Для проєкту 24 каналу "Голод і мор: пам'ять поколінь" докторка історичних наук з Інституту дослідження Голодомору Наталія Романець розповіла про те, в яких умовах жили українці, чому їх так боявся Йосип Сталін та що 1932 – 1933 роки – це історія не лише страждань, а й мужньої боротьби.
До теми За 50 грамів золота купили 50 грамів зерна: історія родини, яка втратила все під час Голодомору
Темою зацікавилась завдяки газеті "Правда"
Коли ви почали досліджувати Голодомор?
Це ще з того моменту, коли навчалася у Дніпропетровському державному університеті (університет імені Олеся Гончара). Вступила туди у 1987 році. Це був період перебудови.
Саме тоді почали друкувати у газетах великі розлогі публікації, присвячені реперним подіям в історії. Серед них у газеті "Правда" надрукували велетенську статтю, яка називалася "Коллективизация: как это было". Ця тема надзвичайно зацікавила.
Я починала з того, що загалом досліджувала процес колективізації на теренах Дніпропетровської області: читала праці Леніна, потім вдалося дослідити праці Сталіна. Почала з партійних документів, а потім поступово розкривалися архіви і могла працювати з документами цієї доби.
Наталія Романець понад 30 років досліджує Голодомор / Фото Криворізького державного педагогічного університету
Про Голодомор розповіла бабуся
Чи ви чули про голод до того?
Не потрібно забувати, що я належу до того покоління, яке про Голодомор довідалось, коли про це стало можливо говорити. Вже пізніше зрозуміла, що дещо про це мені розповідала бабуся.
Вона жила на території Бєлгородської області. Це сучасна Росія. Згадувала, як до них йшли з території України голодні люди. Сідали біля її будинку. Бабусю вражало те, що вони дивувались, бо в людей є їжа. Голодні просили води й коли вона цю воду виносила, то там вже просто лежали трупи.
Була радянською дівчинкою
Завдяки тому, що я почала досліджувати архівні документи, зробила для себе величезне відкриття. До того я була абсолютно радянською дівчиною, комсоргом групи. Дійсно це визнаю. У мене існувала купа стереотипів.
Документи, з якими почала працювати в партійному архіві, у прямому сенсі, порвали мою свідомість. Тому що мені в школі й університеті розповідали про злочини нацистського режиму, а те, що я бачила в документах, показувало такі злочини, які реалізовувала на території України не армія іноземної країни, а чинна влада.
Читайте також Покажімо, що ми нація, – інтерв'ю з директоркою Музею Голодомору-геноциду Олесею Стасюк
Паралельно я вийшла ще на одну тему – тему селянського спротиву. Прочитала знову ж таки радянську монографію "Очерки истории Днепропетровской партийной областной организации".
Там, коли мовилось про процес колективізації, була одна фраза про Павлоградське повстання. Вказували, що було куркульське повстання.
Викладачі казали, що ніколи не захищу дисертацію
Як ви почали вивчати тему опору?
Мені дуже захотілося про це повстання дізнатися. Вже коли навчалась в аспірантурі, спеціально сформувала тему дисертації, щоб вона стосувалася саме селянського спротиву, доби колективізації і доби Голодомору.
Коли мені затверджували тему, то були такі викладачі, які говорили, що це повна дурня й ніколи я цю дисертацію не зможу захистити. Проте я ходила до архіву як на роботу.
Мені пощастило і я могла працювати у Дніпропетровському обласному архіві СБУ й Віктор Ченцов, який також є відомим дослідником репресій, на той момент працював у пресцентрі архіву. Він, фактично першій в Україні, дав мені працювати зі справою учасників Павлоградського повстання. Я від руки тоді переписувала всі томи.
Вже на основі цього з'явилася моя дисертація, яка називалася "Селянство і радянська влада у 1928 – 1933 роках: проблема взаємовідносин (на прикладі Дніпропетровської області)". Там цю тему розкривала через призму селянського спротиву й доби колективізації та Голодомору.
