Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Сергій Кривонос: Не так багато людей в Україні розуміють реальну загрозу війни

      Сергій Кривонос
      Сергій Кривонос / 24 Канал

      Ексклюзивне інтерв’ю про війну, реванш та ризики для президента із заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони України Сергієм Кривоносом.

      Сергій Кривонос – генерал Збройних сил України, перший заступник Командувача Сил спеціальних операцій ЗС України. У 2014 році особисто командував обороною Краматорського аеродрому, яка призвела до значних втрат у лавах проросійських бойовиків. Один із найбільш шанованих українських офіцерів. Його призначення заступником секретаря РНБО викликало схвальну реакцію у всіх, хто стежив за подіями у зоні бойових дій останні п’ять років.

      Читайте також: Хто такий Сергій Кривонос: біографія нового заступника секретаря РНБО

      В інтерв’ю 24 каналу він розповів про те, чи розуміють у РНБО, що зараз загрожує Україні, пояснив, чому українців дарма оберігають від теми війни та розповів, яку помилку кожної влади важливо не повторити Володимиру Зеленському.

      Про звільнення Краматорська і Слов’янська

      Чому звільнення Краматорська і Слов’янська – це було важливо?

      Будь-яке звільнення будь-якого населеного пункту – це важливо. Краматорськ і Слов’янськ були ніби на вістрі ножа, який міг би увійти в Харківську область, тому їхнє звільнення має ще більше значення. Навіть якщо підняти попередні історичні приклади, бої за Краматорськ і Слов’янськ під час Другої світової війни були запорукою успіху чи не успіху і радянської, і німецької армії.

      Читайте також: 5 років звільнення Слов'янська і Краматорська: як це було та чому це важливо

      У 2014 році Краматорськ і Слов’янськ був своєрідним плацдармом для двох сторін. Для колабораціоністів і росіян – плацдарм для на наступу на Харків, Дніпропетровськ (пізніше перейменований на Дніпро, – 24) та Запоріжжя. Для нас – це плацдарм для звільнення наших територій.

      Ви 47 діб керували обороною Краматорського аеродрому без жодної втрати з нашої сторони. Як це було?

      24 травня я був перекинутий вертольотом на Краматорський аеродром. Обійшов територію аеродрому, обдивився, зібрав людей. Останній тиждень травня я зосередив свої зусилля на обладнанні наших позицій. Мій попередник взагалі цим питанням не займався і все було запущене – відриття окопів, організація системи спостереження. Ми цим зайнялись, хоча лопат було небагато, і це було не дуже добре.


      Сергій Кривонос / Прес-служба Сергія Кривоноса

      Десь під кінець травня нам підірвали електрику, а ще за кілька днів – підірвали водогін. Після цього уже почалась організація і виживання, і організація правильного використання ресурсів, які залишились. Води більше ніде не було. Мали лише те, що змогли накопити, і те, що було у пожежних водоймищах у старих резервуарах, де у свій час зберігалась авіаційне пальне. Тому вода у нас була дуже специфічного керосинового присмаку, а оскільки вона була стара, то більше вона була схожа на тосол, ніж на воду. Між тим, те, що вода була у баках від авіаційного пального, було навіть на краще.

      Чому?

      У нас тоді ніхто не захворів. Авіаційне пальне знезаражує воду. Крім того, медики правильно організували медичне забезпечення, зберігання і очистку води. Це дало свій якісний результат – у нас тоді, вибачте, ніхто не обісрався.

      Людей з вами було не так багато?

      Так. На периметр 7 кілометрів у мене було всього 182 чоловіка. З ними ми почали активну бойову діяльність, виконання того бойового завдання, яке нам було поставлене – не допустити захоплення аеродрому.

      Перший достатньо серйозний бій у нас був 4 червня. Наступний – 6 червня. Потім пішла система постійних обстрілів та систематичних боїв. З 4 червня по 5 липня – близько 16 боїв та близько 60 обстрілів. Звичайно, неможливо порівнювати бої, які були на початку літа 2014-го і взимку 2015 року. Але на той момент це реальні бої, реальні систематичні обстріли. Люди там вижили не тому, що їм пощастило, а тому, що вони діяли так, як було потрібно.

      Читайте також: Історія окупації і звільнення Донбасу: розповідь добровольця

      Жодної втрати – це успішна операція. Особливо при чисельних втратах супротивника. Що потрібно для такого успішного виконання завдання?

