Однак не лише Маріуполь став поразкою для Росії. Наші Збройні Сили дають потужну відсіч ворогу і на інших напрямках, зокрема, на Запорізькому. Там українським військовим вже вдалося відтиснути російські війська і піти в наступ.

Важливо Неможливого немає, – інтерв'ю азовця "Калини" про захист Маріуполя, 2 етап евакуації й зрадників

Що важливо, українські бійці готують військову операцію звільнення і Маріуполя, й інших окупованих населених пунктів. Цей процес – надзвичайно важкий і тривалий по часу. Але можливий. Бійці "Азову" та інших підрозділів готові до цього.

Співкомандир полку ССО "Азов Київ", екскомандир полку "Азов" Максим Жорін у межах "Інтерв'ю24" розповів нам, як зараз тримаються наші захисники на "Азовсталі", що світ може зробити, аби врятувати їх, які успіхи азовців у боях та як закінчиться війна проти Росії.

Максим Жорін про азовців у Маріуполі та закінчення війни: дивіться відео

Полк "Азов" з першого дня захищає країну. Скільки бійців входять до полку і на яких напрямках воюєте з початку війни?

Тут треба трохи раніше почати відповідати на це питання. Справа в тому, що до повномасштабної війни в країні, тобто до 24 числа, існував один-єдиний полк "Азов" – це саме той легендарний "Азов", який зараз у Маріуполі героїчно тримається і досі утримує, контролює частину території.

Але 24 лютого по всій країні за першу ж добу на базі ветеранів полку почали створюватись територіальні батальйони "Азов". Такі були в Харкові, Дніпрі, Запоріжжі, Одесі, Черкасах, Чернігові, найбільший – у Києві. Деякі з них сьогодні залишились працювати у форматі територіальної оборони.

У Києві "Азов" почав працювати у форматі роботи Сил спеціальних операцій. Тому зараз він називається "Підрозділ Сил спеціальних операцій, спеціальних дій "Азов – Київ". Це найбільший регіональний підрозділ, і я так само є в цьому підрозділі. Зараз він налічує 2 тисячі бійців.

Після того, як ми закінчили всі бої в Києві та області, нас перекинули на Запорізький напрямок. Тому зараз, у цю секунду, ми виконуємо бойові задачі на Запоріжжі.

На днях з’явилась інформація, що Збройні Сили ідуть у наступ на Запорізькому напрямку. Це справді так, і чи вдалося відбити ворога від наших позицій?

Справа в тому, що напрямок, на якому ми працюємо та виконуємо свої задачі, ворог розглядає як один із перспективних для розгортання свого наступу. Саме сюди, на Запорізький напрямок, перекидаються основні сили, у тому числі останнім часом і сили з-під Маріуполя.

Десь півтора тижня тому нашим основним завданням було стримування ворога та наступу, що нам, у принципі, вдалося. Ми змогли його зупинити, і ворог не може більше просуватись вперед, він просто врізався в позиції Збройних Сил та "Азову-Київ".

Тому сьогодні, дійсно, ми маємо змогу не тільки утримувати свої позиції, а й виходити вперед і потрохи виносити українські позиції вперед. У планах в нашої армії – просуватись, допоки не звільнимо всю українську територію.

Чи змінилась тактика росіян за майже 3 місяці війни?

Я б не сказав, що вона дуже сильно змінилася – треба враховувати, що змінились умови, обставини. Коли, наприклад, у Київській області шикувались величезні колони, які просто, як в тирі, розбивали з "Байрактарів" та української артилерії, то, звісно, такого зараз немає.

Але це не тільки тому, що вони стали розумнішими, а й в тому числі і через рельєф, місцевість Запорізької області. Тут немає можливості шикувати, вибудовувати такі величезні колони. Та й зараз листя є на деревах, а воно дає змогу частково маскувати фіксування, розміщення сил. Однак це працює як для ворога, так і для нас – тут залежно від того, хто цим ефективно користується, а хто – ні.

Тому я б не стверджував, що росіяни стали розумнішими. Мені здається, це вже невиліковна порода, і навряд чи щось їх у житті навчить. Але тактично їхня поведінка трохи змінилась.