Селяни вступали до колгоспів, щоб жити
Як починався процес колективізації?
У 1921 – 1927 роки, у період НЕПу, селяни отримали можливість господарювати так, як вони вважали за потрібне, але це ще не означає, що сама ситуація у цей період була ідеальною. Влада всілякими економічними методами підтримувала процес проведення колективізації.
Цікаво Те, про що я дізнався, людям розповідати було неможливо, – розмова з Саніним про "Поводиря"
Що важливо – вона була добровільна, й в Україні найбільший сплеск колгоспного руху припадав на 1921 – 1923 роки. Це був якраз період масштабного штучного голоду.
Селяни нерідко вступали до колгоспів з однією простою метою – вижити, але коли вже голод закінчився і почався, власне, НЕП, люди починають із колгоспів виходити. Я аналізувала розвиток колгоспного руху у період НЕПу. Він показує, що селяни, як правило, обирали форми колгоспів з найменшою нормою усуспільнення.
Податки мали класовий характер
Колгоспи були різні. Це й товариства спільної обробки землі. Тобто селяни об'єднувалися лише спільно обробляти землю. Існували артілі, які мали вищий ступінь усуспільнення. Й, нарешті, комуни, де передбачали тотальне усуспільнення. Як доводять документи, селяни вступали до колгоспів з тією ж самою метою, як і у 1921 – 1923 роках – покращити своє становище.
Щодо системи оподаткування, то слід враховувати, що вона у цей період носила також класовий характер: 25% найбіднішого селянства взагалі звільнили від податків й основний тягар поклали на середняків, а найбільше на так званих куркулів, яких оподатковували в експертному порядку.
Й от ці "експертники" стали першими жертвами розкуркулення. Селян ця ситуація не задовольняла.
"Куркулі" жили гірше, ніж робітники
Чого хотіли селяни?
У другій половині 1920 років люди почали виступати за створення селянських спілок. Вони прагнули цього, бо самі ж більшовики декларували, що держава, яку вони створили, представляє інтереси пролетаріату, а найбільш освічені селяни почали закономірно ставити питання: "Якщо у нас в країні більшість населення становить селянство, то чому у нас встановлена така диктатура меншості?".
Вважали, що селянські спілки мали б бути чимось зразок профспілкових організацій, або політичної партії, яка відстоювала б їхні інтереси. Також селян у період НЕПу не задовольняло те, що існували дуже низькі ціни на сільськогосподарську продукцію. Водночас ціни на промислову продукцію були дуже великими.
Рекомендуємо Голодомор у фото: заборонені кадри геноциду 1932 – 1933 років, яких боявся Сталін
Це призводило до того, що селяни не могли нічого придбати, навіть найнеобхіднішого взуття та одягу. І їхня реакція на ці "ножиці цін", як це називають історики, також полягала у вимогах створення Селянських спілок.
Взагалі селяни обґрунтовано казали, що робітники живуть краще: є восьмигодинний робочий день, фіксована заробітна плата, а вони ж працюють зранку до вечора, але отримують мізер. Зараз є навіть підрахунки, які показують, що так звані куркулі економічно жили гірше, ніж звичайні робітники, які працювали на підприємствах.
Влада почала невидиму "зачистку" села
Коли створювала проєкт, який називається "Реабілітовані історією", я підготувала збірку документів, яка стосується селян Наддніпрянщини. Тут саме документи про селянський опір. І тут є дуже цікавий документ – стенографічний звіт селянських зборів села Башмачки Солонянського району 1928 року.
Я читаю курс в Криворізькому державному педагогічному університеті, який називається "Державний терор в Україні у 1920-ті – 1930-ті роки". Ми зі студентами розбираємо цю стенограму. Вона наочно демонструє настрої селянського періоду, чим вони були не задоволені.
Вони постійно наводять цифри, скільки коштують чоботи, скільки коштує одяг. Вони, важко відпрацювавши, нічого не можуть отримати, тому ми також не повинні ідеалізувати й період НЕПу. Дійсно, селянам було краще жити, ніж за доби суцільної колективізації і Голодомору, але численні проблеми існували.
