В політиці, як на шахівниці, не буває виключно чорно-білих кольорів. Хто бажає – побачить безліч відтінків. В першому випадку – підступних, хамелеонівських, у другому – ерудованих, інколи навіть інтуїтивних, втім, стовідсотково не однотонних. Але ми зараз не про шахи. Там є гра. Регламент. Правила. Зрештою, повага до опонента. Ми про політику по-українськи...
Отож, в нашому надбурхливому виборчому 2019 році, погодьтеся, кольорів на "політичній веселці" вистачатиме. І, мабуть, не потрібно бути Вангою, аби пророкувати: виборчі перегони будуть жорсткими і жорстокими, брехливими і огидними, брудними і цинічними.
Читайте також: Садовий жорстко відповів Порошенку про вибори
Де у цій каламутній воді (щоб не сказати – багнюці) віднайти бодай якийсь адекватний дороговказ? Це та інші питання політичного порядку денного сайт 24 каналу адресує Андрію Магері – екс-заступнику голови Центральної виборчої комісії України.
Наразі жваві дискусії точаться навколо рішення Центрвиборчкому стосовно закриття виборчих дільниць у Росії. Чимало експертів та політиків запевняють, що ЦВК не мала права здійснювати такий крок. Дехто з політиків, до слова, навіть позивається на Центральну виборчу комісію до суду з цього приводу. Ваша фахова оцінка ситуації, що склалася.
На мою думку, Центральна виборча комісія, починаючи з 31 грудня – першого дня виборчого процесу, приймає досить зважені рішення, які відповідають закону. Якщо ми, зокрема говоримо про зміни, які стосуються змін до переліку закордонних виборчих дільниць, то необхідно звернути увагу на кілька моментів. Деталізую.
Перший момент. Подібні рішення ЦВК приймає не з власної ініціативи, а лише на основі відповідного подання Міністерства закордонних справ України. Принаймні, саме такий порядок передбачений в законі "Про вибори президента".
Другий момент. Видається абсолютно нелогічним мати закордонні виборчі дільниці, які розташовані на території держави-агресора. Я тут абсолютно опускаю за дужки момент, який стосується наявності дипломатичних стосунків між Україною і Російською Федерацією, наявності українського посольства та консульства в РФ. В даному разі мова йде виключно про виборчі дільниці. З огляду на те, що з 1 квітня 2019 року припиняє свою чинність так званий Великий договір між Україною і Росією, на мою думку, є цілком логічним те, що Україна не може отримати жодних гарантій дотримання засад і принципів виборчого процесу на наших дільницях, розташованих на території Російської Федерації. Цей момент також слід брати до уваги.
Третій момент. Те, що закриваються виборчі дільниці в Росії не означає, що виборці, які знаходяться на території РФ позбавляються права голосу. Натомість, таких виборців буде прикріплено до виборчих дільниць у Фінляндії, Грузії...
Даруйте, переб'ю. Давайте спустимося з небес на грішну землю. Навряд чи люди поїхали в Росію з доброго дива і гарного життя. Ми чудово знаємо, що вони туди поїхали (принаймні, переважна більшість) на заробітки і складно собі уявити, що вони можуть собі дозволити виборче турне до Фінляндії.
Я зараз не працюю в Центрвиборчкомі і можу говорити досить вільно. Так ось, я зневажаю людину, яка їде на заробітки в Російську Федерацію. Можете так і написати — дослівно! Чудово розумію, що справді, не кожен може заробити в Україні, але є Польща, Угорщина, Чехія, Румунія, будь-яка інша держава світу, але не Росія. Тому я зневажаю тих людей, які їдуть туди на заробітки.
Андрій Магера грає в шахи / Фото з домашнього архіву
Ще одна дискусійна тема стосується висування кандидатури Петра Симоненка на посаду президента. Одні кажуть, що з урахуванням декомунізації він не має права балотуватися, інші притримуються діаметрально протилежної точки зору. Якою є ваша думка з цього приводу?
