власної війни за Тайвань, Китай буде вразливим до енергетичного ембарго та зіткнеться з фінансовим шоком, враховуючи відсутність ефекту безпечної гавані, як у США.

Третя війна в Перській затоці показує, що США порвали з системою, що склалася після 1991 року, що віщує більш турбулентний світ. Але це також показує, що значна частина світу досі не має чіткої альтернативи, окрім як покладатися на Америку, і як далеко має зайти Китай, щоб показати свої унікальні сильні сторони,
– підсумували у виданні.

Війна з Іраном: останні новини

  • Росія здійснює супутникову зйомку військових об'єктів США для Ірану. Також вона передала Ірану модернізовані "Шахеди", вдосконалені під час бойових дій в Україні.

  • Іран може атакувати майже всю Європу своєю балістикою. Іранські ракети тепер можуть досягати 4000 кілометрів дальності, що стає небезпекою для більшості європейських столиць.

  • Тим часом Україна продовжує співпрацювати із Близьким Сходом. Так, Україна та Саудівська Аравія підписали угоду про оборонну співпрацю. Йдеться про контракти, технологічну, енергетичну співпрацю та інвестиції, але не безпосередню участь українських військ у бойових діях на Близькому Сході. Україна та Катар теж уклали 10-річну міжурядову угоду про співробітництво в оборонній сфері.