Я повинна сказати, що влада, попри те, що вона задекларувала союз між робітничим класом і селянством, починає поступово "зачищати" українське село. Тобто вже з 1925 року починаються репресивні операції, хоч і не такі масштабні як за доби великого терору.
Вони були спрямовані проти так званих колишніх учасників селянського повстанського руху першої половини 1920 років: петлюрівців, махновців, гетьманців.
Тобто вони усували тих людей, які мали досвід збройної боротьби, і у разі початку сталінської модернізації могли очолити рух селянського спротиву. Це була невидима, але поступова зачистка села від цього активного населення.
Чому про селянський спротив говорять так мало?
Ми повинні розуміти, що у нас наукові дослідження не фінансують. Якщо говорити про мене, то я лише протягом останніх років працюю в Інституті дослідження Голодомору і завдяки тому, що отримую заробітну плату, можу виконувати програми, готувати збірники.
Все моє попереднє життя (так працює більшість науковців) було таким, що заробляєш десь для, щоб потім оплатити свою поїздку до архіву, проживання там і роботу.
Зверніть увагу Щоб люди знали, заради чого боротись, коли прийде Кремль, – Андреа Халупа про Голодомор-геноцид
Якщо казати про ці дослідження, то ми повинні розуміти наукові реалії, в яких перебували. Те, що зробили у дослідженнях Голодомору протягом 30 років незалежності України, це фактично ентузіазм окремих людей, які взяли на себе цю місію, як би пафосно не звучало.
Відверто скажу, що це фізично дуже важко, бо архіви у дуже поганому становищі. Коли писала докторську дисертацію, то в Дніпропетровському партійному архіві температура взимку була 6 – 7 градусів і після 6 – 7 годин там, виходила і бігла до найближчого магазину, щоб хоч трохи зігрітися.
Ми втрачаємо документи
Вважаю, що зараз потрібно видавати документи, бо деякі з них вже перебувають у такому стані, що їх ще 20 років тому могла прочитати, а зараз нечитабельні. Ми це втрачаємо.
Лише останні роки завдяки Інституту дослідження Голодомору, який акумулював провідних науковців, є систематичність у дослідженнях, підкріплена фінансуванням.
Я намагаюсь багато розповідати про Голодомор. Проте погано, коли цією темою займаються непрофесіонали. Вони неправильно використовують термінологію і це призводить і до критики з боку науковців нашого східного сусіда, і також формує викривлене уявлення про події.
Чому селяни "волинили"
Якими були селянські повстання?
Потрібно кваліфікувати 2 типи селянських повстань. Перший називаю терміном "волинки" – це стихійні селянські виступи, причиною яких ставали або події, або поширення якоїсь новини.
"Волинки" почалися ще у 1928 – 1929 роках, коли запроваджували надзвичайні методи хлібозаготівель. Влада повернулася до військово-комуністичних механізмів вилучення хліба у селян.
Якщо казати про причини виступів, то було кілька. Наприклад, коли односельців розкуркулювали або ж починали антирелігійну кампанію. "Волинок" було небагато, але масштабні почалися за доби проведення суцільної колективізації. Це січень – березень 1930 року.
Селяни виходили з колгоспів після "запаморочення від успіхів"
Яка роль жінок у протестах?
Протести нерідко називають жіночими бунтами. Історики пов'язують це з кількома факторами. Часто жінок використовували, вважаючи що їм нічого не буде, а ось чоловіка посадять. Хоча, як свідчать кримінальні справи, їх також репресували.
Нерідко причиною "волинок" ставало усуспільнення худоби, насіннєвого матеріалу й створення колгоспу. Потім був ще один фактор, коли з'явилася сталінська стаття "Запаморочення від успіхів" і селяни масово виходили з колгоспів, їм не повертали майно і не виділяли землі.