      Має бути чітке розуміння, що ти повинен робити, що повинні робити твої підлеглі і як цього досягти. Ще один фактор – правильна і реальна оцінка противника. Саме головне у будь-якій війні – правильно оцінити противника. Його ніколи не можна недооцінювати.

      Все те, що ми робили у Краматорську – було придумано до мене. Я просто використовував досвід попередніх поколінь та досвід своїх попередніх 20 років служби. Ми мали дуже професійно підготовлений колектив. Люди були мотивовані. Більшість з них – це були десантники і спецназівці. Якщо люди знають, що і як правильно робити, знають свої завдання – все буде добре. Хороший командир знає, що під час війни є три стани для особового складу: він готується до війни, він воює, він відпочиває. Пустого витрачання часу бути не може. Щоб вижити – людина повинна постійно до цього готуватись і тренуватись. Це ми і робили.

      Те, що Гіркіну і його людям дали вийти із Краматорська – це дійсно була тактична поразка?

      Я вважаю, що це був серйозний прокол. Не розумію і не знаю, чому їх не знищили, коли вони тоді виходили. Але я чітко знаю, що неліквідація їх між Слов’янськом і Краматорськом, всередині Краматорська і потім, коли вони рухались на Донецьк, дозволили Гіркіну та його людям далі продовжувати війну.

      Можливість знищити була?

      Звичайно! Розмови про те, що з ними йшли цивільні, якими вони прикривались, не повністю відповідають реальності. Якщо людина не одягнена у військову форму – це не означає, що вона цивільна. Живим щитом ніхто не прикривався, з ними були ті, хто зі зброєю в руках воював та воює проти України.

      Читайте також: Кримський сценарій на Донбасі та чому його Кремль не реалізував: деталі від окупанта Гіркіна

      Ви критикували тоді Муженка за незнищення Гіркіна...

      Звичайно. Я не начальник генерального штабу, не знаю, що на той момент було у нього в голові. Але чітко знаю, що можна було завдати ураження, показати рішучість української сторони щодо безкомпромісності позиції для досягнення перемоги. Це би зберегло не одну сотню життів наших хлопців пізніше.

      Те, що Гіркіна не знищили – це була зрада?

      Можливо. Це слово тоді прозвучало. Але я думаю, що більш правильну оцінку тим подіям можуть дати органи, які за це відповідали. Те, що Гіркін дійшов до Донецька і там розвернувся, дало поштовх продовженню війни.

      Плюс був у тому, що ми звільнили та зайняли Слов’янськ і Краматорськ. Мінус у тому, що ця зараза перекинулась на інші міста.

      Про загрози національній безпеці

      Ви сказали, що завжди потрібно адекватно оцінювати противника. Зараз наш противник – це хто?

      Це – добре підготовлений, добре навчений, добре оснащений противник, який достатньо непогано підготовлений ідеологічно. Це – частина регулярних збройних сил, які організаційно входять у штат армії Російської Федерації. Це – і громадяни Росії, і громадяни України, які співпрацюють із російськими збройними силами.

      За Вашими спостереженнями за останній місяць у РНБО змінилась оцінка тих загроз, якій стоять перед національною безпекою України?

      Новий секретар РНБО займається проблемами національної безпеки України і багато робить для того, аби з часом ми могли підняти на вищий рівень боротьбу за нашу безпеку. У нього є розуміння що робити і як робити у певних напрямках.


      Сергій Кривонос / фото з фейсбук-сторінки Кривоноса

      Загрози національній безпеці зараз які?

      Загрози не змінились. Росія як хотіла розхитати ситуацію всередині України, так і продовжує цього хотіти. Вона продовжує це робити. Росія продовжує періодично піднімати градус на Сході України і збільшувати кількість обстрілів. Росія хотіла, щоби незалежна Україна не існувала, а була лише частиною Російської Федерації. Вона продовжує і буде подовжувати реалізовувати це бажання.

      У певних моментах росіяни зараз намагаються зробити так, аби ми один одного перегризли у політичних та ідеологічних баталіях. Чим більше ми будемо один одного душити і звинувачувати у чомусь – тим краще для них. Так нас легше завоювати.

      Останні резонансні рішення судів, повернення одіозних політиків, розмови про реванш… Це все інспіроване росіянами чи це приклад того, як ми самі допомагаємо себе завоювати?

      Думаю, Ваші останні слова – відповідь на питання.

