2022 – згадати все: як ми встояли та пережили найважчий рік в історії сучасної України

Які були передумови вторгнення та як Україна пережила ці страшні випробування – згадуємо в матеріалі 24 каналу.

Важливо прочитати Як очистити Україну від руїн "русского міра"

Коли насправді почалася війна та якими були передумови

Чимало людей у світі, та й навіть в Україні, досі хибно вважають датою початку російсько-української війни 24 лютого 2022 року. 24 лютого стартувала лише чергова фаза війни. Насправді відкрите російське вторгнення почалося за 8 років до того –  з появою "зелених чоловічків" у Криму в лютому 2014-го (а до того Росія багато років вела проти України гібридну війну, чекаючи слушного моменту для нападу). Далі "русская весна" продовжилась спробами "розкачати ситуацію" в Донецьку, Харкові, Луганську, Одесі та інших містах України.

Навесні 2014 року в більшості українських міст проросійські сили, підсилені російськими ДРГ, були розгромлені, проте на Донеччині та Луганщині, які мають з Росією спільний кордон, бойовики отримали можливість закріпитися. Українська влада після важких днів невизначеності все ж наважилась на проведення великої антитерористичної операції (АТО) за участі сил Нацгвардії, СБУ, ЗСУ та добровольців. Сили АТО, яким довелося вчитися на ходу, завдали російським терористам та місцевим маргіналам, які приєдналися до них, серію поразок. Терористи почали залишати захоплені міста під тиском українців.

Ганебний Мінськ

Російське командування усвідомило, що його початковий план провалився і сподівання на те, що "народ Донбасу масово повстане проти київської хунти" не справдилися, а тому змінило тактику –  в Україну були заведені регулярні частини російської армії, які прикривала потужна російська артилерія. Командування АТО цього не очікувало та припустилося низки помилок, наслідком чого стало оточення українських військ під Іловайськом. У тих боях Україна зазнала трагічних втрат та змушена була перейти до оборони.

Наслідком болючої поразки на полі бою стало також укладення Мінських домовленостей –  за посередництва Франції та Німеччини, більше схожого на тиск та гру на боці Путіна. Перший варіант –  так званий Мінськ-1 –  мав декларативний характер і не містив якоїсь конкретики, позиція України полягала лише в тому, щоб виграти час.

У 2015 році Володимир Путін, Ангела Меркель, Франсуа Олланд та Петро Порошенко підписали декларацію на підтримку "комплексу заходів щодо виконання мінських угод" / фото Getty Images

Втім, українська армія тоді банально не мала чого протиставити росіянам, окрім бойового духу та відваги. Ворог мав значну перевагу в людях і техніці. Наслідком стала нова поразка захисників України –  на початку 2015 року росіяни зрізали так званий "Дебальцевський виступ" та окупували значну частину Донбасу.

Бої за Дебальцеве, 2015 рік / скриншот з відео Jeffery Veitch 

Після цього, президента Порошенка примусили підписати ганебний Мінськ-2, який передбачав перетворення окупованих Росією Донецька і Луганська з околицями на "нове Придністров'я" –  Україна мала юридично зафіксувати цей факт у законодавстві, змінити Конституцію та примиритися з існуванням терористичного анклаву на власній території.

Порошенко навіть погодився на сумнозвісну "формулу Штайнмаєра", що передбачала передачу Україні контролю на кордоном з Росією лише після "виборів" в ОРДЛО. Він намагався переконати суспільство, що це "перемога", проте, Верховна Рада увімкнула "захист від дурня" та не дозволила цьому плану стати реальністю й заблокувала ратифікацію Мінська-2.

Другі мінські угоди на наступні роки стали зброєю Росії та інструментом тиску на Україну. Пізніше це прямо визнає Путін, коли в лютому 2022 року, на пресконференції з Макроном, за кілька тижнів до великого вторгнення, займеться публічною вербальною некрофілією та скаже "нравится –  не нравится, терпи, моя красавица".

Ні миру, ні війни

Після Мінська-2 війна на Донбасі перейшла до так званої "холодної фази" з "окопною війною" та локальними протистояннями. Найбільшими з них стали бої за Мар'їнку та за так звану "Авдіївську промку", проте, вони не змінювали загальної ситуації, проте, зупинили поширення зарази "русского мира" далі на весь Донбас. ЗСУ навіть вдалося відновити контроль над деякими населеними пунктами, що були в так званій "сірій зоні".

Це були ті самі "де ви були 8 років". За цей час Росія на окупованих територіях влаштувала маріонеткові "ДНР" і "ЛНР" та організувала глобальний "дерибан". Окуповані території перетворилися на зону нових середніх віків та експериментів над людьми, а його мешканці –  у заручників.