"Азов" – один із найефективніших військових підрозділів в Україні, і ви кожного дня звітуєте в соцмережах про знищених окупантів, їхню техніку. Які загалом успіхи в полку за час війни?

Чесно кажучи, ми таку статистику не ведемо через те, що постійно перебуваємо в динамічному процесі ведення бойових дій.

Коли ми ще були в Київській області, у нас за спиною – найперший бій за Бучу. Саме наш підрозділ його прийняв. Ми тоді зустрілися з величезною кількістю російської техніки та особового складу ще на під’їздах до Бучі. Також ми утримували Мощун, Горянку – це ті населені пункти, звідки потім розвивали зачищення Київської області, Гостомеля, Ворзеля та інших міст – у тому числі Ірпеня та Бучі.

Що стосується Запорізького напрямку – тут у нас все (здобутки над окупантами – 24 канал) регулярно, раз на 2 доби. Насправді це повністю співпадає з кількістю спроб наступу ворога – кожна з них закінчується тим, що в нас з’являється трофейна техніка, підбита ворожа техніка, полонені та величезна кількість знищеного особового складу росіян.

За цей час ми мали вже понад 10 полонених – серед них як так звані "ДНРівці", так і росіяни – кадрові військові, найманці. Тобто це вся лінійка негідників, які тільки є, які тут воюють.

Цікаво, що пару днів тому нам знову довелось зустрітись з одним із підрозділів злочинців, які були в Київській області – це морська піхота росіян. І вони, як і тоді, отримали від нас на горіхи, так само і 2 дні тому (7 травня) – ми спалили 2 їхні танки, декілька БМП і набили купу особового складу. Після чого цей підрозділ знову був вимушений відступати на декілька населених пунктів назад.

Тому такої чіткої статистики ми не вели, але, мабуть, треба починати.

Тобто цей підрозділ спочатку був на Київському напрямку, а потім росіяни перекинули його на Запорізький?

Так, це один з підрозділів, який тікав з Київської області. Я так розумію, його переукомплектували на території Росії і знову закинули на територію України, але вже в іншому напрямку. І так сталося, що ми їх знову зустріли.

Цікаво Ми дали один одному обіцянки, – чуттєва розповідь захисниці Маріуполя, яка втратила чоловіка

Росіяни свідомо ідуть в бій, вбивають українців і знищують міста

Ви розповіли про полонених – чи кажуть вони щось про війну? Бо як ми бачимо з відео Служби безпеки, дуже часто російські полонені говорять, що вони не знали, куди йдуть воювати, що їх кинули... Але насправді часто росіяни знають, що вони йдуть на війну, йдуть вбивати цивільне населення. Що казали полонені, яких ви мали?

Чесно кажучи, останній раз про навчання і подібну маячню ми чули ще в Київській області. Тут, у Запорізькій області, від полонених такої маячні немає. Це абсурдно виглядає, тому що зрозуміло, що всі підрозділи абсолютно свідомо ідуть в бій, вони розуміють задачі, вони розуміють, навіщо вони, розуміють, що знищують місцеве населення, вони розуміють, що вбивають українських людей та знищують українські міста. Тому маячні про навчання, про те, що не знав, куди ішов, – вже давно не чуємо.

Але жалюгідне блеяння про те, що його змусили, що в нього наказ і він не хотів, про те, що він більше не буде – це чуємо від кожного покидька, який потрапляє до нас в руки. Але, звісно, що цьому вірити не можна.

Один із полонених, який нещодавно попав до нас у руки, коли ми підбили танк, – мав при собі навіть нагородний лист за бої в Мар’їнці. Тобто цей покидьок вже давно воює як танкіст і брав участь у знищенні інших українських населених пунктів.

Знаю, що є випадки, коли і наші військові здаються в полон – чи були такі випадки з азовцями, і чому так ставалося?

У підрозділі ССО "Азов – Київ" таких випадків не було. Так само можу стверджувати, що не було і в героїчному, легендарному "Азові", який стоїть в Маріуполі.

