Випрошували качан кукурудзи у родича-глави колгоспу, – актриса Руснак про Голодомор у родині

Та кожна з цих жінок – Зося, Олена, Явдоха, – пережили 1932 – 1933 роки, роки Голодомору. Своїй внучці вони про той час ніколи не розказували. Тільки після їхньої смерті 59-річна актриса по крупинках зібрала їхні рідкісні спогади про геноцид українського народу та розказала їх у проєкті 24 каналу "Голод і мор: пам'ять поколінь".

Читайте також Стільки історій не можуть бути вигадкою, – тіктокерка, яка зняла серіал про Голодомор

Страх був глибоким

Бабусина хата повалилась, практично немає села. Є школа, в яку привозять дітей шкільним автобусом. Заселених хат все менше, бо люди виїжджають– пригадала Лариса Руснак.

Нещодавно вона разом з мамою їздила в рідне село своєї бабусі Олени Сухачевської – тієї, яка пережила Голодомор, але у звичайному житті протягом десятиліть й словом не обмовилась про нього.

У селі Петрівка Подільського району Одеської області вона опинилась, поїхавши працювати вчителькою молодших класів, та прожила там все життя.

З бабусею про 1932 – 1933 роки ніяк не могла поговорити, адже вона постійно відповідала: "Ей, немає про що говорити". Таке враження, що страх був настільки глибокий, що бабуся навіть боялась про це розповідати– розповіла актриса.

Все своє життя бабуся Олена провела серед родючого чорнозему. Там народилась і матір актриси. Лариса Руснак розповіла, що навіть набрала пакунок землі додому в Київ для квітів.

"Їдеш по цій землі, серед цього чорнозему… Мені так боляче та дивно було дивитись, що село гине й не обробляється земля. Як міг бути такий страшний період на такій землі?!" – дивувалась актриса під час останньої поїздки.

У сім'ї померли 3 дітей

Бабуся актриси народилась у 1922 році в селі Плоскова (було розташоване неподалік села Мардарівка, що в Подільському районі Одеської області, проте наразі його вже немає на карті).

Коли ж прийшов Голодомор, Олені було 10 років. У них була велика родина – діти вижили не всі, проте Ларисі про це ніхто не розповідав.

Нас як дітей завжди захищали. На свята було головне – поїсти. Треба було їсти багато– пригадала жінка.

Актриса пам'ятає свою прабабусю Явдоху та прадіда Льошу, батьків Олени.

"Явдоха дуже добре куховарила, тому її запрошували на весілля, а Льоша працював на залізниці", – пригадала Руснак.

Згодом уже дядько Лариси Руснак 72-річний Микола (рідний брат матері та син Олени – 24 канал) розповів жінці, що насправді у родині Явдохи та Льоші, коли прийшов геноцид, було 7 дітей.

Троє померли в один рік – у 1933-му. Він (дядько Микола – 24 канал) навіть знає місце, де на цвинтарі ці діти поховані– пригадала актриса.

Микола розповів, що померли Параска, Пелагея та Іван, які були молодші за бабусю Олену – їм було менше 10 років. Проте достеменно їхній вік невідомий.

Читайте також Ховали борошно у волоссі, аби прогодувати дітей: чуттєва історія родини, що пережила Голодомор

Вижили завдяки родичам

Брат Явдохи чи хтось з родичів (наразі актриса вже не може дізнатись точніше – 24 канал) влаштувався працювати в колгоспі охоронцем на склад.

У нижній білизні приносив трішки зерна. Вони якось так і виживали– розповіла Лариса.

Пригадала також, що на підводі їздив наглядач з нагайкою та шпичкою, якою протикав всюди – солому, все в будинку й на городі та навіть землю під собачою будкою, щоб ніде не залишалось ніякої їжі. Все, що знаходили, – забирали.

Вони всі, хто міг, по зернині рідним носили. Старались підтримати одне одного– пригадала актриса.

Бабусю Олену називали "Роздай біда"

У бабусі Олени було п'ятеро дітей – вона одружилась з чоловіком, який мав 2 дітей й народила йому ще трьох. Однією з них була мама актриси Ніна. Потім цей чоловік помер й залишив жінку саму з дітьми.

Її (бабусю Олену – 24 канал) називали "Роздай біда", адже все, що було в хаті – вона роздавала. Наприклад, годувала дітей, які приходили в гості– пригадує Лариса Руснак.