У 2019 році в Україні став часом змін. Програма Володимира Зеленського передбачала досягнення миру для України та вирішення конфлікту з Росією шляхом переговорів. Ця позиція різко контрастувала із заявами його попередника Петра Порошенка, який на словах декларував, що "мирного рішення не буде", а насправді мав сумнівні стосунки з емісаром Путіна – Віктором Медведчуком та іншими лобістами "русского мира", розбудовував власну "вертикаль" та особистий культ, закривав очі на корупцію та торгівлю з окупованими територіями. Попри значні успіхи, такі як, наприклад, подолання табу від США на постачання Україні летальної зброї, він все ж недостатньо зробив для зміцнення обороноздатності країни, зокрема, реалізації ракетної програми, збереження армійських складів і побудови оборонних ліній на кордоні з Росією.

Президент Зеленський отримав важкий спадок / фото Getty Images 

У Москві миротворчі ініціативи президента Зеленського розтлумачили, як слабкість та активізували тиск на Україну, маючи на меті примусити її виконувати Мінськ-2 у російському трактуванні, визнати російську окупацію Крима та нав'язати Україні автономію ОРДЛО, де б зберегли свій вплив російські маріонетки, а значить –  і сама Росія.

На щастя, українська влада вчасно розгледіла небезпеку зі сторони Росії та вжила заходів. Україна категорично відмовилась від російських ультиматумів, а її новий президент голосно заявив, що суверенітет держави не є предметом торгів. Зеленський, який бажав бути "президентом миру", змушений був стати "президентом війни".

Україна готується

Україна активізувала зусилля на дипломатичному фронті, намагаючись нагадати про існування "Будапештського меморандуму" та наповнити реальними справами аморфну діяльність спільноти "занепокоєних держав".

Важливо Що дав Україні Будапештський меморандум

Важливо! Прискорилися й зміни в армії, у 2019 року командування Сухопутних військ очолив генерал-лейтенант Олександр Сирський (раніше командував силами АТО/ООС), в серпні 2020 року військову розвідку ГУР очолив 34-річний полковник Кирило Буданов, у липні 2021 року на чолі ЗСУ став Валерій Залужний, Сергій Шаптала очолив Генеральний штаб, у серпні того ж року командувачем Повітряних сил призначено генерал-лейтенанта Миколу Олещука, Десантно-штурмові війська очолив Максим Миргородський, у січні 2022-го Нацгвардію очолив генерал Лебідь. Нині саме з цими полководцями пов'язують успіхи по відбиттю російської навали.

У 2014 році українську армію довелося створювати практично з нуля в умовах війни (за часів Януковича ЗСУ фактично були знищені російськими агентами в армії та Міноборони). Це був надзвичайно складний і кропіткий експеримент, який попри всі негаразди та проблеми дав успішні результати. ЗСУ отримали більше фінансування та кращий вишкіл (зокрема, за активної допомоги країн НАТО), було наведено лад у логістиці, управлінні та координації військами, з'явилися нові зразки озброєння (з весни 2021 року в ЗСУ вже стояли на бойовому чергуванні БПЛА Bayraktar TB2) та нові підходи.

Велика війна на порозі

Росія також не сиділа без діла. Москва спрямувала на модернізацію своїх збройних сил гроші, отримані від надприбутків від продажу нафти та газу. На щастя, значна частина цих грошей була буквально закопана в землю (наприклад, для створення мережі бункерів Путіна) або взагалі розграбована корумпованими підрядниками-олігархами і не менш корумпованими генералами. Втім, на папері російська армія була грізною силою за репутацією другої в світі та офіційно 5-им бюджетом, з якою потрібно було рахуватися всім. Росія цим активно користалася та діяла з позиції сили й робила це дуже зверхньо.

Завершення оголошеної модернізації в РФ призначили на 2018 –  2019 роки, після чого росіяни, за оцінками головнокомандувача ЗСУ Залужного, почали активно готуватися до вторгнення в Україну. Росія та її сателіт Білорусь почали регулярно проводити воєнні навчання на кордонах з Україною. Так, взимку 2021 року росіяни зібрали угруповання в 150 тисяч вояків. Експерти вже тоді назвали це репетицією вторгнення, а українська влада усвідомила невідворотність великої війни.

Українські вояки проходять бойовий вишкіл / фото Генштаб 

Втім, тоді ніхто не міг уявити її масштабів. Більшість експертів вважали, що Росія почне операцію на Донбасі з метою знищення найбільш боєздатних українських угруповань, підпорядкованих оперативному командуванню "Схід". Головним завданням ворога вважалося створення сухопутного коридору до Криму.

Восени 2021 року Росія знову почала збирати війська на кордонах України. Знову під приводом серії навчань на теренах Росії, Білорусі та окупованого Криму. Паралельно Росія почала активно тиснути на Захід, маючи за мету унеможливити його підтримку України. Путін і його сателіт Лукашенко спровокували каскад криз у Європі. Був застосований повний набір –  від біженців і штучного стрибка цін на газ до активізації п'ятої колони та ядерних погроз.