У нас в принципі не заведено здаватися в полон. І якщо таке трапляється, то це, як правило, або вже з пораненими бійцями, або під час бою, коли їх беруть у полон. Але щоб азовці складали зброю, підіймали руки та здавалися – такого не було.

"Азов" став Росії кісткою в горлі ще в 2014 році, як тільки звільнив Маріуполь

Ми вже з вами поговорили про успіхи "Азову", але, на жаль, це війна і втрати – дуже багато наших бійців гине. Чи багато азовців загинуло під час повномасштабного вторгнення Росії?

Чесно вам скажу – не хочу говорити цю цифру. Поки що рано звітувати про наші втрати, про скорботу, про величезний біль, який це все несе. Ми будемо говорити, як закінчимо війну. Це надзвичайно важливо, це надзвичайно важко, але сьогодні, коли ще велика активність бойових дій, думаю, поки не треба озвучувати наші втрати.

Безумовно, вони менші, ніж в багатьох інших підрозділах, але, тим не менше, для нас це боляче, це – наші побратими, це люди, які пліч-о-пліч з нами стояли, і яких ми будемо пам’ятати завжди.

За останні місяці і сам "Азов", і його бійці стали для України й світу кіборгами. Росія справді боїться вас. Як думаєте, у чому успіх полку, і чому він став кісткою поперек горла Росії?

Річ у тому, що "Азов" весь цей час дуже не подобався Росії. Саме тому вона вкладала просто шалені ресурси, гроші в те, щоб демонізувати наш підрозділ, щоб розповсюдити свою брехню про "Азов" на весь світ – не тільки на території Росії й України. Вони реально вкладали величезні кошти для того, щоб їхню брехню розповідали і в США, і в Європі. І, на жаль, це мало результат.

Всі ці 8 років нам було надзвичайно складно боротись з цим, бо це була величезна інформаційна пропагандистська машина, яка кидає ресурси по всьому світу.

Це відбувалося через те, що Росія бачила пряму загрозу в "Азові" як в прикладі того, коли звичайні вільні люди можуть об’єднуватись, боротися за своє, за свою незалежність, майбутнє. І це для Росії надзвичайно страшний приклад. І більше за все вони боялись, що таких, як "Азов", буде ставати більше – в Україні, в Росії, в інших країнах.

І ось саме це – небезпека для російської нації. Їм потрібні зомбі навколо і всюди, які вірять в те лайно, яке несуть з телевізора, або з інших пропагандистських ЗМІ. А такий ефект, такий випадок як "Азов", абсолютно не вкладається в їхні плани на майбутнє. Тому з першого дня, як тільки ми звільнили Маріуполь ще в 2014 році, "Азов" став їм кісткою в горлі.

Після цього "Азов" став прикладом того, як можна прекрасно жити в українському місті поруч з окупованим Донбасом, де надзвичайно жахливі умови, де нічого немає. А тут є місто, яке звільнили азовці разом з іншими підрозділами. Це сучасне, квітуче місто, в якому хочеться жити. І ось цей приклад правильного, красивого, вільного життя дуже лякає російську владу.

Саме тому весь час росіяни поливали нас брудом. Але, на щастя, зараз багато хто в світі відкрив очі на цю російську брехню і побачив правду, що "Азов" – це взагалі нічого іншого, окрім людей, які люблять Україну і захищають її.

А ви відчуваєте, що змінилося ставлення до "Азову" зараз? Ще кілька років тому Штати хотіли визнати полк терористичною організацією, він був у "чорному списку" Служби безпеки Японії. Японія вже видалила полк зі списку та вибачилась. Але ситуація зі США досі складна, тому й соцмережі – фейсбук, інстаграм – досі блокують за згадку слова "Азов".

Так, дійсно, ситуація є досить складною. І далеко не в усіх країнах повністю відкрили очі і побачили правду. Але цей процес зрушив з місця. Яскравим прикладом є Японія, яка це зробила, і ми дуже вдячні.

