У короткій розмові із 24 каналом генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) Володимир Паніотто пояснив, чому українці звикли бідкатись, чому немає реальної різниці у цінностях прихильників різних кандидатів у президенти та чому українці можуть відчути серйозне розчарування після виборів.

Читайте також: Рейтинг кандидатів у президенти: соціологи оприлюднили нові результати

Здається, за час передвиборчої кампанії настрої суспільства стали доволі напруженими. Чи зміняться вони якось після виборів?

Не пригадую, щоб у нас були якісь дані, де ми заміряли би настрої. Ми переважно виконуємо роботу на замовлення тих чи інших клієнтів. За свій рахунок ми проводимо 4 дослідження на рік зі 150. У нас є деякі показники, які ми вставляємо. Але нема такого, щоби ми слідкували за суспільними настроями, бо нікого це не цікавить. Відслідковування громадської думки до виборів і після виборів… Рівень напруженості дійсно було би непогано досліджувати більш регулярно. Але нам такого ніхто не замовляє. Політиків це не цікавить. Тому, мабуть, немає у нас даних, щоб відповісти на це питання.

Наприклад, готовність протестувати, виходити на Майдан – взагалі досліджуємо раз на рік. До речі, обидва рази, коли були Майдани – ми їх не передбачили. За нашими дослідженнями все виглядало досить нормально.

Чому так?

Ми ставимо досить абстрактні питання. Ми питаємо: "Чи готові ви протестувати, якщо будуть порушені Ваші права" і уточнюємо, про які форму протесту ідеться. Там є перелік від спокійних чи законних до незаконних форм протесту, як створення незаконних збройних формувань, наприклад. Перед другим Майданом цей показник був вдвічі нижчий, ніж перед першим Майданом. Але ж ми не запитуємо: "Що б Ви робили, якби по-звірячому побили студентів і загнали їх до Михайлівського монастиря?".

Тобто, говорити про те, що є якесь напружене протистояння між прихильниками різних політиків – поки що не варто?

Мені здається, що під час деяких попередніх виборів протистояння було більшим. Під час виборів, можливо, є більше негативної інформації, тому що ЗМІ стали більш вільними. По різних наших показниках ми бачимо, що ситуація в країні покращилась.

Об’єктивно?

Так. У нас є різні показники, наприклад рівень бідності. Ситуація в країні сильно погіршилась у 2014 році у порівнянні із 2013 роком. Через війну. Потім, у 2015 році, рівень бідності був вдвічі більший, порівняно із 2013 роком. Потім – стабільний.

Останні три роки рівень бідності падав, і зараз – фактично на довоєнному рівні. Але люди вважають, що рівень бідності у країні зростає, а не падає. Рівень щастя також зріс. Рівень стресів поменшав. Але люди вважають, що все стало гірше. Тому що ЗМІ стали набагато більш критичними, ніж за часів Януковича. Тоді не дозволялось критикувати вищі ешелони влади; крім 5 каналу та ТВі всі інші не виступали так активно.

Зараз же практично всі телеканали мають можливість висвітлювати ту ж корупцію. До речі, побутовий рівень корупції знизився. Але люди вважають, що він зріс. Крім того, що ЗМІ стали більш вільно критикувати, змінилась критика у політичних колах. Раніше була дуже біполярна структура критики. Політики умовного Сходу і Півдня (або "синьо-білі") та політики умовного Центру і Заходу (або "помаранчеві") критикували один одного. Зараз – критикують інакше. Наприклад, є влада умовного Центру і Заходу, проєвропейська, її критикують не лише "синьо-білі" представники колишньої влади, а і представники правлячої коаліції. Довіри до них більше – це все "майданні люди". Через це ситуація здається такою, якою здається. Хоча мені здається, що протистояння під час 2004 року було, можливо, більшим, ніж зараз.

Читайте також: Порошенко або Зеленський: рейтинги кандидатів на другий тур виборів в Україні

Тези про те, що українці традиційно звикли бідкатись і занижувати рівень свого життя, підтверджуються соціологічними даними?

Так. Якщо ми просимо людей визначити свій рівень достатку та віднести себе до тієї чи іншої категорії, то, на відміну від США, де більшість відносить себе до середнього класу, український розподіл зсунутий у сторону бідності.

Якщо ми опитуємо рівень реальних доходів, то він є одним. Реально в Україні лише 10% дійсно бідних людей. Але розподіл за самооцінкою українців зсунутий до бідності.

Читайте також: Тотальне зубожіння: чи дійсно українці стали біднішими

Історично розрив між завищеними очікуваннями від нового президента, який приходить до влади, та реальністю колись досліджувався? Наскільки у нас оці очікування не співпадають із тим, що ми отримуємо у реальності?