Важливо Слова, які доводять, що війну проти України готують ідіоти, невігласи та хами

У грудні та січні західні ЗМІ почали повідомляти про те, що великий напад Росії на Україну невідворотній, а німецький Bild 4 грудня 2021 навіть опублікував план вторгнення. Західні політики спробували зупинити Путіна дипломатією. Проте, ані дзвінки, ані особисті зустрічі ні до чого не призвели –  Путін навіть у присутності президента Франції Макрона погрожував світу ядерною війною, а російські перші особи в один голос заявляли, що це Україна готує підступне вторгнення до "ДНР"/"ЛНР", почала методично вибивати "сепарів" своїми "байрактарами", а російська армія підійшла до кордонів не просто так, а для захисту "молодих республік". У кількості 200 000 вояків.

Початок вторгнення і той самий страшний день

Після провалу переговорів у новій версії "човникової дипломатії" західні союзники України примирился з війною. ЗСУ отримали летальну зброю, проте, це були засоби для ведення фактично партизанської війни, адже ніхто з аналітиків на Заході на давав українцям жодних шансів. Союзники готові були прийняти біженців і український уряд в екзилі, але не були готові зупинити агресію Росії.

Вранці 24 лютого 2022 року Росія почала новий етап війни проти України –повномасштабне вторгнення.

Перші години війни, як це було: дивіться відео

Росіяни обрушили на Україну весь свій конвенційний арсенал –  понад 150 крилатих ракет, та почали наступ на фронті завдовжки 2500 кілометрів.

Перші удари по Києву / фото КМДА

16-поверховий будинок у Святошинському районі 15 березня / фото ДСНС

Російські генерали спланували відразу декілька ударів: на Київ (через територію Білорусі, яка таким чином стала співучасницею агресії), на Харків, на Донбас і на Херсон, з подальшим планом захоплення Миколаєва та Одеси. Одесу також планувалося захопити за допомогою десанту з кораблів Чорноморського флоту. План російського командування передбачав повне знищення ЗСУ та завершення війни (в Росії її назвали "спеціальна воєнна операція") за 10 днів.

Все, що відбулося 24 лютого –  це збільшення масштабу. До цього у нас був фронт 403 кілометри та 232 опорні пункти. А до 24 лютого цей фронт збільшився до 2 500 кілометрів. Ми мали відносно невеликі сили, але ми вступили в бій. Природно, ми розуміли, що ми недостатньо сильні. Наше завдання полягало в тому, щоб розподілити наші менші сили таким чином, щоб за допомогою нетрадиційної тактики зупинити наступ,
–  Валерій Залужний у грудневому інтерв'ю The Economist (літературний переклад Mortis Aeterna).

Росіяни були настільки впевнені у своїй перемозі, що тягнули зі собою парадну форму для урочистостей на Хрещатику та інших центральних вулицях українських міст. Вони мчали по нових українських дорогах у похідних колонах, мабуть, сподіваючись, що їх зустрічатимуть не як окупантів, а як визволителів –  з квітами.

У грудні 2022 року The New York Times опублікували величезне дослідження першого етапу вторгнення росіян, яке просто шокувало рівнем самовпевненості та одночасно бездарності окупантів. Виявилося, що росіяни планували фактично не війну, а каральну операцію. Росія менше як за добу планувала вже захопити Київ, а на другу добу вторгнення вже опанувати Канівщину. Росія не чекала, що ЗСУ застосують тактику активної маневреної оборони, не будуть діяти за принципом "ані кроку назад" і не дозволять себе знищити в генеральній битві.

Україна гідно зустріла ворожу навалу. Українська держава не розсипалась і здивувала виваженістю та послідовністю. Президент та перші особи навіть і не думали тікати з Києва, чим подали приклад усім та надихнули на спротив.

Державні інститути не припинили роботу –  в Україні було введено воєнний стан та оголошено мобілізацію, економіка держави була переведена на воєнні рейки. З початком активних бойових дій, мільйони українців змушені були залишити свої домівки та стали біженцями, нині приблизно 7,8 мільйона українців або 20% населення країни перебувають за її межами, здебільшого це діти, жінки та літні люди.

Мешканці Ірпеня тікають від росіян, Київська область, 6 березня 2022 року / 
AP Photo / Oleksandr Ratushniak

Хоча експерти не давали Україні жодних шансів проти Росії, ЗСУ були готовими до відбиття російської навали –  напередодні вторгнення люди та військова техніка були розосереджені та виведені з-під ударів російських ракет і авіації. Росіяни гатили по макетах, щоправда, не знали про це й думали, що знищили всі опорні пункти ППО та  українські ВПС. Пізніше, заявляти про цілковите знищення українських ППО, ВПС, "байрактарів", HIMARS, стане правилом хорошого тону в російському пропагандистському  просторі.

До теми Якого х*ра ви тут робите, окупанти, – росіян не зустріли з квітами в захопленому Генічеську

Світ не встиг відійти від шоку та кадрів звірячих бомбардувань мирних українських міст, як з'явилися кадри, як горять ворожі військові колони, масово гинуть росіяни, а живі окупанти здаються у полон. Також світ побачив кадри, як зустрічають окупантів мешканці українських міст –  всюди, від Генічеська до Конотопа російських окупантів зустрічали не квітами, а прокльонами й порадами обов'язково мати у кишенях зернята, щоб ті проросли, коли росіяни ляжуть в українську землю.

