Боротися до кінця: 12 щемливих розповідей рідних захисників Азовсталі, які залишаються в полоні

21 вересня в рамках обміну з російськими окупантами вдалося звільнити 215 українських захисників. Однак Росія досі утримує в полоні 2,5 тисячі українців. Серед них представники різних структур, підрозділів, бригад. Усіх їх чекають вдома.

До теми "Поверніть мого сина": у Києві відбулася акція за звільнення військовополонених та медиків

24 канал поспілкувався з рідними військовополонених. 12 дівчат, 12 розповідей про найближчих їм людей, яких Росія досі тримає у полоні. Місяці розлуки, небуття і надії. Вони закликають українців, світ, президента та військове керівництво України посприяти обміну. І самі роблять усе можливе для того, аби в один день змогти почути рідний голос та обійняти їх на вільній українській землі.

Ольга: Я маю знати правду про чоловіка і теракт в Оленівці.

Дружина полоненого захисника Ольга поки не наважилася запитати про чоловіка в побратимів, які повернулися. Він перебував у бараці в Оленівці 29 липня, коли там стався теракт.

Коли я підійшла до тих, хто там був і повернувся, не змогла запитати. Всередині все почало колотитись, потім неначе вогнем обпікало. Мені треба знати правду, я мушу все це послухати, але я поки не можу. Це виявилось набагато важче, ніж я думала. У разі чогось, впевнена, моє серце зупиниться прямо на місці, а я б не хотіла додаткового стресу для тих, хто повернувся– сказала вона.

Ольга додала, що є факт теракту та списки, які не підтвердила ані Україна, ані Росія. Але жити у нерозумінні, на її думку, – неправильно. Рідні мають право знати, що з їхніми найближчими.

"Якщо це правда, то де тіла? Якщо спростовують той список з інтернету – то у якому статусі вони зараз і чи є вони у списку на обмін?" – додала дівчина.

Ольга наголосила, що потрібно щодня та щогодини говорити про тих, хто ще у полоні. Звісно, що зараз присутня атмосфера ейфорії від повернення додому частини полонених захисників і захисниць. Однак не можна створювати відчуття, що все це вже закінчилось щасливо.

Обов'язково усе закінчиться happy end, але треба продовжувати тримати тему. Після зустрічей зі знайомими і незнайомими бійцями, які повернулись під час обміну, розумію, що це найсильніші люди у цьому світі. А ми маємо бути гідними і боротись за них тут до останнього– підсумувала Ольга.

Анастасія: Мій чоловік і тато залишаються в полоні. Боротьба триває.

В Анастасії у російському полоні перебуває двоє рідних людей – чоловік і тато. За її словами, вони сильні і пройшли тяжкий шлях. Тому й дівчина має їм відповідати. І зараз в неї одна мета – повернути найрідніших додому.

Боротьба триває. Скоро ми повернемо вас, мої рідні. Відчуваю душевний біль, оскільки з полону повернулося багато знайомих, а мій чоловік і тато – ні– сказала вона.

Дівчина вже спілкувалася з побратимами чоловіка, які розповіли, що його перевели з Оленівки у Донецьке СІЗО. Він тримається. Тому зараз Анастасія наголошує, що потрібно і далі працювати інформаційно, говорити про наших полонених героїв.

Анастасія чекає з полону батька та чоловіка / Фото надане дівчиною

Ганна: Подруга сказала, що Діму обміняли. Але ні. Він досі в полоні.

Наречена полоненого захисника Ганна Науменко нагадала, що після обміну минуло майже 2 тижні, а по відчуттях – ніби кілька днів. Помалу хлопці й дівчата адаптовуються вдома, на "великій землі". І хоч 21 вересня вона не побачила коханого Дмитра, цей день точно запам’ятає та буде згадувати все життя.

Ми очікували понад 6 годин біля транзитної зони, коли дівчата почали отримувати перші дзвінки. Кожен новий дзвінок, нове ім’я і шок... Приємний шок. Коли подзвонили Марині, дружині "Ведмедя", я не могла повірити, це було щось казкове. Ідучи на обмін, я одразу налаштувала себе особисто нічого не очікувати. Я знала, що за домовленостями офіцерів будуть обмінювати останніми. Але дзвінки дівчатам подарували мені надію. Невпевнену та хитку– розповіла вона.

Потім дівчині зателефонувала подруга, яка сказала: "Ти, мабуть, ще не знаєш, але Діму обміняли. Вітаю". Після цього очікування автобусів стало нестерпним. Родичі виглядали колону понад 7 годин. Однак дзвінка від коханого Ганна так і не отримала, це її насторожувало.