      Читайте також: Що нам ще заборонить Окружний адмінсуд Києва та як його спинити: Зеленський і свято сюру

      Це все від нерозуміння реальної загрози чи люди дійсно втомились від війни?

      Які люди від якої війни втомились? У нас що, весь багатомільйонний український народ пройшов через фронт? Ні. У нас більшість людей навіть не зрозуміла, що у країні іде війна.

      Проблему війни від людей після 2015 року прибрали. У ЗМІ інформація про події на фронті почала затиратись, аби зменшити негатив від втрат та недостатнього, на той момент, забезпечення армії. Зробили умовну шторку, якою Україну відгородили від війни, що іде десь там, і яка навіть не війна, а АТО. Війна стала проблемою тих, хто воює; тих, хто готується воювати; волонтерів та родин воїнів. Не так багато людей в Україні розуміють реальну загрозу цієї війни.

      Люди, які живуть на Донбасі, мають значно більш чітке і стійке уявлення по своє ставлення до України та Росії ніж ті, хто живе на територіях, яких ніколи не стосувалась ця війна.

      Чому?

      Тому що для тих, хто не живе на Донбасі, війна десь далеко. На території нашої країни багато "вишивати". Це та сама "вата", тільки українська, якій у багатьох випадках абсолютно все одно, якого кольору прапор буде над хатою, аби лиш у них все було добре. Чомусь вони думають, що якщо сюди прийдуть росіяни – то їм буде добре і вони якимсь чином пристосуються.

      Активна частина населення, яка щось готова змінювати в країні – це не така величезна кількість людей. Історія показує, що розвиток країни визначає не більше 30% населення. Це ті, хто готовий щось змінити у своїй країні. Всім іншим – по барабану. Вони існують на рівні споживачів: хочу, щоб у мене все було, але не хочу для цього щось робити.

      Ви бачите в Україні потенціал протистояти існуючим загрозам?

      Звичайно.

      За рахунок чого?

      Кількість населення, яка готова захищати українську незалежність до останнього – достатньо серйозна. Це поки що серед цих людей є певний розбрат. Але якщо ситуація буде погіршуватись – ці люди об’єднаються.

      Боротьба за розум і серце народу з нашого боку повинна проводитись постійно. Якщо з людьми не працювати і не пояснювати свою точку зору – люди самі додумують і докручують себе. Якщо влада не розказуватиме чесно, що і для чого вона робить, люди самі сформують свою точку зору і самі почнуть діяти. Ми повинні пояснювати людям, що ця війна – гібридна. Вона ведеться різними способами не лише там, на фронті, але і тут, всередині країни.

      Як це пояснювати? Ми п’ять років повторюємо, що в країні війна, що вона – гібридна, що вона багато в чому ведеться на інформаційному рівні – і…

      … і нічого. Прийшов час змінювати керівництво міністерства інформаційної політики і підходи до роз’яснення власних дій. Повторююсь: інформаційна кампанія із власним народом має вестись постійно чітким висвітленням інформації без перекручень.

      Нам потрібно навчити суспільство жити за принципами: не кради, не бреши і не мовчи, якщо це роблять інші. Нам потрібно не втратити молодь. Молодь має розвиватись і розуміти, що у нас є національна ідея, є національні цінності. Молоде покоління не має бути суто споживачами.

      Про реванш

      Тому Ви вивели питання патріотичного виховання молоді на рівень національної безпеки?

      Звичайно. Це – найголовніше питання. Молодь – те, що потрібне для держави. Якщо ми зараз будемо працювати з молоддю, то, наприклад, мовне питання через 10 років буде відсутнє і грати на ньому буде неможливо.

      Розмови про те, що після 21 липня відбудеться реванш проросійських сил – реальна загроза?

      Складне питання. Я чітко знаю, що у моїй країні, громадянином якої я є, воїном якої я є, величезна кількість людей спроможні не допустити цього реваншу. Я б не хотів, щоб у когось із реваншистів було бажання його реалізувати. Тому що воїнів, які можуть захистити країну – достатньо. І по зубах ми дамо будь-кому.

      За п’ять років виросле покоління українців, яке…

      … не знає, що таке війна. Тому що ми прибрали від них цю війну. І патріотичне виховання, і інформаційна політика в державі мають бути змінені. Зараз молодь уже сприймає безвіз, як щось таке, що було все життя – коли просто їдеш кудись за кордон, коли тобі хочеться. Але все ж варто пояснювати, що те, що ви, шановні, маєте – досягнення ваших батьків.