Як українські жінки зустрічали окупантів у Конотопі: дивіться епічне відео

Вже 24 лютого 2022 року на острові Зміїний у Чорному морі пролунала легендарна фраза, яка стала символом спротиву російській агресії: "Русский воєнний корабль, иди на**й". Цей курс визначив весь подальший характер російського вторгнення.

Дивіться легендарне відео:

Бої за Київ та Харків

Найкращі сили росіян було кинуто на північний плацдарм –  ворог зробив самовбивчий кидок на Київ через Чорнобильську зону (зокрема, й через найбільш небезпечне місце на землі –  Рудий ліс), висадив масштабний десант у Гостомелі та спробував закріпитися там до прибуття основних сил.

Всього в окупантів на півночі було десь до 40 тисяч вояків –  еліти російського війська. Їм дали бій прості хлопці з тероборони (деякі з них вперше тримали в руках зброю), патрульні поліцейські та бійці Нацгвардії. Вони підірвали дамбу у селі Демидові, чим затримали ворога та зупинили наступ на Київ. Росіяни не чекали жорсткого спротиву й були шоковані. Ще більше вони здивувалися, коли по них почала працювати українська артилерія та робити "смерть ворогам".

І де вони зараз в Київській області? Їх немає. Чому? Бо отримали...,
– очільник патрульної поліції України Євген "Маршал" Жуков дає оцінку діям росіян під Києвом навесні 2022 року.

Довжелезні колони російської техніки запалали вогнем, сили спротиву перерізали логістику окупантам і заманили їх до мишоловки. Окупанти близько місяця пробули у передмістях Києва практично у напівоточенні, не дочекалися підкріплення (на Сумщині якраз догорали рештки "легендарної" Кантемірівської дивізії), а тому змушені були ганебно тікати, щоб не втратити не лише техніку, а й всю свою “північну” армію. Згодом цей "маневр" увійде в історію, як перший "жест доброї волі".

Ми вирішили піти на такий крок, як жест доброї волі для створення сприятливих умов для переговорів. Ми можемо ухвалити серйозні рішення під час переговорів і тому президент Путін розпорядився вивести війська з регіону,
–  прессекретар президента Росії Пєсков 6 квітня 2022 пояснює втечу окупантів з-під Києва.

Росіяни виявились настільки ж бездарними у воєнній справі, настільки ж і кровожерними. Їхня тактика полягала в обстрілах цивільних будинків та "килимових бомбардуваннях". Все це супроводжувалося нелюдською жорстокістю та мародерством.

2 квітня 2022 року світ дізнався про Бучанську різанину –  після втечі росіян із передмістя Києва стали відомі факти масових вбивств цивільних загарбниками. Згодом, з'ясувалося, що Буча –  не єдине місце злочину, такі ж звірства творили росіяни й в інших окупованих містах і селах Київщини –  Бородянці, Ірпені, Мотижині, Макарові тощо. Страшні злочини росіян шокували світ і змусили говорити про війну, як про геноцид українського народу. Коли стали відомі аналогічні факти в інших звільнених від ворога українських землях, стало зрозуміло, що політика геноциду була спланована Росією та стала для ворога загальним трендом.

Геноцид українців у Бучі / фото AP, Getty Images, AFP, Михайла Палінчака

 

Провалився наступ Росії й під Харковом. Обласний центр, що розташований, фактично, на кордоні з Росією, виконав роль хвилеріза, який розбив ворожий клин.

Російські війська спробували зайти в Харків, але зазнали величезних втрат і втекли: дивіться відео

Росіяни були зупинені на харківській окружній – тисячі з них згоріли або були вбиті саме там, за тижні жорстоких боїв. Росія за поразку вирішила помститися мирним людям – кілька місяців ворожа артилерія нещадно гатила по цивільних кварталах Харкова, особливо від безсилля та люті окупантів постраждала Північна Салтівка.

Як окупанти зруйнували Північну Салтівку: дивіться відео

Також було фактично зруйновано історичний центр Харкова.

Місто вистояло й не скорилося ворогу, проте більша частина Харківської області залишалася окупованою –  Росія розраховувала, що ці землі стануть плацдармом для нового наступу на Харків, а потім і на Київ.

Харків'яни ховаються в метро під час масових бомбардувань / фото Суспільне

Бої за Маріуполь

Ще одним напрямком наступу росіян став південь Донбасу –  там окупанти об'єдналися зі своїм експедиційним корпусом, що базувався в "ДНР", і разом завдали потужного удару по угрупованню українських військ. Сили оборони організовано відійшли до Маріуполя. 1 березня півмільйонне місто опинилося в облозі.

Ворог кинув на штурм Маріуполя значні сили й не думав рахуватися з втратами –  ані своїми, ані чужими. Росіяни вдалися до масових бомбардувань Маріуполя та обстрілів землі та повітря. Жертвами окупантів стали тисячі цивільних. 