Дівчина, з якою Ганна приїхала на обмін, була у такому ж становищі. Тоді вона навіть жартом говорила подрузі, що "не може сьогодні всім пощастити".

І ось вони приїхали. На місці відбувався хаос. Група знайомих незнайомців, в якій важко було впізнати друзів, виходила і виходила з автобусів. Щастя бачити їх тут не було меж. Нарешті ми дочекались наших Героїв на українській землі. Я посміхалась і віталась з кожним, дякувала і стримувала сльози– пригадала вона.

Очима Ганна постійно шукала свого нареченого. Але його не було. В останньому автобусі приїхав добрий друг дівчини і вона була щаслива обійняти його. І саме він остаточно підтвердив, що Дмитра в цьому обміні немає. Згодом до Ганни підійшов Богдан Кротевич "Тавр", побачити якого "було найбільшою несподіванкою".

Він підтримав мене. Він був приголомшений новинами й думав, що його повернули одним з останніх. Така поведінка дуже добре характеризує наших людей. Замість сліпої радості за себе, він знайшов можливість підтримати мене. Цінно– відзначила вона.

На жаль, 21 вересня Дмитро та частина інших офіцерів, захисників не повернулися додому. Тож дорога назад для Ганни з подругою була здебільшого мовчазною. Дівчині, звісно, було шкода себе, але більше – тих, хто залишився у полоні. Їй було страшно, тому що ніхто не розумів, чого чекати далі, як себе поводитиме Росія. У слова про те, що на днях буде новий обмін, Ганна вже не вірила.

"Ми боролись з відчуттям зради, але ми – люди, тому всі емоції мали місце бути. Так, були думки на тему "тепер наших всі забудуть". Але це хвилини слабості та неконструктивності", – наголосила вона.

Анна: Завдяки бійцям мій 3-місячний син не помер від голоду на Азовсталі.

Дружина військового Кирила Зайцева Анна розповіла, що, на жаль, її чоловік ще залишається у полоні. Але дівчина вірить, що він повернеться. Та й обмін 215 наших захисників і захисниць доводить, що дива дійсно існують. Але вони існують там, де у них вірять, і там, де люди гуртуються і разом працюють над цими дивами.

Ми розуміємо, що обмін усього командування і багатьох хлопців та дівчат з полку захисників Маріуполя – це результат роботи нашого військового керівництва, президента та сімей, які невпинно працюють в інформаційному напрямку. Сім'ї не мовчать, вони роблять мітинги по всьому світу та нагадують усім, що зараз в Україні йде війна. І що Герої нашої війни все ще перебувають у російському полоні,
– наголосила Анна.

Анна сама була на "Азовсталі" 65 днів з 3-місячною дитиною. Тому для неї говорити про звільнення полонених – не просто обов’язок. Вона дружина одного з полонених бійців і вона людина, яку врятували відважні військові полку захисників Маріуполя, Збройних Сил.

Вони врятували мого синочка. У напів розбомбленому Маріуполі вони десь знайшли суміш в аптеці. І тому мій син не помер від голоду на "Азовсталі". Ці люди захищали цивільних в буквальному сенсі своїми тілами. Саме тому так важливо їх повернути. По-іншому просто не має бути,
– сказала Анна.

За її словами, завжди треба пам’ятати слова Дмитра Козацького "Ореста" про те, що світло перемагає темряву. Зараз – війна світла й темряви. Щоб перемогло світло, потрібно допомагати. Кожен з українців може щось робити задля повернення наших героїв – виступати на політичній арені, давати інтерв'ю, робити репости в соцмережах тощо.

"Історія мого чоловіка склалася таким чином, що у 2014 році він брав участь у Революції Гідності на Майдані. На той час йому було лише 15 років. А потім він став морським піхотинцем. Але коли почалася війна, він приєднався до полку та героїчно захищав Маріуполь. На жаль, його поранило та він все ще перебуває у полоні. Але я, як і всі інші родичі, вірю, що наші рідні повернуться", – підсумувала дівчина.

Важливо Умови утримання, погрози та тиск: що розповідають жінки, звільнені з російського полону

Олександра: Після теракту про нього не було і звістки. Але ми чекаємо.

Олександра, дівчина військового Ярослава Отрока, розповіла, що він був поранений 29 липня в колонії Оленівки. І вже понад 2 місяці після теракту про нього немає жодних звісток.

"На жаль, більшість захисників "Азовсталі" досі у полоні. У полоні досі перебуває і наш Ярослав. Він захищав Маріуполь з перших днів і аж до наказу вийти з заводу… Ми любимо і чекаємо тебе вдома. Твоя сім'я", – зауважила Олександра.

