Про ОРДіЛО, як інструмент кремлівського шантажу, вірогідну ціль обмеженого військового удару по Україні, і призначення понтонного мосту поблизу Прип'яті – в інтерв'ю сайту 24 каналу розповів керівник секції Південно-східної Європи у New Geopolitics Research Network Ігор Федик.
Читайте також Чому Путіна досі не зупинили, хто підіграє Кремлю і чого чекати Україні: інтерв'ю з Ганною Гопко
Про нову тональність російських цимбалів війни
Чи є заява Путіна про "геноцид на Донбасі" черговою спробою знайти привід для військового вторгнення?
Для початку слід зазначити, що Путіну і його пропаганді необов'язково шукати приводи. Вони самі дуже легко їх створюють. Маючи в своєму розпорядженні чимало різних заготовок, Кремль та його гібридні воїни можуть легко створювати різні провокації, фейки чи приводи до тих чи інших дій залежно від обставин.
Що стосується заяви Путіна про "геноцид на Донбасі", то ця заготовка, очевидно, була у Кремля вже давно. І ось тепер там прийняли рішення, що наразі слушний момент її пустити в хід, якраз під приїзд до Москви німецького канцлера Олафа Шольца. А щоб ще більше посилити ефект від неї, наступного ж дня Слідчий комітет РФ порушив кримінальну справу щодо виявлення "масових поховань мирних жителів на території Донбасу".
За своєю суттю заява Путіна та порушення справи російським слідкомом нічим не відрізняються від фейків на кшталт "розіп'ятого хлопчика" В своєму фейку про "масові поховання" російська пропаганда навмисне робить наголос на тому, що це "тисячі мирних жителів, російськомовних груп", що наміром є "знищення жителів Донбасу", а також що в похованнях є "тіла жінок різного віку".
Все це робиться для того, щоб зберігати високий рівень нетерпимості та ненависті до України і українців серед російського населення, зокрема, військових. В останніх, за планами Кремля, взагалі не повинно бути жодних сумнівів, що їх противник – це не "братній народ", а "нелюди", "фашисти" та "карателі".
Те, що господар Кремля взяв до уваги звернення Держдуми щодо необхідності визнання ОРДЛО?
Він його вже використовує для шантажу. Слід розуміти, що без наказу Путіна Дума ніколи б не прийняла такого рішення. Воно є наслідком "прохання" згори.
Насправді для визнання чи не визнання "ЛДНР", російському президенту не потрібне було звернення депутатів. Шоу, яке було влаштоване в Думі стосовно визнання "республік" потрібне Путіну лише як інструмент тиску на Україну та наших західних партнерів. Особливо Німеччини, яка дуже близько до серця сприймає всі російські вимоги, забаганки і так далі.
До теми Чому Путіна досі не зупинили, хто підіграє Кремлю і чого чекати Україні
Іншою стороною медалі може стати новий виток ескалації. Адже у конституціях так званих "республік" записано, що їхня територія – це уся Донецька та Луганська області. Відповідно, з визнанням Путіним "ЛДНР", може розпочатись "війна за відновлення їх територіальної цілісності". Не без допомоги Москви, ясна річ. При чому допомога ця включатиме сприяння як живою силою, так і військовою технікою.
При цьому Росія як і раніше буде заявляти, що вона тут ні до чого, і що для припинення бойових дій та деескалації потрібно напряму звертатись до керівництва "республік". Паралельно у Москві вмовлятимуть наших європейських партнерів, щоби ті тиснули на нас, змушуючи до прямих переговорів із російськими маріонетками.
Наше керівництво і справді буде готове піти на таке?
Приклади проби ґрунту в цьому напрямку ми могли спостерігати вже неодноразово. Поки що, на щастя для нас і на превеликий жаль для Кремля, вони закінчувались безрезультатно. Думаю, українська влада чудово розуміє чим це все може закінчитися для неї особисто та для нашої держави. Та й громадянське суспільство наше повсякчас їй про це нагадує. Тому навряд чи хтось буде здійснювати хоч якісь дії для руху в бік переговорів з кишеньковими так званими урядовцями ЛДНР.
Про характер можливих військових дій проти нас і шанси на їхній успіх
Обмежений військовий удар, про який говорив Мікк Марана, буде спробою відновити "територіальну цілісність "ЛДНР"?
Мається на увазі зовсім не удар на Донбасі. Тут мова скоріше про Київ. Та чи реальним він є?
У заяві йдеться про те, що росіяни намагатимуться уникати густонаселених міст, бо для їх контролю знадобиться велика кількість військ. Вони будуть завдавати ударів по ключових точках в країні.
Важливо Віденський документ: дипломатичне пір'ячко проти російського ведмедя
Але, на даний момент, у росіян не має достатньо ресурсу для захоплення і утримання Києва.
Наша столиця є великою урбанізованою зоною. Для її захоплення та утримання необхідна досить серйозна кількість сил та засобів – живої сили і військової техніки. Враховуючи те, що Київ, як столиця, є досить захищеним містом, авантюра зі спробою його захопити, коштуватиме Кремлю дуже дорого.
До Росії назад відразу ж піде потік "вантажу 200". Крім того, до столиці підходитимуть підкріплення з інших регіонів нашої країни. Тому, утримувати його буде вельми важко.
При цьому не слід забувати про те, що таким чином Росія автоматично ініціює проти себе "пекельні" санкції Заходу, а також посилення політичної, економічної та військової підтримки України.
Ігор Федик вважає, що Захід підтримає Україну / Фото з особистого архіву
Як Ви оцінюєте повідомлення естонської розвідки про нову дату початку розгортання широкомасштабної російської атаки?