Дивіться документальний фільм про Маріуполь: 

Росію це не зупиняло –  вона навмисно обстрілювала дитячі садки, школи, пологовий будинок та лікарні, прямою наводкою з танків гатила по будинках і просто розстрілювала людей на вулицях. 16 березня російська авіація вбила близько тисячі людей (в основному жінок і дітей), що знайшли прихисток у Маріупольському драмтеатрі –  російських льотчиків не зупинили величезні надписи "Діти", які видно було навіть з космосу.

Всього внаслідок воєнних злочинів росіян загинули понад 20 000 мешканців Маріуполя. Втім, ця цифра може бути значно більшою, адже місто й нині перебуває під контролем ворога, який усіма силами намагається приховати сліди своїх злочинів.

Захисники міста були в меншості та були змушені битися в умовах оточення. Втім, бійці ЗСУ, полку "Азов", нацгвардійці, морпіхи та бійці тероборони організували ефективну оборону Маріуполя та скували значні сили росіян. Завдяки цьому було виграно час –  ворог, маючи в тилу такий потужний очаг спротиву, фізично не міг розгортати нові операції. Маріуполь став символом незламності українців, а ще болю та надії.

Героїчна оборона Маріуполя –  це суцільні вуличні бої, вогняні смерчі від росіян та подвиг українців. Окупанти закидували захисників міста своїми тілами й метр за метром  вичавлювали їх з позицій. Українці змушені були відступити на територію заводу "Азовсталь" і перетворити його на легендарну фортецю.

Всупереч усьому "Азовсталь" трималася. Росія безліч разів рапортувала про "перемогу", але щоразу це виявлялося брехнею –  героїчні захисники Маріуполя здійснили подвиг й зробили неможливе. Страшні бої тривали весь квітень й лише всередині травня виснажені українці змушені були припинити спротив.

"Світло переможе" / легендарне фото Дмитра Козацького

20 травня останні захисники фортеці "Азовсталь" склали зброю. Серед них – командир Денис Прокопенко, його заступник Святослав Паламар та майор морпіхів Сергій Волинський. Вони разом з 2 000 побратимів потрапили до ворожого полону.

Нині чимало з них вже на волі –  Україна не кидає своїх й зробила все, щоб звільнити героїв. І хоча у ворожих підвалах залишається ще багато українських захисників,  українська влада робить все можливе, щоб повернути всіх. На жаль, вже не побачать українського вільного неба декілька десятків полонених захисників Маріуполя, що їх Росія по-звірячому вбила в Оленівці.

Цей воєнний злочин став черговим підтвердженням того, що Росія здійснює спланований геноцид. Відповідальності за це ворогам не уникнути. Як не приховати й свої злочини в Маріуполі та інших містах і селах України.

Ситуація на Півдні

Попри шалений спротив українців, Росія все ж спромоглася досягти успіхів на Півдні. 24 лютого ворог прорвався через Чонгар з окупованого Криму до материкової України. Значну роль тут відіграли десанти росіян та, схоже, не обійшлося без зради (росіяни знали про мінні поля на адмінкордоні з Кримом та змогли уникнути пасток).

За лічені години росіяни захопили Генічеськ, Скадовськ, Каховка, Нова Каховка, Таврійськ, встановили контроль над стратегічними об'єктами –  Каховською ГЕС та Північнокримським каналом.

Успішне десантування росіян створило ситуацію, коли значні сили захисників України, які перебували від Чонгару до Херсону, фактично опинилися в пастці.

Українцям довелося прориватися з боями та під обстрілами артилерії й авіації росіян до Херсону й через Антонівський міст евакуюватися на правий берег Дніпра. У цей час на мосту та в його околицях вже діяли ворожі ДРГ. Вже 1 березня ворог встановив повний контроль над Херсоном.

Тоді ж у Бузковому парку росіяни стратили 30 героїв –  бійців територіальної оборони міста: обережно! відео 18+

Березень-2022 – мешканці окупованого Херсона вийшли на мітинг / фото з соцмереж    

Росія спробувала розвинути успіх й захопити так само стрімко й Миколаїв. Втім, сили оборони відійшли від шоку перших днів й змогли організувати належним чином оборону. Російські десанти були розгромлені, а ЗСУ почали завдавати контрударів по ворогу, що наступав. Велику роль у тому, що наступ ворога було зупинено, відіграла артилерія та персонально –  турецькі безпілотники "Байрактар ТБ-2".

Вже 7 березня весь світ дізнався про Чорнобаївку –  там на воєнному аеродромі вперше запалали російські гелікоптери та інша техніка. Згодом історія повториться, а потім знову й знову –  всього до листопада 2022 року, коли росіяни втечуть з Чорнобаївки, сили ЗСУ завдадуть рашистам там 26 руйнівних удари та знищать сотні одиниць техніки та живої сили ворога, а саме поселення, раніше відоме як "куряча столиця України", стане легендарним.