Нам потрібно виходити з чинного закону "Про вибори президента України". Згідно з пунктом 8 ч.1 статті 52 цього закону, ЦВК відмовляє в реєстрації кандидату, якого висунула політична партія, що сповідує комуністичну чи соціал-націоналістичну ідеологію. Тому нічого дивного не буде в тому, коли Центральна виборча комісія відмовить Симоненку, як кандидату на пост Президента України. Разом з тим, я не виключаю сценарію, що хоча Симоненка і висунула Комуністична партія на своєму з'їзді, він може принести необхідні для реєстрації документи до ЦВК як самовисуванець. Проте, якщо Компартія принесе до ЦВК документи для реєстрації Симоненка, для мене очевидним є той факт, що тут є якісь зовнішні або внутрішні причини.
Які саме, деталізуйте.
Зовнішня причина може полягати в тому, щоб, по-перше, продовжувати антиукраїнську істерію в Російській Федерації, а по-друге, показати державам ЄС Україну, як начебто недемократичну державу, де порушуються права людини і тому подібне.
Днями, виступаючи в ефірі одного з телеканалів, колишній народний депутат Борис Безпалий заявив, що після виборів у нас ще не було прецеденту порушення карних справ щодо фальсифікацій результатів виборів. Чи так це, і якщо так, то чому?
Це не відповідає дійсності. Насправді такі справи є – і за результатами місцевих виборів, які проводилися в Україні, і відносно парламентських (зокрема, 2014 року, знаю, що там теж були кримінальні провадження). Але невідомо, якого плану були обвинувальні вироки судів – чи там було реальне відбуття покарання, чи там були умовні строки, чи були призначені штрафи як вид покарання. На жаль, я не моніторив ситуацію, але такі вироки точно є. Питання в тому, що, можливо, їх не така велика кількість... Це, по-перше. По-друге, якщо порівняти ситуацію, то ще 10-15 років тому, справді практично жодних вироків по подібній категорії виборчих злочинів не було взагалі.
Читайте також: Вибори президента: що потрібно знати українцям?
Як ви гадаєте, яку роль на майбутніх президентських і парламентських виборах буде відігравати фактор зовнішнього впливу як зі Сходу, так і з Заходу?
Очевидно, що спроби такого зовнішнього впливу будуть. Особливо, якщо ми говоримо про нашого східного сусіда. Як на мене, вони зараз зробили паузу – вичікують, щоб планувати, що робити далі і в ситуації на Донбасі, і в ситуації з Кримом, і багато чого іншого. Самі розумієте.
Загалом, такий вплив може паралельно здійснюватися різними способами. В першу чергу – це інформаційний вплив. Він може полягати в тому, що через українські телеканали та інші ЗМІ можуть поширюватися елементи інформаційної війни. Мова йде про свідоме вкидання певної інформації, яка містить одночасно якісь правдиві відомості з вигадками, які не відповідають дійсності.
Ще одним методом впливу може бути спроба втручання в інформаційну систему "Вибори", яка існує в ЦВК. Я думаю, що така спроба може мати місце. Разом з тим, я розраховую на те, що і Центральна виборча комісія, і Служба безпеки України попередньо вживають усіх заходів задля захисту інформаційних систем від втручань.
Андрій Магера, Михайло Охендовський і Жанна Усенко-Чорна / Фото УНІАН
Хочемо ми цього чи ні, але факт залишається фактом: Україна визнана авторитетними міжнародними організаціями найбіднішою країною Європи. З урахуванням цього прикрого фактору, яку роль відіграватиме підкуп виборців?
Справді, Україна посідає чи останнє, чи передостаннє місце на європейському континенті по доходам на душу населення. Але тут є ще один нюанс, який полягає в тому, що до уваги беруться офіційні, легальні доходи і ніхто не рахує, хто та скільки отримує в конверті, або отримує якісь додаткові доходи, які не оподатковуються. Це теж важливий момент. Разом з тим, ця ситуація, яка зараз є, на жаль, є сприятливою для протиправних дій з боку штабів кандидатів відносно підкупу виборців. Єдиний момент: на президентських виборах ефективність підкупу є суттєво нижчою, ніж на парламентських (особливо, якщо мова йде про одномандатні округи).
В будь-якому разі, ми повинні розуміти, що, на жаль, на парламентських виборах, які відбудуться в жовтні, схема підкупу виборців буде ще актуальною. Тобто, потрібно буде думати, що робити далі.