До речі Голодомор у цифрах: мертві та ненароджені, геноцид і його визнання у світі
Це було навесні 1930 року. Селяни опинилися у ситуації, що вони вже не члени колгоспу, але не мають нічого. Це означає, що восени буде голод, тому люди примусово розподіляли усуспільнене майно, повертали худобу і розподіляли між собою.
Протестували старі козацькі села
Де були найбільші бунти?
Наймасштабніші "волинки" у Дніпропетровській області відбувалися на території Новомосковського району. Наприклад, у селі Спаське чи у селі Знаменівка бунти тривали кілька днів і навіть починалися знову після придушення.
Я створила карту на основі своїх досліджень "волинок", які були у січні – березні 1930 року лише на території Дніпропетровського округу.
Карта, яку створила Наталія Романець
Коли я представляла карту у Дніпрі, то мої колеги-дослідники з Дніпропетровського університету звернули увагу, що це часто козацькі старі села.
Одне із наймасштабніших і найвідоміших повстань – Павлоградське 5 – 6 квітня 1930 року. У регіоні була хутірська форма землеволодіння, були заможні хутори. У Близнюківському районі, який також охопило повстання, нараховувалося не 3 – 4% заможних селян, як у інших районах України, а 13%, тому і розкуркулили значно більше селян. Що цікаво, цей виступ охопив і російські села. Тато моєї близької подруги був якраз із села Богданівка.
Богданівців боялись навіть у 1990 роках
Спочатку там були "волинки", а потім повстання після сталінського звернення, що нібито колективізація має добровільний характер. Тоді селяни знову виходили з колгоспів й організували масштабний виступ. Їх називали богданівцями.
Відома музейниця Людмила Маркова, що досліджувала опір, розповідала, що селяни навіть на початку 1990-х не хотіли про них казати. Не показували, де на цвинтарі могили богданівців. У багатьох через пропаганду й репресії було до них негативне ставлення. Коли дослідниці був потрібен ілюстративний матеріал, то вона зіткнулася з такими великими проблемами, бо ніхто не хотів розповідати.
Влада заганяла в колгосп новими методами
Як довго тривали протести?
Восени 1930 року починається нова хвиля виступів. Вона пов'язана з тим, що рівень колективізації знизився. Влада намагалася повернути селян до колгоспів. Для цього вона використала систему оподаткування.
Є таке поняття як твердоздавці. Це селяни, для яких було особливе оподаткування. Мовиться про тих, кого зараховували до куркулів. Проте ми повинні розуміти, що всіх заможних, які були в українському селі, розкуркулили під час першої хвилі на початку 1930 року.
Може зацікавити Випрошували качан кукурудзи у родича-глави колгоспу, – актриса Руснак про Голодомор у родині
Тепер твердоздавцями були селяни, які не хотіли вступати до колгоспів. Саме із новим оподаткуванням і хлібозаготівлями пов'язана нова хвиля "волинок". Крім того, такі протести були й навесні 1932 року, тобто вже під час Голодомору.
Вони відбувалися через, власне, голод і усуспільнення худоби. Влада знову пішла на поступки й оголосила усуспільнення тварин добровільним. Селяни порозбирали корів, які часто були єдиними годувальницями.
Голод упокорив бунти
Якщо говорити про голодні "волинки", то вони супроводжувалися тим, що селяни нападали на пункти, де зберігали зерно. Вже у 1933 році, під час Голодомору, таких масштабних виступів не було. Люди були не здатні фізично на це.
Не забувайте, що коли ми кажемо про виступи, то в них мають бути очільники – активна частина населення, а зачистка тривала з середини 1920 років.
Знищували прошарок за прошарком. Починали від чоловіків, які мали досвід військової збройної боротьби, і закінчуючи селянами, які не тримали рота на замку.
Протягом 1930 – 1932 років увесь активний елемент із села вилучили. Залишилися люди, які не були готовими до активного спротиву. Це явище досліджують психологи, бо виходить так, якщо забрати активних, то решту навіть не потрібно охороняти й вони не протестуватимуть.
Чому селяни не мали зброї?