Актриса добре пам'ятає, як в дитинстві ходила з бабусею в школу, адже та була вчителькою молодших класів. Бабусі Олени не стало у 2018 році – їй було 96 років.

Психологічна проблема

Жінка розповідає, що її мама неохоче пригадує ті родинні історії.

Таке враження, що з них повибивали все,
– зауважила артистка.

Вона пояснила, що складається враження нібито її мама зараз відчуває наслідки геноциду в 1932 – 1933 роках. Адже для жінки досі поїсти є найголовнішим.

Головне, щоб була їжа й щоб її було багато. Мама досі запасається на зиму – купує навіть картоплю й цукор мішками. Хоч я кажу, що можна все просто купувати в магазині, та це не діє,
– пояснила актриса.

Додає, що її мама не усвідомлює й не каже, що має страх. "Вона каже: "Мені увесь час хочеться їсти". Зараз це виглядає наче якась психологічна проблема", – пояснила Руснак.

За пів року землю в людей забрали, щоб "не були багаті"

Тато актриси Омелян походить з польської родини. В Україні вони опинились після Першої світової війни, коли тут роздавали землі для поляків. Саме так родина оселилась в селі на Одещині.

Пригадує, що спочатку родині виділили по 80 соток для будинку та гектар – для обробітку.

Під Подільськом переселені поляки фактично збудували з глини село Кабакова, якого вже немає на карті– розповіла жінка.

Вона пригадала, що через пів року, у 1930-х роках, 40 соток та землю для обробітку забрали назад "у державу".

"З цією землею влада нічого не робила. У людей забрали просто тому, щоб вони не були багаті. Потім були страшні податки на все – навіть на дерева та кущі. Їх неможливо було заплатити", – пригадала актриса.

Банди знімали трупи гачками з потягів

Лариса Руснак розповіла, що бабуся Зося (татова мама – 24 канал) була орієнтовно 1918 року народження. Тобто геноцид припав на її 14 – 15 років. Актриса знала її, будучи маленькою.

Тато пригадував бабусині слова, які в той час казали: "Немає пшениці, то сійте штильвагу" (штильвага – це зазвичай металевий реманент з допомогою якого обробляли землю)– пригадала актриса.

Жінка пояснила, що поляки намагались поїхати в Польщу та щось привезти їсти.

"Вже мертвих людей стягували з потягу гачками. Вони не доїжджали живими. Батько пригадував, що "банди знімали гачками трупи", адже нападали, щоб відібрати їжу", – пригадала Руснак.

Щоб вижити, рятувались мертвими кіньми

Батько розповідав артистці, що їли мертвих коней, з яких обрізали шкіру, тому що на трупах тварин "навіть м'яса не було". Тож варили, що могли.

У бабусі Зосі була сестра, чоловік якої Жигола був головою колгоспу. Вони випрошували качанчик кукурудзи – він ховався й давав– пригадала Руснак.

Актриса каже, що інколи їжу закопували в землю, а потім викопували. Проте дуже мало, адже приходили "активісти" зі шпичками та перевіряли все.

"Вони штрикали всюди, щоб ніде нічого не знайшлося", – пригадала вона рідкісні спогади бабусі Зосі.

Важливо Їв листя і пташенят, а мріяв про хліб: історія Антоніна Снігура, який дитиною пережив Голодомор

Тато розповідав артистці, що у них забрали все, а брата бабусі Франка репресували як ворога народу за те, що виступав проти комуністів. Додає, що на село потрібно було набрати певну кількість зрадників.

Не розбирали, що це за люди були. Їх просто хапали та відправляли в табори на Сибір. Просто тому, що виконували наказ– пригадала слова батька актриса.

У бабусі Зосі померли дві сестри та брат

У бабусі Зосі була велика родина – батьки, сестра Мариля, Ружа та брат Франко.

Проте, ані поїздки в Польщу, ані родич-глава колгоспу не змогли до кінця врятувати родину – дві сестри та брат Петро померли від голоду– пригадала Руснак.

Їм було орієнтовано 13 – 14 років. Вже у своєму дитинстві Лариса Руснак, коли приїжджала до бабусі, то запам'ятала, що бабуся Зося смачно готувала мамалигу, дід ходив на полювання, тому в хаті були розтягнуті шкіри зайців чи може кроликів.

Згодом Лариса Руснак поїхала на навчання в Київ, а бабуся померла, так і залишивши недосказаною до кінця важку історію їх виживання у час геноциду 1932 – 1933 років.