"Щоб бути вільним, треба бути страшним. А щоб бути страшним, треба бути могутнім", – сказав президент Франції Еммануель Макрон після запуску Францією нової балістичної ракети з атомного підводного човна.

Та чи настільки "страшна" Європа? І чи вистачить цього, щоб Росія відмовилася від своїх планів атакувати?

Відповіді на ці питання 24 Канал шукав разом зі спеціалістом зі стратегічних комунікацій та політичним коментатором Юрієм Богдановим.

Перш за все, варто зазначити, що загальний ядерний потенціал світу налічує близько 12 000 боєголовок, які можуть бути потенційно використані. З них лише близько 2000 одиниць – перебувають у стані постійної бойової готовності.

Ці цифри є лише приблизними, бо що відбувається насправді – публічно ніхто про це не розкаже. То ж давайте відштовхуватись хоча б від цього.

Набагато цікавішим є баланс розподілення цих ракет, адже понад 80% від УСЬОГО світового арсеналу досі контролюють дві держави – Росія (близько 5500 боєголовок) та США (близько 5000 боєголовок).

Ядерні арсенали країн світу / інфографіка – SIPRI

Дуже довго це було в чомусь навіть зручно, бо ці країни тримали стратегічний паритет, баланс сил та існувало чітке розуміння того, що початок ядерної війни стане кінцем для всього. Переможців не буде, а у випадку її використання – точно буде руйнівна відповідь. Але що якщо цього не станеться? Теперішній розклад сил, схоже, все більше підштовхує до цього питання.

Путін, вперше з часів Холодної війни, прямо та публічно пригрозив НАТО, що може використати ядерну зброю, якщо буде загроза чи спроба ізоляції Калінінградської області.

Наприкінці минулого року Росія нібито розмістила на території Білорусі ракети середньої дальності "Орешник" з дальністю до 5500 кілометрів та можливістю нести ядерний заряд.

Крім того, Росія активно сама звинувачує Європу в ядерній ескалації, ніби шукаючи Casus belli чи, краще сказати, виправдання для себе. У разі чого. Наприклад, на початку 2026-го росіяни звинуватили Францію в намірі передати Україні ядерну боєголовку TN75. Причому це зробила не чергова Симоньян, а ціла російська спецслужба.

Російська розвідка давно грає з вогнем / Скріншот зі офіційної сторінки СЗР РФ

На папері Росія не зможе виграти ядерну війну у США. Але… якщо воювати РФ буде не з США, а лише з Європою?

Нині, на жаль, це питання вже не абстракція, а цілком реальний сценарій, зважаючи на всі ті зміни в США, що відбулися з поверненням до Білого Дому Дональда Трампа.

На думку фахівця зі стратегічних комунікацій Юрія Богданова, Франція та Британія – нині головна надія всієї Європи.

Юрій Богданов

спеціаліст зі стратегічних комунікацій

Франція і Британія – дві європейські країни, які мають ядерний потенціал, не можуть не думати про безпеку континенту, а інші країни не можуть не думати про їх залучення в власне формування нового контуру безпеки. Враховуючи, що Росія використовує ядерну зброю як інструмент шантажу та спосіб управління ескалацію, країни, які можуть бути жертвами російської агресії (країни Балтії, Скандинавії, Польща, Німеччина), але не мають при цьому ядерної зброю як фактору стримування, вимушені і дуже бажають залучати такі країни, як Франція та Британія до власного захисту.Відповідно, враховуючи, що у Макрона та інших французьких політиків є амбіція зробити Францію провідною європейською державою, вони починають використовувати цей інструментарій.

У Великої Британії і Франції на двох – близько 400 розгорнутих боєголовок, і близько шести сотень загалом. На фоні ядерних арсеналів Росії це доволі обмежені ядерні сили навіть у порівнянні з тим, що було у період Холодної війни.

Відповідно до відкритої інформації французький ядерний арсенал – це 240 бойових зарядів TN75 потужністю у 110 кілотонн і нових TNO потужністю 100 кілотонн, а також ще 54 TNA потужністю 100 – 300 кілотонн. Як сказав президент Франції – цього має вистачити, щоб Франція стала гарантом захисту для всієї Європи.

Зі свого боку Велика Британія запропонувала "ядерну парасольку" членам військової коаліції "Об'єднані експедиційні сили" в межах ширшої угоди про оборону. Вона зможе застосовуватися автономно, без активації п'ятої статті НАТО про колективний захист. До складу ОЕС входять країни Північної Європи, країни Балтії, Нідерланди та сама Велика Британія.

Дуже ефектний твіт президента Макрона:

Тобто, якщо Путін наважиться атакувати Естонію, Латвію чи Литву – відповідь від Великої Британії точно буде. Принаймні, на папері.

Бо останні ядерні випробування країна проводила аж на початку 90-х минулого століття. Тобто теоретично британці досі залишаються ядерною державою, але в якому стані перебувають ці боєголовки та потенційні носії за останні 30 років - залишається загадкою.

Останні спроби випробувань ракет-носіїв, які проводилися у 2024 році, зазнали повного провалу. У ракети відмовили прискорювачі, і вона впала в море неподалік від місця запуску. Міністерство оборони Британії тоді підтвердило, що під час тесту сталася "аномалія", але заявило, що "випробування підтвердили ефективність ядерного стримування Великої Британії".

Звучить не дуже переконливо, м'яко кажучи. Але парадокс та головна цінність ядерної зброї полягають в тому, що ніхто не хоче перевіряти на собі, чи дійсно там "щось" не працює. Власне, цей принцип Путін експлуатував і експлуатує досі, бо стан його ядерного господарства – це так само історія, яку найкраще можна описати за допомогою відомого експеримента Ервіна Шредінгера.