Дуже хорошим прикладом є те, що зараз по всьому світі, абсолютно в різних країнах Азії, Європи, у Сполучених Штатах тисячі людей виходять на мітинги саме на підтримку "Азову". Ми все це бачимо. Ми розуміємо, що нарешті відкривають очі, нарешті бачать правду. І для нас зараз, коли ми постійно перебуваємо в боях, коли ми у краю війни, дуже важливо знати, що в світі знають про "Азов", про Україну. Ми справді за це вдячні.

До теми У пеклі син вже побував, дайте йому змогу повернутися на землю, – батьки захисника Маріуполя

Насправді я теж сподіваюсь, що ставлення до "Азову" зміниться, особливо, в американців і в соцмережах. Це важливо для нас.

Ми з вами вже в розмові згадали Маріуполь. Це – найважчий напрямок для азовців зараз, напевно. Наші бійці тримають героїчну оборону вже 75 день (розмова була записана 9 травня). Напередодні захисники давали інтерв’ю і робили велику конференцію, яку дивились мільйони людей. Це показує, що зараз справді вся увага світу спрямована на те, аби врятувати захисників з "Азовсталі". Чи достатньо цієї уваги і закликів?

Ні, абсолютно недостатньо, на жаль. Зараз ситуація надзвичайно критична. Маріуполь – це сьогодні біль для нас усіх, для азовців, для ветеранів "Азову". Там наші побратими – люди, яких ми знаємо багато років, це наш рідний підрозділ.

Скажу відверто, для нас не настільки складними є сьогоднішні бої, в яких ми беремо участь, наскільки важко спостерігати за тим, що відбувається з нашими братами в Маріуполі.

Що стосується реакції світу, то я вважаю, що її, м’яко кажучи, недостатньо. І складається враження, що світ сьогодні не зовсім усвідомлює, яка трагедія взагалі розгортається в Маріуполі. Світ не зовсім усвідомлює, що там відбувається в прямому сенсі слова геноцид. Там вбили тисячі українців, там зараз просто намагаються на очах у всього світу знищити тих, кого окупанти оточили. І замість того, щоб весь світ звернув на це увагу, приїхав в Маріуполь, або став гарантом, аби вивезти і мирних, і військових, і поранених… Вони зараз мучаться там, бо немає жодних ліків, медикаментів, інструментів для того, щоб їх лікувати, немає обладнання.

Поранені на "Азовсталі" українські бійці / Фото полку "Азов"

І, до того ж, є інформація, що там лишаються цивільні люди.

На "Азовсталі"?

Так, на "Азовсталі". Річ у тому, що є декілька обвалених бомбосховищ, які немає можливості розблокувати через обстріли і перевірити, скільки там залишилось живих людей, і скільки їх взагалі там було. Тому ми не можемо зараз стверджувати, скільки людей залишилося на території заводу "Азовсталь".

Замість того, щоб реагувати у прямому сенсі цього слова, робити реальні речі, ми сьогодні бачимо, як світ дуже кволо спостерігає, реагує і, здається, не розуміє, що кожну годину, поки вони думають, спостерігають, дивляться – кожну годину там помирають люди. І це, я вважаю, і на їхній совісті має бути.

Ми постійно комунікуємо з бійцями на "Азовсталі"

Чи вірите, що вдасться евакуювати всіх наших захисників з "Азовсталі" – і військових, і медиків, і поранених?

Безумовно, вірю. Інакше не бачу сенсу в цьому всьому. Вірю, сподіваюсь, наскільки це можливо, намагаємось щось зробити. Ми зараз постійно комунікуємо з тими, хто перебуває на "Азовсталі".

Також намагаємося бути в процесах переговорних, які є і на міжнародній арені, в тому числі з міжнародними організаціями, щоб хоч якось впливати та пришвидшувати цей процес. Він іде надзвичайно повільно, але, безумовно, нами рухає виключно віра в те, що ми зможемо їм допомогти. І я сподіваюсь, що все буде нормально.

З нашими бійцями там маєте нормальний постійний зв’язок? З "Редісом", з іншими?

Ну, нормальним його назвати не можна – це зв’язок по можливості, так буде більш правильне формулювання. У них є зв’язок, є інтернет, але в них далеко не завжди є можливість користуватися цим зв’язком. Більше того, через постійні бої їм просто не до того, щоб розмовляти по телефону або переписуватись.