Марія: Його поранило в Оленівці, але він живий. Я буду боротися, скільки треба.

Марія також досі чекає з полону свого чоловіка-захисника Сергія Алєксєєвича. Він був тим, хто з перших днів та до останнього стояв на обороні Маріуполя. Марія також нагадує, що наші сталеві бійці перебували в справжньому пеклі майже 3 місяці, були готові боротися і боролися до кінця поза межами людських можливостей.

Вже понад 4 місяці Сергій перебуває в полоні, де отримав друге поранення – під час теракту в Оленівці. Перше було під час оборони міста. Я не маю інформації про стан його здоров'я. Єдине, що знаю – він точно живий і вірить в те, що ми зможемо повернути його і всіх захисників додому. Я буду боротися заради нього скільки потрібно. Повертайся скоріше, мій Герою– сказала Марія.

Аліса: Вірю, що наш син скоро зможе обійняти тата, а я – коханого чоловіка.

Чоловік Аліси також перебуває у ворожому полоні. Жінка не знає, де саме він перебуває і який у нього стан здоров’я. Останню звістку Аліса отримувала ще 15 травня, майже 5 місяців тому.

Однак бажання дочекатися змушує вірити у його повернення. Так, Аліса вірить, що скоро їх син зможе побачити й обійняти тата, а вона – коханого чоловіка.

Я благаю та закликаю кожного українця, кожного свідомого громадянина пам’ятати, що не всі оборонці Маріуполя повернулись з полону. Вони виборювали нашу свободу, а тепер ми повинні захистити та звільнити їх! Благаю повернути моєму сину тата, адже він вже і не пам’ятає його зовсім…
– з болем зауважила жінка.

"Сенсаційні заголовки можуть впливати на долю полонених"

Більшість дівчат у розмові з нами наголошували, що зараз важливо продовжувати боротися інформаційно за полонених захисників і захисниць. Однак варто не забувати, що будь-які різкі чи необережні заяви про російський полон та його умови можуть нашкодити тим, хто досі залишається у ворога.

Раніше за полонених бійців боролися їхні рідні, а зараз у цю боротьбу активно включатимуться вже обміняні представники полку, командири. Хоч їм самим ще потрібна реабілітація та час на відновлення, бійці вже вивчають ситуацію та матеріали, співпрацюють з Головним управлінням розвідки та дослухаються їх рекомендацій.

"Тавр", наприклад, жартує, що найкраща реабілітація – це робота. Дівчата (дружини захисників) у США продовжують свою інформаційну місію. А ми тут продовжуємо свою працю. Хоч наразі це важко, бо рідні полонених змучені очікуванням та гостро реагують на багато речей. Але я вірю та знаю, що ми не одні в своєму горі– наголосила Ганна Науменко.

До речі, після звільнення багатьох відомих суспільству захисників, командирів, деякі рідні полонених почали масово поширювати інформацію про них і фото. У структурах, які займаються обмінами, кажуть, що медійних військових набагато важче визволити, адже "їхня вартість зростає в рази. А чим менше людей тебе знає – тим легше".

Таку ж думку нам висловила і Ганна Науменко. Дівчина каже, що робити нові медійні обличчя немає сенсу. Уже засвічені обличчя не сховаєш, а нові – збільшують їх вартість.

Важливо зрозуміти, що обміняли не медійних бійців, а здебільшого офіцерів і командування. Так вийшло, що багато хто з них вів активну інформаційну діяльність ще з "Азовсталі". Медійність – другорядна характеристика, яка у більшості вже була до полону– підсумувала Ганна.

Поради рідних щодо висвітлення теми звільнених захисників та полонених:

• важливо фільтрувати інформацію, яка виходить на широкий загал. Хлопці та дівчата, які були обміняні, щасливі та можуть розповідати багато подробиць, власних історій. Це важливо. Однак варто пам'ятати і про доречність цієї інформації в інфопросторі.
• сенсаційні заголовки, фрази можуть впливати на долю і життя наших полонених у Росії. Тому важливо не гнатися за переглядами, а обдумано оприлюднювати дані від звільнених полонених.
• не треба "полювати" за інсайдерською інформацією чи шукати якнайшвидшу можливість записати інтерв'ю з полоненими, яких обміняли. Їм потрібен час для адаптації у суспільстві, для огляду в лікарів, для спілкування з родичами та представниками правових структур.
• пам'ятати про висловлювання у соцмережах, адже аудиторія – не лише проукраїнська. І це небезпечно.