Відтоді і почав збирати те, що інші вважали за непотріб, а він перетворював на історичну спадщину. Свої експонати колекціонер знаходить буквально під ногами - в городі, на подвір’ї та околицях.
“Тут у будь-якому місці можна копати, до 7 метрів культурний шар йде. Розкопають гору, екскаватором, йду дивлюся, може щось там вийшло. 1000 років люди тут проживали”, - каже господар будинку-музею Акім Гіясов.
Одразу при вході у домашній музей - колекція годинників. Різний час вони показують не через несправність, а наче нагадують - всі предмети існують у своєму вимірі та належать різним народам. Кам’яні корита - туркам, мідні глечики - кримським татарам, самовари - росіянам. У центрі колекції - старенький патефон, господар заводить його лише у рідкісних випадках.
Який експонат найстаріший господар не каже, не хоче виділяти щось одне, бо вважає всі предмети гідними історії. Також невідома й точна кількість зібрання, бо щодня небайдужі до захоплення чоловіка несуть йому нові старі речі. Допомагає поповнювати колекцію й родина.
“Знаходимо постійно щось нове, друзі допомагають, родичі, дещо - у бабусь, дідусів, приносять люди, дарують у колекцію. Тут у нас в Старому Криму дуже багато таких речей, раніше бувало дощ пройде - і прямо на дорогах лежали монети”, - розповідає син господаря будинку-музею Єдем Гіясов.
Захоплений старовиною Акім Гіясов не лише повністю перетворив своє подвір’я на виставкові зали, а й сам будинок став наче музейний експонат. Його фасад, паркан та гараж господар обрамив старовинною кримськотатарською черепицею, яку збирав по всьому місту. Нею він виклав й назву домашнього музею - “Солхат” - так у давнину називали місто Старий Крим.