      Іноді відсутність інформаційної політики та адекватних пояснень породжує чутки. Мені якось моя однокласниця писала, що мами ховають синів від призову, бо "строковиків відправлять на війну". За п’ять років війни жодного солдата-строковика на війну не відправили. Але недоінформування породжує страшні байки про війну та дику дідівщину в армії. Інформаційний вакуум завжди заповнюються чутками. Люди завжди охоче вірять чуткам, коли ніхто не може дати їм реальну правду.

      У нас кожна влада прогорала на тому, що не пояснювала, що вона робить. В якійсь момент вони просто перестають розуміти, навіщо їм щось пояснювати…

      На жаль, навколо попередніх керівництв країни створювалась інформаційна бульбашка. Президенту починають подавати інформацію, яка вигідна тим, хто його оточує. Формують казку, у яку приємно вірити керівництву країни, хоча реалії – зовсім інші. А потім керівництво дуже дивується, коли несподівано бачить, що у країні – Майдан.

      Так було і при Кучмі, і при Ющенку, і при Януковичі, і при Порошенку. Я би дуже не хотів щоби нинішнє керівництво країни пішло цим шляхом.

      Щось вказує на те, що із Зеленським буде не так?

      Не можу зараз сказати щось – ще рано говорити. Але я прикладу максимум зусиль, аби так не було. Не можна вірити у ту казку, яку для вас створюють. Краще знати реальну ситуацію і працювати із нею, ніж вірити тим, хто співає, що все буде добре. Щоб кожен чиновник розумів, що робиться у країні – треба іноді виносити свою дупу з машини, сідати в маршрутку чи електричку і дивитись на ситуацію, аби розуміти, як живуть люди.

      Як виглядає зараз реальна ситуація в Україні, на Вашу думку?

      Реальна ситуація така, що у нас зараз є тимчасове провисання. Люди не розуміють, що їх очікує попереду. Хтось вірить у ті казки, які їм розказували перед виборами. Але реального розуміння, як воно буде – ніхто не бачить. Всі чекають.

      На що?

      Не можу сказати. Якщо на казку – то казки не буде. На казку потрібно працювати і докладати купу зусиль. У нас у певних моментах державні органи не працюють так, як вони мали би працювати у повному обсязі, а виправдовуються, чому вони не зробили щось. Не треба виправдовуватись. Треба кожному робити на своєму місці те, що потрібно, максимально добре.

      Владу потрібно любити?

      Любити можна своїх дітей і дружину. Яким чином можна любити владу – я не розумію. Влада має робити все для народу. Народ повинен розуміти, що влада працює на неї.

      Що потрібно знати про роботу РНБО?

      РНБО є дорадчим органом. За попередні роки РНБО багато зробила. Олександр Турчинов багато зробив для розвитку національної безпеки. Олександр Данилюк також сходу впрягся у цей процес і багато робить. Наше завдання – зміцнювати обороноздатність держави і своєчасно виявляти загрози та опрацьовувати комплекс дій із недопущення їх.

      Ваш доволі емоційний допис про ЦВК, яка зареєструвала Шарія та Клюєва кандидатами в депутати. Це було попередження?

      Я не писав цей пост, як заступник секретаря РНБО. Я його написав, як солдат, який п’ять років захищав свою країну і хоче спокійно дивитись в очі людям. Як солдат, який хоче, аби діти загиблих не ставили питання "За що тоді загинув мій тато?".

      Слуги народу, які приймали це рішення, невже не розуміли, яка буде реакцію у народу? Народ же платить податки, аби всі ці люди сиділи на своїх місцях. Невже вони думали, що реакції не буде? Вони ж роблять все, аби викликати протидію у людей, які не просто так живуть у цій країні. Це – люди, які заради майбутнього цієї країни віддавали своє здоров’я і життя, вони втрачали своїх друзів і близьких. Величезна кількість людей які ходять зараз по вулиці і радіють життю, не розуміють, що це – завдяки тим, хто п’ять років мерзне, мокне і стріляє в окопах. Українська армія та інші силові структури захищають нашу безпеку тут. Наше мирне життя не взялось просто так, нізвідки. Воно кимсь забезпечене. Ті, хто це забезпечують теж хочуть знати, що їхні зусилля – не марні. Якщо ті, хто створили цю війну, зараз хочуть повернуться до влади – цього не буде ніколи.

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук