Про те, як довго Україна готова тримати газовий тиск Росії цього разу, чого сторони будуть домагатись на переговорах та чому для України найкращий варіант – відсутність контракту, 24 каналу розповів керівник Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар.
Важливо знати: Україна, Росія і ЄС провели зустріч щодо транзиту газу: про що говорили
Що відомо про транзит російського газу через Україну?Термін чинного контракту між "Нафтогазом" і "Газпромом" про транзит російського газу через територію України до Європи закінчується 31 грудня 2019 року. Тому до 1 січня 2020 року сторони мали б укласти нову угоду.
Президент Володимир Зеленський наголошував, що Україна хотіла б домовитися з Росією щодо транзиту газу ще до офіційного завершення дії контакту – у вересні 2019 року. Водночас прем’єр-міністр Олексій Гончарук заявив, що Україна хоче домогтися довгострокового контракту на транзит російського газу в Європу.
До цього моменту Росія ніяк не демонструвала того, що налаштована на результативні переговори, натомість триває активне будівництво скандального російського газопроводу "Північний потік-2" в обхід України. Тим часом Європа підготувалась до такого розвитку подій, коли Росія не продовжить транзит газу через Україну. Водночас у Європейській комісії впевнені, що такого не станеться.
Один із ключових ризиків тристоронніх газових переговорів, які мають відбутись 28 жовтня, наскільки я розумію, це повторення ситуації 2009 року. Тоді під тиском Росії, яка припинила транзит газу, та європейських країн, Україна підписала максимально невигідний для себе контракт.
Так. Сценарій росіян саме такий. Але ситуація зараз кардинально відрізняється від ситуації 2009 року. Тому так не вийде.
У чому різниця, крім того, що цього разу вже всі запаслись газом?
Це – принциповий момент. Коли у вас є запас газу, ви автоматично отримуєте запас політичної міцності. Перше.
Друге. Ми не споживаємо напряму російський газ. 25 жовтня буде рівно чотири роки, як "Нафтогаз" не купує газ від "Газпрому" взагалі. І як показали ці чотири роки, ми прекрасно обходимось без російського газу. Це також говорить, що ми можемо проявляти опірність настільки, наскільки нам вистачить запасу газу. Запасу нам вистачить до кінця опалювального сезону.
Читайте також: Газовий шантаж Росії: як Україні уникнути помилок попередників
Тобто, до наступної зими питання нестачі газу гостро стояти не буде?
Так, абсолютно. Далі. Щоб знову підписувати будь-які контракти із "Газпромом", потрібно, щоб "Газпром" виконав рішення Стокгольмського арбітражу про виплату "Нафтогазу" майже 3 мільярди доларів. Без цієї виплати підписання будь-яких контрактів із "Газпромом" не має сенсу.
Чому?
Тому що "Газпром" не виконує навіть ті положення контракту, які він сам туди вніс. Наприклад, щодо розгляду спірних питань у Стокгольмському арбітражі. Це – контрактна позиція, зафіксована у контракті. Вона не виконується "Газпромом", як і зобов’язання по транзиту через українську ГТС не менше 120 мільярдів кубометрів газу, яке за 10 років не виконали жодного разу. Який сенс "Нафтогазу" йти на нові контракти із російським монополістом, якщо він не дотримується цих контрактів? Спочатку треба відновити довіру. Це також має бути аргументом для європейської сторони, якщо вона буде тиснути на Україну.
Що відомо про спори "Нафтогазу" і "Газпрому"?У березні 2019 року компанія "Нафтогаз" виграла арбітраж у Гаазі про визнання РФ винною у втраті компанією активів через анексію Криму. Попередньо сума компенсації оцінюється у приблизно 5 мільярдів доларів.
У лютому 2018 року Стокгольмський арбітраж зобов'язав "Газпром" доплатити "Нафтогазу" понад 4,6 мільярда доларів за недопоставлені обсяги газу для транзиту, передбачені двосторонніми угодами. За результатами двох арбітражних суперечок між компаніями щодо поставки й транзиту газу, "Газпром" мусить доплатити НАК 2,56 мільярда доларів.
21 березня "Газпром" оскаржив рішення арбітражу щодо контракту на поставку газу. Так само на початку березня в "Газпромі" попередили про початок розірвання двосторонніх угод з українською стороною.
У липні 2018 року "Нафтогаз" подав до Стокгольмського арбітражу другий позов проти "Газпрому". Українська компанія вимагала переглянути тариф на транзит газу від березня 2013 року, також від російської сторони вимагалося відшкодування 12,5 мільярдів доларів. Російський "Газпром" своєю чергою подав позов про розірвання з "Нафтогазом" контракту на транзит. Стокгольмський арбітраж поєднав обидва позови в одну справу.
А європейська сторона буде тиснути?
Буде. Хоча зараз ситуація є унікальною. Поки що ми зберігаємо напрацьовану під час минулої зустрічі солідарну позицію Європи та України. Але це має місце, поки ще працює стара команда Європейської комісії. Саме віце-президент Європейської Комісії Маруш Шефчович став на солідарну із Україною позицію, оскільки ми є країною, стороною угоди про Асоціацію із ЄС, а не Росія і ми імплементуємо Третій енергопакет. Солідарна позиція у цьому випадку є цілком логічною.
З 1 листопада цього року нова команда ЄК ще не приступить до роботи, як це планувалось. Росіяни робили ставку на те, що відбудеться ще одна зустріч у тристоронньому форматі із цим складом ЄК у переговорній групі, а потім з’являться нові обличчя, яких вони зможуть переконати або змінити підходи, або повернутись до старих підходів тиску на Україну, аби вона будь що підписала контракт на російських умовах.
Думаю, ця зустріч навряд и закінчиться чимось результативним. Скоріш за все, сторони "домовляться далі домовлятись". Російська сторона, скоріш за все, буде намагатись перенести наступну зустріч десь на грудень.
Тобто, вони максимально тягнутимуть час?
Так. Щоб уже десь напередодні нового року сказати: "Бачите, ми попереджали, що ніякого транзитного контракту нема, Україна проявляє неконструктивну позицію. Нема контракту – нема транзиту".
В української сторони вистачить сили і стійкості, аби витримати позицію і не піддатись на російський шантаж?
Якщо говорити про корпоративну складову української команди, яка, на мій погляд, є найважливішою, то так. Тому що контракт підписувати буде не уряд України, а оператор української ГТС. Корпоративна складова у нашої команди є дуже принциповою. Вони до цього йшли всі останні роки. Успішний розгляд у Стокгольмському арбітражі є підтвердженням цього. Позиція росіян стає все більш відверто нахабною.
Це помітно?
Так. Вони минулої зустрічі говорили про те, що підписання контракту можливе на європейських засадах, але, за їх словами, Україна все одно не впорається із ліцензуванням нового оператора. Зараз вони висунули на першу позицію вимогу, що "Нафтогаз" має підписати контракт купівлі-продажу. Мовляв, чим більше ми будемо купувати російського газу напряму, тим більше ми будемо транзитувати. Вони розраховують на те, що оновлена українська влада погодиться на таку ж операцію, яку вона провела із відновленням імпорту російської електроенергії. Але, все ж, я зі стриманим оптимізмом дивлюсь на переговори 28 жовтня.
Чому?
"Нафтогаз" не просто сидить в глухій обороні. Він використовує методи активної оборони. Подає нові позови проти "Газпрому" в арбітраж, вони змушують "Газпром" не лише нервувати, а й оборонятись. "Газпром" вперше програє таку безпрецедентно велику суму.
Насамкінець: політична позиція, яка мала би бути висловлена на рівні чи РНБО, чи президента: потрібно наполягати, що ні про яке відновлення закупок газу напряму від Росії не може бути і мови, поки Росія не забралась із окупованих територій Криму і Донбасу. Тоді всі питання автоматично знімаються. Аргументи в української сторони є. Вони сильні і серйозні. З іншого боку, ми повинні бути готові, що з європейського боку на нас теж може чинитись тиск. Особливо, якщо врахувати, наскільки наполегливо провідні європейські країни проштовхують "Північний потік-2". Потрібно сподіватись на кращий варіант, але бути готовим до гіршого і нічим не поступатись. Ми для цього маєм достатній запас міцності.
Взагалі зараз, яка газова угода для України була би найвигіднішою?