максим жорін і денис прокопенко
Максим Жорін і Денис Прокопенко "Редіс" / Фото з фейсбука

Як думаєте, до якого моменту можна було деблокувати Маріуполь і якими способами? Бо зараз, наскільки я розумію, можливий більше дипломатичний спосіб, аби вивезти захисників звідти.

Я вважаю, що перші півтора місяця – це була абсолютно реальна історія. Це було абсолютно можливо відносно невеликими силами. Більше того, ми пропонували тоді свої сили для цього (військової деблокади – 24 канал), ми були готові.

Серед нас були сотні добровольців, які готові були просто знятись та поїхати в напрямку Маріуполя, аби брати участь у деблокаді, не зважаючи, що це надзвичайно складна та важка операція. Але сьогодні дійсно одноетапно це вже зробити неможливо.

По-перше, скажу вам, що, окрім дипломатичного процесу, паралельно все ж таки йде процес з підготовки щодо військової операції деблокади Маріуполя. Вона на сьогодні може бути в декілька етапів, з попередньо звільненими іншими містами, з перегрупуваннями. Але це можливо.

Єдине, що сьогодні на це вже треба дуже багато часу. Для того, щоб рушити вперед, нам треба дочекатись доукомплектування технікою, артилерією. І я не впевнений, що цей час є у тих, хто зараз перебуває на території "Азовсталі".

Тому звісно, ми готуємось і працюємо паралельно по двох напрямках:

  • дипломатичному – для того, щоб їх врятувати, вивезти звідти.
  • і готуємось до військової операції, яку в будь-якому випадку будемо реалізовувати.

Про військовий спосіб комунікуєте з вищим керівництвом Збройних Сил?

Так, безумовно, виключно з керівництвом Збройних Сил, бо інакше ж як ми організуємо цей процес?

У нас є люди, дуже багато хоробрих людей, які хочуть, рвуться, і які готові на все, аби звільнити, деблокувати Маріуполь. Але треба розуміти, що ми теж є офіційним підрозділом – це перше. А друге – це те, що це не операція для одного підрозділу. На сьогодні – це загальновійськова, велика, масштабна операція.

Читайте також Маємо спільну любов до України, – морпіх "Волина" закликав боротися за захисників Маріуполя

Користуємось зброєю ефективніше, ніж країни, які її передали

А як щодо зброї і оснащення – вистачає вам?

Ну, я не скажу, що його вистачає. Через постійні інтенсивні бої нам сьогодні найбільше не вистачає саме броньованої техніки та засобів зв’язку.

Стрілецької та протитанкової зброї сьогодні вистачає, і ми вже ефективно вміємо нею користуватись. У нас є усі зразки протитанкової зброї, які передають з інших країн. Ми ними користуємось. Більше того, я впевнений, що в багатьох випадках ми ними користуємось вже набагато ефективніше, ніж ті країни, які нам їх власне й передавали.

Як думаєте, чому росіяни так сильно вгризлися саме в Маріуполь? Місто фактично знищене, а жити в окупації люди навряд чи зможуть. Воно потрібно їм як шлях до Криму? Чи це вже була справа принципу – вибити звідти всіх наших військових, і просто знищити місто?

Є декілька причин, через які він їм потрібен.

По-перше – Маріуполь та сам "Азов" вже стали історичною ганьбою для Росії та російської армії на багато-багато поколінь вперед. І для них, звичайно, важливо закрити це питання, добити. Тому що в будь-якому іншому випадку вони просто не зможуть з цим жити, існувати. Жодна інша країна з ними взагалі розмовляти не буде.

Більш того – це сором, це ганьба для всієї армії, яка дуже довго всім розповідала про те, що вона якась там друга армія світу. А виявилось, що вона абсолютно нічого не може зробити з невеликим загоном, який просто тримається зубами та б’ється більше 70 днів у повному оточенні. Вони (захисники на "Азовсталі" – 24 канал) досі тримаються і контролюють частину території.

Бійці обороняються і вибивають ворога з раніше захоплених позицій "Азовсталі": відео

Росіянам Маріуполь потрібен принципово, але також він для них має і практичне, стратегічне значення в плані з’єднання території Росії з окупованим Кримом.

