"І на війні є місце коханню": відео із такою назвою про мене і мого чоловіка-добровольця, яких випадково звела доля в одній із майданівських груп у соцмережах, я бережу ось уже сьомий рік.
Радимо Як Вогнехреща стало переломним моментом Революції Гідності: спогади активного учасника Майдану
Те, що не вб'є навіть зброя
Схожа історія поєднала і моїх друзів – Мар'яну та Сергія Каланжових. Однак їхня війна тоді була ще не на Сході, а, як співається у пісні, "у центрі міста на фронті". Спогадами про те, як спільна мета зробила їх одним цілим, подружжя поділилося у відвертій розмові в межах проєкту "Барикади Гідності" для сайту 24 каналу.
Кохання не знає перепон
Родина Мар'яни та Сергія – це найкраща ілюстрація того, що Україна – єдина, із заходу на схід та з півночі на південь. Кожного із них на Майдан ще в перші його дні покликало серце.
Вона – україномовна журналістка із мальовничого Закарпаття, яка вже мала за плечима 4 роки роботи в провідних національних медіа у Києві. Він – російськомовний колишній співробітник правоохоронної системи із Миколаєва, якому набридла несправедливість в органах і в суспільстві загалом.
Доля поєднала дві споріднені душі на барикадах Майдану / Колаж 24 каналу
Замість чар-зілля – майданівський чай
Про перше знайомство і найяскравіший спалах, який згодом переріс в глибоке почуття, кожен із подружжя згадує по-різному.
За словами Сергія, його іскра спалахнула у перші дні Євромайдану, коли холодні ночі листопада змусили його піти по чай до волонтерів, аби зігрітися.
Там і побачив вперше це диво,
– каже чоловік.
Доленосний ранок після ночі жаху
Натомість для Мар'яни відлік почався 1 грудня 2013 року – після моторошної ночі розгону студентів. Вона пригадує, що саме тоді вперше поспілкувалася зі своїм майбутнім чоловіком, ще не здогадуючись про це.
Я зустріла його вранці біля Михайлівського собору. Потім якось непомітно ми почали спілкуватися частіше, разом щось робили. Були розмови та дружба. Нас щодня об'єднувала спільна справа. Наша "зміна" була вночі: я – на кухні, він – на варті. Напевно, оце постійне перебування разом у важливий та напружений час, та ще й у таку неспекотну погоду, змушувало нас шукати бодай якийсь позитив. Цим позитивом стало наше спілкування,
– каже Мар'яна.
Втомлені Мар'яна та Сергій Каланжови у перші дні після розгону студентів / Фото з сімейного архіву родини Каланжових
Неабияк пару зблизило те, що часто на чергування вони заступали разом. До того ж їх об'єднувало спільне коло друзів, яких теж згуртували буремні події Революції Гідності.
Утім, з-поміж усієї компанії Мар'яні Сергій видавався особливим: він був більш серйозним, зосередженим, пильним, мав за плечима армію. Дівчина ще тоді зрозуміла – для нього Майдан – зовсім не забавки.
До теми "Беркут" не наважився зайти до Михайлівського монастиря, – священник про розгони Євромайдану
Доля мала свої плани
Зрештою обоє опинилися в 38-й сотні самооборони Майдану, яка нині носить ім'я загиблого Героя Небесної Сотні Устима Голоднюка. Сергій охороняв барикади, а Мар'яна, як і тисячі інших дівчат, дбала про те, аби жоден з майданівців, який підходив до стели, не був голодним та холодним.
На Майдані Сергій був одним із координаторів охорони / Фото з сімейного архіву родини Каланжових
Зараз жінка зізнається, що тоді навіть не сподівалася, що їх із Сергієм дружба стане міцною основою майбутньої родини. Вона була певна – коли Революція Гідності переможе, хлопець повернеться до рідного Миколаєва і на тому все скінчиться. Однак попереду в пари були випробування, які лише загартували її.
Найчорніший день
Як розповідає нині пара, переломний момент настав 18 лютого – в день, коли почався штурм Майдану, який вилився у масове вбивство революціонерів.
Сергій із дерев'яним щитом разом із хлопцями зі сотні тримав оборону стели. Світло-шумовою гранатою травмували його праву руку. Допомогу надали спочатку в Будинку профспілок. Коли споруда почала палати, треба було доправити Сергія до лікарні. Мене тоді поруч не було – він ще вдень мене попередив, що відчувається якась небезпека, може бути щось погане. Попросив, щоб я не йшла того дня на Майдан,
– ділиться Мар'яна болісними спогадами про один із найчорніших днів у новітній українській історії.