Більшовики напередодні колективізації провели акції, які супроводжувалися вилученням зброї. Наприклад, якщо брати павлоградських повстанців, то вони не могли нічого протиставити владі. Навіть коли на виступ приходили 200 – 300 селян, то приїздив загін із 20 – 30 озброєних міліціонерів і міг легко зі всіма впоратись.
Зрозуміло, що спрацьовував інстинкт самозбереження. Влада ж врахувала досвід боротьби з селянськими повстаннями у першій половині 1920 років.
Більшовики нічого не забували. Якщо казати про великий терор 1937 – 1938 років, то там є справи селян, яких примусово мобілізували до махновського загону, вони там пробули один день і втекли. Влада не забула й у 1938 році репресувала.
Чи придушувала повстання влада на місцях?
Місцева влада часто й сама брала участь у "волинках". Коли намагалися вивезти куркулів, то всі об'єднувались, хотіли відбити. Після цього ще кілька днів повстання тривало, захоплювали сільраду, проводили збори й ухвалювали рішення всіх повернути.
Важливо Рана на тілі людства, – відверте інтерв'ю з Дробовичем про Голодомор-геноцид українців
Коли таке ставалося, то одразу в окрузі створювали штаб. Влада настільки боялась, що часто засідання проводили вночі. Відразу у село прибував голова окружкому, привозив міліцію із центру й все придушував.
Чому Дніпропетровська область так постраждала?
Коли говоримо про Дніпропетровську область 1932 – 1933 років, то вона мала зовсім інші розміри. Її створили у 1932 році й вона включала 50 районів і 4 міста обласного підпорядкування.
Згодом зі складу забрали 5 районів. Це території сучасної Дніпропетровської, Запорізької та частково Харківської області. Окремі райони Херсонської, Миколаївської та сучасної Кіровоградської областей.
Крім того, саме Дніпропетровська область була дуже ефективною у виробництві сільськогосподарської продукції. Якщо брати хлібозаготівельні плани всієї УСРР, то Дніпровщина давала 25% зерна. Коли ж дивитися на всесоюзний рівень, то вона виробляла майже 17% озимої пшениці й майже 12% ячменю. Це величезні масштаби.
Наталія Романець вважає, що Дніпровщина мала чи ненайбільше наслідків голоду / Фото "Радіо Свобода"
Такі показники передбачали велике вилучення сільськогосподарської продукції. Тобто на Дніпропетровську область найбільше тиснули в плані забезпечення виконання хлібозаготівель. А ще були такі райони, які називали внутрішніми або глибинними. До них було дуже важко добратися. Особливо, коли були дощі.
Й ось навесні 1933 року, коли виникла потреба завести посівний матеріал, то цього не могли зробити через відсутність доріг. Гинули навіть коні. Це було важливим фактором, який ускладнював порятунок людей.
Український науковий інститут гарвардського університету вважає, що найбільше постраждали центральні регіони: Київщина, Вінниччина, Харківщина. Пояснювали це тим, що території не отримали такої насіннєвої і продовольчої допомоги, яку отримували південні Одеський і Дніпропетровський регіон.
Я та низка науковців вважаємо, що найбільше постраждали саме степові території. Це пов'язано з можливостями виживання в степу. Одна річ, коли є ліс чи річка, а зовсім інша, коли випалена пустеля. Це ускладнювало можливість виживання.
Чому Голодомор – це геноцид?
Однозначно це був геноцид. Коли розповідаю і пояснюю студентами, то завжди звертаю увагу на 2 головних аспекти. По-перше, це те що існують в умовах голоду традиційні стратегії виживання. Тобто можна їхати за території регіону, який опинився у скруті.
Людей цього позбавили, бо 22 січня 1933 року з'являється директива ОДПУ, яка забороняє виїжджати за межі регіонів, що голодують. Коли ж селян затримували, то класифікували на 3 частини:
- "контрреволюційні елементи", яких відправляли до концтаборів;
- тих, хто не бажав повертатися, відправляли до Казахстану до куркулівських спецпоселень:
- ті, яких повертали назад на голодну смерть.
