"Необґрунтованими активами" в Україні називають майно, вартість якого суттєво перевищує законні доходи власника і не може бути пояснена офіційними джерелами прибутків. Інакше кажучи, держава ставить питання про походження дорогого майна в межах цивільної процедури, і за відсутності належних пояснень суд може ухвалити рішення про його стягнення в дохід держави. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Зауважте Більшість міст України досі живуть без антикорупційної програми: чому і як так сталося

Важливо, що мовиться саме про цивільну судову процедуру, а не кримінальне покарання. Передусім я бачу мету цього інструменту, як антикорупційну: добросовісний власник, який набув активи законним шляхом, завжди може підтвердити їхнє походження документами.

За останні роки роль цього механізму зросла. Раніше тема невідповідності майна доходам фактично замовчувалась, але зараз із розвитком антикорупційних органів інститут цивільної конфіскації активів запрацював на повну.

Зверніть увагу! Лише за третій квартал 2025 року НАЗК виявило та передало в САП матеріали щодо можливих необґрунтованих активів на понад 109 мільйонів гривень. Вищий антикорупційний суд на підставі таких матеріалів регулярно ухвалює рішення про конфіскацію: показово, що 60% рішень ВАКС у справах про цивільну конфіскацію ґрунтуються саме на матеріалах НАЗК.

Ця практика вже повсякдення для нашого держсектору, а для бізнесу – контекстуальний маркер того, як держава в принципі дивиться на походження і контроль над майном.

Чому ризикують не лише посадовці, а й треті особи?

Поширений міф: процедура конфіскації необґрунтованих активів загрожує виключно державним службовцям, які зловживають владою. Насправді ж під удар можуть потрапити і сторонні особи – члени родини, пов'язані особи, довірені особи, номінальні власники та ті, хто формально або фактично розпоряджається майном.

Так, закон зосереджується на посадовцях (суб'єктах декларування), проте треті особи часто фігурують у таких справах як формальні власники активів або як ті, через кого приховуються статки. Логіка держави проста: якщо дорогий будинок записаний на тещу посадовця, але користується ним сам посадовець – це привід перевірити, чи не є теща лише "технічним" власником цього активу.

У разі доведення, що держслужбовець фактично набув і контролює майно через довірених осіб, суд може конфіскувати його незалежно від того, на кого воно оформлене.

НАЗК під час фінансового контролю та перевірок декларацій звертає увагу на такі зв'язки. А далі починається поведінкова частина і власники намагаються "відв'язати" від себе сумнівний актив залучаючи третіх осіб: переоформити, подарувати, продати, розірвати зв'язок користування. І саме тут багато хто помиляється в оцінці ризиків. Адже у разі судового спору майно можуть арештувати, а спроба швидко вивести його з-під потенційного стягнення не завжди спрацьовує.

Один з недавніх прикладів: 12 січня 2026 року ВАКС задовольнив позов і визнав необґрунтованими активи на 5 мільйонів доларів, формально оформлені на сина, колишню дружину та тещу депутата однієї з селищних рад.

Суд встановив, що посадовець фактично сам набув і контролював це майно, зокрема автомобілі та земельні ділянки, хоча за офіційними доходами ні він, ні його родичі не могли собі цього дозволити. У результаті активи були конфісковані незалежно від того, на кого вони були записані. Тож цей кейс показує, що під ризик потрапляють й треті особи, через яких приховується фактичне володіння майном.

Яке майно можуть конфіскувати як необґрунтований актив?

Багатьох цікавить, що саме може забрати держава в межах цієї процедури. Закон дає дуже широкий перелік того, що вважається "активом" (стаття 290 ЦПК). Під визначення підпадають як фізичні речі, так і безготівкові кошти чи цифрові активи.

Цікаво Злочинність вже б'є рекорди: моторошний наслідок війни для росіян, про який мовчать

На практиці найчастіше мовиться про дорогі об'єкти нерухомості і транспорт. Серед типових "активів" також великі суми готівки, гроші на рахунках, дорогоцінні метали, колекції коштовностей чи творів мистецтва, елітні годинники та інші предмети розкоші.

Окремо варто згадати права вимоги, а ще корпоративні права – акції, частки в статутному капіталі – їх теж можуть конфіскувати, якщо інвестиції в бізнес не підтверджені офіційними прибутками власника. Навіть такі сучасні феномени, як криптовалюта, прямо згадані в законі як можливий об'єкт стягнення.

Іншими словами, не лише будинки чи машини є "активами". Суд може визнати необґрунтованим будь-який актив – від пачки доларів під матрацом до цифрового біткоїн-гаманця – якщо не буде доведено його законне походження.

Породистий кіт як актив

На цьому місці міг би бути клікбейт, наприклад, "Кіт посадовця опинився під загрозою цивільної конфіскації", однак тримаємося в межах розумного. Щоб проілюструвати широту поняття "майно", розглянемо гіпотетичний, але повчальний приклад.

В українському праві тварини визначені як особливі об'єкти цивільних прав, на які поширюється режим речей. Тобто породистий кіт юридично є річчю, а відтак належить до майна власника. Скажімо, рідкісний екзотичний кіт (наприклад, породи саванна, сервал чи каракал) може мати реальну ринкову ціну у діапазоні 130 – 300 тисяч гривень за кошеня. Такого кота можна купити, подарувати або продати – отже, він має вартість і входить до особистих активів людини.

