Громадянин Казахстану Констянтин Кястутисович, який врятував понад сотню людей з окупованих територій, вперше підняв жовто-блакитний стяг над Ворзелем 1 квітня. А наступного дня разом із ним туди зайшли Збройні Сили України. Для Констянтина це місце особливе та вже стало другим домом. Цілий місяць, минаючи блокпости росіян, він завозив їжу та необхідні ліки, використовуючи документи іноземця. А назад повертався з людьми, історії яких вже документує Міжнародний суд в Гаазі.
До теми Згвалтування, жорстокі вбивства та правила окупантів: як казахстанець врятував понад сто людей
Констянтин Кястутисович / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
Вулиця Композиторів – місце, звідки почався шлях порятунку жителів Ворзеля та першої родини. "Страх є завжди як їду туди, бо ніколи не знаю, чи повернуся та що зі мною зроблять. Та більше боюся, що моє життя буде безкорисним і ніяк не допоможе закінчити цю війну", – сказав Костянтин, сідаючи у машину.
Він просить допомоги у Бога і рушає. Українські військові вже знають його та бажають чоловіку успіху в дорозі. За ним у колону приєднується декілька машин. Це самі мешканці Ворзеля та їхні родичі. Дехто з них вже місяць не отримував жодної звістки про своїх батьків чи дітей.
Колона машин / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
Коли ми проїхали останній український блокпост, то земля довкола палала. "Тут були сильні бої", – сказав Костянтин. Багато будинків дорогою також зруйновані, магазини – розтрощені та пограбовані вщент.
Зруйновані будинки / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
На дорогах подекуди ми бачили спалені та розстріляні машини. Одна серед них належить науковцю-фізику, якого вбили, коли той намагався виїхати. За словами Констянтина, тіло вбитого, як і багатьох інших, ще довго не могли забрати.
Машина вбитого науковця-фізика / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
Наближаючись до Ворзеля, можна побачити російські блокпости. Саме тут роздягали людей догола та обшукували.
Російські блокпости / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
Ми зупинилися у Шпитьках – селі Бучанського району Київської області. Тут Констянтин облаштував волонтерський склад й таким чином міг за день зробити кілька поїздок до Ворзеля та вивезти більше людей. А вже звідси їх забирали до Києва. До нас приєдналися ще кілька машин із гуманітарною допомогою та українські військові.
Шлях до Ворзеля / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
На вулицях Ворзеля зовсім тихо, а людей майже не видно. Моментами здавалося, що життя тут геть зупинилося. Чутно було лише голоси тварин, яких покинули їхні власники. Ми заїхали до будинку, де проживає Оксана – жінка, яка місяць жила під окупацією, та яка стала головною волонтеркою Констянтина. Кілька днів тому їх двох намагалися арештувати російські окупанти.
На руках у людей та на парканах біля будинків можна побачити білі ганчірки. Це одне із правил, які встановили російські окупанти. Таким чином мешканці повідомляли, що вони цивільні.
Громадянин Казахстану знімає білу ганчірку / Фото – 24 канал, Аліни Туришин
"Вона мені стала за цей місяць сестрою, ми були близькими до смерті. Вона має хоробре серце", – сказав чоловік.
Оксана прожила місяць під окупацією / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
"Ми знаходимося біля Гостомеля. І одразу почали відчувати на собі все, що почалося в Україні. У Ворзель вони зайшли десь на третій день колоною 50 одиниць техніки. Почалася гульба російських військ. Вони ходили, погрожували місцевим, вбивали. Вперше, коли ми зустрілись з ними, то вони запропонували допомогу. Я сказала їм: "Дякую, у нас все є, ми якось справимося самі. 40 хвилин я розмовляла з ними, пояснювала, де вони знаходяться та запитувала, чому вони прийшли. Їхня відповідь – "звільняти від "нациків" та "бандерівців", – розповіла жінка.
Мешканка Ворзеля вперше за місяць окупації побачила українських військових / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
За її словами, майже біля кожного будинку стояла російська техніка. Багато машин, які викрали російські окупанти, – заміновані та розбиті. У помешканні, де базувалася основна частина росіян, можна побачити дитячі фотографії справжніх власників. На деяких парканах та автівках залишилися надписи: "Зе, ти кращий".
Ворзель після окупації / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
Мешканці Ворзеля, побачивши українських військових, виходили на вулиці та плакали. Інші довго не вірили та не могли зрозуміти, що відбувається.
Українські військові у Ворзелі / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
З початку повномасштабного вторгнення Валентина разом із чоловіком ховалися у підвалі. Жінка розповіла, як, шукаючи "підозрілих", росіяни закинули туди димову шашку. Тепер вона погано бачить та потребує термінової операції. Через страх вийти жінці приходилося жити поруч із вбитими.
До мене підішли вони (росіяни – 24 канал), почали трясти за капюшон. І подумали, що я мертва,
– розповіла вона.
Мешканка Ворзеля зі слізьми згадує місяць окупації / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
Серед вбитих – багато цивільних мешканців Ворзеля. Їх почав хоронити Констянтин біля будинків. Він розповів, що приходив до росіян та пояснював, що це треба зробити, а вони відмовляли. Сьогодні таких поховань понад 70. Серед них – родини з дітьми.
Людей хоронили біля їхніх будинків / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
"Стріляли у мій будинок. Ми молились вночі, коли прилітали крилаті ракети. Це була страшна ніч. Після неї я просилася до сусідів переночувати. Потім страх пройшов. Підвалу та сховища в мене немає. Хата постійно тряслася. Вікон багато. Все дрижить, і страшно. Але котів та собак ми не кинули. Росіяни проїжджали біля мого будинку, дивилися, але не заходили", – згадує вона.
Читайте Всі підіймаються, не лише українці: як громадяни інших країн воюють проти Росії
Таїсія, мешканка Ворзеля / Фото – 24 каналу, Аліни Туришин
Жінка розповіла, що їсти інколи також не було що. 20 кілограмів бульйонних наборів для собак, які були куплені заздалегідь, приходилося їсти і самій.