Якщо брати баланс – кількість людей, які довіряють президенту мінус кількість людей, які йому не довіряють, то кожен президент починав із досить високого рівня довіри. Баланс виходив приблизно +40, коли 60% йому довіряло, 25% - не довіряли, інші – не знали. Протягом першого року (іноді – навіть менше) цей баланс дуже сильно падав. Наприкінці півкаденції у всіх був значний мінус. Зараз, наприклад, у Порошенка – мінус 55. Здається, у цьому показнику чемпіоном був Янукович, у нього був дуже низький баланс довіри/недовіри. Це – традиційна ситуація.

Колись Євген Головаха (заступник директора Інституту соціології НАН України, – "24"), який створив альтернативний словник, дав дуже хороше визначення терміну "екзит-пол", яке мені дуже подобається. Він каже: екзит-пол – це опитування людей на виході із виборчої дільниці, коли вони ще не зрозуміли, яку дурість зробили.

Люди завжди мають великі очікування і великі надії. Звичайно, надії, які були покладені на Віктора Ющенка після Майдану, зробили його найбільшим розчаруванням за всю історію України. Порошенко – це вже не таке велике розчарування.

Читайте також: Другий тур виборів президента: дата та прогнози

Якщо соціологам кожного разу важко було передбачити такі події, як Майдани, то важко прогнозувати, чи вплине оце розчарування у президенті на поведінку українців після виборів?

Дивіться, є певний рівень напруження. Але є ще конкретні ситуації, якісь спускові гачки і якась конкретна подія, яка може до протесту призвести. Це, крім того, може бути також частково питанням якоїсь певної організації. Тут потрібно мати математичну модель. Це – нелінійні процеси, які залежать не тільки від напруженості ситуації, а і від конкретних подій, які можуть щось спровокувати.

Є щось таке, про що зараз не говорять про навколовиборчий процес, але українцям все ж вартувало би згадати?

Я не бачу, щоб був якийсь серйозний розкол суспільства. Так, люди сперечаються, але це і в інших суспільствах так. Навіть в американському, яке нам здається більш-менш спокійним.

Тобто, так виглядає демократія?

Мені здається – так. У них є такий анекдот. Хлопець каже матері, що він збирається оженитись. Мама це схвалює, каже, що потрібно мати гарну дівчину, створювати родину. Хлопець уточнює, що хоче оженитись не на дівчині, а на хлопцеві, своєму давньому знайомому Девіді. Мама відповідає: "Девід? Ти хочеш взяти шлюб із Девідом? Він же – республіканець!". Так що у них теж все дуже напружено у таких дискусіях. До речі, все те, що зараз відбувається із Трампом, нагадує ситуацію в Україні у 2004 році.

Тому, мені не здається, що зараз у нас все настільки погано. У 2004 році після виборів прокотилась хвиля самогубств. Два найбільш відомі – це міністр транспорту та глава МВС, який покінчив із собою двома пострілами у голову. Але тоді було багато самогубств по різних регіонах, які вказували на певні апокаліптичні очікування. Я майже впевнений, що після цих виборів такого не може відбутись.

Виходить, те, що зникла поляризація виборців на Схід і Захід – це плюс для України?

Думаю, це як раз зменшує рівень напруги. Завжди казали, що у нас немає демократичної партії, чи хоча би соціал-демократичної партії для Сходу і Півдня. Казали, що всі наші проєвропейські і демократичні партії працюють на одному і тому ж електоральному майданчику – переважно Захід і частково Центр. Схід і Південь віддали на відкуп тим політичним силам, які привели до влади Януковича. Зараз ситуація змінилась. Частково – через втрату Криму і частини Донбасу. Для того, щоб виграти вибори, політикам потрібно орієнтуватись на Центр і Захід. Навіть такі люди, як наприклад Зеленський, мусять мати проєвропейську орієнтацію.

Мені здається, що на цих виборах напруження – не те напруження, яке має під собою якісь реальні основи чи реальну різницю у цінностях.

Чому?

Коли ми досліджуємо різницю між Сходом і Заходом, то бачимо, що поведінка російськомовних і україномовних українців відрізняється.

Більш глибокий аналіз показує, що за цим стоять біетнори – люди в яких один з батьків росіянин, а другий – українець. Їхня кількість розповсюджена по країні нерівномірно і більше їх є на Сході. Відсоток їхній дуже корелює із голосуваннями. Тому та різниця, яка є у поглядах – вона не історична.

У даному випадку, під час цієї кампанії – цього немає. Теоретично все після виборів повинно заспокоїтись. Хоча продовжується боротьба партійна, тому можливо якісь різниці у поглядах будуть штучно підсилюватись.

Читайте також: Як Україна голосувала у першому турі президентських виборів: цікаві факти

Але, здається, що парламентські вибори, все ж будуть трохи більш спокійними…

Я теж маю таку надію. Але, оскільки ЗМІ зараз працюють більш вільно, є більше суб’єктів, ніж раніше… Деякі речі змінюються. Наприклад, ще ніколи не було стільки критики і бруду на соціологічні дані. Тому що серед всіх кандидатів лише першим двом подобались соціологічні дані, а 41 кандидату – ці дані не подобались. Тому вони закликали не вірити соціологам.