Окрім того, він надзвичайно потрібен їм для логістичної розв’язки – для того, щоб забезпечувати війська, які ідуть в наступ по території України.

І останнє – це те, що величезна кількість російської армії і так звана "ДНР", прикуті до Маріуполя і не можуть поки що бути перекинутими на інші напрямки.

Тому їм потрібен повний контроль Маріуполя, щоб:

  • підсилити свій наступ на інших напрямках,
  • побудувати логістику через нього,
  • об’єднати Крим з територією Росії.

Зараз триває така велика битва за Донбас, за Південь України. Але все одно колись настане кінець війни. Як думаєте, як вона закінчиться – дипломатично, чи все ж таки все вирішиться на полі бою?

Ні, це буде виключно на полі бою. Я не вірю, і давно про це казав, у гру в дипломатію із забороною стріляти, якщо пам’ятаєте, що були навіть такі часи.

Війна йде не з 24 лютого, війна йде вже 8 років. І було очевидно, що вона буде набувати нових етапів, масштабів, і вирішиться виключно на полі бою. Безумовно, сьогоднішній світ не може існувати без дипломатії, дипломатичних відносин. Але саме вирішальними будуть всі бої на полі бою. Саме українська армія вирішить перемогу у цій війні.

Війна триває понад 70 днів, і весь цей час ви в найгарячіших точках, у пеклі війни. Що було найважчим за ці місяці?

Скажу відверто вам – найважче для нас залишається спостерігати за тим, що відбувається в Маріуполі. Відчуття того, що ти не можеш допомогти, не можеш нічого зробити – це взагалі найгірше відчуття, яке тільки можна відчувати.

У будь-яких інших випадках ти завжди можеш, є хтось поруч, хто може допомогти. Ти можеш дістати одну зброю або іншу, ти можеш змінити план. Тобто в тебе завжди є можливість. Ми брали участь у надзвичайно важких боях. У нас є хлопці, коли навіть я дивувався, звідки вони брали стільки впертості та хоробрості для того, щоб "вивозити" ці бої.

Але найважчим для нас сьогодні залишається ситуація в Маріуполі, тому що ми, на жаль, не можемо прийти на допомогу нашим братам-азовцям.

Попри все, на війні бувають і світлі моменти, хоч їх дуже мало. Вам особисто що хорошого запам’яталось за цей час?

Знаєте, що дуже відрізняє цей етап війни від попереднього? Це надзвичайно велика спайка між військовими та цивільними. У такому масштабі, в таких розмірах її раніше не було, чесно кажучи. Уся країна відчула на собі, що таке війна. І повірте мені, величезна кількість спецоперацій закінчилась успішно саме через цивільних, які допомагали, корегували, зустрічали і показували.

Дуже складними були процеси, коли, наприклад, у Бучі від нас відрізало декілька поранених бійців і звичайні цивільні їх знайшли, ховали у себе вдома, надавали медичну допомогу. Вони вийшли з нами на зв’язок і чітко розуміли, що якщо про це дізнаються, вони не виживуть.

Я думаю, ви бачили, що відбувалося в Бучі – там людей вбивали і не за такі речі. Там просто так вбивали жінок, літніх людей. А уявіть, що б робили з тими, хто переховував наших поранених бійців.

Але тим не менше, люди абсолютно не знали наших військових: все, що вони знали – це те, що вони українські воїни. І вони, ризикуючи своїми життями, особистим, своєю долею, переховували їх, надавали медичну допомогу, а потім ще й допомагали нам їх звідти вивезти. Ось це – це дуже круто, це дуже сильно.

бійці полку азов
Бійці полку "Азов" у час війни проти Росії / Фото з фейсбука Максима Жоріна

А місцеві загалом часто допомагають військовим?

Майже завжди у всіх випадках, де є така можливість, місцеві нам допомагають. У нас є величезна кількість контактів у зонах нашої відповідальності та наших дій. Майже у кожному пункті, навіть на окупованих територіях, є місцеві, які допомагають нам втілити в життя ті чи інші спецоперації.