Що стосується повідомлення естонців, то тут є один цікавий момент. З одного боку вони заявляють, що повномасштабна окупація є малоймовірною, а з іншого – кажуть, що Росія буде готова розпочати повномасштабну військову операцію проти України з другої половини лютого.
У той же час наше військове керівництво та експерти сходяться на тому, що наразі російських сил та засобів на українських кордонах недостатньо для повномасштабного вторгнення і захоплення всієї чи значної частини України.
Більш імовірними є "сюрпризи" на Сході, з боку окупованих територій. Враховуючи всю сукупність подій останніх днів, слід чекати якихось дій з цього напрямку, а також продовження російських "маневрів" з блокування Чорного та Азовського Морів.
Хто і для чого перекинув понтонний міст недалеко від українських кордонів в районі Прип'яті?
Ми знаємо, що нині у Білорусі проходять спільні з російською стороною військові навчання "Союзна Рішучість-2022". Незадовго перед цим білоруси заявляли, що відповідно до легенди навчань, військові долатимуть водну перешкоду в районі, де зараз якраз і стоїть ця переправа. Хто звів міст не настільки важливо. Тут важливим є інше питання.
Якщо міст побудовано для навчань і після 20 лютого, коли вони завершаться, його буде демонтовано – то це одна справа. Однак, якщо він там залишиться й після навчань, то тут вже виникають певні запитання. Тому нам потрібно спостерігати за тим, що буде відбуватися із понтонним мостом далі: чи зникне він, чи ні.
До теми Голодують і сплять на підлозі: у мережі показали військових Росії, які "застрягли" біля кордону
Організація, яка оприлюднила ці супутникові знімки припускає, що з північного напрямку буде здійснюватися наступ з північного боку на Київ через зону відчуження.
Проте, маю сумніви, щодо бажання білоруських чи російських військових пересуватися в бік України через зону відчуження, де є чимало ділянок з високим рівнем радіації. Тож, навряд чи, хтось з них хоче отримати "хорошу" дозу опромінення.
По-друге, специфіка місцевості буде природною перешкодою для просування російських військ з цього напрямку. Північ України, зокрема, в районі зони відчуження – це болотиста і лісиста місцевість, яка перешкоджатиме не те що швидкому, а взагалі – пересуванню бронетанкової та іншої техніки. Ми вже мали змогу бачити, як російські танки грузнуть в чорноземах Краснодарського краю (сміється).
Як розуміти заяву Путіна про недостатність обіцянки не приймати Україну до НАТО?
Путін хоче паперових гарантій. Він прекрасно розуміє різницю у підходах до міжнародного права у Росії та на Заході. Це Росія може підписати документ, а потім – порушити його і вчинити агресію проти іншої держави-підписанта.
Захід, на відміну від Москви, виконує угоди чи домовленості, які він підписує. В Кремлі це прекрасно розуміють і тому звертаються до нього з вимогою отримання письмових гарантій про те, що Україну не прийматимуть в НАТО. Іншими словами, як казав професор Преображенський, Кремлю потрібна від Заходу "окончательная бумажка, фактическая, настоящая броня".
Про ризики на внутрішньополітичній кухні Росії
Чи може ескалація військової напруги допомогти знизити напругу в середині Росії?
У певній мірі – так. Напруга у російському суспільстві дійсно є. Не все так райдужно, як рапортує пропаганда. Рівень життя падає, рівень схвалення політики – теж.
Ні для кого не секрет, що "невеличка переможна війна" там розглядається, як один зі способів підняття рейтингу президента та консолідації російського суспільства навколо нього. Знову почнеться сплеск ура-патріотизму, "скрєпи" і все таке інше.
Недарма Сурков у своїй минулорічній статті "Куди подівся хаос? Розпакування стабільності" написав про потребу винести за межі Росії невдоволення громадян на чужу територію для того, аби це невдоволення там успішно утилізувати. Кремль добре знає: якщо "випустити пару" у середині країни, то розпочнуться ті незворотні процеси, які передували колапсу радянської системи. Відтак соціальне невдоволення російських громадян потрібно виносити кудись подалі, чи як каже Сурков – "експортувати для утилізації на чужій території". Приклади такого експорту змогла на собі відчути в 2008 році Грузія, а починаючи з 2014 року – й ми.
Важливо Луганськ став схожим на пляшку пива, покинуту на лаві
Що мають на увазі колишні російські силовики, коли кажуть, що війна з Україною може розірвати російську державу? Вони натякають на високі ризики розпаду за прикладом СРСР?
Колишні силовики краще, ніж будь-хто обізнані і про реальний стан у військах, про їх боєготовність і моральний стан. І вони теж добре розуміють наскільки дорого Росії може коштувати військова авантюра Кремля проти України. Гроби з російськими солдатами, які повертатимутьсядо Росії, міжнародна ізоляція Росії і безпрецедентна підтримка України, західні санкції проти російської економіки та російських політичних та бізнесових еліт, можуть захитати крісло під нинішнім російським царем. Останні можуть задатися логічним питанням, а чи вартувало воно цього всього?
Поряд з цим, складана ситуація, в якій опиниться путінський режим, а разом з ним й уся країна – може запустити відцентрові процеси у регіонах, де місцеві еліти не захочуть тонути разом з путінським кораблем й будуть один за одним його покидати.
Російські відставні генерали, яких навряд чи можна запідозрити в пацифізмі чи співчутті Україні, точно хочуть, щоб Росія продовжувала існувати в сучасних її кордонах, зберігала контроль над колосальними природними ресурсами, володіла одним з найбільших ядерних арсеналів у світі і продовжувала впливати на світові процеси. Однак вони добре розуміють, що те, що зараз робить Путін щодо України, може мати для Росії такий же ефект, який для Радянського союзу мала його військова інтервенція в Афганістан. І саме про це вони намагаються попередити Кремль.