Боротися до кінця: 12 щемливих розповідей рідних захисників Азовсталі, які залишаються в полоні

21 вересня в рамках обміну з російськими окупантами вдалося звільнити 215 українських захисників. Однак Росія досі утримує в полоні 2,5 тисячі українців. Серед них представники різних структур, підрозділів, бригад. Усіх їх чекають вдома.

До теми "Поверніть мого сина": у Києві відбулася акція за звільнення військовополонених та медиків

24 канал поспілкувався з рідними військовополонених. 12 дівчат, 12 розповідей про найближчих їм людей, яких Росія досі тримає у полоні. Місяці розлуки, небуття і надії. Вони закликають українців, світ, президента та військове керівництво України посприяти обміну. І самі роблять усе можливе для того, аби в один день змогти почути рідний голос та обійняти їх на вільній українській землі.

Ольга: Я маю знати правду про чоловіка і теракт в Оленівці.

Дружина полоненого захисника Ольга поки не наважилася запитати про чоловіка в побратимів, які повернулися. Він перебував у бараці в Оленівці 29 липня, коли там стався теракт.

Коли я підійшла до тих, хто там був і повернувся, не змогла запитати. Всередині все почало колотитись, потім неначе вогнем обпікало. Мені треба знати правду, я мушу все це послухати, але я поки не можу. Це виявилось набагато важче, ніж я думала. У разі чогось, впевнена, моє серце зупиниться прямо на місці, а я б не хотіла додаткового стресу для тих, хто повернувся,
– сказала вона.

Ольга додала, що є факт теракту та списки, які не підтвердила ані Україна, ані Росія. Але жити у нерозумінні, на її думку, – неправильно. Рідні мають право знати, що з їхніми найближчими.

"Якщо це правда, то де тіла? Якщо спростовують той список з інтернету – то у якому статусі вони зараз і чи є вони у списку на обмін?" – додала дівчина.

Ольга наголосила, що потрібно щодня та щогодини говорити про тих, хто ще у полоні. Звісно, що зараз присутня атмосфера ейфорії від повернення додому частини полонених захисників і захисниць. Однак не можна створювати відчуття, що все це вже закінчилось щасливо.

Обов'язково усе закінчиться happy end, але треба продовжувати тримати тему. Після зустрічей зі знайомими і незнайомими бійцями, які повернулись під час обміну, розумію, що це найсильніші люди у цьому світі. А ми маємо бути гідними і боротись за них тут до останнього,
– підсумувала Ольга.

Анастасія: Мій чоловік і тато залишаються в полоні. Боротьба триває.

В Анастасії у російському полоні перебуває двоє рідних людей – чоловік і тато. За її словами, вони сильні і пройшли тяжкий шлях. Тому й дівчина має їм відповідати. І зараз в неї одна мета – повернути найрідніших додому.

Боротьба триває. Скоро ми повернемо вас, мої рідні. Відчуваю душевний біль, оскільки з полону повернулося багато знайомих, а мій чоловік і тато – ні,
– сказала вона.

Дівчина вже спілкувалася з побратимами чоловіка, які розповіли, що його перевели з Оленівки у Донецьке СІЗО. Він тримається. Тому зараз Анастасія наголошує, що потрібно і далі працювати інформаційно, говорити про наших полонених героїв.

Анастасія чекає з полону батька та чоловіка / Фото надане дівчиною

Ганна: Подруга сказала, що Діму обміняли. Але ні. Він досі в полоні.

Наречена полоненого захисника Ганна Науменко нагадала, що після обміну минуло майже 2 тижні, а по відчуттях – ніби кілька днів. Помалу хлопці й дівчата адаптовуються вдома, на "великій землі". І хоч 21 вересня вона не побачила коханого Дмитра, цей день точно запам’ятає та буде згадувати все життя.

Ми очікували понад 6 годин біля транзитної зони, коли дівчата почали отримувати перші дзвінки. Кожен новий дзвінок, нове ім’я і шок... Приємний шок. Коли подзвонили Марині, дружині "Ведмедя", я не могла повірити, це було щось казкове. Ідучи на обмін, я одразу налаштувала себе особисто нічого не очікувати. Я знала, що за домовленостями офіцерів будуть обмінювати останніми. Але дзвінки дівчатам подарували мені надію. Невпевнену та хитку,
– розповіла вона.

Потім дівчині зателефонувала подруга, яка сказала: "Ти, мабуть, ще не знаєш, але Діму обміняли. Вітаю". Після цього очікування автобусів стало нестерпним. Родичі виглядали колону понад 7 годин. Однак дзвінка від коханого Ганна так і не отримала, це її насторожувало.

Дівчина, з якою Ганна приїхала на обмін, була у такому ж становищі. Тоді вона навіть жартом говорила подрузі, що "не може сьогодні всім пощастити".

І ось вони приїхали. На місці відбувався хаос. Група знайомих незнайомців, в якій важко було впізнати друзів, виходила і виходила з автобусів. Щастя бачити їх тут не було меж. Нарешті ми дочекались наших Героїв на українській землі. Я посміхалась і віталась з кожним, дякувала і стримувала сльози,
– пригадала вона.

Ганна Науменко з нареченим Дмитром / Фото надане редакції

Очима Ганна постійно шукала свого нареченого. Але його не було. В останньому автобусі приїхав добрий друг дівчини і вона була щаслива обійняти його. І саме він остаточно підтвердив, що Дмитра в цьому обміні немає. Згодом до Ганни підійшов Богдан Кротевич "Тавр", побачити якого "було найбільшою несподіванкою".

Він підтримав мене. Він був приголомшений новинами й думав, що його повернули одним з останніх. Така поведінка дуже добре характеризує наших людей. Замість сліпої радості за себе, він знайшов можливість підтримати мене. Цінно,
– відзначила вона.

На жаль, 21 вересня Дмитро та частина інших офіцерів, захисників не повернулися додому. Тож дорога назад для Ганни з подругою була здебільшого мовчазною. Дівчині, звісно, було шкода себе, але більше – тих, хто залишився у полоні. Їй було страшно, тому що ніхто не розумів, чого чекати далі, як себе поводитиме Росія. У слова про те, що на днях буде новий обмін, Ганна вже не вірила.

"Ми боролись з відчуттям зради, але ми – люди, тому всі емоції мали місце бути. Так, були думки на тему "тепер наших всі забудуть". Але це хвилини слабості та неконструктивності", – наголосила вона.

Анна: Завдяки бійцям мій 3-місячний син не помер від голоду на Азовсталі.

Дружина військового Кирила Зайцева Анна розповіла, що, на жаль, її чоловік ще залишається у полоні. Але дівчина вірить, що він повернеться. Та й обмін 215 наших захисників і захисниць доводить, що дива дійсно існують. Але вони існують там, де у них вірять, і там, де люди гуртуються і разом працюють над цими дивами.

Ми розуміємо, що обмін усього командування і багатьох хлопців та дівчат з полку захисників Маріуполя – це результат роботи нашого військового керівництва, президента та сімей, які невпинно працюють в інформаційному напрямку. Сім'ї не мовчать, вони роблять мітинги по всьому світу та нагадують усім, що зараз в Україні йде війна. І що Герої нашої війни все ще перебувають у російському полоні,
– наголосила Анна.

Анна з чоловіком-військовим та маленьким сином / Фото надане редакції

Анна сама була на "Азовсталі" 65 днів з 3-місячною дитиною. Тому для неї говорити про звільнення полонених – не просто обов’язок. Вона дружина одного з полонених бійців і вона людина, яку врятували відважні військові полку захисників Маріуполя, Збройних Сил.

Вони врятували мого синочка. У напів розбомбленому Маріуполі вони десь знайшли суміш в аптеці. І тому мій син не помер від голоду на "Азовсталі". Ці люди захищали цивільних в буквальному сенсі своїми тілами. Саме тому так важливо їх повернути. По-іншому просто не має бути,
– сказала Анна.

За її словами, завжди треба пам’ятати слова Дмитра Козацького "Ореста" про те, що світло перемагає темряву. Зараз – війна світла й темряви. Щоб перемогло світло, потрібно допомагати. Кожен з українців може щось робити задля повернення наших героїв – виступати на політичній арені, давати інтерв'ю, робити репости в соцмережах тощо.

"Історія мого чоловіка склалася таким чином, що у 2014 році він брав участь у Революції Гідності на Майдані. На той час йому було лише 15 років. А потім він став морським піхотинцем. Але коли почалася війна, він приєднався до полку та героїчно захищав Маріуполь. На жаль, його поранило та він все ще перебуває у полоні. Але я, як і всі інші родичі, вірю, що наші рідні повернуться", – підсумувала дівчина.

Весільне фото Анни з чоловіком / Фото надане редакції

Важливо Умови утримання, погрози та тиск: що розповідають жінки, звільнені з російського полону

Олександра: Після теракту про нього не було і звістки. Але ми чекаємо.

Олександра, дівчина військового Ярослава Отрока, розповіла, що він був поранений 29 липня в колонії Оленівки. І вже понад 2 місяці після теракту про нього немає жодних звісток.

"На жаль, більшість захисників "Азовсталі" досі у полоні. У полоні досі перебуває і наш Ярослав. Він захищав Маріуполь з перших днів і аж до наказу вийти з заводу… Ми любимо і чекаємо тебе вдома. Твоя сім'я", – зауважила Олександра.

Полонений захисник Маріуполя Ярослав / Фото надане редакції

Марія: Його поранило в Оленівці, але він живий. Я буду боротися, скільки треба.

Марія також досі чекає з полону свого чоловіка-захисника Сергія Алєксєєвича. Він був тим, хто з перших днів та до останнього стояв на обороні Маріуполя. Марія також нагадує, що наші сталеві бійці перебували в справжньому пеклі майже 3 місяці, були готові боротися і боролися до кінця поза межами людських можливостей.

Вже понад 4 місяці Сергій перебуває в полоні, де отримав друге поранення – під час теракту в Оленівці. Перше було під час оборони міста. Я не маю інформації про стан його здоров'я. Єдине, що знаю – він точно живий і вірить в те, що ми зможемо повернути його і всіх захисників додому. Я буду боротися заради нього скільки потрібно. Повертайся скоріше, мій Герою,
– сказала Марія.

Сергій Алєксєєвич / Фото надане редакції

Аліса: Вірю, що наш син скоро зможе обійняти тата, а я – коханого чоловіка.

Чоловік Аліси також перебуває у ворожому полоні. Жінка не знає, де саме він перебуває і який у нього стан здоров’я. Останню звістку Аліса отримувала ще 15 травня, майже 5 місяців тому.

Однак бажання дочекатися змушує вірити у його повернення. Так, Аліса вірить, що скоро їх син зможе побачити й обійняти тата, а вона – коханого чоловіка.

Я благаю та закликаю кожного українця, кожного свідомого громадянина пам’ятати, що не всі оборонці Маріуполя повернулись з полону. Вони виборювали нашу свободу, а тепер ми повинні захистити та звільнити їх! Благаю повернути моєму сину тата, адже він вже і не пам’ятає його зовсім…
– з болем зауважила жінка.

Чоловік Аліси, захисник Маріуполя / Фото надане редакції

"Сенсаційні заголовки можуть впливати на долю полонених"

Більшість дівчат у розмові з нами наголошували, що зараз важливо продовжувати боротися інформаційно за полонених захисників і захисниць. Однак варто не забувати, що будь-які різкі чи необережні заяви про російський полон та його умови можуть нашкодити тим, хто досі залишається у ворога.

Раніше за полонених бійців боролися їхні рідні, а зараз у цю боротьбу активно включатимуться вже обміняні представники полку, командири. Хоч їм самим ще потрібна реабілітація та час на відновлення, бійці вже вивчають ситуацію та матеріали, співпрацюють з Головним управлінням розвідки та дослухаються їх рекомендацій.

"Тавр", наприклад, жартує, що найкраща реабілітація – це робота. Дівчата (дружини захисників) у США продовжують свою інформаційну місію. А ми тут продовжуємо свою працю. Хоч наразі це важко, бо рідні полонених змучені очікуванням та гостро реагують на багато речей. Але я вірю та знаю, що ми не одні в своєму горі,
– наголосила Ганна Науменко.

Рідні захисників зустрілися з членом Палати представників США / Фото АРЗА

До речі, після звільнення багатьох відомих суспільству захисників, командирів, деякі рідні полонених почали масово поширювати інформацію про них і фото. У структурах, які займаються обмінами, кажуть, що медійних військових набагато важче визволити, адже "їхня вартість зростає в рази. А чим менше людей тебе знає – тим легше".

Таку ж думку нам висловила і Ганна Науменко. Дівчина каже, що робити нові медійні обличчя немає сенсу. Уже засвічені обличчя не сховаєш, а нові – збільшують їх вартість.

Важливо зрозуміти, що обміняли не медійних бійців, а здебільшого офіцерів і командування. Так вийшло, що багато хто з них вів активну інформаційну діяльність ще з "Азовсталі". Медійність – другорядна характеристика, яка у більшості вже була до полону,
– підсумувала Ганна.

Поради рідних щодо висвітлення теми звільнених захисників та полонених:

• важливо фільтрувати інформацію, яка виходить на широкий загал. Хлопці та дівчата, які були обміняні, щасливі та можуть розповідати багато подробиць, власних історій. Це важливо. Однак варто пам'ятати і про доречність цієї інформації в інфопросторі.
• сенсаційні заголовки, фрази можуть впливати на долю і життя наших полонених у Росії. Тому важливо не гнатися за переглядами, а обдумано оприлюднювати дані від звільнених полонених.
• не треба "полювати" за інсайдерською інформацією чи шукати якнайшвидшу можливість записати інтерв'ю з полоненими, яких обміняли. Їм потрібен час для адаптації у суспільстві, для огляду в лікарів, для спілкування з родичами та представниками правових структур.
• пам'ятати про висловлювання у соцмережах, адже аудиторія – не лише проукраїнська. І це небезпечно.