Поразка Росії під Миколаєвом зірвала план ворога по захопленню Одеси. Росіяни так і не наважились висадити десант біля Одеси –  завадила погода й українські ППО, які знищили декілька кораблів Чорноморського флоту РФ та показали, що легкої прогулянки для ворога не буде. Росія хоч і захопила стратегічно важливий острів Зміїний, але злякалася провести десантування з моря. А після того як Україна 13 квітня ефектно знищила флагман ЧФ РФ –  ракетний крейсер "Москва" та перетворила російський флот на флотилію, мови про висадку десанту вже взагалі не було.

Остання відома прижиттєва світлина крейсера "Москва" / фото з соцмереж

Ця подія стала поворотною –  знищення потужного крейсера разом з поспішною втечею елітних частин з-під Києва зруйнували міф про "другу армію світу" й показали, що Україна не буде коритися й не відмовиться від спротиву, адже на шальках терезів опинилося  існування держави та її народу.

Битва за Донбас

Системні воєнні злочини росіян в Україні нарешті відкрили очі усьому світу –  люди усвідомили глобальну загрозу, яку несе Росія. Відповіддю стало формування потужної антиросійської коаліції та велика підтримка України зброєю. Неоціненною допомогою стала передача українцям потужних натівських гаубиць та САУ, що працювали великими калібрами (155 мм)–  американські "777", французькі "Цезарі", польські "Краби", словацькі "Зузанни" та інші швидко стали фактором на полі бою та важливим аргументом ЗСУ. Проте, це станеться пізніше, а травень і червень стануть чи не найважчими для України.

Успішне відбиття ворожих атак не означало остаточної перемоги. Вона на настала ані за "2 –  3 тижні", ані пізніше – в травні 2022 року. Тоді Україна фактично вичерпала свій запас снарядів (зокрема, радянських зразків калібру 152 мм) і ракет й більше не могла ефективно протистояти російській артилерії. 

Росія відійшла від "жестів доброї волі" під Києвом та Харковом й розпочала велику наступальну операцію на Донбасі. Її метою було повне оточення найбільш боєздатних українських частин (колишніх сил АТО/ОСС) завдяки потужним зустрічним ударам з Луганщини та окупованих районів Запоріжжя.

І якщо російський наступ з Півдня захлинувся на дальніх підступах до Гуляйполя, то на півночі ворог ціною великих втрат встановити контроль над більшою частиною Луганщини. Зокрема, Росія захопила агломерацію Рубіжне-Сєвєродонецьк-Лисичанськ, попередньо зрівнявши ці міста з землею. Втрати росіян були страшними –  лише при спробі переправи через Сіверський Донець в районі Білогорівки на початку травня 2022 року окупанти втратили близько 500 кадрових військових і понад сотню одиниць техніки.

Кожну позицію ворог буквально заливав власною кров'ю. Не лише російською під ніж також пішли так звані "мобіки" –  незаконно мобілізовані громадяни України, що після 2014 року опинился в окупації в так званих "ДНР" і "ЛНР". Чимало з них, варто визнати, були щирими прихильниками "руского миру", любили Путіна та були навчені ненавидіти якихось "бандерівців" та боятися НАТО і гей-парадів. Вони першими лягли в землю, за ними найманці-вагнерівці –  незаконного бандформування, очільник якого наближений до Путіна бізнесмен з кримінальним минулим –  Євгеній Пригожин – з початком вторгнення отримав надзвичайні повноваження й став набирати поповнення серед російських зеків та формувати з них загони штурмовиків (насправді –  смертників).

До теми Історія міста Бахмут

Наступним великим містом на шляху росіян став Бахмут –  тут ворог зав'яз і зупинився на довгі місяці, а разом з тим –  і весь "великий наступ".

Ініціатива переходить до України

Влітку разом зі ствольною артилерією Україна нарешті отримала й натівські РСЗВ –  HIMARS і MARS. Ефективне застосування цих потужних систем, здатних знищувати цілі на відстані до 80 кілометрів, змінило хід війни.

З кінця липня ЗСУ почали активно вибивати "логістику" росіян –  на півдні були знищені мости через Дніпро в районі Херсона та Нової Каховки. Це ізолювало велике угруповання росіян на правому берез Дніпра й перетворив його з важливого плацдарму для майбутнього штурму Миколаєва на пастку.

Також HIMARS перевірили склади окупантів на Донбасі. У росіян не стало тилу –  локації, які вони вважали безпечними, раптово запалали, у тому вогні були знищені сотні загарбників та їх техніки, а головне –  пальне та снаряди. Без них російська артилерія вже не могла діяти в режимі вогняного валу, а без нього армія ворога наступати не навчилась.

Таким чином, Росія влітку 2022 року втратила стратегічну ініціативу та практично всюди перейшла до оборони. Наступати росіяни намагалися лише під Бахмутом та в районі Донецька. Але й там Росія не мала успіху, а тому вирішила помститися цивільним –  ракетні удари по Одесі, Вінниці, Кременчуку, Києву, Львову та іншим містам забрали десятки життів мирних людей, але нічого не змінили для Москви на полі бою.