Тобто це перший момент, який перетворив голод на геноцид. По-друге, важливий фактор пов'язаний з тим, що у селян вилучали не лише збіжжя під час хлібозаготівель, а повністю всю їжу.
Читайте також Їв листя і пташенят, а мріяв про хліб: історія Антоніна Снігура, який дитиною пережив Голодомор
Відома кременчуцька дослідниця Ганна Капустян до російсько-української війни брала участь у спільних проєктах разом з російськими істориками, за підтримки Канади та США. Дослідниця розповідала, що коли вони опитували російських селян, то цікавились: "А хто у вас помер в родині?".
Якщо в українській родині, як правило, дуже часто були смерті від голоду, то російські селяни відповідали таке: "А чому хтось повинен був померти? Так, зерно забрали, але ж лишили картоплю, капусту".
Їжу забирали і після хлібозаготівлі
Інакше кажучи, в Україні було тотальне вилучення їжі. До хлібозаготівель ж не потрапляв борщ, який уповноважені демонстративно виливали на підлогу. Або жменя цибулі.
Коли я готувала збірку документів, то був один дуже важливий момент: офіційно хлібозаготівлі закінчились 5 лютого 1933 року. Тобто після цього вилучення мало б припинитися. Проте влада продовжувала експропріації, але в рамках формування посівних фондів.
Влада цікавилась посівними фондами, а не смертю людей
Коли читаю документи, то у мене таке враження, що у влади була шизофренія. У Дніпропетровській області першим секретарем обкому КПУ був Мендель Хатаєвич. Він писав листи до Сталіна та Косіора й повідомляв, що почалася масова смертність та захворюваність. Проте водночас заявляв, що це турбує найменше, бо треба формувати посівні фонди.
Тобто у селах пухнуть люди, помирають і замість того, щоб надати їм допомогу й мати навесні робітників, влада продовжує експропріацію. До того ж такими самими методами, як під час хлібозаготівель.
Після цього пише, що потрібна робоча сила й прописує, скільки осіб треба в кожен район. Проте людям, яких ще можна врятувати, не надають допомоги.
Навіщо радянська влада влаштувала голод?
Передумовою Голодомору стала сама насильницька колективізація. Вона дезорганізувала все сільськогосподарське виробництво. Творці колективізації виходили із марксистської теорії про створення колективних господарств.
Однак розумієте, що навіть у марксистській теорії передбачали створення матеріально-технічної бази. У Радянському Союзі колгоспи створили, але на основі селянських господарств, без потрібної матеріально-технічної бази. Навіть для утримання худоби були потрібні спеціальні приміщення. Були потрібні ветеринари.
Ще однією з причин є неможливість виконання хлібозаготівель. Вимоги планів були нереальними. Сільське господарство зазнало дуже великих втрат. Влада думала, що все має працювати як фабрики і ось як на фабриці можна збільшити виробництво продукції, то так само можна і у колгоспах. Проте цього не сталося.
Українці завдали удар Сталіну
І якщо до цього опір проведенню хлібозаготівлі чинили одноосібники, то після створення колгоспів виступати стали вже самі колгоспники. Для влади це був удар.
Є відома фраза Сталіна, коли він сказав, що "ми можемо втратити Україну". Бо перед тим ніхто не чекав, що українці-колгоспники чинитимуть опір.
Про що ваша книга "Голодомор-геноцид 1932 – 1933 рр"?
Це збірка документів "Голодомор-геноцид 1932 – 1933 рр. у Дніпропетровській області: масштаби, наслідки", яка показує суто масштаби геноциду: кількість голодуючих, факти канібалізму, поширення різноманітних епідеміологічних захворювань, характеризує криміногеннк ситуацію.
Я вже неодноразово казала, що серед частини наших співгромадян можна почути, що за Сталіна був порядок. Власне, ці документи наочно показують, який "порядок" був за Сталіна, якою була кількість вбивств, у прямому розумінні цього слова, за шматок хліба.