Юрій Богданов запевняє, що попри всі умовності та проблеми, британського та французького арсеналів може бути цілком достатньо, щоб стримувати Путіна від його агресивних планів, оскільки у Європі інфраструктура і населення достатньо розпорошені по території, коли в Росії все буквально зосереджено у двох – трьох місцях.

Юрій Богданов

спеціаліст зі стратегічних комунікацій

Наявність ядерної зброю як такої, що у Британії, що у Франції - вже серйозним стримуючим фактором.Так, у Росії безумовний більший запас боєголовок, але ж питання в тому, що російське населення, як і всі інші їх об'єкти дуже щильно сконцентровані. Відповідно, якщо, умовно, для позбавлення життєздатності Європи треба знищувати десятки і сотні міст, то в Росії достатньо знищити лише 2 міста. Відповідно, будь-яка ядерна компонента у сопротивників Росії є вкрай небезпечною.

Звісно, все це стримування працює лише за умови наявності політичної волі. А вже сам факт такої дискусії говорить, що людство завернуло не туди.

Втім, те, що зараз Європа всіма силами намагається продемонструвати свою силу та готовність навіть краще, ніж цього б не було взагалі. Бо риторика Кремля не змінюється, Путін продовжує говорити про ядерну тріаду, а російська прокуратура знаходить в країнах Балтії чергових "нацистів" для російської пропаганди, натякаючи, що в Росії не думають відмовлятися від своїх планів.

Відповідь на це питання цікава всім, але зрозуміти, де той "гегемон" у цьому розрахунку, достатньо складно.

Політика Дональда Трампа дуже непередбачувана: з одного боку він має намір модернізувати ядерний потенціал США для стримування опонентів. Вашингтон заявляє про необхідність нової системи ядерного контролю, яка враховувала б одночасно Росію, Китай та інші ядерні ризики.

Для Трампа особисто НАТО – щось далеке і чуже / фото – Офіс президента України

З іншого боку впевненості в тому, що Трамп "впишеться" за умовну Нарву, яка знаходиться буквально на російсько-естонському кордоні, немає. Він вже зіпсував відносини з багатьма країнами та їхніми лідерами. Він кілька останніх років вимагав від Європи збільшення витрат на власну оборону, немов би прямо натякаючи, що у випадку загрози їм доведеться справлятись своїми силами. При цьому той самий Трамп виводить американські війська з Європи та публічно принижує союзників.

Попри це Юрій Богданов вірить в силу американських інститутів, тому переконаний, що повністю залишити Європу наодинці не зможуть. На думку експерта, це не в планах Сполучених Штатів, оскільки вони так само мають свої власні інтереси щодо присутності військ у Європі.

Юрій Богданов

спеціаліст зі стратегічних комунікацій

Дональд Трамп все одно намагається якось стримувати бажання Володимира Путіна щодо агресивних дій проти Європи, бо наразі надто багато процесів в Америці, в тому числі безпекових, зав'язані на Європу. Тобто теж треба розуміти, що ця історія, що Америка залишить Європу наодинці, вона дуже така примарна. США не зможе реалізовувати ніяких безпекових операцій чи атакувальних, як було з Іраном, без плеча європейських баз в Іспанії, Португалії, Німеччині, Греції, Італії - це необхідна для Америки інфраструктура.

Водночас здається, що кілька років тому, коли при владі у США був Джо Байден - ніхто б не опинився в такому становищі. Його риторика була чітка і зрозуміла: захищати кожен сантиметр території НАТО, де б не виникла загроза. Цього було достатньо, щоб ніхто і не думав випробовувати нерви Джозефа Робінетта Байдена-молодшого та 5-ї статті Вашингтонського договору. Втім, тоді те статус кво мало хто на так званому “колективному Заході” цінував. Ба більше, сприймали як належне та щось вічне. Нині ці ілюзії розвіяні.

Звісно, Путін і раніше дотримувався у своїх мандрівках "сходинками ескалації" риторики ядерних погроз. Нині ж він робить так, щоб виникла думка, ніби Росія намагається створити прецедент для використання ядерної зброї та спричинити паніку в операторів Годинника Судного дня, на якому, нагадаємо, наразі 85 секунд до ядерної опівночі.

Чисто математично шансів у Європи перемогти Росію у ядерній війні майже немає (це якщо припускати, що в ядерній війні взагалі можуть бути переможці).

Якою буде позиція Франції, коли Макрон піде з посади? / фото – Getty Images

Розвиток подій залежить від багатьох факторів і насправді політичної волі лідерів передових країн світу. Президент Франції Макрон її демонструє, але він може собі це дозволити, адже йому нема чого втрачати і він не має думати про рейтинги, а може просто робити все правильно. Адже навесні залишить Єлисейський Палац і у Франції буде новий президент.

Чи продовжить курс Макрона його наступник і чи не піде під тиском ядерного шантажу Росії на поступки агресору – невідомо.

Ситуація з Великою Британією більш зрозуміла, там є стійкий консенсус щодо необхідності були сильними і рішучими (цього не скасує навіть Фарадж), але ж є питання щодо технічних характеристик ядерних зарядів. Тож Лондон змушений завжди оглядатися на США, де все залежить від лауреата премії миру FIFA (принаймні до мідтермів).

В умовах, коли Росія дійсно планує військову агресію проти країн Європи і прямо говорить, що готова перейти від “звичайних” диверсій, які вже і так взагалі-то є актом війни, до повноцінних ядерних ударів, ця конструкція залишає якось забагато "але". Проте, нині саме в такому світі ми й живемо.