Український наступ

Знищення російських тилів на сході та півдні України кардинально змінило ситуацію на фронтах і створило умови для контрнаступу. Для ЗСУ це було великим викликлом, адже українці довели, що можуть ефективно оборонятися, проте, не мали у своєму послужному списку успішних наступальних операцій стратегічного рівня. Адже ні під Києвом, ні під Харковом, ні на острові Зміїний Росія не була розгромлена повністю, її війська завчасно тікали, уникаючи остаточної ганьби. Це не рятувало репутації "другої армії світу", проте, дозволяло врятувати військо й навіть дещо з техніки (у цей час Путін, мабуть, почувався немов Черчиль після евакуації британської армії з Дюнкерка, сподіваючись повернутися з новими силами).

Найбільш вірогідним місцем наступу консенсусно вважався південь України –  30-тисячне правобережне угруповання росіян фактично було в оточенні й мало сполучення лише понтонами та човнами –  для підтримки боєздатності цього було замало. Українське командування не заперечувало планів звільнити південь і навіть вдалося для воєнних хитрощів –  президент і верховний головнокомандувач Володимир Зеленський прямо заявив про початок наступу на Півдні, а Міноборони насварило генерала Марченка (героя оборони Миколаєва) за нібито необережне розкриття плану наступу ЗСУ на Херсон в одному з інтерв'ю.

Коли Росія нервово готувалася відбивати український штурм на Півдні, наступ почався… на Сході. ЗСУ почали блискавичну операцію на Харківщині, яка стала повною несподіванкою для росіян. Сміливі глибокі рейди мобільної піхоти, швидке просування бронетехніки, яке нагадувало класичні "клини Гудеріана", обов'язкові накриття "артою" й авіацією шокували ворога та змусили його панічно тікати.

Буквально за декілька днів наступальної операції –  з 6 по 12 вересня 2022 року – ворога було розгромлено. У наступні дні українці продовжили наступ, що тривав ще 3 тижні.

Ізюм звільнено – дивіться відео:

За цей час ЗСУ звільнили майже всю Харківщину, зокрема, стратегічно важливі Балаклію, Ізюм і Куп'янськ, а також просунулись далі на Донеччину, де було звільнені місто Лиман та місто-монастир Святогірськ. Всього було звільнено від московитів понад 500 населених пунктів – всюди ЗСУ зустрічали як героїв.

Святогірськ звільнено – дивіться відео, як зустрічають ЗСУ:

Росія у тих боях втратила чимало вояків і майже тисячу одиниць техніки – це був страшний розгром. Цікаво, що Путін у той час, як його вояки гинули або тікали світ за очі, влаштував урочистості з нагоди дня заснування київським князем Москви –  з салютами та запуском великого оглядового колеса (яке, як і належить, швидко зламалося). Так само зламалася російська воєнна машина – у дні контрнаступу ЗСУ на Слобожанщині це стало очевидно всьому світу.

Паніка в Росії

Воєнна поразка стала шоком для Росії. Щоб нівелювати її наслідки бодай в інформаційному полі та заспокоїти "глибинний народ", московити вирішили вдатися до відвертого воєнного злочину –  почали атаки на цивільну українську інфраструктуру. Першими мішенями російських ракет стали подстанції на Харківщини. Удари по них спричинили на декілька годин блекаут в Харківській і Сумській областях.

Росія згодом масштабує ці практики і застосує для їхньої реалізації свою нову зброю – іранські дрони-камікадзе "Шахід-136" або "Герань-2". Українці дали безпілотникам свою назву – "мопед" –   за характерний звук у небі, що нагадує звук двоколісного транспортного засобу.

Читайте також Чим небезпечні Shahed-136 і як у Росії вони стали "Геранню"

Восени 2022 року "мопеди" та крилаті ракети стануть основною зброєю росіян у війні. Починаючи з жовтня, Росія здійснила декілька масштабних атак на об'єкти цивільної критичної інфраструктури й мала на меті спровокувати гуманітарну катастрофу в Україні.

Втім, цей план провалився –  блекауту не відбулося, збудовані так, щоб пережити ядерну війну, об'єкти витримали. Ба більше, світ побачив варварські методи ведення війни росіянами та наважився озброїти ЗСУ сучасними зразками ППО та ПРО –  на озброєнні українців швидко з'явилися натівські ракетні системи (NASAMS, "Кроталь", IRIS-T тощо, на підході – ЗРК PATRIOT). З кожним новим ударом Росія завдавала меншої шкоди, а українські ППО набували досвіду й демонстрували унікальні результати. При цьому, ракет в України стає все більше, а росіяни вже практично вичерпали весь арсенал і нині вимушені відстрілювати останні запаси або чекати, коли підсанкційні заводи фактично в кустарних умовах зберуть нові крилаті ракети.

При цьому, сама російська ППО день за днем отримує "привіти" від українців. Спочатку це були обережні удари по прикордонних з Україною воєнних об'єктах загарбників або цілях в окупованому Криму (один з таких ударів створив культовий мем про "Совсем не хочу уезжать из Крыма"). Далі були вже відверто знущальні удари по аеродромах стратегічною авіації в серці Росії –  під Рязанню та Саратовим.

