Я знаю, що він був і Миколою Задорожним з "Украденого щастя" Івана Франка, і Командором з "Камінного Гостя" Лесі Українки, і багато ким іншим – бо він же ж був актор, та ще й з дитинства... Але так вже вийшло, що для кількох поколінь поспіль так само, як і для нащадків, він залишився саме дідом Панасом – сивовусим, добрим дідусем у вишиванці, який розповідав нам чудові казки співучою українською мовою. Який робив з дітей "тьми язицех" – українців. Позаяк, аби слухати його казки, діти вчилися українській мові та уявляли собі українське життя в ті часи, коли все українське низводилося до "селянського" та "бидляцького".
І знаєте, що я собі думаю? Я думаю, що сьогодні мільйонам людей, які за роки й десятиліття без української майже забули цю занедбану мову, а потім, через революції та війну, вирішили її згадати та до неї пристати – всім цим людям допоміг саме він, добрий та лагідний дід Панас, який став дідусем для всієї України.
Я щасливий вже тим, що слухав його казки та бачив його на екрані, а трохи й в житті – так вже мені пощастило.
Читайте також: Як зробити російську мову непотрібною