Книга Наталії Романець / Фото Дніпровської міскради
Окрема тема – це становище дітей у дитячих будинках. Існувала система допомоги дітям-сиротам (зрозуміло, що сиротинці не могли прийняти таку кількість дітей, яка залишилася безпритульною). Я показую, в яких умовах опинялися ці діти.
Селяни усвідомлювали причини геноциду
Для мене було важливо залюднити статистику. Тобто показати документи, в яких є конкретні прізвища постраждалих від голоду людей.
Також тут є про настрої селян і те, як вони ставилися до влади. Вони усвідомлювали причини голоду. Навіть казали, що з України влада сміється, що в Росії голоду немає, в Москві рай, а в Україні пекло.
Вони про це постійно казали. Навіть порівнювали голод 1921 – 1923 років і казали, що тоді хоч можна було виїжджати за продовольством, а тепер тримають як в резервації.
Знахідки під час нових досліджень
Над чим працюєте зараз?
Наразі готую ще одну збірку документів, яка стосуватиметься безпосередньо проведення хлібозаготівельної кампанії. Вона називається "Механізми Голодомору: хлібозаготівельна кампанія 1931 – 1903 років на Дніпропетровщині".
До теми "Мама була така пухла, що я не могла взяти груди": історія жінки, сім'я якої пережила геноцид
До речі, я знайшла абсолютно випадково дуже цікавий документ. У ньому мовиться, про гроші, які виділяли на хлібозаготівлі. Наприклад, протягом липня – грудня 1932 року уповноваженим від райкому і обкому у Дніпропетровській області виділяли 1 мільйон 200 тисяч карбованців. Це ціна того хліба, який забирали у селян.
На ці кошти виконавці експропріацій їздили, їли, відправляли звіти. Хлібозаготівельники, які працювали від ЦК КПУ чи ЦК КПРС, отримували на відрядження 250 карбованців. Водночас заробітна плата робітника була приблизно 150 карбованців. Тобто на знущання з українців виділяли гігантські гроші.
Від яких наслідків голоду не можемо позбутись?
В сучасному українському суспільстві високий рівень конформізму. Це коли люди живуть за принципом, що може бути і гірше. Тобто страх, який сформувався, він проявляється фактично у кожній людині. Коли потрібно сказати "Ні", але людина не може.
Це навіть наша поведінка, коли робимо багато запасів їжі та накриваємо пишні столи для гостей. Все закладено у підсвідомості.
Це дійсно специфічне суспільство, яке збереглось у результаті репресивних зачисток. Інакше кажучи, виживали ті, які не піднімали голову, виживали їхні діти.
Як варто та не варто говорити про Голодомор?
У студентів є розуміння. Проте зовсім інша річ, коли про голод розповідають, як колись про Жовтневу революцію. Коли це роблять формально, коли все зводять до свічок та калини, то, на мій погляд, краще не робити нічого.
До карантину я проводила відкриті лекції, показувала книги й документи. Часто навіть студенти плакали. Розповідали, що у них від цієї інформації перевертається свідомість. Для них відкриття, що документи збереглись.
Я часто їм читаю документи Менделя Хатаєвича, коли він з велетенським цинізмом описує те, що відбувалося у Дніпропетровській області. Зокрема, він пише: "Пухлые настроения нужно прекратить". Це дивує і вражає людей.
Я вважаю, що те, чим я займаюся, це, власне, і є вшанування жертв Голодомору. Прекрасно усвідомлюю, що навіть у Дніпропетровській області більше немає дослідників, які професійно вивчають цю проблематику.
Часто наводжу приклад, що коли я писала кандидатську дисертацію, то це зафіксувала у архівній справі. Згодом, коли вже писала докторську, то прийшла й побачила, що за 20 – 30 років ніхто ці документи не брав після мене.
Лише здається, що відкрили й показали все. Є дуже багато не дослідженого й має бути системна робота з цим. Про забезпечення фінансування досліджень Голодомору повинна дбати держава.