Українці підійшли до питання відплати ворогу творчо й досягли успіху не лише на полі бою, але й в інформаційному просторі. Знущальна атака 8 жовтня на Керченський міст (у Росії цю незаконну тимчасову архітектурну форму помилково називають "Кримським"), яку підгадали під день народження Путіна, а також полювання морських дронів на рештки Чорноморського флоту РФ просто на рейді Севастополя довели, що здатні дістати будь-кого і будь-де.

Мобілізація та Херсон

Після болісної поразки на Харківщині Путін наважився оголосити про відкриту мобілізацію росіян на війну. Насправді мобілізація тривала раніше –  буквально з перших днів на війні опинилися не лише контрактники, але й призовники (вони бездарно гинули, потрапляли у полон та сіяли паніку серед окупантів). Вже після перших поразок росіяни розгорнули нові хвилі прихованої мобілізацію, проте, більше сподівались на вербування добровольців, аніж на набір москалів-рекрутів.

У вересні 2022 року стало зрозуміло, що "спеціальна операція повністю провалена, повністю", а тому Путін 21.09 оголосив про початок так званої "часткової мобілізації". Сотні тисяч росіян відреагували на такий крок втечею за кордон, а ті невдахи, які не змогли цього зробити, вже за тиждень опинилися на війні та перетворилися на гарматне м'ясо.

За оцінками української розвідки, "часткова мобілізація" дала Росії 300 000 потенційних смертників й наразі вона не завершена –  письмового наказу Путіна не існує, є лише усна заява (яка нічого не варта), а тому мобілізація триває, нова її хвиля очікується у січні –лютому 2023 року. Традиційний призов у Росії провалився –  юні підлеглі Путіна чомусь не мають особливого бажання вмирати за власника мережі бункерів. При цьому, абсолютна більшість росіян досі підтримує війну проти України, такі дані наводить безжальна соціологія.

Підземне життя і примари ядерної війни Що відомо про таємні бункери Путіна

Російське командування не мало наміру їх готувати до воєнних дій, а лише прагнуло заткнути ними дири, що виникли на фронті. У такий спосіб росіяни зберегли вояків, що вже набули в Україні досвіду ведення бойових дій, проте, пожертвували "частково мобілізованими" або просто "чмобіками". Ті своє завдання виконали й віддали життя за те, щоб зупинити контрнаступ ЗСУ. Зокрема, російське гарматне м'ясо загальмувало просування українців на Луганщині на півночі Донеччини, а також продовжило фронтальний наступ на Бахмут, Авдіївку та Мар'їнку.

Затикали "чмобіками" дірки росіяни й на півдні, зокрема, під Херсоном. Під прикриттям "живого щита" з місцевих мешканців Росія евакуювала свої основні сили з правого берега Дніпра й віддала Херсон. У самому місті боїв не було, проте, на підступах до Херсона, починаючи з літа, точилися криваві сутички –  у росіян було декілька ешелонів оборони, штурм яких дався захисникам України непросто. Саме постійний тиск ЗСУ та перерізана логістика зруйнували план окупантів перетворити Херсон на фортецю.

Росія тікає з Херсону – дивіться відео:

11 листопада у місто зайшли передові загони ЗСУ – місто було звільнено з-під російської окупації, що тривала з 1 березня 2022 року.

Дірява ядерна парасолька

Цікаво, що ще 30 вересня 2022 року Путін влаштував цирк з "приєднанням" Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської та 2 районів Миколаївської області до Росії. У Москві з цього приводу влаштували "свято анексії" при тому, що на той час окупанти навіть не контролювали повністю жодну з цих областей, а 11 листопада втратили єдиний загарбаний,  під час вторгнення – 2022, обласний центр України.

Російські пропагандисти на чолі з Медвєдєвим волали, що Росія прийшла назавжди й поширює на анексовані територія не лише свої закони, але й ядерну парасольку. Проте, це виявилось блефом.

Також стало зрозуміло, що оголошенням анексії Росія прирівняла умовний Херсон до незаконно анексованого у 2014 році українського Криму. Півострів росіяни презентували як певну "червону лінію", яку в жодному разі не можна перетинати, втім, спочатку вдалі українські диверсії в Криму, а потім звільнення Херсона довели, що окупація –  тимчасове явище й рано чи пізно ворог втече і з Криму. Важливо, що це зрозуміли не лише в Києві та Москві, але й в Брюсселі та Вашингтоні. Нині союзники України відкрито говорять про необхідність повернення Криму законному власнику та про те, що цілі в Криму є законними для ЗСУ. Як, до речі, і на території Росії.

Також нарешті з'явився консенсус щодо того, що Україна має перемогти у війні, а Росія –програти. Захід посилює підтримку України й надає їй нові зразки зброї, у той час як Росія ще сильніше заглиблюється в міжнародну ізоляцію та вимушену автаркію.

Як завершиться 2022-й рік для Росії – дивіться відео: