Архив
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS ЛЕНТА
      Общий RSS

      Топ новости

      Видео новости

      Боротьба триватиме, або Ми маємо право на Закон про мову!

      589
      Боротьба триватиме!
      Боротьба триватиме! / УНІАН

      На одному з обстріляних будинків прифронтової Авдіївки є мурал, де зображено місцеву вчительку української мови і літератури. Її усміхнене, але зосереджене, лице повернуте у бік окупованого Донецька, зокрема й до її колишніх учнів.

      Обличчя на портреті "порите" не лише зморшками, а й слідами від снарядів. Кажуть, вчителька дивиться з докором. Але я не бачу докорів. Я бачу втому і тривогу.

      Читайте також: "Мова об'єднує": в Україні відсвяткували вступ мовного закону в дію

      Насправді, досить просте зображення, але водночас це один з найвидатніших муралів, який зараз існує в світі. Він – символ. Цей мурал – ніби портрет самої мови, повернутої до своїх дітей. Понищеної ворогами.

      Але хіба українську мову знищують лише вороги? Навіть у моїй мильній бульбашці, вичищеній стрічці Facebook, випірнув допис-обурення прийняттю закону про мову. Мовчу вже про коментарі, що трапляються де-не-де щодо того, "чи в нас інших проблем нема".

      Є. І частина з них спровокована саме ставленням до мови і культури. Варіант – спочатку вирішити ефемерне "те", "се" і "оце", а потім вже подумати про мову – насправді зовсім не варіант. Просто так не буває. Через це пройшло багато розвинених країн.

      Подивіться на Францію

      Перші мовні укази, які визначали саме французьку, як мову судів та нотаріально завірених документів, були видані там ще у першій половині 16 століття – впродовж 1510-1535 років. А от указ Вілле-Котере від 1539 року, підписаний королем Франциском І, вже затвердив першість і винятковість французької мови (яка на той час була значно принижена латиною) у житті цілої країни.

      "Проголошувати і складати всі акти французькою мовою" – саме так називається 111 мовна стаття цього указу. Таким чином майже п'ять століть тому французька поступова почала ставати мовою науки, культури, освіти, медицини, судочинства, друкарства і зрештою влади.

      Чи все тоді було аж так добре у Франції? Чи були там вирішені всі соціальні проблеми? Чи не було там воєн? Чи всі французи мали тоді гідне життя? Чи були вони багатими громадянами? Та, ні. Але ж всі країни з чогось починаються. Зазвичай, із спільних цінностей, які об'єднують людей на певних територіях.

      Після цього Франція пережила низку воєн, революцій і повстань. Та французькі королі чудово розуміли, що розрізнені території їх держави до купи повинна зібрати спільна мова. Єдина мова. Мова, якою повинні послуговуватися всі, особливо, коли йдеться про будь-які державні справи. Бо мова об'єднує, а не роз'єднує, як нам іноді втовкмачують.

      Так, мовна полеміка триває у Франції і зараз. Це нормальні процеси. Але ніхто навіть не намагається послабити позиції французької мови. Вона ж бо – не тільки візитівка, а й опора Франції. Адже лиш деякі особливості роблять французів французами, а Францію Францією – іноді навіть незалежно від того, звідки походять її жителі. І мова – одна з таких особливостей, ви ж не будете з цим сперечатися.

      Ми часто ставимо собі у приклад Ізраїль. Але мало хто знає, чим була ця країна на початку свого становлення і як потерпали від бідності й важкої праці люди, які зводили її на ноги. Проте навіть тоді на перше місце вони ставили повернення власної мови, культури та історії. Навіть більше: Ізраїль відновлювався разом з івритом. Так, Ізраїль відродив свою мертву (на той час вже декілька століть як) мову, а ми обурюємося особливостям харківського правопису 1928 року, які частково були повернуті у сучасний правопис цього року.

      Я, власне, сама не дуже люблю порівнянь з іншими країнами. У кожного – своя історія і досвід. Але виникає логічне запитання: чому, на думку деяких громадян, інші країни мають право на власну мову і відповідне законодавство, а наша – ні?

      Давайте тільки про нас

      Чому ми весь час топчемося на місці? Знаходимо все нові й нові аргументи для мовних суперечок.

      У мене взагалі викликає подив той факт, що знайомі етнічні росіяни висловилися "за" закон, а деякі зросійщені українці побачили в ньому обмеження своїх прав.

      Мовляв, "диктаторський і забороняє використання інших мов". І взагалі, ніхто "не буде мені вказувати, якою мовою з власними дітьми говорити". Хвилиночку, друзі. Закон про мову абсолютно ніяк не регламентує ваше спілкування у родині. А от щодо інших мов, то чому ви, власне, взагалі вирішили, що цей закон – про якісь заборони інших мов? Він про українську. Він не забороняє інші, він дозволяє мою. Закон про мову дає мені можливість звернутися українською і почути її відповідь. Дає мені можливість у столиці української держави не пояснювати офіціантці "а что такоє – кава?"

      До теми: Радник Зеленського прокоментував мовний закон

      Чому хтось думає, що, коли дамо можливість заповнювати документи російською мешканцям певних регіонів, вони одразу зажадають миру і єдності? Хіба хтось вірить у те, що там колись дійсно хтось обмежував російськомовне населення? Чи не давав говорити російською?

      Я просто не можу збагнути. Ну, це ж вже було. Ну, проходили вже. У нас був цілий регіон, який заповнював документи російською, видавав газети російською (ну, Кримська Світлиця була, одна, ок) і навіть "вибив" собі показ фільмів у кінотеатрах з російською озвучкою.

      Я чудово пам'ятаю, як мої друзі з інших областей дивувалися всім цим російським прапорам, надписам і "Дому Москви". Я чудово пам'ятаю, що вважала цей регіон домом. Бо ним він і був. Колись. Злилася на всю ту російщину, але думала "ну, якщо їм так зручніше..." Але що я знала? Я була довоєнною дитиною.

      А ви зараз – ні. Ви – дорослі люди у країні, де йде війна. І досі не можете встановити причинно-наслідкових зв'язків, вивчити власну історію – хоча б десятирічної давнини.

      Через це боротьба за мову ще триватиме. Закон намагатимуться оскаржити, скасувати і вихолостити. Тільки всі ці процеси зазнають серйозного опору.

      Мене ніхто не може звинуватити у нетолерантності. Я спілкуюсь із різними людьми. Серед моїх знайомих та друзів – віряни, агностики й атеїсти, мусульмани, християни і язичники, традиціоналісти і представники ЛГБТ-спільноти, україномовні, російськомовні, англомовні, франкомовні й німецькомовні, люди різних етнічних приналежностей та політичних переконань, борці за здоровий спосіб життя і курці, жителі мегаполісів і маленьких сіл. Всі вони – ті, хто вони є, і у них є безліч причин жити так, як вони вважають за потрібне.

      Але я була і буду нетолерантною до тих, хто нетолерантний до інших чи до мене. До тих, хто виявляє агресію до моїх цінностей, ідентичності та держави. Тож, вибачайте, я просто перестаю зважати на думку цих людей.

      Уявіть собі, поборники "прав і свобод", які "я люблю українську, але закон про мову – диктаторський", і ті, що сидять в кріслах на Банковій і звідти диктують нам нову реальність, цей закон не про вас. Він про мене.

      І я маю на нього право.

      Автор: Gala Kavun
      Джерело: site.ua

      Важливо: Позиція України на Радбезі ООН: головні тези

      Автор: Блог Медиа
      Источник: site.ua
      powered by lun.ua
      Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter
      Комментарии
      Больше новостей

      Читай новости даже без интернета

      Скачать

      Читай новости даже без интернета

      Залиште відгук