Сергій Каланжов на Майдані з побратимом Артуром Степаненком "Соколом" (праворуч), який зараз несе службу в лавах ЗСУ / Фото з сімейного архіву родини Каланжових
Зрештою вона послухала коханого і вранці 18 лютого долучилася до роботи над волонтерським проєктом, якому так і не судилося бути реалізованим.
Натомість життя Сергія опинилося в серйозній небезпеці. Ввечері 18 лютого він обороняв територію біля стели. Раптом поруч пролунав вибух. Далі – контузія і серйозна травма кисті правої руки. Сергію відірвало фаланги великого і вказівного пальців, а також він отримав множинні поранення та опіки.
Довідка із переліком травм, отриманих Сергієм Каланжовим 18 лютого / Фото з сімейного архіву родини Каланжових
До лікарні хлопця довелося вивозити декількома автівками з пересадками. Спершу – з Майдану до друзів, а вже звідти – в руки до хірургів. Зрештою медикам майже дивом вдалося зберегти функціональність правиці Сергія. Ситуацію неабияк ускладнила гангрена, яка почала розвиватися. Однак лікарі таки змогли перемогти, попри те, що хлопець втратив дві фаланги пальців.
Варте уваги "За ці кілька хвилин ми переродилися": як герої у 2021 згадують перший кривавий розгін Майдану
Порятунок під прикриттям
Неабияку роль у тому, що Сергієві вдалося зберегти руку, відіграв лікар-травматолог Роман Горобець. Мар'яна згадує, що він разом з колегами підтримував майданівців, хоча рятувати їх доводилося майже підпільно.
У дні гарячого протистояння на Майдані беркутівці влаштовували рейди по лікарнях, де розшукували активних революціонерів. Через це медикам довелося записати Сергія у журналі пацієнтів як літнього дідуся, який впав і травмувався.
Тим часом друзі закоханих допомагали збирати гроші на його лікування. Лікарі рятували руку, не вимагаючи жодних винагород, однак чимало медикаментів треба було купувати. Та підтримка небайдужих українців і коханої зробила свою справу – найважчий період в житті хлопця залишився позаду.
А далі почалася війна. Сергій дуже хотів долучитися до лав захисників на Сході України, але наслідки серйозної травми правої руки та тривале лікування не дозволили йому цього зробити. Попри це, він разом із Мар'яною продовжили боротися за вільну українську Україну на мирній території.
Зараз хай ми і не на фронті, але намагаємось не бути осторонь подій, що відбуваються в державі,
– каже молода сім'я.
Весілля під знаком Майдану
Один із найтепліших спогадів, який змушує Сергія посміхатися, – це знаковий подарунок, який після Майдану зробили йому на день народження друзі. То була вишиванка, яку йому порадили одягнути на знайомство з майбутніми тестем і тещею. Зрештою, пророцтво найближчих людей справдилося.
У 2015 році пара без особливих святкувань взяла шлюб й досі вважає той день одним із найважливіших / Фото з сімейного архіву родини Каланжових
Ба більше – саме такий одяг молоде подружжя одягло на власне весілля. Як знак того, що Україна, яка була, є і буде в їхньому житті, поєднала дві споріднені душі.
На Великдень 2014 року він поїхав в гості до моєї родини на Закарпаття. Одружилися ми влітку 2015 року. В країні – війна, тому настрою для пишного гуляння не було, як і не було весільного маршу, усієї тієї метушні з підготовкою тощо. Подали заяву на укладання шлюбу, прийшли через два місяці – розписалися. Пішли на берег Дніпра, відзначили у колі декількох друзів, а ввечері – з моєю молодшою сестрою та її хлопцем. І це було тоді найкраще для нас. Ідеальне весілля, на наш погляд,
– каже Мар'яна.
Дивлячись на такі молоді українські родини, кохання яких виплавлювалось у горнилі революцій, а нині й війни, усі наші внутрішні й зовнішні вороги мусять собі затямити: ця нація – нескоренна. Бо навіть у найгірші миті вона вміє боротися за своє майбутнє, відстоювати його і, попри все, бути щасливою.