Чи може дорогий домашній улюбленець стати об'єктом конфіскації? Прямої заборони на це немає. На етапі виконання судового рішення застосовуються правила Закону "Про виконавче провадження" і визначено перелік майна, яке не підлягає стягненню (предмети першої потреби, базове побутове майно, медичні засоби, релігійна атрибутика тощо). Проте у цьому списку ми не знайдемо породистих тварин чи дорогих хатніх улюбленців.

Отже, навіть елітний кіт не має імунітету від конфіскації, якби справа дійшла до виконавця. Якщо буде встановлено, що представник органу влади придбав тварину за непідтверджені доходи (наприклад, витратив 300 тисяч гривень невідомо звідки), то теоретично суд може стягнути цього кота в дохід держави як необґрунтований актив.

Сам принцип показує, що держава розглядає всі цінні речі як потенційні активи, якщо немає прозорої історії їх набуття.

Типові ризики і помилки при поводженні з активами

На практиці спори про необґрунтовані активи найчастіше виникають не через складні чи екзотичні конструкції, а через доволі типові ситуації, пов'язані з придбанням, оформленням і документальним підтвердженням майна. Нижче – ключові ризики й помилки, які у таких справах мають вирішальне значення.

Придбання майна, що не відповідає офіційним доходам. Найочевидніший ризик – купити актив, явно "не по кишені" з погляду ваших декларацій та довідок про доходи. Коли задекларовані доходи посадової особи істотно не відповідають вартості набутого майна – наприклад, за кілька років офіційного доходу в еквіваленті 1 мільйон доларів набувається актив на 5 мільйонів доларів, виникає питання про джерела коштів. Таке майно потрапляє у фокус перевірки.

Оформлення активів на інших осіб. Дехто намагається убезпечити себе, реєструючи майно на родичів, друзів або підставні фірми. Але сьогодні це радше додатковий маркер для НАЗК та інших органів, ніж захист.

Незадеклароване користування "чужим" майном легко простежити: достатньо кількох фактів, що посадовець постійно їздить на авто, записаному на тестя, або живе в незадекларованому будинку. Якщо є докази, номінальний власник не врятує актив від конфіскації. Виявлення схем з приховування активів через пов'язаних осіб – пріоритет для антикорупційних органів.

Відсутність прозорої фінансової історії та документів. Часто проблема криється не в самому майні, а в тому, що власник не може належно пояснити походження коштів, адже роками жив "у тіні" – отримував доходи без офіційного оформлення, позичав гроші без письмових підтверджень. У повсякденному житті це може не створювати труднощів, однак коли постає питання походження активу, відсутність офіційних документів працює проти власника.

Приміром, особа накопичувала готівкові кошти у валюті, а згодом задекларувала придбання квартири – на папері задекларованих доходів недостатньо, і пояснити походження готівки вона не може. У суді вирішальне значення мають офіційні докази: довідки про доходи і сплату податків, банківські виписки, дані з пенсійного фонду, задекларовані дивіденди тощо.

Натомість прості розписки чи усні пояснення майже не мають доказової сили. Тому ключове: зберігати документальні підтвердження доходів і значних витрат.

Заниження вартості активів у договорах. Ще одна поширена тактика – офіційно показати меншу суму, ніж вона є (щоб зекономити на податках або не світити розкіш). Коли в договорах купівлі-продажу, дарування чи обміну майна офіційно фігурує сума, суттєво нижча за ринкову, це не знімає питання походження коштів, а навпаки – створює додаткові. Для аналітиків НАЗК такі розбіжності є червоним маркером. Тож заниження вартості не маскує актив, а стимулює глибший аналіз способу життя та доходів власника.

Схеми приховування і фіктивні операції. У ситуаціях, коли виникає загроза конфіскації, дехто заднім числом оформлює дарчі, позики або навіть інсценує судові позови між своїми родичами, щоб "узаконити" походження грошей. Однак варто пам'ятати: суд легко виявляє таку хитромудрість. Призначаються експертизи давності документів, перевіряється рух коштів.

Якщо розписка чи договір складені постфактум (дата не збігається з реальним часом створення документа) – такий "доказ" суд визнає неналежним. У результаті власник тільки погіршить своє становище, додавши до підозрілих активів ще й підроблені папери.

Іншими словами, вигадливі махінації не працюють: прозора та документально підтверджена історія походження активу завжди краща, ніж спроби хитрувати заднім числом.

То які висновки?

Практика боротьби з необґрунтованими активами в Україні більше не є кампанією "для галочки". Це стала частина правової реальності, що ґрунтується на простому принципі: вартість майна має відповідати законним доходам. Держава дедалі активніше аналізує майновий стан осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і у разі суттєвих розбіжностей готова доводити це в суді та повертати сумнівні активи в дохід держави.

Хоча механізм цивільної конфіскації безпосередньо застосовується до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, для власників бізнесу, топменеджерів, фінансових директорів та всіх, хто оперує значними активами, він є не менш важливим.

Адже активи можуть бути оформлені на компанії, родичів або інших осіб, але ключовим для суду стає питання: хто їх реально набув і хто ними користується.

З цього випливають практичні висновки.

  • По-перше, документальна прозорість має значення: великі платежі, позики, інвестиції повинні мати чітке підтвердження походження коштів.

  • По-друге, номінальні схеми володіння не створюють імунітету для активів і часто лише привертають додаткову увагу.

  • По-третє, будь-яка дорога річ – від корпоративних прав до рухомого майна – потребує зрозумілого пояснення, шляхом яких доходів вона була набута.

Держава вимагає фінансової дисципліни й чесності. У воєнний час суспільство особливо нетерпиме до несправедливості, тому курс на виявлення незрозумілих багатств тільки посилюється.