Для нас найвигідніший варіант – відсутність контракту з "Газпромом". Пояснюю: якби європейська сторона в особі європейських компаній, які є традиційними клієнтами "Газпорму", за наполягання Єврокомісії погодилась би перенести пункти здачі-приймання газу із західного на східний кордон України, то контракт нам би не знадобився в принципі.
Тобто?
У нас просто була би серія контрактів про транспортування газу через українську ГТС для європейських споживачів, які купили газ у "Газпрому" і фізично прийняли його на російсько-українському кордоні. Все. Тоді ми не будемо мати жодних справ із "Газпромом", лише із його клієнтами. Це було би найкраще, бо ми, фактично, уже є частиною європейського газового простору.
Єврокомісія принципово не проти такого підходу. Але вказує на те, що не вони закуповують газ у Газпрому, а європейські компанії. А компанії – проти такого переносу. Вони нічого не хочуть змінювати, їх влаштовує такий статус-кво.
Такий варіант може бути реалізований?
Cкоріш за все, так не станеться. "Нафтогаз" готовий піти на певні поступки, у тому контексті, що якщо будуть підписуватись якісь нові контракти із "Газпромом", то вони мають бути підписані на нових умовах. Питання в тому, що Росія не хоче змінювати позицію, там вважають, що компроміси потрібні слабким. Тому ми можемо пропонувати скільки завгодно компромісів, але ефекту це не матиме – "Газпром" буде проштовхувати своє.
На цих переговорах "Нафтогаз" буде наполягати на своєму. Що це має бути 10-річний контракт із мінімальним обсягом транзиту 70 мільярдів кубометрів. Це той мінімальний рівень, за якого система функціонує і не стає збитковою. Додатково ще 30 мільярдів можуть бути протранзитовані, у разі виникнення необхідності. Ось це і є той мінімальний компромісний варіант, який "Нафтогаз" вже запропонував.
Україна має ще одну точку опірності – домовленість із американцями про поставки скрапленого газу через польський термінал. Ці постачання не матимуть для нас вирішального значення, але вони покажуть, що це – додатковий варіант диверсифікації, який підвищить наш рівень спротиву російським "хотєлкам".
Підсумовуючи: навіть якщо з 1 січня Росія припинить транзит газу, нічого страшного не станеться. Головне, аби вистачило політичної волі не підписувати невигідний контракт?
Так.
До 2020 року ми протримаємось. А що буде потім, коли запустять "Північний потік-2"?
У 2020 році "Газпром" ще нічого не запустить. Зарити і укласти трубу на дно моря – це ще не означає прокачати цією трубою 55 мільярдів кубометрів газу. Потрібно ще пару років, аби довести цю трубу до робочого стану. Крім того, навіть якщо вони добудують трубу до Балтійського узбережжя, куди далі газ піде? Поки не з’явиться газопровід Eugal, сухопутне відгалуження, яке поведе газ далі, російський газ нікому не буде потрібен. Термін завершення робіт по газопроводу Eugal – грудень 2020 року. Це – завершення будівельних робіт. У кращому випадку у 2021 році він буде доведений до ладу. Але це теж не все...
Що відомо про газопровід Eugal? Він є продовженням "Північного потоку-2". Потрібен для поставок газу до центрального газового хабу ЄС біля міста Баумгартен. Труби цього газопроводу укладаються уздовж вже існуючої нитки газопроводу OPAL – сухопутної ділянки першої черги "Північного потоку". Загальна довжина Eugal від Балтійського моря до кордону з Чехією складе приблизно 480 км.
Планується, що приблизно 80% газу, який буде доставлятися "Північним потоким-2", піде по трубах Eugal транзитом в сторону Чехії, а звідти – на австрійський газовий хаб Баумгартен. Решта 20% – відгалуженнями до Німеччини.
Європейські структури зараз ускладнили використання "Північного потоку-2". Європейський суд повернув назад норму, згідно якої існуючий уже "Північіний потік-1" може використовуватись лише на 50% своєї потужності. При такому п’ятдесятивідсотковому використанні обох "Потоків", у нас рівень транзиту залишиться на існуючому рівні. Але якщо росіянам вдасться корумпувати європейський істеблішмент і захист європейських споживачів більше не буде у пріоритеті, то наш обсяг транзиту впаде десь до 15 мільярдів кубометрів на рік.