Цікаво Петиція щодо порятунку захисників Маріуполя набрала вже понад 1 мільйон підписів

До "Азову" зараз долучаються і 18-річні хлопці

Нещодавно я бачила у вашому фейсбуці пост, що "Азов" починає новий набір бійців до полку. Наскільки активно долучаються нові люди і як зараз відбуваються їхні тренування? Тому що, наскільки я знаю, у вас були дуже високі вимоги до всіх бійців.

Так, треба розуміти, що, безумовно, ССО "Азов-Київ" – це ще далеко-далеко не той професійний "Азов", який перебуває в Маріуполі. Цьому підрозділу ще треба багато пройти і навчитись, пережити, отримати досвід, щоб стати хоч трохи схожим на той. Але тим не менш, це бойовий підрозділ, який сьогодні в змозі виконувати навіть складні задачі.

Складнощами для нас нині є бойова підготовка кадрів, наприклад. Вона ускладнюється тим, що ми постійно перебуваємо в боях і знаходимо можливість міняти людей. Хто перебуває на "передку" – вони виконують бойові задачі. Ті, хто перебуває зараз в другій – третій лінії, – вони завжди займаються підготовкою, тому що іншого часу в нас просто немає.

Безумовно, сьогодні критерії трохи нижчі, ніж це було до початку повномасштабної війни. Набір у нас сьогодні ще триває. Набираємо, в першу чергу, спеціалістів, таких як артилеристи, танкісти, інженери. Тобто це ті вузькі спеціальності, яким надзвичайно складно навчитись, і ці люди сьогодні потрібні, в першу чергу.

Але ми набираємо і звичайних людей, навіть тих, хто не має бойового досвіду. Таких, чесно скажу, вже не дуже багато – вже третій місяць йде війна і, в принципі, майже всі, хто хотів воювати, так чи інакше брали участь у бойових діях. У більшості зараз, звісно, переводи з інших підрозділів. А є й ті, кому 18 років тільки виповнилося.

Знаєте, коли мій тато був медиком з вами в "Азові" у Маріуполі ще в 2014 році, то розказував, що дуже часто у 18-річних хлопців був такий юнацький героїзм, і його психологічно завжди треба було стримати. Як зараз із такими молодими хлопцями, як працюєте з ними?

Дійсно був, можу повністю підтвердити слова вашого батька. У деяких речах це допомагало виконати бойову задачу, тому що це були надзвичайно відважні, надзвичайно хоробрі люди. Але тим не менше, інколи це занадто і може заважати. І тоді не завжди можна тверезо оцінити ситуацію для того, щоб ухвалити рішення.

Сьогодні такі випадки, звісно, теж є. Але, в принципі, через те, що в нас в основному сформованим кістяком підрозділу є вже ветерани, які мають досвід, то всі розуміють, де треба газувати, а де не треба. Тому з цим проблем менше, ніж в 2014 році. Усе ж кістяк нашого підрозділу складається з відносно досвідчених людей.

І на кінець – усі ми віримо, що війна закінчиться, ми переможемо і повернемось до мирного життя. Знаєте, в останніх інтерв’ю ми всім нашим героям ставимо запитання, про що вони мріють після перемоги, і що зроблять першим. Можливо, вам таке питання ставити не до кінця доречно, тому що ви на полі бою. Та все ж я спробую – про що мрієте і що зробите першим, коли переможемо?

Скажу відверто – абсолютно нічого поки що не планую, але чітко вірю в те, що перемога буде за нами.

Я чітко вірю, що українці можуть це зробити, і вірю в те, що Україна стане одним зі світових лідерів. Тому що сьогодні Україна показала всьому світу, хто ми є насправді. Ми показали, що ми можемо захищати, вміємо об’єднуватись, навчатись.

Ми показали, що саме ми, українці, сьогодні стоїмо на охороні цивілізованого демократичного світу. Тому саме наша країна і має бути одним зі світових лідерів у всіх абсолютно аспектах – і економічних, і військових. Я вірю в те, що Україна такою буде.

азов - сталь
Азов – Сталь! / Ілюстрація з соцмереж