Якщо врахувати виборчу історію (я зараз акцентую саме на президентському марафоні), чи бачите ви сьогодні неодноразово апробований раніше свого роду регіональний кандидатський поділ. Наприклад, коли Юрій Бойко орієнтуватиметься на виборця сходу, а, скажімо, пан Садовий – на західного?
Я думаю, що такого розподілу електорату, який мав місце в 2004-му, 2006-му, 2007-му, 2009-му роках на поділ "Схід – Захід", не буде. Принаймні, зараз відбувається певне змішування. Взяти "Опозиційний блок". Його ж не можна буде назвати як своєрідного продовжувача "Партії регіонів" і таким, що має монопольний вплив на позиції виборця в усіх південних і східних областях України. Принаймні, ми зараз можемо аналізувати ситуацію в Херсонській, Миколаївській, Дніпропетровській областях. Там вже цього не має і навряд чи колись буде. Що стосується Донецької, Луганської і частково Харківської областей, я можу погодитися щодо сильних позицій "Опозиційного блоку" і його кандидата. Що ж стосується Андрія Садового, очевидно, основну ставку він робитиме все-таки на Західну Україну.
Певні чіткі контури виборчої мапи ми вже бачимо сьогодні. Які ключові "больові точки" на ній ви виокремили б?
На мою думку, є певний плюс, якщо його можна так назвати, того, що ми маємо досвід проведення виборів в екстремальних умовах. Раніше у нас були такі вибори в 2014 році. Це було надзвичайно складно. Проте ми вчилися на власних помилках, приймали екстраординарні рішення, по ходу справи змінюючи законодавство. Це все було... Але зараз буде трішки простіше. Випереджаючи ваше питання, одразу поясню, чому. Тому що, законодавча база є напрацьована, розуміння того, як проводити вибори під час окупації і анексії – теж є. Але разом з тим, та ж тема підкупу, яку ми піднімали раніше, теж нікуди не зникає. На превеликий жаль.
Також, на мою думку, в 2019 році набагато більше проявиться хвиля популізму, ніж було до цього. З одного боку, причина полягає в самій Україні. Річ у тім, що українці хочуть надзвичайно складні речі вирішувати дуже простими способами, а таке буває тільки в казках.
Другий момент, на жаль, він об'єктивний. Зараз загальноєвропейським трендом є підняття вгору саме популістських політиків і партій, причому, як правого, так і лівого толку. Тому тема популізму буде досить небезпечною на цих виборах. І виборець, перед тим як приймати рішення та заповнювати бюлетень, повинен думати головою: чи реально те, що пропонують йому політики. Виборець має думати, чи реально те, що пропонує йому кандидат у президенти, якщо та чи інша задекларована обіцянка відноситься до повноважень парламенту чи місцевої влади.
Яких ще, окрім загальновідомих "фокусів", варто очікувати українцям в насиченому 2019-му виборчому році?
Мабуть, я не відкрию нічого нового, коли скажу, що, на жаль, лідери соціології президентських виборів матимуть спокусу використовувати так званих технічних кандидатів. Тобто, будуть реєструватися інші особи, які виконуватимуть своєрідну роль постачальників людей в окружні дільничні виборчі комісії або для, умовно кажучи, брудних речей відносно опонентів.
Ви досвідчена в питаннях виборів і всього, що з ними пов'язано, людина. Яку явку на президентських виборах прогнозуєте, знову ж таки, з урахуванням певної соціальної якщо не депресії, то апатії?
Думаю, що явка буде нижчою аніж на останніх президентських виборах 2014 року. Це пов'язано, зокрема, з тим, що чимало українських громадян все ж таки поїхали працювати закордон. Певною мірою цьому сприяв і безвізовий режим з державами Європейського Союзу. Це – один момент.
Другий момент, який є дуже серйозним викликом. Нам потрібно думати над тим, як залучити молодь, аби вона пішла на виборчі дільниці. Загалом, українська молодь, на жаль, аполітична. А вони ж насправді повинні думати про те, що долю України повинно вирішувати, в першу чергу, працездатне населення. Чи не так?
Читайте також: Хто буде оптимальним президентом України?